Вступ

Прийшов той час, коли кожен з першокурсників повинен написати свою першу, хоч і, порівняно , малу,але, все таки, наукову працю. Підбираючи тему для своєї курсової роботи , мені хотілось опрацювати та глибоко познайомитись з тим матеріалом , який би мав  корисний вплив на мене, як на майбутнього юриста. На мою думку, розділ теорії держави і права «Норми права» - це саме така проблематика , яка завжди актуальна у юриспруденції ; тема ,щодо якої багато відомих вчених дають свій аналіз, дискутують, мислять. Я хочу ,щоб написання цієї роботи залишило слід на шляху отримання мною тих необхідних і достатніх знань , які допоможуть мені стати справжнім знавцем права. Відомо, що все починається з малого , тому право можна бачити як соціально значуще явище лише тоді, коли є точне знання про державу  норму права як його первинного елементу.

     На  певному етапі розвитку суспільства  постає потреба в

упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське

суспільство без  регулювання поведінки людей  за допомогою певних зразків,

моделей, масштабів. На них й складаються, в результаті багаторазового

повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство.  

     Норма  права, як загальнообов’язкове  правило лежить в самій основі

конкретно-регулятивного  впливу права на суспільні відносини. Сукупність,

система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь

права, право вцілому. Але й норма права має складну  структуру,

насамперед –  ядро, навколо якого «обертаються»  її елементи і з’являються

її ознаки. 

     Виділити  норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі

свого появлення  не так просто тому, що вона ( норма  права ) може

збільшуватись, ділитись та видозмінюватись. 

     Завданням  цієї роботи є визначення ролі  правових норм в суспільному

житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.

Отже :

  I.Поняття та загальні ознаки норми права

Норма права- (placita iuris)- це загальнообов`язкове, формально- визначене правило поведінки , встановлене або визнане державою в якості регулятора суспільних відносин ,закріплює міру свободи і рівності у відповідності із загальними груповими або індивідуальними інтересами населення країни ,забезпечуються  усіма засобами державного впливу , навіть примусом ¹. Від латинського – norma- «керівний початок», «правило», «зразок».

В.С.Нерсєсянц,досліджуючи  проблеми правогенеза ,особливо підкреслював , що є чітке розмежування  норм права ( мір свободи ) як складових  права, і норм юридичних ( норм законодавства ) в ролі складових законодавства.₂

В кінці 90-х років  аналогічні ідеї вже більш визначено  були викладені в літературі. М.Г. Потапов  приходить до висновку про  розбіжність понять правової і юридичної  норми.₃  В даній трактовці правова норма тісно пов′язана з поняттям справедливості. Будь-яка норма виражає уявлення про те,що є кращим, так як саме «кращий» порядок встановлюється як справедливий.

Правові норми виникають  на певному етапі історичного  розвитку . Вони формуються задовго  до їх законодавчого закріплення  і механізм їх функціонування, як повторяючих форм взаємодії людей  близький до регулюючої ролі правосвідомості.

Правові норми виникають  безпосередньо в суспільних ,і  тільки потім вони можуть бути закріплені в законодавстві держави. Тут  можливо визначити, що норма права  як об′єктивна категорія  може бути віднесена і відноситься в цілому до системи права , яка також є об′єктивно існуючою категорією. Таким чином , правова норма відноситься до системи права , а юридична – до ситеми законодавства.⁴

Подібний підхід до розуміння правових і юридичних норм продемонстрований і є в працях  В.К. Бабаєва. Природньо ,що є свої особливості : В.К.Бабаєв наголошує ,що право складається із нормативних положень,настанов. Юридична норма – це також

Нормативна установка,але  певним чином оформлена , тобто виражена в законодавстві. «нормативная правовая установка ,следовательно , - элемент естественного права , юридическая норма- элемент позитивного права»,⁵ - пише В.К.Бабаєв. Далі автор відмічає ,що далеко не всі нормативні установки природного права є юридичними нормами . В той же час численні юридичні норми  ( організаційні ) взагалі не зв′язані з природнім правом.⁶ à такі розуміння норм є найбільш перспективними ,бо в даному випадку сферою втілення юридичних норм виступає не лише законодавство ( як в попередніх конструкціях ), але і позитивне право в цілому. Важливо ,щоб позитивне право не ототожнювали з законодавством,бо перше ширше,хоч навіть з точки зору джерельної бази; юридичні норми містяться у всіх джерелах права.

Можна і потрібно окремо говорити про поняття норми з точки зору спеціально- юридичної концепції права , філософії права та соціології права. Розуміння норми як міри свободи повинне в значній мірі розглядатися з точки зору філософсько-правової традиції. Система правових норм як мір і форм свободи охоплює суттєво-змістовні моменти права. Із такого праворозуміння повинен виходити законодавець, в той час, коли система юридичних норм формує  позитивне право зі всіма його формальними та державно-владними моментами ,більш значущими для правозастосовної діяльності і учбових цілей.

Норми права мають  свої ознаки , які тісно пов′язані  з суттєвими ознаками права як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом поведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.⁷

Загальні ознаки норми права:⁸

Норма права –  це таке правило поведінки , яке регулює  найбільш важливі суспільні відносини , на відміну від інших соціальних норм. Вона не регулює незначні стосунки , наприклад : перехід вулиці пішоходами дозволяється тільки на зелене світло світлофора згідно із Правилами дорожнього руху.

Норма права- це правило  поведінки  встановлене  або санкціоноване  державою чи її окремими органами і  має офіційний характер на відміну від інших правил поведінки.

Це правило поведінки , яке охороняється державою , її владою від порушень , а у випадку порушень держава застосовує юридичні санкції.

Норма права - це формально  визначене правило поведінки ,яке  зафіксоване в нормативно - правовому акті по законам  формальної логіки і граматики.

Це загальнообов′язкова  для виконання всім населенням і  посадовим особам державних органів  норма. Ці норми права зобов′язані  виконувати також іноземні громадяни і особи без громадянства , а також всі посадові особи найвищих органів державної влади. Поширюються вимоги приписів на все населення держави.

Норма права має  неперсоніфікований характер, тобто  правило поведінки адресоване не конкретному суб′єктові , а поширюється  на всіх,хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права.

Приймається в строго встановленому порядку, тобто ухиляння від правила поведінки, яке міститься  в нормі права , тягне за собою  відповідальність . Чітке  визначення норми вимагає конкретного виду поводження в суспільстві.

Забезпечується та охороняється усіма мірами державного впливу – тобто у випадках порушень настанов норми застосовуються санкції , які містять  вид та міру державного впливу.

Має строго визначену  структуру – це означає , що норма  права , у класичному вигляді , має стійку єдність елементів : гіпотезу,диспозицію, санкцію. Структура створена шляхом логічного та словесного означення. Ця структура не завжди співпадає із статтею закону.

Діє в часі безперервно  – не має зупинок дії, а постійно функціонує ,завжди регулює поведінку суспільства . Норма права «не сплять» , а завжди на сторожі захисту і забезпечення нормального та , водночас, повноцінного життя людей.

Багатократність застосування – тобто, приписи норм права використовується і застосовуються далеко не одноразово, так як поширюється на визначене коло осіб і на великий проміжок часу.

Наукова обґрунтованість  норм права означає те, що вони не просто відбивають погляди щодо належної  поведінки , а обґрунтовують її з  боку науки .Дається таке розуміння порядку, яке логічно та глибокоморально усвідомлене вченими та суб′єктами законотворення.

Чинність норми  права встановлюється , припиняється чи скасовується лише за спеціальною  процедурою і лише тими державними органами,які їх приймали. Не можливо  зупинити дію норми права по бажанню певного суб′єкта , це здійснюється компетентними органами по встановленому порядку за певних умов чи обставин.

Строга підлеглість  норм права означає,що ніхто не звільнений від підлеглості нормам,що все  населення поводиться в межах певної норми, перехід через неї має наслідок накладання певного виду відповідальності.

Таким чином, норма  права - це офіційне формально визначене, загальнообов′язкове санкціоноване  державою правило поведінки ,яке  регулює важливі відносини в  суспільстві ,охороняє соціальні цінності шляхом встановлення юридичних прав і обов′язків  суб′єктів права, яке приймається у строго встановленому порядку , має непереоніфікований характер, багатократне застосування , наукову обґрунтованість та безперервну дію в часі. Важливим є те, що правова норма – це явище широке, багатопланове і первинний елемент права як системи ; еталон поведінки людей, їх колективів.

I I .Структура норми права.

Для правової норми  характерні єдність ,цілісність, неподільність, особлива структура. Аналізуючи структуру норми права, слід виходити із філософського розуміння цієї категорії. Під структурою розуміється будова і внутрішня форма організації системи , яка виражає як єдність зв′язків між її елементами , так і закони цих взаємозв′язків.

Будучи складовою  частиною більш широкої проблеми, питання про структуру правовової норми має своє самостійне значення. Як зазначає професор С.С.Алєксєєв, це мікроструктура права, в якій на відміну  від макроструктури  - розподіл права  на галузі та інститути ( системи права ) – не так рельєфно видно соціально-політичні особливості правового регулювання.⁹ Водночас у структурі норми проявляються ті специфічні функції, що виконують правові норми як первинна ланка структури права.

Норма права виконуватиме роль регулятора суспільних відносин , якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя , і яких вона формується , враховувати їх суспільні властивості.

 У нормі повинні  бути передбачені і примусові  заходи її здійснення ,інакше  вона буде не нормою права, а побажанням. Традиційно вважається , що правова норма має тричленну структуру : гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза- це складова частина норми права,що визначає умови , містить конкретні життєві  обставини , при яких ця норма вступає  в дію.

Вона приводить в дію юридичну норму. З її допомогою абстрактний варіант поведінки застосовується у конкретній життєвій ситуації , до конкретної особи, у конкретний час, та у конкретному місці. Гіпотеза може виражатися у строках дії правової норми, вказувати на досягнення особою конкретного віку , на конкретних суб′єктів тощо. Призначення гіпотези: визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції норми права.

Диспозиція –  складова частина норм права,яка  визначає саме правило поведінки , згідно з яким дозволяється , забороняється або рекомендується проведення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов′язки.