Міжнародна система авторських прав

      Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Івано-Франківський національний технічний  університет нафти  і газу 
 
 

Кафедра МІА 
 
 
 

РЕФЕРАТ на тему:

Міжнародна  система авторських прав 
 
 
 

Виконала: 
ст.гр. ПЕмз-07

Щесна Анна

Перевірила:

Вербовська  Л.С. 
 
 
 
 

Івано-Франківськ

2012 
Зміст

Вступ

1 Поняття авторського права

2 Комплекс  авторських прав

      2.1 Немайнові авторські права

      2.2 Майнові авторські права

      3 Міжнародна система авторських  прав

      3.1 Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

      3.2 Римська конвенція

      3.3 Спеціальні конвенції в області авторських та суміжних прав

Висновок

Перелік посилань на джерела

 

       Вступ

      Авторське право - частина національного цивільного права і розділ міжнародного приватного права, що регулюють права авторів творівнауки, літератури і мистецтва. Це, перш за все, виключне право на відтворення, публікацію і продаж змісту і форми літературного, музичного чи художнього твору. За російським законодавством і в ряді інших країн охороняється протягом життя даної людини плюс 50 років; якщо таке право надане фірмі, то воно охоплює 75 років з дня першої публікації; економічне життя (термін служби) авторського права може бути істотно коротше, ніж передбачається законодавством .

      Авторське право спочатку належить на встановлений законом термін автору (співавторам). Лише на деякі твори, у тому числі наукові збірники, енциклопедичні словники, періодичні видання в цілому, воно закріплене за юридичними особами безстроково.

      Певні авторські права переходять до спадкоємців автора, окремі правомочності можуть купуватися юридичними особами за авторськимдоговором. Особи, які мають похідні авторські права, називаються правонаступниками автора.

      У встановлених законом випадках авторське право переходить до держави (наприклад, на твори, оголошені надбанням держави після закінчення терміну дії авторського права, а також у разі викупу останнього).

      Перекладачі, укладачі збірок, инсценировщика та інші особи, творчо обробивши чужі твори, користуються авторським правом на результати такого роду творчості.

      Авторське право складається з ряду правочинів, причому деякі з них (право авторства, право на авторське ім'я, на недоторканність твору) не переходять у спадщину чи за договором. Право на винагороду за використання твору переходить тільки до спадкоємців автора.Права на опублікування, відтворення, поширення і переклад на інші мови успадковуються і можуть бути в тому чи іншому обсязі придбані за договором.

      Захист  порушених прав автора та його правонаступників здійснюється в судовому порядку за допомогою позовів про відновлення права (наприклад, шляхом публікації у пресі про авторство, внесення виправлень), про заборону випуску твору в світ, або припинення його розповсюдження, а також про відшкодування завданих збитків.

 

1 Поняття авторського права

      Авторське право — набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.

      Авторське право історично виникло внаслідок  потреби захистити права авторів  літературних творів та творів мистецтва; нині авторське право поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і  скульп-тури, архітектурні проекти, карти і технічні креслення.

      Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину.

 

       2 Комплекс авторських  прав

      Основним  положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином.

      В основі систематизації комплексу прав, які охоплюється поняттям «авторське право», лежить їхній поділ на майнові та немайнові. Ці два види прав відрізняються один від одного тим, що майнові права автор може передати третій особі, а немайнові права автора є його невід'ємними правами — і тому не можуть бути передані будь-кому іншому. Строк тривалості немайнових прав не обмежується, строк тривалості майнових прав встановлюється міжнародними договорами та національним законодавством.

      2.1 Немайнові авторські права

      В Україні немайнові авторські права можуть належати виключно фізичній особі. До немайнових прав належать права:

• бути визнаним автором твору (право авторства);
• дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я);
• дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення);
• захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації).

      2.2 Майнові авторські права

      До  цього виду прав належать права дозволяти  та забороняти:

• відтворювати твір (право на відтворення);
• поширювати екземпляри твору будь-яким способом (право на поширення);
• імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт);
• здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору (право на публічну демонстрацію або публічне виконання);
• публічно сповіщувати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір (право на публічне сповіщення);
• перекладати твір (право на переклад);
• дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір (право на переробку).

 

       3 Міжнародна система  авторських прав

      Сфера дії національних законів про  авторське право обмежена територією тих країн, в яких ці закони прийняті. Але твори інтелектуальної творчості зазвичай поширюються і за межами державних кордонів. Щоб сприяти такому міжнародному поширенню інтелектуальних творів, а також забезпечити їх охорону, між різними країнами укладалися двосторонні угоди з авторського права якої країни приєднувалися до тих чи інших багатосторонніх угод щодо міжнародної охорони авторського права.

      Охорона авторського права на міжнародному рівні почала здійснюватися приблизно  з середини XIX ст. на основі двосторонніх угод. Ці угоди, головним чином між  європейськими країнами, забезпечували визнання обома сторонами авторських прав, але вони не були достатньо всеосяжними і однаковим. Необхідність забезпечення однаковості привела до розробки та укладення у вересні 1886 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Договірні сторони утворили союз з метою забезпечення всередині цього союзу охорони прав авторів.

      3.1 Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

      Історія

      Бернська  конвенція є найстарішим угодою між країнами в галузі авторського права. Ця угода відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти і акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному директору Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

      Справжня  конвенція кілька разів піддавалася  перегляду з метою поліпшення міжнародної системи охорони авторського права. Зміни були внесені до конвенції, з тим щоб пристосувати законодавства країн-учасниць до нових досягненням технології в галузі використання творів, визнати нові права і відповідним чином змінити вже існуючі. Першу велику зміну до Бернської конвенції було внесено в 1908 р. в Берліні, через 22 роки після її прийняття. Потім конвенція переглядалася в Римі в 1928 р., в Брюсселі в 1948 р., в Стокгольмі в 1967 р. і в Парижі в 1971 р.

      Всього  до Бернської конвенції приєдналося 76 країн, з них більше половини вважаються країнами, що розвиваються. Універсальність Бернської конвенції підтверджується тим, що її членами є країни всіх континентів.

      Мета  Бернської конвенції, як зазначено  в преамбулі, полягає в тому, щоб охороняти - настільки ефективно й одноманітно, наскільки це можливо - права авторів на їх літературні та художні твори. У ст. 1 говориться, що країни, які приєдналися до конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні та художні твори.

      Основні принципи

      Бернська  конвенція базується на трьох  основних принципах.

      По-перше, це принцип національного режиму, відповідно до якого будь-якому твору, створеному в будь-якій країні - учасниці Конвенції, у кожній з цих країн повинен забезпечуватися той же рівень охорони, який забезпечується власним творів.

      По-друге, це принцип автоматичного захисту, відповідно до якого національний режим  охорони твору не залежить від будь-яких формальностей. Іншими словами, охорона забезпечується автоматично і не залежить від таких формальностей, як реєстрація, депонування і т.д.

      І, по-третє, це принцип незалежності охорони, відповідно до якого охорона авторського  права забезпечується незалежно  від того, чи існує охорона відповідних  прав у країні походження твору.

      Охоронювані твори

      У статті 2 міститься пояснювальний  невичерпний перелік таких творів. Він включає будь-які оригінальні твори у галузі літератури, науки і художньої творчості незалежно від способу і форми їх вираження. Похідні роботи, тобто ті, які грунтуються на інших, раніше що існували творах, такі як переклади, адаптації, музичні аранжування, інші переробки літературних або художніх творів, отримують той же рівень охорони, що й оригінальні твори (ст. 2 (3)).