Лекции по "Медицине"

"Профілактики й лікування  артеріальної гіпертонії:

· інформація населення про хворобу  і її наслідки;

· організація роботи клубів, шкіл для хворих з АГ;

· масові заходи щодо виявлення АГ на ранніх стадіях;

· видання нових методичних документів по діагностиці й лікуванню АГ;

· створення регістра (обліку хворих АГ);

· створення системи моніторингу  за епідеміологічною обстановкою по АГ і серцево-судинних захворюваннях;

· додаткове забезпечення стаціонарів  ефективними гіпотензивними лікарськими  засобами;

· організація додаткових реабілітаційних  відділень для хворих, що перенесли інфаркт, інсульт, що дозволить відновити працездатність 20% інвалідів;

· зміцнення матеріально-технічної  бази лікувально-профілактичних установ;

· підвищення кваліфікації медичних працівників.

Поради по профілактиці гіпертонічної хвороби:

1. Умійте ставитися до невдач  як до закономірного результату  допущених помилок. Умійте прощати й не тримаєте зла. З ефективно справлятися зі стресом.

2. З не зловживати сіллю й  більшою кількістю рідини.

3. Не захоплюйтеся обжерливістю: краще не доїсти, чим переїсти.

4. Зі звикнути до фізичних  навантажень як до невід'ємної  частини Вашого життя.

5. Зі стиль життя: передбачите  достатній сон,

розумне чергування праці й відпочинку, відмова від паління й зловживання  алкоголем, розважальні подорожі, праця  на дачних ділянках і т.п.

6. Не рідше 1 рази в рік сходите  на прийом до лікаря (моніторинг свого здоров'я): раннє розпізнавання гіпертонічної хвороби, з'ясування й усунення причин.

7. У випадку, якщо встановлено  гіпертонічну хворобу, лікуєтеся ефективно, використайте повний комплекс лікувально-профілактичних заходів щодо призначення лікаря.

АТЕРОСКЛЕРОЗ

Атеросклероз, як правило, вражає багато артерій людини, однак залежно  від  виразності процесу в тій  або іншій артерії розвивається локалізована форма захворювання. При  атеросклерозі внутрішня оболонка артерій інфільтрується ліпідами (жирами), 80% яких становить холестерин. Холестерин переноситься в організмі кров'ю в складі білково-жирових комплексів - ліпопротеїдів. Розрізняють ліпопротеїди низкою щільності (ЛПНП), дуже низької щільності (ЛПОНП) і високої щільності (ЛПВП). Перші два типи переносять холестерин від травної системи й можуть відкладати його на стінках кровоносних посудин, приводячи до розвитку атеросклерозу. ЛПНП і ЛПОНП є найважливішим чинником ризику розвитку серцево-судинних захворювань. ЛПВП, навпаки, виводять холестерин із тканин і кровоносних посудин. Слідом за ліпідною інфільтрацією вдруге розвивається сполучна тканина. Все це веде до звуження просвіту артерій й утрудненню кровотоку. Стінки посудин гублять еластичність, що знижує доставку кисню й живильних речовин до органів і систем. Виникає кисневе голодування тканин, порушення обміну, що супроводжується болючими відчуттями. Серед факторів ризику розвитку атеросклерозу головними є:

· підвищений рівень холестерину й  глюкози в крові,

· неправильне харчування,

· нервова перенапруга,

· "сидячий спосіб життя" і  недолік м'язової діяльності,

· паління,

· спадкоємні фактори.

Зворотний розвиток атеросклерозу можливо без застосування лікарських засобів і хірургічних методів лікування в результаті виконання (неухильного!) наступних рекомендацій:

· стругаючи дієта з обмеженням рівня холестерину, запобігання  стресу,

· адекватна фізична активність,

· відмова від паління,

· позитивні емоції.

У результаті виконання програми поступово  розсмоктуються атероматозні накладення й відновлюється кровотік у звужених коронарних посудинах. Дуже цікаві висновки Орніша відносно  фізичної активності. Шкоду приносять інтенсивні заняття спортом. Особливо ефективні помірні, постійні вправи, що не викликають стомлення.

Оптимальна ходьба зі швидкістю 4 км у годину. Найбільша смертність спостерігається серед хворих, які воліють не рухатися.

Симптоми атеросклерозу варіабельні й залежать від ступеня ішемії того або іншого органа. Найпоширенішими проявами атеросклерозу є ішемічна хвороба серця (поразка посудин серця) і атеросклеротична енцефалопатія (поразка посудин мозку). Безпосередньою причиною смерті при атеросклерозі найчастіше є інфаркти міокарда й інсульти.

ІШЕМІЧНА ХВОРОБА СЕРЦЯ

ИБС - хронічний патологічний процес, обумовлений недостатністю кровопостачання міокарда. У переважній більшості (97-98%) випадків є наслідком атеросклерозу коронарних артерій серця. Основні клінічні форми ИБС· стенокардія, · інфаркт міокарда, кардіосклероз.

Стенокардія - раптовий сильний приступ болю за грудиною, в області серця, викликаний спазмом коронарних посудин й ішемією міокарда. За старих часів такий приступ називали "грудною жабою". Не завжди, але часто, біль ірадіює у ліву руку, плече, під лопатку або в область шлунка, може супроводжуватися почуттям оніміння кисті або мови. Такий приступ хворій у серце не можна терпіти більше 30 хвилин.

Інфаркт міокарда - важке захворювання серця, обумовлене гострою недостатністю його кровообігу, з виникненням вогнища некрозу в серцевому м'язі. Початком інфаркту вважають інтенсивний і тривалий приступ загрудинного болю (більше 30 хвилин, нерідко багатогодинний). Ускладнення гострого періоду: кардіогенний шок, набряк легенів, важка аритмія, раптова клінічна смерть.

Інсульт мозковий - гостре порушення мозкового кровообігу. Інсульт є найбільш важким і небезпечним проявом атеросклерозу посудин мозку. Як правило, атеросклеротичні зміни посудин головного мозку приводять до порушення психіки, зміні (часом необоротному!) особистості людини, втрати пам'яті, ослабленню розумових і творчих здатностей. Так званий "старечий склероз" зв'язаний аж ніяк не з віком, а зі склерозом мозкових посудин. Інсульт є також частим ускладненням гіпертонічної хвороби. У результаті інсульту виникають паралічі й парези.

ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

Причини діабету вивчені недостатньо. Мають значення спадкоємна схильність, ожиріння, атеросклеротичні зміни посудин підшлункової залози, психічна й фізична травми, інфекції (наприклад, туберкульоз).

Клініка. У розвитку цукрового діабету виділяють 3 стадії:

- потенційний діабет, коли є лише схильність до захворювання (несприятлива спадковість або маса тіла при народженні 4,5 кг і більше);

- латентний діабет, що виявляється  за допомогою проби на толерантність  до вуглеводів;

- явний діабет - є характерні  клінічні й біохімічні симптоми  захворювання: сухість у роті, поліурія (багато сечі), схуднення, загальна слабість, підвищений апетит, шкірна сверблячка й сверблячка в промежині, болю в області серця й в ікроножних м'язах. Залежно від  рівня цукру в крові, чутливості до лікувальних впливів, наявності або відсутності ускладнень виділяють 3 ступеня важкості цукрового діабету. До легкого ступеня відносять випадки захворювання, коли рівень гіперглікемії невисокий і компенсується тільки дієтою. При середньо тяжкому ступеня компенсація досягається прийомом пероральних препаратів або введенням невеликих доз інсуліну. Важкий ступінь діабету характеризується вираженими добовими коливаннями рівня цукру в крові. Доза інсуліну, необхідна для компенсації, перевищує 40 одиниць у добу. Є виражені ускладнення.

Ускладнення цукрового  діабету:

1. Специфічні поразки дрібних  посудин - мікроангіопатії. Поразка посудин сітківки очей (діабетична ретинопатія) - погроза втрати зору. Поразка посудин нирок (діабетична нефропатія) - розвиток уремічного стану.

2. Діабетична нейропатія - поразка центральної й периферичної нервової системи. Хворих турбують оніміння, почуття повзання мурашок, судороги в кінцівках, болю в ногах, що підсилюються в спокої й уночі, що зменшуються при ходьбі.

3. Ангіопатія посудин шкіри й м'язів приводить до розвитку атрофії м'язів.

4. Прискорений розвиток атеросклеротичних змін у великих посудинах (аорта, коронарні, церебральні артерії й ін.).

Недостатність інсуліну в організмі  приводить до порушення вуглеводного, жирового й білкового обмінів  і розвитку діабетичної коми.

Поняття про діабетичну кому. Недостача  глюкози в тканинах, з одного боку, приводить до енергетичної кризи, а  з іншого боку - до самоотруєння організму  токсичними продуктами обміну - ендоінтоксикації. Не отримуючі глюкозу клітки починають захлинатися у власних відходах. Відбувається нагромадження таких шкідливих недоокислених продуктів, як ацетон і кетонові тіла. Їхній надлишок у крові й у тканинах є причиною розвитку ацидозу - закислення. Збільшення її концентрації - гіперглікемія (греч. hіper - понад + glykys - солодку + hemіa - кров) у багато разів перевищує значення норми (замість покладених 5,4 мкмоль на 1 літр вона може досягти 30-40 і більше). Звідси й інша назва діабетичної коми - гіперглікемічна.

Основний парадокс діабету - дефіцит глюкози в тканинах й її зверхконцентрація в крові. Надлишок цукру в крові обов'язково виводиться бруньками із сечею. Кожна молекула глюкози захоплює із собою кілька молекул води. Це приводить до швидкої втрати рідини: колосальна концентрація глюкози спрацьовує як надпотужне осмотичне сечогінне. Із хворої людини кожні 20-30 хвилин починає виділятися до трьох літрів солодкою липкою сечі.

Зневоднювання - дегідратація - збільшує самоотруєння організму за рахунок  збільшення концентрації токсинів. Зміст  у крові кетонових тіл й ацетону (кетонемія, ацетонемія) стають настільки високим, що вони починають виділятися бруньками із сечею й з видихуваним повітрям. З'являється характерний захід "свіжих яблук" - запах ацетону.

РАК

Рак (лат. cancer - рак) - злоякісна пухлина із  кліток, що трансформувалися, епітелію шкіри, слизуватих оболонок шлунка, кишечнику, дихальних шляхів, різних залоз, органів і т.д., що виникає в ході онтогенезу. Пухлина розвивається довгостроково, протягом 10-30 років до появи клінічно значимих симптомів. В останній стадії розвитку дає метастази в лімфовузли й інші органи. Причини неприборканого росту кліток дотепер остаточно не вивчені. Це захворювання вважають поліетіологічним (багато причин). До факторів ризику канцерогенезу (процес виникнення й розвитку раку) у цей час відносять: неправильне харчування, паління, забруднення об'єктів навколишнього середовища, деякі шкідливі фактори виробничого середовища, психо-емоціональна напруга й стреси, геофізичні фактори й ін. Ураховуються вірусний, хімічний, фізичний, радіаційний й інший канцерогенези. Не виключена й роль спадковості: рак відносять до захворювань зі спадкоємною схильністю. Всі канцерогенні фактори навколишнього середовища можна розділити на 2 групи:

1) вплив яких мало залежить  від окремої людини (наприклад, хімікати й випромінювання на робочому місці, азбест);

2) ті, що залежать від людини (канцерогени тютюнового диму і їжі).

Первинна профілактика раку - це система  соціально-гігієнічних заходів і зусиль самого населення, спрямованих на попередження виникнення злоякісних пухлин і попередніх їм передопухлинних станів шляхом усунення, ослаблення або нейтралізації впливу факторів навколишнього середовища й способу життя, а також шляхом підвищення неспецифічної резистентності організму. Система заходів повинна охоплювати все життя людини, починаючи з антенатального періоду:

1. Онкогігієнічна профілактика - виявлення й усунення можливості дії на людину канцерогенних факторів навколишнього середовища, включаючи повітря, воду й харчові продукти:

а) збалансоване харчування, уживання харчових волокон, раціональна кулінарна  обробка харчових продуктів, зниження змісту жирів у раціоні й збільшення споживання продуктів рослинного походження;

б) боротьба з палінням, у першу  чергу серед підлітків і вагітних жінок, оскільки мутагенна й канцерогенна дія цього фактора доведено;

в) обмеження надходження радону в житлові приміщення; відмова від використання побутового газу;

г) обмеження застосування праці жінок дітородного віку на роботах зі шкідливими умовами праці;

д) комплекс заходів щодо профілактики психічного стресу і його наслідків;

е) строгий контроль за якістю питної води;

ж) призупинення широкого й повсюдного використання в колективах ультрафіолетового опромінення, що також має мутагенний ефект.

2. Біохімічна профілактика раку  включає запобігання бластомогенного  ефекту від дії канцерогенних  факторів шляхом застосування  певних хімічних препаратів, продуктів  і з'єднань (вітамінів групи З,  Е и продуктів їх утримуючих; селен, інших препаратів, що володіють антиоксидантними властивостями).

3. Медико-генетична профілактика  припускає виявлення родин зі  спадкоємними пухлинними й  передпухлинними захворюваннями, осіб із хромосомною нестабільністю й організацію заходів щодо зниження небезпеки можливої дії на них канцерогенних факторів (організація працевлаштування, рекомендації зі збалансованого харчування, відмова від шкідливих звичок, диспансерне спостереження й ін.).

4. Імунобіологічна профілактика  включає виявлення окремих осіб і формування контингентів з імунологічною недостатністю для проведення заходів щодо її корекції й захисту від можливих канцерогенних впливів.