Лекции по "Медицине"

 

СПОСІБ ЖИТТЯ

Відповідно до висновку експертів ВООЗ, здоров'я індивіда на 50% залежить від його способу життя. Що ж розуміють під способом життя? У перекладі з латинського "modus vіvendі" - спосіб життя - це система взаємин людини із самим собою й факторами зовнішнього середовища. Спосіб життя людини включає три категорії: рівень життя, якість життя й стиль життя.

Рівень життя - кількісна сторона умов життя, розмір і структура матеріальних і духовних потреб населення, фонди споживання, доходи населення, забезпеченість житлом, медичною допомогою, рівень утворення, тривалість робочого й вільного часу й ін.

Під якістю життя розуміють ступінь комфорту в задоволенні людських потреб (переважно соціальна категорія). Якість життя - ступінь упевненості окремих людей або групи людей у тім, що їхні потреби задовольняються, а необхідні для досягнення щастя й самореалізації можливості надаються (визначення ВООЗ).

Стиль життя - особливості поводження конкретної людини або групи людей..

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Найбільше повно взаємозв'язок між  способом життя й здоров'ям виражається  в понятті здоровий спосіб життя (ЗОЖ). Здоровий спосіб життя людини - це спосіб життєдіяльності, що відповідає генетично обумовленим типологічним особливостям даної людини, конкретним умовам життя й спрямований на формування, збереження й зміцнення здоров'я й на виконання людиною його соціально-біологічних функцій.

Які ж мотивації лежать в основі формування стилю здорового життя?

1. Самозбереження.

2. Підпорядкування етнокультурним вимогам.

3. Одержання задоволення від  самовдосконалення.

4. Можливість для самовдосконалення. 

5. Здатність до маневрів.

6. Сексуальна реалізація.

7. Досягнення максимально можливої комфортності.

Паспортний або хронологічний  вік - це період, прожитий людиною від народження до моменту обстеження та маючий чіткі тимчасові межі (років, місяців, днів). Біологічний вік визначається особливостями морфофункціонального розвитку індивіда, швидкістю розгортання програми розвитку.

РУХОВА АКТИВНІСТЬ І  ЗДОРОВ'Я

Гіподинамія - придбання цивілізації. Наслідком хронічного недоліку руху (гіпокінезії) у людини є розвиток комплексу змін у функціонуванні організму, що прийнято позначати як гіподинамію. Гіподинамія є чинником ризику для багатьох захворювань й, у першу чергу, серцево-судинних. У загальному виді наслідку гіподинамії можна представити в такий спосіб:

· зниження рівня функціонування системи  й, як наслідок, атрофія й/або дистрофія її тканин зі зменшенням функціональних резервів;

· зниження рухової активності людини веде до компенсаторної перебудови всіх сторін обміну речовин: мінерального, жирового, білкового, вуглеводного, водного;

· гіподинамія виключає кінцеву ланку стресової реакції - рух, що веде до напруги центральної нервової системи й переходу стресу в дистрес; по суті справи рухова активність - це дозований стресовий вплив і для нього характерні всі ознаки гострого адаптаційного синдрому (ОАС): інтенсифікація подиху, серцевої діяльності, посилення обміну речовин, підвищення рівня гормонів;

· гіподинамія викликає помітні  зміни в імунологічних властивостях організму й у терморегуляції.

Фізична культура, загальні ефекти й принципи фізичного тренування. Фізична культура - це частина загальнолюдської культури, спрямована на використання різного виду рухової активності з метою підтримки й зміцнення свого здоров'я.

Ефекти фізичного тренування. Систематичні заняття викликають адаптацію організму до фізичних навантажень. В основі такої адаптації лежать виникаючі в результаті тренування морфологічні, обмінні й функціональні зміни в різних системах, органах і тканинах, удосконалювання нервової, гормональної й клітинної регуляції. Це проявляється в поліпшенні стану організму, що виражається в здійсненні м'язової діяльності, у підвищенні рівня фізичного розвитку. Регулярне виконання певних видів фізичних вправ викликає численні корисні ефекти:

І. Економізація функції, що проявляється в тім, що на одиницю зовнішньої роботи організм затрачає менший обсяг енергії. Тому функціональні зрушення в тренованої людини виявляються на більше низькому рівні, чим у нетренованого.

2. Посилення максимальних функціональних  можливостей організму. Основними  механізмами цього феномена є  наступні: інтенсифікація процесів білкового синтезу в працюючих м'язах; нагромадження енергетичних субстратів; удосконалювання процесів кисневого забезпечення м'язової діяльності за рахунок підвищення функціональних можливостей серцево-судинної й дихальної систем; поліпшення процесів нервової регуляції м'язової діяльності.

Рекомендації з оптимального використання засобів тренування для  основних систем.

Дослідження НДІ фізкультури показали, що вже одноразові заняття в тиждень  позначаються позитивно, але виражений  і стійкий ефект наступає від 3 і більше занять. Ними запропонована наступна класифікація вправ:

· вправи, спрямовані на декомпресію  хребта (це підтягування на поперечині);

· вправи на збільшення рухливості хребта (розтягування за допомогою погойдувань, обертань, нахилів);

· тонічні й ізометричні вправи для поліпшення кровопостачання  це пози йогів типу "риба", "змія", "лук", "коник";

· плавання в теплій воді - добре  відновлює рухливість хребців;

· віброгімнастика, ходьба, біг (ритмічні стиски під час ходьби поліпшують харчування й тренують ресорні властивості).

Принципи фізичного  тренування. Досягнення позитивних результатів при регулярних заняттях фізичними вправами можливо лише при дотриманні певних умов. Основними серед них варто вважати наступні;

1. Принцип свідомості й з 

2. Принцип систематичності й  послідовності 

3. Принцип поступового збільшення навантаження

4. Принцип індивідуалізації 

5. Принцип комплексності.

5. Принцип комплексності впливу 

6. Принцип оборотності тренувальних  ефектів 

Аналіз сучасного досвіду  дозволяє запропонувати наступний  набір обов'язкових засобів фізичної культури:

· вправи аеробного циклічного характеру, що забезпечують підтримку нормального рівня функціонування серцево-судинної, дихальної й нервової систем, терморегуляції, обміну речовин;

·  процедури, що гартують, дозволяють підтримувати адекватний рівень імунітету;

· гімнастичні вправи, виконувані з метою підтримки гарного  стану хребта, суглобів, кровообігу мозку, діяльності шлунково-кишкового  тракту, сечостатевої системи. У руховому режимі дорослої людини кількість засобів  фізичної культури повинне бути не менш 4 - 5, з періодичністю 3 - 5 разів у тиждень при тривалості 90 -120 хвилин.

Раціональне використання фізичних вправ у режимі робочого дня (активний відпочинок) вирішує наступні завдання:

· сприяє вкороченню часу впрацювання й швидкому досягненню максимальної працездатності;

· сприяють включенню в активність непрацюючих м'язів, корекції постави, відновленню кровообігу й подиху, нормалізації зору й усуненню негативних наслідків тривалої підтримки змушеної пози при роботі й навчанні (учні, студенти, педагоги);

· попереджає й усуває появу гальмових ділянок у ЦНС при монотонній роботі;

· поліпшує емоційний стан працівника, знімає м'язовий гіпертонус при професійній  діяльності, сполученої з більшими й щільними потоками інформації,

необхідністю швидкої  реакції, пошуками правильного рішення (робота авіадиспетчера й ін.);

· збільшує професійну працездатність на 10-14%.

Оцінка поточного стану організму  повинна проводитися в системі, що включає різний ступінь глибини  лікарсько-педагогічного обстеження й з певною періодичністю. Зокрема , у такій системі повинні бути передбачені:

1. Самоконтроль;

2. Періодичний контроль (;

3. Поточний контроль, проведений  постійно самим;

4. Етапний контроль, проведений  приблизно два рази в рік. 

ХАРЧУВАННЯ Й ЗДОРОВ'Я

Для дорослих, залежно від  витрат енергії в різних сферах професійної діяльності, виділяють 5 груп:

1) працівники переважно розумової  праці;

2) працівники фізичної праці  з невеликими енерговитратами;

3) працівники механізованої праці;

4) працівники немеханізованої праці  середньої ваги;

5) працівники важкої ручної праці  (жінки в цю в групу не  входять).

Відповідно до  такої градації, віком і підлогою розраховані  потреби людини в основних харчових речовинах, що є в цей час офіційними гігієнічними рекомендаціями. Основним вихідним пунктом побудови цих офіційних рекомендацій з раціонального харчування є енергетична складова раціону.

А.М. Уголєв - теорії адекватного харчування. З її точки зору ідеальна їжа - це та їжа, що корисна даній людині в даних умовах й адекватна стану людини. Основні постулати цієї теорії наступні:

· харчування повинне підтримувати молекулярний склад і відшкодовувати енергетичні й пластичні витрати  організму (цей постулат такої ж, як у класичній теорії);

· необхідними компонентами їжі  служать не тільки нутриенти, але й баластові речовини;

· нормальне харчування обумовлене надходженням нутриентов зі шлунково-кишкового  тракту, надходженням гормонів й інших  біологічно активних речовин з харчових продуктів при їхньому гідролізі, надходженням продуктів життєдіяльності  мікроорганізмів (амінокислот, вітамінів й ін.), а також надходженням речовин із забрудненої їжі;

· існує ендоекологія хазяїна, що утвориться мікрофлорою його кишечнику;

· баланс харчових речовин досягається  за рахунок звільнення нутрієнтів з їжі за допомогою порожнинного й пристінкового травлення, а також синтезу нових речовин.

У цей час роздана  багато теорій - теорія Т.С. Шаталової, В.И. Вернадского, Бірхер-Беннера. Відзначені обставини дозволяють у цей час говорити про створення нової теорії харчування, яку можна назвати теорією видового харчування. Її основні положення зводяться до наступного:

1. Споживані харчові речовини  по наборі ферментів повинні  відповідати структурі тканин  людини. Тобто мова йде про  те, що в кожного біологічного  виду повинна бути своя їжа, і це накладає свій відбиток на його анатомо-фізіологічні особливості й обмін речовин. Невідповідність цій вимозі веде до порушення видового складу кліток організму;

2. У харчуванні людини повинні  в максимальному ступені використатися  продукти, що зберегли свої природні біологічні властивості; при готуванні продуктів варто прагнути до максимально повного збереження укладеної в них біологічній енергії й виключенню штучних концентрованих продуктів, цукру, солі, консервів, борошна й кулінарних виробів з борошна;

3. Необхідно виходити з того, що для кожної людини такий  режим повинен бути індивідуальним  по наборі харчових речовин,  по обсязі, по співвідношенню  й по частоті прийому їжі.  В основі побудови раціонального  режиму харчування повинні лежати  генотипічні особливості людини, вік, стать, характер його життєдіяльності, звички й професія, родинний стан і рухова активність.

У розвитку майже всіх хвороб можна доглянути роль харчування.

Існує 5 груп захворювань, прямо або  побічно пов'язаних з порушенням харчування:

1. Первинні (екзогенні) хвороби  недостатнього або надлишкового  харчування;

2. Вторинні (ендогенні) хвороби;

3. Захворювання з аліментарними  факторами ризику;

4. Захворювання, обумовлені харчовою  нестерпністю;

5. Захворювання з аліментарними  факторами передачі хвороб.

Сучасні основи раціонального  харчування.

Харчування повинне задовольняти потреба організму у всіх необхідних харчових компонентах: білках, жирах, вуглеводах, вітамінах, воді, мінеральних речовинах, клітковині й т.д. Разом з тим, забезпечення цієї умови вимагає чіткого планування харчового раціону з урахуванням стану організму.. Варто обов'язково враховувати не тільки потреби людини, але і його індивідуальні особливості. У кожному разі основним критерієм раціональності й достатності харчування повинне бути стан здоров'я, працездатність і високий психічний і соціальний статус людини. При плануванні й виборі раціону харчування варто віддавати перевагу продуктам, вирощеним у своєму регіоні, тому що вони несуть у собі інформацію про особливості клімату й місця виростання. Передумовою такої рекомендації з те, що рослини звичайно виробляють ті речовини, які допомагають їм протидіяти несприятливим місцевим умовам. Не менше значення з і відповідність характеру харчування сезонам річного циклу. Так, уживання влітку сирих рослинних продуктів, що мають значний зміст вологи, низьку калорійність збільшує тепловтрату й зменшує відтворення тепла організмом. Навпаки, узимку переважніше вживання натуральних продуктів, що мають не тільки високий енергопотенціал (жири, каші, горіхи), але й стимулююче теплотворення (м'ясо, птах) і утримуючих у концентрованому виді достаток біологічно активних речовин (наприклад, сухофрукти).Уживання сирих рослинних продуктів (плодів і зелених частин) обумовлює реалізацію цілого ряду еволюційно обумовлених умов нормальної діяльності ЖКТ. Укажемо на деяких з подібних важливих обставин: