Міжнародне право як особлива система прав

закріплення не правових міжнародних норм.

норми міжнародного права; - це створене угодою суб'єктів формально певне правило, яке встановлює для них права, обов'язки і що забезпечує юридичним механізмом.

система міжнародного права - це сукупність міжнародних норм, інститутів, галузей міжнародного права, взятих у своїй єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності.

 

 

 

 

 

Змістовий модуль № 2: Правосуб’єктність у міжнародному праві

 

Тема № 2: Суб’єкти міжнародного права

 

ІІ. Завдання для практичного виконання.

1. Наведіть приклади  міжнародних суспільних відносин, які регулюються міжнародним  правом та міжнародним приватним  правом.

озмежування між МПрП і МПП можна здійснювати на таких підставах:

 

- за суб'єктами: у міжнародному  публічному праві суб'єктами є  держави і нації, що борються  за незалежність, міжнародні організації,  а в міжнародному приватному  праві - фізичні та юридичні  особи. МПП лише делегує свою  юрисдикцію окремим іншим суб'єктам;

 

- за предметом правового  регулювання: у міжнародному публічному  праві - це міждержавні міжвладні  відносини, а в міжнародному  приватному праві - міжнародні  приватноправові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.);

 

- за джерелами: міжнародний  договір, міжнародний звичай та ін. у міжнародному публічному праві, а також національне законодавство, міжнародні договори та ін. в міжнародному приватному праві;

 

- за методом правового  регулювання: у міжнародному публічному  праві - це узгодження волі  держав; у міжнародному приватному праві - подолання колізій;

 

- за видами відповідальності: у міжнародному публічному праві  передбачається міжнародно-правова  відповідальність, у міжнародному  приватному праві — цивільно-правова;

 

- за сферою дії:  у міжнародному публічному праві її можна визначити як глобальну (охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнародного права), а в міжнародному приватному праві вона має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне право).

 

Таким чином, співвідношення міжнародного публічного права і міжнародного приватного права характеризується їх взаємозв'язком, який зумовлений тим, що вони регулюють міжнародно-правові відносини, які виходять за межі однієї держави і пов'язують дві або більше держав (у тому числі внутрішньодержавні відносини, які випливають із зазначених міжнародних).

2. Наведіть приклад  міжнародних правовідносин. Опишіть  його структуру (юридичний факт, суб'єкти, об'єкт, зміст).

 

3. Наведіть  приклади використання в національному  законодавстві України відсилань до норм міжнародного права.

Очевидно, здебільшого  норми національного законодавства, що стосуються іноземного елемента, формулюються на основі відповідних міжнародних  договорів. Розглянемо, як це виконується  в Україні.

 У подальшому прикладі  під поняттям “Союз” слід мати на увазі Паризький союз, до якого належать країни — учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.

 У ст. 5-3 цієї Конвенції  зафіксовано:

 “У будь якій  країні Союзу не розглядається  як порушення прав патентовласника таке:

1. Використання на  борту кораблів інших країн  Союзу пристроїв, що становлять  предмет його патенту, у корпусі  корабля, машинах, передачах та  інших приладдях, коли такі  кораблі тимчасово чи випадково  входять у води названої країни, за умови, що такі пристрої використовуються виключно для потреб такого корабля.

2. Використання пристроїв,  що становлять предмет патенту  у конструкції або дії літака  або сухопутних транспортних  засобів інших країн Союзу,  або приладдях такого літака  або засобів, коли ці літак і засоби тимчасово або випадково входять у названу країну”.

 Тепер наведемо  витяг з п. 2 ст. 25 “Дії, які не  визнаються порушенням патенту”  Закону України “Про охорону  прав на винаходи (корисні моделі)”  від 15 грудня 1993 р.:

 “Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання запатентованого винаходу (корисної моделі): в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу…”

 Як бачимо, наш законодавець  зміст ст. 5-3 Конвенції передав  повністю і виконав це дещо  стисліше. Порівняємо аналогічні  положення міжнародної конвенції та національного закону стосовно авторського права.

 У п. 1 ст. 7 Бернської  конвенції про охорону літературних  і художніх творів від 9 вересня  1886 р. встановлено: “Термін охорони,  наданий цією Конвенцією, становить  життя автора і п’ятдесят років після його смерті”.

 У п. 1 ст. 24 “Термін  охорони прав авторів” Закону  України “Про авторське право  й суміжні права” від 23 грудня 1993 р. зафіксовано: “Охорона, що  надається цим Законом, діє  протягом усього життя автора  і 50 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею”.

 Щодо творів мистецтва  й рукописів Бернська конвенція  передбачає “право слідування”  (droit de suite). У п. 1 ст. 14 Конвенції це  право сформульовано так: “Автор  або після його смерті особи  чи установи, уповноважені національним законодавством, щодо оригінальних творів мистецтва й оригінальних рукописів письменників і композиторів користуються невідчужуваним правом на відсотки за кожного перепродажу цього твору, що відбувається після першої передачі автором його твору”.

 У ст. 23 “Право слідування”  Закону України “Про авторське  право й суміжні права” було  встановлено: “Автор протягом  життя, а після його смерті  спадкоємці у встановлений ст. 24 цього Закону термін щодо  переданих автором оригінальних  творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору (право слідування)…”

 Як бачимо, термін дії авторського права сформульовано аналогічно як у Конвенції, так і в українському законі. Проте наш законодавець назвав конкретний розмір відсотків (у Бернській конвенції це не зазначено). В українському законі детальніше, ніж у Конвенції, викладено, де саме можуть відбуватися наступні перепродажі твору. Щоправда, наш законодавець не згадує про рукописи, а веде мову лише про твори образотворчого мистецтва.

 Наведемо ще один  приклад, як національний закон  відхиляється від положень міжнародного  договору.

 У ст. 6-6 Паризької  конвенції про охорону промислової  власності зазначено: “Країни  Союзу беруть зобов’язання охороняти  знаки обслуговування. Від них  не вимагатиметься надання реєстрації  таким знакам”.

 Закон України “Про  охорону прав на знаки для  товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. встановив обов’язкову реєстрацію не лише товарних знаків, а й знаків обслуговування, якщо фізичні та юридичні особи хочуть забезпечити їх правову охорону в Україні.

 

7.1.4. Міжнародні договори  в сфері інформаційних правовідносин

 

   Законодавством  України передбачено низку норм  щодо дії міжнародних договорів  на території держави.

   У сфері реалізації  Національної програми інформатизації  законодавством передбачено, якщо  міжнародними договорами, згода  на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі "Про Національну програму інформатизації", то застосовуються правила міжнародних договорів (ст. 28 Закону України "Про Національну програму інформатизації").

   Щодо міжнародних договорів у галузі зв'язку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про зв'язок, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 32 Закону України "Про зв'язок").

   Щодо застосування норм міжнародних правових актів у сфері Національного архівного фонду і архівних установ передбачено, якщо в міжнародних правових актах, в яких бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в Законі України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", то діє норма міжнародного правового акта (ст. 4 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи").

   Щодо застосування  правил міжнародного договору  у сфері авторського права  і суміжних прав передбачено, якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. З Закону України "Про авторське право і суміжні права").

   У сфері міжнародних  відносин щодо державної таємниці  законодавством України визначено,  що передані Україні відомості,  які становлять таємницю іноземної  держави чи міжнародної організації,  охороняються в порядку, передбаченому  Законом України "Про державну таємницю". У разі, якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, установлено інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації, то застосовуються правила міжнародного договору України (ст. З Закону України "Про державну таємницю" (нова редакція)).

   Щодо формування  українського сегмента глобальної  інформаційної інфраструктури, у  тому числі Інтернету, Законом  України "Про захист інформації в автоматизованих системах" передбачено, що іноземні держави, іноземні фізичні та юридичні особи можуть бути власниками автоматизованих систем в Україні, власниками інформації, що розповсюджується та обробляється в автоматизованих системах України, або засновувати спільні з українськими юридичними та фізичними особами підприємства з метою створення автоматизованих систем, постачання інформації до автоматизованих систем України, обміну інформацією між автоматизованими системами України та автоматизованими системами інших держав.

   Окремі види  такої діяльності здійснюються  на підставі спеціального дозволу  (ліцензії), що видається уповноваженим  на це органом.

   Участь України  у міжнародних інформаційних  відносинах визначається й іншими  законодавчими актами, зокрема такими:

   - "Про ратифікацію  Статуту і Конвенції Міжнародного  союзу електрозв'язку" (від 15 липня  1994 p.);

   - "Про ратифікацію  Угоди про співробітництво в  галузі охорони авторського права  і суміжних прав" (від 27 січня  1995 р.);

   - "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 p.)" (від 31 травня 1995 p.);

   - "Про ратифікацію  Четвертого додаткового протоколу  до Статуту Всесвітнього поштового союзу" (від 2 червня 1995 p.);

   - "Про ратифікацію  Договору про закони щодо товарних  знаків" (від 13 жовтня 1995 p.);

   - "Про приєднання  України до Статуту Ради Європи" (від 31 жовтня 1995 p.);

   - "Про ратифікацію  Конвенції про захист прав  і основних свобод людини 1950 p., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (від 17 липня 1997 p.);

   - "Про ратифікацію  Конвенції про відмивання, пошук,  арешт та конфіскацію доходів,  одержаних злочинним шляхом, 1990 р." (від 17 грудня 1997 p.);

   - "Про ратифікацію  Угоди щодо співробітництва у  розвитку та використанні систем  стільникового рухомого зв'язку" (від 3 березня 1998 p.).

   В окремих сферах  інформаційних відносин на міжнародному  рівні прийнято спеціальні нормативні  акти, які є міжнародними стандартами суспільних інформаційних відносин. Як приклад назвемо нормативні акти щодо захисту персональних даних:

   - Конвенція №  108 Ради Європи "Про захист фізичних  осіб при автоматизованій обробці  даних" (від 28 січня 1981 p.);

   - Директива 95/46/ЕС "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільного обігу цих даних" (від 24 жовтня 1995 p.);

   - Директива 97/66/ЕС "Про обробку персональних  даних і захист privacy (приватності)  у телекомунікаційному секторі  та рекомендації щодо захисту даних в інформаційних супермагістралях ".

 

 

 

4. Яка роль  основних принципів міжнародного  права у внутрішньому законодавстві  України? 

Загальновизнано, що встановлення порядку взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права у  державі є суто внутрішньою компетенцією національного, насамперед конституційного, законодавства або судової практики держави. У галузі правової культури має бути врахована національно-культурна традиція країни, її універсальні норми і цінності, що сприяють збереженню власної ідентичності та успішному співіснуванню з іншими культурними співтовариствами. Саме у тексті будь-якої конституції в головних рисах здійснюється інституціоналізація провідної правової доктрини, домінуючих тенденцій теоретичної та масової правосвідомості [11, 157]. Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права частково вирішується Віденською конвенцією про право міжнародних договорів у частині виконання міжнародного договору (заборона посилатися на внутрішнє законодавство для виправдання невиконання міжнародного договору) [4].