Державна інноваційна політика США

Члени Ради з конкурентоспроможності США вважають, що метою американської державної політики США в області створення сприятливого інноваційного і підприємницького клімату має бути заохочення самостійного фінансування інноваційної діяльності приватним сектором.

При цьому необхідно проводити  оцінку вартості заходів державного регулювання та одержуваних від  його використання ефектів. У зв’язку  з цим важливу роль крім прямих методів — капіталовкладень федерального бюджету в науку і техніку — повинні грати і непрямі.

Серед непрямих механізмів, що стимулюють інноваційний розвиток у США, основними є:

-   податкові пільги;

-   система прискореної амортизації основного капіталу;

-   патентна політика;

-   зовнішньоторговельна політика;

-   антитрестівська політика.

Спеціальними постановами  Уряд США вводить знижки у податках для стимулювання малого наукомісткого  бізнесу (з податку на прибуток компанії знімається 20 % приросту від витрат на наукові дослідження й експериментальні розробки) та заохочення відновлення капіталу, внутрішньофірмових наукових досліджень, впровадження нових видів устаткування та технологічних процесів [4,c.150].

Під дію податкової знижки при стимулюванні інноваційної діяльності підпадають витрати на наукову діяльність, безпосередньо пов’язані з основною діяльністю компанії, у тому числі заробітна плата дослідників, орендна плата за устаткування для здійснення науково-дослідних проектів, витрати на дослідження, що виконуються в університетах за контрактами з промисловими фірмами.

Американські  експерти  визнають  доцільність  застосування  податкового кредиту на кошти, що вкладені в інноваційну діяльність, на постійній основі і його використання для стимулювання науково-технологічних партнерств та консорціумів. Податковий кредит повинен мати стимулюючий вплив на ефективне проведення в університетах довгострокових досліджень, критично важливих для промисловості. На сучасному етапі податкові кредити, які використовуються в деяких штатах в інноваційній сфері, досягають 25 % від інвестицій.

При цьому невикористані  кредити можуть пролонговувати до їх вичерпання.

Під дію податкового кредиту в різних штатах потрапляють:

-   інвестиції в об’єднання компаній стартового капіталу, що забезпечують фінансування підприємствами малого бізнесу розробки експериментальних зразків продукції або процесів;

-   проведення маркетингових і техніко-економічних досліджень для нових продуктів або процесів;

-   розробки бізнес-планів створення та виробництва нової продукції та послуг.

У  контексті  покращення  інноваційного  клімату  представниками американських науково-технічних і ділових кіл також визнається важливість для корпорацій США списувати поточні витрати на власні інноваційні дослідження та виключати їх із суми річного прибутку корпорацій, що підлягає оподаткуванню, а також проводити прискорену амортизацію їх основного капіталу — виробничих фондів [3].

Патентна система США  і пов’язана з нею інфраструктура є одним з важливих методів забезпечення інноваційної активності, насамперед винахідництва. Існує гнучка політика реєстрації патентів і спрощена процедура розгляду заявок. За останні 75 років у США індивідуальні винахідники і малий бізнес забезпечили понад 50 % найважливіших технічних нововведень.

Держава також є найбільшим патентовласником. Їй належать патенти  на винаходи, створені під час виконання урядових контрактів, що є важливим інструментом стимулювання нововведень.

Наступним механізмом державного стимулювання інноваційної діяльності є субсидії, що виділяються спеціальними науковими організаціями, які утворюються за рахунок пайових внесків чи бюджету державних відомств. У США широко відомі такі фонди, як Національний науковий фонд (ННФ) і Національний інститут здоров’я (НІЗ). Вони використовують затверджені Конгресом США кошти переважно на надання субсидій (за індивідуальними дослідницькими проектами) їх безпосереднім виконавцям — науковцям, інженерам, винахідникам, а не установам, де вони працюють.

Основні правила формування обсягу витрат на субсидії у США  визначаються і регулюються Адміністративно-бюджетним управлінням (АБУ). Субсидії мають багатоцільовий характер. Їх використовують на придбання наукового устаткування й експериментальних установок, на підготовку кадрів у нових галузях науки та техніки, на підвищення кваліфікації фахівців, для фінансування спільних міжнародних програм.

Формально будь-який американський вчений має право звернутися у федеральне відомство за субсидією для проведення наукового дослідження терміном до одного року [4,c.153].

Додатковим  механізмом  сприяння  розвитку  інновацій  в  США  є підтримка кластерів, венчурів та малого бізнесу. Аналіз показує, що найбільш динамічний розвиток відбувається в тих регіонах США, де сформувалися так звані промислові чи інноваційні кластери — комплекси підприємств (промислових компаній, дослідницьких центрів, наукових установ), органів державного управління, профспілок громадських організацій тощо на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов’язаних технологічним ланцюгом. Ці комплекси виступають альтернативою секторальному (галузевому) підходу.

Найбільш життєздатні  кластери інноваційної активності формуються на основі диверсифікованості міжсекторальних (міжгалузевих) зв’язків. Територіальні інноваційно-промислові кластери мають у своїй основі певну стійку систему розповсюдження нових знань, технологій та продукції — так звану технологічну мережу. Вони спираються на спільну наукову базу.  Підприємства  кластери  мають  додаткові  конкурентні переваги за рахунок можливості здійснювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію, мінімізувати витрати на впровадження інновацій. Важливою особливістю таких кластерів є наявність в їх структурі гнучких підприємницьких структур малого бізнесу, що дозволяють формувати так звані інноваційні «точки зростання».

Територіальні  промислові  кластери  мають  надзвичайно  важливе значення для розвитку підприємництва з кількох причин. Перш за все вони дають можливість фірмам мати високий ступінь спеціалізації. Це дозволяє підприємцям створювати нові фірми, які обслуговують конкретну промислову нішу. При цьому менша ступінь вертикальної інтеграції структур всередині кластеру полегшує входження в кластер нових фірм. У кластерних структурах полегшується доступ до капіталу, тому що географічна концентрація фірм має велику притягальну силу для венчурних капіталістів, багато з яких зробили свою кар’єру у розташованих в цих кластерах галузях промисловості. Близькість великої кількості фірм полегшує обмін ідеями і передачу знань від фахівців, що входять в кластер, до фірм, що починають свою власну справу [9].

Важливим напрямком державної  підтримки на всіх рівнях є сприяння  розвитку  венчурного  підприємництва.  Ефективність  венчурного бізнесу в США підтверджується прикладами успішного розвитку підприємств провідних промислових галузей. Так, більшість компаній в галузі комп’ютерної техніки і технологій, що вже є провідними в цій галузі (наприклад, Hewlett Packard), свого часу були профінансовані венчурними фондами. У США обіг коштів підприємств, які користуються підтримкою венчурного капіталу, збільшується швидше, ніж у 500 найбільших (за списком журналу «Fortune») американських промислових компаній. Успіх цих фірм обумовлений тим, що вони здійснюють більш високі витрати на інноваційну діяльність з розрахунку на одного працюючого.

Аналіз практики венчурного інвестування в США показав, що, незважаючи на те, що венчурне інвестування тривало  згідно з встановленими в практиці термінами (венчурне підприємництво за високотехнологічними проектами становить в середньому 5-7 років, що потребує політичної та економічної стабільності в країні) і характеризується підвищеними ризиками, воно відрізняється більш високими доходами на капітал. Венчурні інвестиції в підприємства, акції яких, як правило, не зареєстровані на фондовій біржі і не беруть участі у вільному обігу на фондовому ринку, використовуються переважно для здійснення інноваційної діяльності, збільшення обігового капіталу, придбання нових компаній або поліпшення структури балансу для отримання інвесторами прибутку після виходу акцій венчурних підприємств на фондовий ринок або продажу частки в підприємстві [7].

4. Джерела фінансування та умови підтримки інноваційної діяльності

Протягом останніх двох десятиліть стратегія науково-технологічної політики США була кардинально змінена. З середини 1990-х рр. реалізується державна стратегія фінансування (бюджетного і приватного) створення новітньої цивільної технології, що відповідає світовим стандартам, конкурентоздатної на внутрішньому і світових ринках.

Важливим аспектом державної  науково-технологічної політики США стало  стимулювання  досліджень,  потрібних  для  збереження  країною економічно конкурентоздатних позицій у тих критично важливих для економіки в цілому технологічних галузях, в яких приватний сектор потребує продуманої фінансової підтримки держави. Цей напрям державної науково-технологічної політики отримує розвиток одночасно з потужними військово-стратегічними програмами, що стали ключовим пріоритетом бюджетного фінансування.

На сьогодні США продовжують  займати провідне місце у світі за витратами на сферу науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Доля фінансування з федерального бюджету у загальних витратах на наукові дослідження і розробки складає в Сполучених Штатах близько 28 %.

До основних відомств, на які розподіляється 97 % коштів, виділених  на діяльність у сфері НДДКР, відносяться  Міністерство оборони; Міністерство  енергетики;  НАСА;  Міністерство  транспорту;  Міністерство сільського господарства; Міністерство торгівлі; Міністерство внутрішніх справ; Міністерство охорони здоров’я і соціального розвитку (включаючи національні інститути охорони здоров’я); Міністерство будівництва і міського розвитку; Адміністрація у справах малого бізнесу; Міністерство фінансів та Державний департамент США.

Засоби федерального бюджету  розподіляються на конкурсній основі через систему федеральних контрактів і грантів, що присуджуються, головним чином, приватним промисловим корпораціям та іншим організаціям недержавної форми власності, а також федеральним лабораторіям і дослідницьким центрам. Велику частину прикладних робіт за федеральними контрактами виконують промислові компанії.

Близько половини усіх фундаментальних досліджень США виконують американські університети, причому велика частина з них фінансується федеральним урядом.

Широка сфера застосування федеральних контрактів і грантів є істотним чинником міцності і життєздатності науково-технологічної системи США. Це робить американську систему гнучкішою в порівнянні з багатьма науково-технологічними системами інших країн, в яких, в основному, задіяні державні лабораторії та інститути.

Протягом останніх років  у США, згідно з пріоритетами інноваційного розвитку, зросли обсяги фінансування на відповідні цілі і як ключовий напрям державної політики США визначено сприяння корпоративним  НДДКР  на  довгостроковій  основі.  Підтримка  державою досліджень і розробок, що забезпечують конкурентоздатні позиції в найважливіших галузях економіки, повинна сприяти збільшенню можливостей корпоративного сектора проводити ефективні наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки. У сфері зростаючої уваги держави на даному етапі є формування та активізація діяльності науково-дослідних інститутів для розширення інноваційної сфери.

Останніми роками відбуваються структурні зміни бюджетного фінансування у США. Як видно з таблиці, з  початку тисячоліття федеральні витрати США на НДДКР в абсолютних величинах зросли майже удвічі, проте  зростання це було вкрай неоднорідне. Витрати на оборонні НДДКР, космічні дослідження і охорону здоров’я демонструють двократне збільшення, з пріоритетним серед них зростанням оборонних НДДКР. Витрати на фундаментальні наукові дослідження і енергетику зросли у півтора рази [6].

Пріоритети фінансування у США науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, млрд. дол.