Звільнення від відбування покарання

     Якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 і 3 ст. 80 КК засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 4 ст. 80 КК). Строк давності, що сплинув до моменту вчинення нового злочину, не зараховується.

     Нарешті, давність взагалі не може бути застосована у разі засудження особи за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437–439 і ч. 1 ст. 442 КК.[9; 278,279] 

     2.6. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

     Частина 1 ст. 81 ККУ встановлює вичерпний  перелік покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі  вони є строковими. Умовно-дострокове звільнення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових  обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців або  позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або  повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена.

     Покарання в цьому разі не скасовується, проте  його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного  строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

     Застосування умовно-дострокового звільнення додатково підтверджує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

     При умовно-достроковому звільненні, як зазначено  в ч. 1 ст. 81 КК, засудженого може бути повністю або частково звільнено  і від відбування додаткового  покарання.

     Підстави  застосування умовно-дострокового звільнення. Як такі підстави кримінальний закон (ст. 81 КК) називає:

     1) доведеність виправлення засудженого  (матеріальна підстава);

     2) фактичне відбуття ним не менше  половини, двох третин, трьох чвертей  встановленого вироком суду строку  покарання (формалізована підстава).

     Засуджений  може бути достроково звільнений судом  тільки у разі, якщо він довів  своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

     Сумлінна  поведінка - це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність засудженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передував вирішенню питання про звільнення. Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

     Якщо  виправлення засудженого, як уже  зазначалося, є матеріальною підставою  умовно-дострокового звільнення, то фактичне відбуття зазначеного в законі строку покарання - це формалізована підстава.

     Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

     1) не менше половини строку покарання,  призначеного судом за злочин  невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий  злочин;

     2) не менше двох третин строку  покарання, призначеного судом  за умисний тяжкий злочин чи  необережний особливо тяжкий  злочин, а також у разі, якщо  особа раніше відбувала покарання  у виді позбавлення волі за  умисний злочин і до погашення  або зняття судимості знову  вчинила умисний злочин, за який  вона засуджена до позбавлення  волі;

     3) не менше трьох чвертей строку  покарання, призначеного судом  за умисний особливо тяжкий  злочин, а також покарання, призначеного  особі, яка раніше звільнялася  умовно-достроково і знову вчинила  умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

     Якщо  покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той  мінімальний строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити  засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

     Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні – умовність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспитовим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання. Отже, іспитовий строк - це певний проміжок часу, рівний невідбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-достроково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспитового строку вважається день винесення судом постанови про умовно-дострокове звільнення, а закінченням - день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завжди дорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точно зазначити цю частину строку покарання у своїй постанові.

     На  практиці виникає питання про  обчислення іспитового строку при достроковому звільненні засуджених і від додаткового  покарання. Воно вирішується таким  чином. Якщо особа умовно-достроково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового  покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорівнює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове покарання більш тривале, ніж невідбута частина основного покарання, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночасне умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додаткового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтованості такого звільнення. Залежно від того, чи виконує особа вимоги умовно-дострокового звільнення, можна виділити два види його правових наслідків - сприятливі та несприятливі.

     Сприятливі  наслідки настають тоді, коли протягом невідбутої частини покарання особа не вчинила нового злочину. В цьому разі вона визнається повністю звільненою від призначеного вироком суду покарання. При цьому строк погашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання (основного і додаткового). При умовно-достроковому звільненні особи від основного покарання без звільнення від додаткового покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуття додаткового покарання.

     Несприятливі  наслідки умовно-дострокового звільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин.  

     2.7. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

     У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також І від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

     Заміна  невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

     1) не менше третини строку покарання,  призначеного судом за злочин  невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий  злочин;

     2) не менше половини строку покарання,  призначеного судом за умисний  тяжкий злочин чи необережний  особливо тяжкий злочин, а також  у разі, коли особа раніше відбувала  покарання у виді позбавлення  волі за умисний злочин і  до погашення або зняття судимості  знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена  до позбавлення волі;

     3) не менше двох третин строку  покарання, призначеного судом  за умисний особливо тяжкий  злочин, а також покарання, призначеного  особі, яка раніше звільнялася  умовно-достроково і вчинила новий  умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

     Заміна  невідбутої частини покарання більш м'яким є важливою складовою прогресивної системи відбування покарання, яка дає змогу, дотримуючись мети покарання, водночас покращувати правове становище засудженого і зменшувати обсяг та характер карально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стимулює добросовісне відбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки значною мірою залежить можливість покращення його правового становища.

     Умовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є: 1) засуджений відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82); 2) він став на шлях виправлення (ч. З ст. 82); 3) він фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 частину призначеного судом покарання.

     Заміна  невідбутої частини покарання більш м'яким можлива тільки при відбуванні покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Інші види покарання не можуть бути замінені більш м'яким. Про поняття більш м'якого покарання див. ст. ст. 51 і 69 та коментар до них. Закон не забороняє заміну невідбутої частини покарання на будь-яке покарання, яке є більш м'яким. Тому позбавлення волі може бути замінене засудженому не тільки на обмеження волі, а, наприклад, на арешт, або виправні роботи тощо. Так само й обмеження волі може бути замінене не тільки на арешт.

     Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення, означає, що його зразкова поведінка  і сумлінне ставлення до виконання  обов'язків в період відбування покарання  засвідчили успішність процесу виправлення  і можливість ефективного продовження  його за умови застосування до засудженого  більш м'якого виду покарання.

     Відповідно  до ч. 5 ст. 82 до осіб, яким покарання  замінено більш м'яким, за правилами, передбаченими ст. 81, може бути застосоване  умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Це означає, що особа, якій, наприклад, невідбута частина покарання у виді позбавлення волі була замінена більш м'яким покаранням - обмеженням волі, може бути умовно-достроково звільнена від покарання у виді обмеження волі, а також повністю чи частково і від відбування будь-якого додаткового покарання, якщо вона не лише стала на шлях виправлення, а своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.

     Заміна  невідбутої частини покарання більш м'яким має безумовний і остаточний характер і не може бути скасована через неналежну подальшу поведінку засудженого. Проте якщо засуджений, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд за правилами ст. ст. 71 - 72 до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину саме більш м'якого, а не початкового виду покарання.[12; 378] 

     2.8.Очевидно, що, не зважаючи на всі передбачені законодавством умови для знаходження новонародженої дитини разом з матір’ю, що відбуває покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, забезпечити повний догляд і виховання дитини в умовах місця відбування покарання дуже важко.

     Ось чому згідно зі ст. 83 ККУ засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Це є своєрідний іспитовий строк. Звільнення в такому разі є правом, а не обов’язком суду. Приймаючи рішення, він враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер участі в ньому засудженої, її поведінку до і після вчинення злочину і під час відбування покарання.