Звільнення від відбування покарання

Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Февраля 2012 в 13:22, курсовая работа

Краткое описание

Предмет дослідження в курсовій роботі - суспільні відносини, які з’являються в процесі застосування інституту звільнення від покарання за хворобою та його відбування до засудженої за скоєний злочин особи.
Об’єкт дослідження – наукові праці сучасних вітчизняних спеціалістів та криміналістів Росії.
Мета дослідження – розкрити, проаналізувати, дослідити та описати суть застосування інституту звільнення від покарання за хворобою та його відбування за сучасних умов розвитку кримінального права України.

Оглавление

Вступ ................................................................................................................... 3-5

РОЗДІЛ І Поняття та мета покарання ............................................................ 6-17

РОЗДІЛ ІІ Поняття і види звільнення від покарання та його відбування 18-21

РОЗДІЛ ІІІ Інститути звільнення від відбування покарання та його відбування........................................................................................................ 22-46

Висновки …..................................................................................................... 47-48

Список використаних джерел …................................................................... 49-50

Файлы: 1 файл

Курсова кРИМІНАЛЬНЕ.docx

— 84.74 Кб (Скачать)

     Помилування - це акт Президента України, за яким певна особа (група осіб) повністю або частково звільняється від покарання.

     У ч. 1 ст. 44 КК зазначається, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності на підставі акта помилування. Таким чином, закон наділяє Президента правом помилування осіб, відносно яких ще не було постановлено обвинувального вироку, але така форма помилування у практиці не зустрічається, не зазначена вона і у затвердженому Указом Президента України Положенні “Про порядок здійснення помилування”.

     Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

     • заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Цей строк має бути не менше двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 87 КК). У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбуття нею не менше як двадцяти років призначеного покарання (ч. 2 ст. 4 Положення);

     • повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

     • заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. [9; 289-295 ].

     Коло засуджених осіб, відносно яких може бути здійснено помилування законом не визначене. Практично це може бути будь-який засуджений і Президент може прийняти відносно нього будь-яке з вказаних рішень зразу після засудження до покарання або в ході його відбування

     Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого покарання та інші обставини; думка керівника установи виконання покарань або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування (ст. 12 Положення).

     Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, розглядаються лише за наявністю надзвичайних обставин (ст. 14 Положення).

     Підготовку матеріалів для розгляду клопотання про помилування здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України. Підготовлені Управлінням матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президенті України у питаннях помилування. Комісія вносить Президентові пропозиції про застосування помилування.

 

       

     ВИСНОВКИ 

     Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільно  небезпечні діяння (частина 2 статті 19 ККУ). Не підлягають покаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом Вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (частина 3 статті 19 ККУ).

     Разом з тим психічна хвороба може виникнути  і під час відбування покарання. Це питання регулюється статтею 84 КК України.

     Стаття 84 КК України передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:

     а) у зв’язку з захворюванням особи під час відбування покарання на психічну хворобу (частина 1 статті 84 ККУ);

     б) у зв’язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 статті 84 ККУ);

     в) у зв’язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров’я (частина 3 статті 84 ККУ).

     При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психічну хворобу  під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які є підставою для направлення  в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством  охорони здоров’я України.

     Обов’язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психічного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України.

     Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого  і адекватно сприймає виправно-трудовий вплив. Тому в основу звільнення таких  хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий значною  мірою втратив свою суспільну  небезпечність, а тому є впевненість  в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому Закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об’єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крім того, такий вид звільнення від покарання застосовується лише в тих випадках, коли тяжке захворювання виникло під час відбування покарання і подальше відбування покарання може призвести до серйозного погіршення здоров’я або до інших тяжких наслідків. При вирішенні питання про застосування частини 2 статті 84 КК України суд ураховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

     Відповідно  до частини 4 статті 84 КК України у разі одужання психічно хворих (частина 1 статті 84 ККУ), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами частини 5 статті 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

     Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я.

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Конституція  України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року 

2. Кримінальний кодекс України № 2001-V від 28 грудня 1960 року

3. Кримінальний кодекс України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007.

4. Постанова  Пленуму Верховного Суду України  від 28 вересня 1973 року № 8 «Про  практику застосування судами  законодавства про звільнення  від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»

5. Наказ  Державного департаменту України  з питань виконання покарань  та Міністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань»

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – С 177-184, 1104.

7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.

8. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 297 c.

9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – С. 278-279, 289-295, 328.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – 512 c.

11. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 680 c.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – С. 378, 480.

13. Івашкович І. Вдосконалюваємо кримінальне законодавство // Право України. – 2003. - № 9. – С. 40.

14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 2004. - С. 410.

15.Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. - K.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. - Вид. 2-е, стереотип., - С. 95-96. 
 

Информация о работе Звільнення від відбування покарання