Звільнення від відбування покарання

     Ураховуються  також, чи був злочин закінченим або  незакінченим, чи вчинений він у  співучасті або однією особою. Підлягають обов'язковому врахуванню форма і  ступінь вини, мотиви і мета злочину.

     Не  менш важливе значення має врахування даних, що характеризують особу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:

     1) обставини, що характеризують  поведінку винної особи до  вчинення злочину: законослухняність, що передує вчиненню правопорушень, ставлення до праці або навчання, поведінка в побуті, заслуги перед Батьківщиною та ін.;

     2) обставини, безпосередньо пов'язані  з вчиненням злочину: ініціатива, готування, організація злочину,  фактична роль у його вчиненні  та ін.;

     3) обставини, що характеризують  поведінку винної особи після  вчинення злочину: надання допомоги  потерпілому, турбота про його  близьких тощо;

     4) індивідуальні властивості особи:  стать, вік, стан здоров'я, наявність  на утриманні непрацездатних  родичів, а також особливості  характеру: доброта, чуйність  чи озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживання спиртними напоями і та ін.

     Далі  підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшують покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної, службової або іншої залежності; 
незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин, неповнолітнім або жінкою в стані вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення або прагнення добровільно усунути наслідки злочину або відшкодувати заподіяну шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організованої групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та ін.

     Всі ці обставини, що утворюють у своїй  єдності підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, повинні обов'язково враховуватися  судом в їх конкретному вираженні  та у своїй сукупності. Тільки таке комплексне їх урахування може забезпечити  обґрунтований висновок суду про  можливість виправлення засудженого  без реального відбування покарання.

     Звільнення  від відбування покарання з випробуванням  завжди пов'язано з встановленням  у вироку іспитового строку, що є  невід'ємною його ознакою.

     Іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покарання.

     Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого  протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і  несприятливими. Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення  у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для  реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання  за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.

     Найбільш  бажаним для держави, самого засудженого  і його близьких є сприятливий  наслідок, тобто звільнення від відбування призначеного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засуджений виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку - звільнення від відбування призначеного покарання  і настає одночасно з ним у  день ухвалення рішення судом, а  у разі призначення винному додаткового  покарання, строк якого перевищує  тривалість іспитового строку, - з дня  відбуття цього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК).

     Несприятливі  наслідки настають для засудженого  в двох випадках. Перший - коли засуджений направляється судом для реального  відбування призначеної міри покарання  через те, що він не виконав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли  за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого  обов'язків суд у кожному випадку  повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим  наслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до ч.3 ст. 78 КК суд призначає  покарання за новий злочин, а потім  приєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання  за сукупністю вироків, установлені статтями 71 і 72 ККУ. У разі звільнення від покарання з випробуванням суд покладає на засудженого один або декілька обов’язків, які передбачені ч.1 ст.76 а саме:

     1) попросити публічно або в іншій  формі пробачення у потерпілого;

     2)   не виїжджати за межі України  на постійне проживання без  дозволу органу кримінально-виконавчої  системи;

     3)   повідомляти органи кримінально-виконавчої  системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

     4) періодично з’являтися для реєстрації  в органах кримінально-виконавчої  системи;

     5)   пройти курс лікування від  алкоголю, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для  здоров’я інших осіб[3; 76]. 

     2.3. Згідно ч.1 ст. 78 ККУ, після закінчення строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання[3;78], це положення спрямоване на стимулювання засудженого до законослухняної поведінки та виправлення. Якщо протягом іспитового строку засуджений довів своє виправлення, то суд зобов'язаний (саме зобов'язаний, а не може) звільнити засудженого від призначеного йому покарання. КК не передбачає можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням до закінчення іспитового строку. Про сукупність умов, за яких випробування вважається успішним.

     Для направлення засудженого для  відбування призначеного покарання  під час іспитового строку згідно з ч. 2 ст. 78 достатньо невиконання  ним хоча б однієї із двох умов: 1) невиконання покладених на нього  обов'язків, визначених у ст. 76, або 2) систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні  стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. У цьому випадку суд зобов'язаний направити засудженого для відбування покарання, призначеного за вироком.

     Засуджений  підлягає направленню для відбування призначеного покарання у разі вчинення ним лише правопорушень, які відповідають сукупності таких ознак: а) вони були систематичними; б) кожне з них  потягло за собою адміністративне  стягнення; в) свідчать про небажання  засудженого стати на шлях виправлення.

     У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд, відповідно до ч. З ст. 78, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує покарання, яке було призначено засудженому за попереднім вироком  і від якого від був умовно звільнений з випробуванням, або  призначає покарання за сукупністю вироків за іншими правилами, визначеними  у ст. ст. 71 і 72, дотримання цього порядку  не залежить від того, чи був засуджений направлений судом згідно з ч. 2 ст. 78 для відбування призначеного покарання [6;183,184] 

     2.4. Враховуючи фізіологічний і психологічний стан вагітної жінки, а також материнське піклування про здоров'я і нормальні умови розвитку малої (до семи років) дитини, кримінальний закон містить дві спеціальні норми щодо покарання таких жінок за вчинений ними злочин.

     Так, ст. 79 ККУ надає суду право звільнити від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок, які мають дітей віком до семи років.

     Стаття 79 ККУ передбачає, що у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який, згідно з законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені у ст. 76 КК (не виїжджати за межі України, повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання тощо) Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами Держдепартаменту України з питань виконання кримінальних покарань (ч. З ст. 79 КК). Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79 КК). В ч. 5 ст. 79 КК йдеться про те, що коли звільнена від відбування покарання жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. А якщо засуджена в період іспитового строку вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за сукупністю вироків (ч.ч. 5-6 ст. 79 КК). [15;95-96]. 

     2.5.Судовій практиці відомі випадки, коли винесений судом вирок, що набрав чинності, фактично не виконується. Це може бути пов’язано з недбалістю державних виконавців або працівників органів кримінально-виконавчої системи, із повінню, пожежею, що знищили судові документи, викраденням їх злочинцями тощо.

     Якщо з моменту, коли вирок набрав чинності, пройшов значний час і він не був виконаний, то його виконання при наявності законослухняної поведінки засудженої особи, стає все менш доцільним і виправданим, адже засуджена особа на певному етапі втрачає свою суспільну небезпеку (тут доцільно провести паралель із ситуацією, передбаченою ст. 49 КК “Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності”).

     Закон (ст. 80 КК) встановлює певні диференційовані строки залежно від ступеню тяжкості злочину, виду і строку призначеного покарання, після збігу яких особа звільняється від відбування покарання, якщо вирок, що набрав чинності, не був виконаний:

     1)  два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

     2)  три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

     3)  п’ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

     4)  десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

     5)  п’ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин (ч. 1 ст. 80 КК).

     Отже, чим суворіший вирок, тим довші строки звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

     Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК).

     Але крім збігу строків давності для застосування ст. 80 КК необхідно також, щоб: 1) засуджений не ухилявся від відбування покарання; 2) засуджений не вчинив протягом вказаних строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

     Якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, перебіг давності зупиняється. Ухилення може полягати у таємній для правосуддя зміні місця проживання, проживанні за фальшивими документами тощо.

     У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, названі вище у пунктах 1–3, подвоюються (ч. 3 ст. 80 КК).