Особливості предмета доказування в кримінальному процесі

Стаття 66 КК України визначає обставини, які пом'якшують покарання. До них, зокрема відносяться: з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку чи заподіяної шкоди; вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову та іншу залежність тощо.

Стаття 67 КК України визначає обставини, які обтяжують покарання. До них відносять: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші.

Всі обставини, закріплені в статтях 66-67 КК України характеризують особливості злочину: його суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт чи об'єктивну сторону. Всі ці обставини мають важливе значення для справи. Тому вони обов'язково підлягають доказуванню.

Не менш суттєвими для справи є обставини, які характеризують особу обвинуваченого. До таких обставин слід віднести поведінку обвинуваченого в побуті, в колективі, його відношення до праці та характеристики його як працівника, наявність у нього нагород, почесних звань тощо.

Характер і розмір шкоди, завданої злочином і розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння можуть також впливати на кваліфікацію злочину або на розмір покарання. В таких випадках вони підлягають встановленню разом з іншими кваліфікуючими обставинами або обставинами, які впливають на ступінь і характер відповідальності винного. Іноді ці обставини набувають самостійного значення, оскільки їх встановлення може слугувати основою для відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У вказаному випадку вони складують окремий елемент предмета доказування. [11. C.113]

Стаття 23 КПК України зазначає, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.  Це є досить суттєвим елементом предмету доказування, оскільки такі причини та умови можуть вплинути на ступінь та характер відповідальності, а їх не встановлення може потягнути відміну вироку. Крім того, виявлення причин та умов вчинення злочину може  бути корисним для проведення профілактики злочинності та застосування заходів боротьби зі злочинністю.

Отже, предметом доказування у кримінальній справі є ряд обставин, які підлягають встановленню. Правильне, повне і точне їх вияснення та дослідження є запорукою правильної кваліфікації злочину та призначення тієї міри покарання, якій підлягає конкретна особа, обвинувачена у даному злочині.

3.2. Поняття меж доказування і їх співвідношення з предметом доказування

Законне, обґрунтоване і справедливе вирішення кримінальної справи по

суті передбачає правильне вирішення питання не тільки про предмет

доказування, а й про межі до-казувдння по справі.

У теорії і практиці доказування використовуються як поняття «предмет

доказування», такі поняття «межі доказування», оскільки вони тісно

пов'язані і залежні між собою при встановленні фактичних обставин по

кожній кримінальній справі.

Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність

доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне його вирішення.

Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути вияснено,

встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг

і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне

встановлення межі доказування передбачає:

а)              забезпечення з необхідною повнотою вияснення обставин, що складають

предмет доказування;

б)              використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі,

необхідному для достовірних висновків у справі.

Аналізуючи низку праць з цього питання, слід зазначити, що у різних

процесуалістів різні погляди на предмет і межі доказування. Так, В. Т.

Hop під межами доказування розуміє такі межі, які забезпечують повне і

достовірне встановлення всіх обставин, що можуть мати значення для

справи; вони є колом доказів, які залучаються для встановлення факторів

вчинення злочину; це необхідна і достатня сукупність доказів, зібрання

яких забезпечують вияснення всіх обставин предмета доказування, а отже,

і правильне вирішення кримінальної справи.

Ф. Н. Фаткуллін пише, що під межами доказування розуміють такі межі цієї

діяльності, які виражають повноту слідчих версій, які перевіряються,

глибину дослідження фактів (обставин), які підлягають встановленню,

обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наявності чи

відсутності цих фактів, і достатність обґрунтування висновків по справі.

М. М. Михеєнко, навпаки, не включає до меж доказування перевірку версій,слідчих і судових дій, направлених на одержання доказів та їх джерел і

визначає межі доказування тільки такого доказового матеріалу (доказів та

їх джерел) який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх

обставин, які охоплюються предметом доказування.

Р. Д. Рахунов зазначає: «Межідоказування — цеменгц вдале викладення

обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі». Таке

розуміння меж доказування не дістало підтримки в юридичній літературі і

було піддано обгрунтованій критиці, оскільки предмет і межі доказування

— поняття хоч і взаємопов'язані, але не рівнозначні; кожне з них має

властивий тільки йому юридичний зміст і призначення в

кримінально-процесуальному доказуванні. Межі доказування визначають

глибину, ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло,

обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій,

необхідних для цього. Якщо предмет доказування слід розглядати як межі

дослідження обставин справи по горизонталі, то доказування, що

Поняття предмета доказування тісно пов'язане з поняттям меж доказування.

Під межами доказування у кримінальному процесі розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування. [11. C.113]

Більш точним і повним, на нашу думку, є визначення меж доказування в кримінальному процесі, яке вказує, що під межами доказування слід розуміти такий обсяг доказового матеріалу (доказів ті їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. [8. C.135]

Л.М. Лобойко вважає, що межі доказування – це такі межі доказової процесуальної діяльності, які констатують:

1) повноту версій, які перевіряють;

2) глибину дослідження обставин, що підлягають встановленню;

3) обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наявності або відсутності цих обставин;

4) достатність обґрунтування висновків у кримінальній справі. [7. C.124]

Щодо співвідношення предмету  і меж доказування, то слід зазначити, що більшість процесуалістів співвідносять їх як мету і засіб її досягнення. Крім того, якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Межі доказування визначають ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього.

Межі доказування є різними у кожній кримінальній справі. Однак вони обов'язково мають забезпечувати законність і обґрунтованість прийнятих у справі процесуальних рішень.

Наслідком неправильного визначення меж доказування може бути необґрунтоване звуження або розширення процесу доказування. При чому для кримінального процесу негативним є як перший, так і другий наслідок.

За необґрунтованого звуження деякі обставини, які належать до предмета доказування, залишаються недостатньо дослідженими через прогалини в доказовому матеріалі. Або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків.

Наслідком необґрунтованого розширення є невиправдане нагромадження доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи, а також залучення додаткових процесуальних сил і засобів.

Розкриваючи питання про межі доказування в кримінальному процесі, не можна не звернути увагу на статтю 299 КПК України, яка визначає порядок дослідження та обсяг доказів, які підлягають дослідженню. Ч.3 ст.299 КПК України зазначає, що суд вправі, якщо цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. Однак, на нашу думку, це суперечить принципу всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, закріпленого в статті 22 КПК України. Крім того, КПК України містить ст.323, яка вказує, що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Як бачимо, наведені статті суперечать одна одній, а тому це є прогалиною в законодавстві, яку необхідно усунути.

На нашу думку, стаття 299 КПК України не є правильною і існувати в такому вигляді, в якому вона є зараз, дана норма не може. Ми вважаємо, що всі докази, які мають значення для справи, мають бути досліджені і обговорені в судовому засіданні. Скорочений розгляд тієї чи іншої обставини справи з метою скорочення строку розгляду справи, економії коштів не є виправданим. Таке спрощення може призвести до порушення прав учасників процесу, адже слід врахувати те, що в подальшому, учасники судового розгляду будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також неправильне або неточне визначення меж доказування ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширшими на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки. [6. C.120-121]

Межі доказування на досудовому слідстві та в судовому розгляді кримінальної справи можуть не збігатися внаслідок:

·                    необхідності перевірки в стадії судового розгляду нових версій;

·                    неоднаковості визначення предмета доказування;

·                    різниці в оцінці належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Отже, межі доказування є індивідуальними у кожній кримінальній справі. Однак, в будь-якому випадку межі доказування повинні бути правильно визначені, щоб не привести до необґрунтованого їх звуження чи, навпаки, розширення, що в обох випадках є негативом. В кримінально-процесуальному законодавстві щодо меж доказування існують певні проблеми, зокрема суперечність статей, що стосуються необхідного обсягу доказового матеріалу. Дану проблему необхідно вирішувати шляхом перегляду відповідних норм та  внесення необхідних змін до кримінально-процесуального кодексу України.

3.3. Суб'єкти доказування

Обов'язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка проводить дізнання. Вони зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів  для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, тобто зібрати,  перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов'язок доказування на обвинуваченого. Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на відповідача та їх представників. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу, мають право, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, тобто в збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх. [8. C137]

Таким чином, усіх суб'єктів доказування можна поділити на дві групи:

1)                державні органи і посадові особи, які зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати і використовувати докази. Це такі суб'єкти, як орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя;

2)                особи, які не зобов'язані, але мають право брати участь у процесі доказування певних обставин справи: обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані в результатах вирішення кримінальної справи. Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про витребування і приєднання доказів, висловлювати свою думку з приводу оцінки того чи іншого доказу тощо.