Управління товарним асортиментом

Формуванню товарного  асортименту передує розроблення  асортиментної концепції. З останньою  ототожнюють побудову оптимальної  асортиментної структури товарного  пропонування. За її основу беруть споживчі вимоги певних груп (сегментів ринку), а також необхідність забезпечити  підприємству найефективніше використання сировинних, технологічних, фінансових та інших ресурсів для виготовлення продукції з низькими витратами. Мета асортиментної концепції полягає  в тім, щоб спрямувати підприємство на випуск товарів, які найбільше  відповідають структурі та різноманітності  попиту конкретних покупців. Отож, асортиментна концепція — це своєрідна програма управління розвитком виробництва  та реалізації товарів. Цільова частина  цієї програми стосується оптимізації  структури асортименту, а програмна  — передбачає систему заходів  для досягнення такої структури  у заздалегідь визначений період. Досягнення відповідності між асортиментним  пропонуванням товарів і попитом  на них базується на визначенні та прогнозуванні структури асортименту. За прискореного науково-технічного розвитку виробництва та значної диференціації  потреб прогнозування тенденцій  розвитку асортименту на віддалену  перспективу має недостатню вірогідність. Тому прогнозуються лише головні  напрямки розвитку, що допоможуть забезпечити  майбутній ринковий попит. Суть формування асортименту полягає в плануванні всіх видів діяльності, спрямованих  на відбір продуктів для майбутнього  виробництва та реалізації на ринку, а також приведення властивостей цих продуктів у відповідність  до вимог споживачів. Зрозуміло, що це, по суті, безперервний процес, який здійснюється протягом усього життєвого  циклу продукту, починаючи з моменту  зародження задуму аж до вилучення  продукції з товарної програми.

 

Формування товарного  асортименту підприємства неможливе  без визначення його принципової  спрямованості, обсягів і супутніх послуг. У сучасному виробництві  всі ці напрямки тісно взаємозв’язані і не диференціюються, що потребує досягнення компромісу між різними сферами  виробничо-комерційної діяльності підприємства. У найзагальнішому  вигляді [45] система формування асортименту  передбачає здійснення таких заходів:

 

1) визначення поточних  і перспективних потреб споживачів, аналіз наявних способів використання  продукції і особливостей споживчої  поведінки на відповідних ринках;

 

2) оцінка товарів-аналогів, що їх виробляють конкуренти, за тими самими напрямками;

 

3) критична оцінка власних  виробів та аналогічної продукції  конкурентів з позицій покупців;

 

4) коригування асортименту  у зв’язку зі змінами рівня  конкурентоспроможності окремих  товарів;

 

5) вивчення пропозицій  щодо створення нових продуктів  та поліпшення властивостей вироблюваної  продукції, а також нових способів  та сфер використання товару;

 

6) розроблення специфікацій  нових або поліпшених продуктів  відповідно до вимог покупців;

 

7) вивчення можливостей  виробництва нової або модернізованої  продукції з урахуванням можливих  цін, собівартості, рентабельності;

 

8) розроблення спеціальних  рекомендацій для виробничих  підрозділів щодо якості, найменування, упаковки продукту згідно з  результатами проведених випробувань  виробу;

 

9) оцінювання всього асортименту  та внесення змін до нього.

 

Нині є загальновизнаним те, що планування та управління асортиментом — це важлива й невід’ємна частина  маркетингу. Крім збуту цей процес безпосередньо зачіпає сфери  виробництва, фінансування, матеріально-технічного забезпечення, а також взаємовідносини  з технологічними та конструкторськими  підрозділами. Тому наслідки помилок, допущених у плануванні асортименту, не можуть бути в майбутньому нейтралізовані лише політикою збуту та зусиллями  реклами. Сутність управління асортиментом полягає у створенні продуктів, які споживач бажає придбати, з  метою пропонування цих товарів  у необхідних обсягах і своєчасно. Отже, планування товарного асортименту  — це важливий засіб конкурентної боротьби. Управління асортиментом базується  на координуванні взаємозв’язаних  видів діяльності: науково-технічної, проектної, комплексного дослідження  ринку, організації збуту, сервісу, реклами, стимулювання попиту. Остаточна  мета планування — оптимізація асортименту  з урахуванням стратегічних ринкових цілей підприємства. Залежно від  обсягів збуту, особливостей продукції, цілей і завдань, що стоять перед  виробництвом, формування асортименту  здійснюється різними методами. Однак  управління асортиментом має бути безпосередньо  підпорядковане керівникові служби маркетингу.

Принциповими рішеннями  в процесі управління асортиментом вважаються:

 

зняття з виробництва  нерентабельних видів продукції, її окремих моделей, типорозмірів;

визначення необхідності досліджень і розроблень для створення  нової продукції та модифікування  тієї, що вже виготовляється;

затвердження планів і  програм розроблення нових або  поліпшення наявних продуктів;

надання фінансових ресурсів для втілення затверджених програм  і планів.

Прийняття рішень щодо асортименту  залежить від фінансових можливостей  керівництва фірми, глибокого знання ринкової кон’юнктури, від місцезнаходження підприємства, а також від стану  конкуренції та загальної купівельної  спроможності споживачів. Велике значення має стан матеріально-технічного постачання, а також чинник часу. Останнє пояснюється  тим, що комерційний успіх не має  сталого характеру, збільшуючись і  зменшуючись з різних причин, тобто  він є функцією часу. Планування асортименту пов’язане також  із розподілом виробничих потужностей для максимального використання наявних ринкових можливостей. Ця проблема значно ускладнюється через зрозумілу обмеженість ресурсів будь-якого підприємства.

 

У процесі планування асортименту  традиційно розв’язується питання  стандартизації та диференціювання  товару. Зі стандартизацією товарів  пов’язують зниження витрат на виробництво, розподіл, збут і обслуговування. Завдяки  цьому уніфікуються елементи комплексу  маркетингу, прискорюється окупність  інвестицій. Однак надто велика стандартизація товару може призвести до зниження використання потенційних можливостей  ринку, недостатньо гнучкої реакції  на зміни ринкових умов, уповільнення впровадження нововведень.

 

Диференціювання товару сприяє повнішому використанню можливостей  ринку та його окремих сегментів; заповненню тих товарних ніш, де немає  конкуренції або вона незначна. Водночас визначення такого напрямку асортиментної  стратегії пов’язане з необхідністю модернізації та збільшення виробничих потужностей, диверсифікацією та переобладнанням збутової мережі, розширенням комплексу маркетингу. Можливість поєднання стандартних і диференційованих товарів залежить від конкретних умов діяльності продуцента і оцінюється з огляду на кінцевий результат — обсяг збуту та рівень його ефективності. Слід зазначити, що найліпших результатів досягають фірми, стратегія яких передбачає компроміс між стандартизацією та індивідуальними особливостями продукції. Наприклад, фірма «Кока-Кола» експортує однаковий концентрат на заводи, що виготовляють кінцеву продукцію і розміщені в різних частинах світу, але насичення вуглекислотою, інтенсивність кольору та цукристість напою залежать від традиційних місцевих смаків.

 

Важливим напрямком управління асортиментом уважають вилучення (елімінування) з виробництва недостатньо ефективних товарів. Товар, що вичерпав свої ринкові  можливості, завдає самих тільки збитків. Тому необхідні чіткі критерії вилучення  застарілих товарів із виробничо-збутової програми. Ці критерії мають базуватися на об’єднаній інформації з усіх ринків щодо показників реалізації товару, а  також на систематичному контролюванні  стадій його життєвого циклу.

 

Ефективність управління асортиментом і його планування полягають  у тім, щоб утілити реальні  та потенційні можливості підприємства в такому сполученні виробів, яке  задовольняє потреби покупців на високому рівні та дає фірмі достатній  зиск. Це означає, що «будь який новий  товар чи послуга будуть мати успіх, коли їхні якості та характеристики і, головне, вигоди від них будуть корегуватися із тими потребами та запитами, які  існують на ринку. З іншого боку, будь яке підприємство буде мати тривалий прогрес лише за здійснення ефективної інноваційної політики» [55].

 

У процесі управління товарним асортиментом фірми вживають такі заходи:

 

періодично ревізують  наявний асортимент і приймають  рішення щодо конструктивних змін товарів  і технології виробництва, а також  стосовно доповнення товарного асортименту  новими виробами і вилучення окремих  товарів з виробництва;

безперервно контролюють  вплив зовнішніх чинників — зниження та підвищення попиту на окремі товари на окремих сегментах ринку, зміни  товарного пропонування конкурентами, удосконалення технології виробництва  тощо;

здійснюють технічні дослідження  товарів і процесів їх споживання залежно від потреб та становища  фірми на ринку;

забезпечують відповідне обслуговування споживачів щодо організації  використання товарів наявного асортименту  та надання допомоги в оцінюванні специфічних індивідуальних вимог  замовників;

забезпечують необхідну  інтенсифікацію зусиль для формування попиту під час оцінки, створення  та пропонування ринкові нового товару й дальшого стимулювання попиту на нього;

здійснюють цілеспрямований  пошук ідей нових товарів;

забезпечують координацію  зусиль та максимальну оперативність  дій протягом усього процесу розроблення  нового товару.