Теорія і практика виробництва слідчого експерименту

Питання про  предмет криміналістики тривалий час  залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов’язано зі складністю об’єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналiстики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний зміст кримiналістики. У криміналістиці розглядають двоєдиний об’єкт пізнання — злочинну діяльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування, встановлення істини у справі.

Криміналістика  — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з  метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Злочинна поведінка  відбивається в різних слідах, які  можуть стати у встановленому  законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.

Збирання доказів  — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій:

1) виявлення  доказів — їх відшукання;

2) фіксація доказів,  їх закріплення;

3) вилучення  доказів — дії, які забезпечують  можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

4) збереження  доказів.

Дослідження доказів  являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування  тих фактичних даних, які є  змістом доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання  доказів — це оперування ними у  процесі доказування, встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування.

Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія  криміналістики — це її методологічна  основа, яка являє собою систему  принципів, концепцій, категорій,  понять, методів, що відображають  предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до  загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.

2. Криміналістична  техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень  і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична  тактика є інтелектуальним ядром  криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових  положень і розроблюваних на  їх основі рекомендацій щодо  організації і планування досудового  і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.

4. Науково-технічні  засоби і тактичні прийоми  застосовуються щодо розслідування  конкретних видів злочинів. Типізація  таких рекомендацій, їх синтез  дозволив утворити певні методичні  поради. Криміналістична методика (методика  розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів. Змістом криміналістичної методики є загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.

Специфічними  завданнями криміналістики є:

1) вивчення закономірностей,  які становлять предмет криміналістики;

2) розробка технічних  засобів, тактичних прийомів і  методичних рекомендацій щодо  збирання, дослідження і використання  доказів;

3) удосконалення  тактичних і методичних основ  досудового й судового слідства, основ судової експертизи;

4) удосконалення  криміналістичних методів попередження  злочинів;

5) вивчення можливості  використання зарубіжного досвіду  в боротьбі зі злочинністю.

 

1.2 Природа криміналістики

 

Криміналістика  посідає певне місце серед  інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).

За своєю  природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався  в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:

1) криміналістика  — правова наука, оскільки  її предмет і об’єкти пізнання  належать до сфери правових  явищ;

2) криміналістика  — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації  криміналістики мають правовий  характер, засновані на законі, відповідають  його духу і букві;

4) головним «живильним  середовищем» для криміналістики  є право;

5) багато наукових  рекомендацій криміналістики запроваджуються  у змісті правових норм;

6) історично  криміналістика була народжена  у межах саме правової —  кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р.А. Рейс, Е. Локар, Г.Ю. Маннс, В.І. Громов, Є.У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час погляди вчених-криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.

Криміналістика  активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подальшому криміналістика також почала впливати на інші науки: методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика давала змогу встановлювати факти, не пов’язані з вчиненням злочинів.

Криміналістику  розглядали також як науку подвійної  природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював  П.І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають  дискусійним питання про природу  науки. В останні роки з’явилися  нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р.С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань

 

1.3 Зв’язок криміналістики  із суміжними галузями знань

 

Одним із основних питань формування і розвитку конкретної науки є визначення її місця в  системі наукових знань, зв’язків з  іншими галузями, відмінностей її від  них і, насамперед, суміжних дисциплін. Якість і результативність дослідження даної проблеми багато в чому залежать від з’ясування сутності й особливостей об’єктів, досліджуваних криміналістикою.

Кожна наука  має свої безпосередні об’єкти вивчення. Для криміналістики і всієї групи  кримінально-правових наук таким загальним об’єктом дослідження є система, що складається з двох частин, або підсистем:

1) злочинність  як сукупність злочинів різного  виду, злочинна діяльність;

2) сфера кримінально-правової  боротьби зі злочинністю як  діяльність по виявленню, розкриттю, розслідуванню, судовому розгляду і попередженню злочинів.

Дослідження такого об’єкта криміналістики, як злочинність  вимагає розробки криміналістичної характеристики різних видів злочинів на основі узагальнення їх типових  ознак (слідів), вивчення і систематизація яких необхідні для ефективного виявлення, розкриття і попередження злочинів.

Дослідження іншого об’єкта криміналістики — сфери  кримінально-правової боротьби зі злочинністю  передбачає вивчення:

1) кримінального  законодавства;

2) законодавства,  що регулює відношення у сфері  боротьби зі злочинністю (Кримінально-процесуального  кодексу України (далі — КПК), законів України «Про мiлiцію», «Про оперативно-розшукову діяльність»  та ін.);

3) діяльності  правоохоронних органів і узагальненого досвіду їх боротьби зі злочинністю;

4) провадження  по кримінальних справах у  суді;

5) кримінально-правової  галузі знань.

З юридичних  наук проблеми злочинності й боротьби з нею безпосередньо вивчає кримінально-правова  галузь, до якої належать науки кримінального права, кримінального процесу, кримінології, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права, кримiнально-правової статистики і низка інших суміжних дисциплін: судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, судове товарознавство та ін. Злочинність є об’єктом дослідження й інших галузей знань, виходячи з їх цілей, у межах відповідного предмета вивчення. Наприклад, злочинність як об’єкт дослідження суспільства вивчається філософією, філософією права, соціологією, юридичною психологією та іншими науками.

Розвиток наук, що вивчають злочинність, склався так, що кожна з них вивчає загальний  об’єкт під кутом зору власного предмета дослідження, утворюючи загальну систему пізнання об’єкта.

Для успішного  ведення боротьби зі злочинністю необхідні знання, що на нормативно-правовій основі визначають:

— які діяння є злочинними і з якими ознаками складу злочину (наука кримінального  права);

— які методи і засоби виявлення і дослідження  слідів, що проявляються при підготовці до злочину, його здійсненні та прихованні (криміналістика);

— який порядок  збирання, перевірки, оцінки доказів, процесуального провадження по кримінальних справах (наука кримінального процесу);

— які типові обставини, що сприяли здійсненню певних видів злочинів і заходи для їхнього попередження (кримінологія);

— які методики і засоби виявлення та припинення злочинних діянь, що готуються і  почалися (наука оперативно-розшукової діяльності);

— яка кількісна  характеристика злочинності, діяльності органів боротьби зі злочинністю, її тенденції (кримінально-правова статистика);

— які можливості одержання і використання кримінальної інформації для контролю латентності  й рецидиву злочинів, запобігання  злочинам, що вчиняються в умовах кримінально-виконавчих установ (кримінально-виконавче право).

У системі зазначених наук криміналістиці належить координуюча  роль як галузі, що вивчає проблеми виявлення, фіксації, вилучення, дослідження слідів у вигляді змін, що відбуваються в результаті злочинної діяльності, як загального інформаційного джерела, використовуваного для вивчення злочинів, розробки їх відповідних характеристик: кримінально-правової (кваліфікаційної), кримiнально-процесуальної (доказової), кримінологічної (попереджувальної), криміналістичної (слідової).

 

1.4 Місце криміналістики у системі правових наук

 

За своєю  природою криміналістика пов’язана  з природничими, технічними, а також  із різними правовими науками. Найбільш тісний зв’язок криміналістики простежується  з юридичними науками кримінального  циклу (кримiнальним правом, кримінальним процесом, кримінологією, кримінальною соціологією, юридичною психологією та ін.). Криміналістика посідає важливе місце в системі юридичних наук, її положення зумовлене природою та предметом криміналістичної науки, залежностями в системі наук.