Антиінфляційна політика

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

Антиінфляційна  політика

 

Вступ

Актуальність теми. Фінансовий стан країни є індикатором її “здоров”я”,економічного стану, тому дуже важливим є дослідження напрямів, методів та інструментів антиінфляційної політики держави.  Фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до послаблення антиінфляційної політики держави, а й до тяжких соціально-економічних наслідків. За умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання. У зв”язку з актуальністю антиінфляційної політики держави була вибрана тема курсової роботи.

Цю тему досліджували такі економісти:

 Богиня Д., Волинський Т., Пинзеник  В., Стігліц Д., Тимофєєв В.,Долан  Э. ,Панчишин С,. Буняк В. Та інші.

Метою курсової роботи є дослідження антиінфляційної політики та напрямів підвищення її ефективності.

 

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання :

1. з”ясувати сутність антиінфляційної політики.
2. розкрити методи та інструмнети антиінфляційної політики.
3. визначити напрями підвищення ефективності антиінфляційної політики.

Об”єктом  курсового дослідження є антиінфляційна політика.

Предметом курсового дослідження є  механізм здійснення антиінфляційної політики.

 

 

 

Теоретичною та інформаційною базою курсового  дослідження послужили вітчизняні та закордонні наукові праці в галузі інфляції та антиінфляційної політики, дані Держкомстату України, дані Департаменту економічної стратегії Міністерства економіки України та Національного банку України.

Структура курсового дослідження : робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг курсової роботи –    сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Cутність антиінфляційної  політики

У західних країнах інфляція стала  практично невід'ємною частиною ринкової системи господарювання. Це дає під стави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі специфічні функції інфляції. Ряд економістів дотримується точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3-4%), що супроводжується відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво. Відповідно до моделі Хікса IS-LM певне зростання грошової маси М створює своєрідний стимул для збільшення обсягів продукції, що випускається.

За   прогнозом   темпи   інфляції   в індустріальнo розвинутих країнах у найближчі роки збережуться в середньому на рівні 2,5-3%,тоді як у країнах,що розвиваються,середньорічний темп інфляції становитиме 8-12%. У Колумбії,Перу,Болівії темпи інфляції можуть досягнути сотень і тисяч відсотків[5, с.250].

Надзвичайно небезпечна двозначна (а тим більше тризначна) інфляція. В умовах двозначної інфляції складно спрогнозувати доходи й витрати, внаслідок чого економічна діяльність орієнтується на найбільш доходні та швидко відшкодовувані її види, і економічний спад стає досить імовірним. Тривала гіперінфляція призводить до скорочення господарської діяльності в більшості секторів економіки.

Отже, незважаючи на можливу  начебто "позитивну" роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки -закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття тощо. Тому розвинуті країни Заходу ставлять за мету досягнення неінфляційного економічного зростання та забезпечення зайнятості [14, с.52].

Пом'якшити негативні соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного регулювання рівня інфляції, розробки   науково   обґрунтованої   антиінфляційної політики. Розрізняють прогнозовану й непрогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить непрогнозована інфляція, у подоланні якої значну роль відіграє правильно визначена,зважена антиінфляційна політика.

Мета антиінфляційної  політики держави полягає у встановленні  контролю  за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат  за  державним   зовнішнім   і внутрішнім  боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об'єктивних, економічно обґрунтованих системних прогнозах.

Системне прогнозування  інфляційних процесів передбачає визначення тенденцій у динаміці індексу інфляції за допомогою аналітичних трендів, а також оцінки, з одного боку, - ступеня впливу причинно зумовлюваних монетарних, фінансових та інших макро-показників на індекс інфляції, з другого, -оцінки впливу інфляції на динаміку реального валового внутрішнього продукту.

Необхідність  подолання тривалої економічної кризи в Україні потребувала, насамперед,    досягнення     макрофінансової стабілізації як основної передумови виходу на позитивну економічну динаміку. Мак-рофінансова стабілізація, у свою чергу, багато в чому залежить від стабільності національної валюти, стан якої характеризується показниками інфляції (дефляції). Інфляція з позицій макроекономічної і макрофінансової стабілізації розглядається з двох сторін. По-перше, як один з параметрів стабільності, як головний макрофінансовий індикатор. По-друге, як засіб впливу на макроекономічну рівновагу (точніше,не сама інфляція,а грошова політика).

Інфляція, як і  будь-яке інше фінансове явище (бюджетний  дефіцит, державний борг, валютний курс), ніколи не мала і не може мати однозначної оцінки. Це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище. Слід відзначити, що існують два основні і найбільш типові прояви інфляції. Перший -інфляція попиту, коли домашні господарства витрачають гроші швидше, ніж виробляються і,відповідно,надходять до ринку товари та послуги. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притамайне адміністративній   економіці   колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту", тобто зростання цін, яке спричиняється перевищенням попиту над пропозицією товарів та послуг відбувається за екстремальних у мов, а саме: за умов воєн та революцій, природних катаклізмів і соціальних потрясінь. Головною проблемою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту, реалізації, іншими словами, проблема ринку.

Другий, досить поширений тип інфляції -це "грошова  ін-фляція",яка виникає і набуває розвитку в результаті надмірної грошової емісії та кредитної експансії. Цей тип інфляції також спостерігається під час воєнних лихоліть, післявоєнної розрухи, в умовах проведення політики "шокової терапії" в країнах перехідної економіки. Оскільки в країнах перехідної економіки досить сильним її компонентом залишається монополізація виробництва як пережиток централізованої та високомілітаризованої економіки, то інфляційний процес, крім товарного дефіциту та надмірної грошової емісії, у значній мірі посилюється також монопольним диктатом цін. Водночас, економічна свобода та мотив максимізації доходів в умовах розумної державної політики все більше стимулюють підприємницьку діяльність. Починають збільшуватись інвестиції в економіку, поступово зростає виробництво, ринок щодалі більше починає наповнюватись товарами. Одночасно зростає сфера надання послуг, оскільки вона набуває великої ролі в економічному житті. За такої економічної ситуації інфляція поступово втрачає сили свого розвитку, і врешті зникають чинники, які живлять інфляційний процес. Крім того, у міру завершення завдання лібералізації цін політика "шокової терапії", що розрахована на болісний, але рішучий перехід від централізовано-розподільчої системи до системи ринкових відносин, поступається конструктивній політиці роздержавлення і приватизації.  Необхідною  передумовою здійснення цих завдань ринкових реформ є політика  макроекономічної  фінансової стабілізації з її антиінфляційним спрямуванням.

Достовірний прогноз  інфляції є однією з передумов успішного проведення макроекономічної політики. Проте, зробити його доволі складно,принаймні в Україні. Причиною Тому - особливості економічних перетворень, які відбувалися в нашій країні впродовж останніх років. За цей час, зокрема, сталися фундаментальні зміни у поведінці населення та підприємств щодо способів тримання грошей; виникли канали уніфікації готівкових та безготівкових коштів; у людей з'явилася можливість вибору деномінації валюти у процесі заощадження. Нині поведінку населення та суб'єктів господарювання важко спрогнозувати ще і тому, що рівень інфляції залишається відносно високим за значної нестабільності самої інфляції (хоча спостерігаються певні її сезонні коливання), а інфляційні очікування - значними. Ці та інші чинники (наприклад, імовірність зовнішніх пікових шоків) ускладнюють прогнозування макроекономічних показників, зокрема, інфляції[14, с.52].

Прогнозуючи інфляцію, слід визначати строки, на які робиться прогноз. У довгостроковому періоді основним чинником інфляції зазвичай є зростання кількості грошей в економіці. В інших (менш тривалих) проміжках часу суттєвими можуть бути немонетарні фактори або фактори непрямого монетарного впливу. Такими можна вважати адміністративні зміни цін, зовнішні шоки, інфляційні очікування тощо.

Перспективним напрямом у прогнозуванні деяких макроекономічних показників, зокрема, інфляції є прості підходи, засновані на використанні окремих рівнянь відповідно до дисагрегації прогнозованого показника на окремі компоненти, що почасти дає змогу точніше з'ясувати залежності між прогнозованими показниками та екзогенними параметрами, які використовуються у рівняннях[14, с.52].

Жодна модель не взмозі дати вичерпної відповіді  на запитання про те, якою саме буде подальша інфляція. Однак, застосування прогнозних моделей (як і експертних оцінок) допоможе одержати обгрунтований прогноз інфляції як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.

Якщо наслідки нетривалої непередбаченої інфляції добре  відомі і здебільшого несприятливі для всіх господарських одиниць, то наслідки повністю передбаченої тривалої інфляції в економічній науці ще до кінця не досліджені. Така інфляція спричиняє негативні впливи, бо призводить до суспільних витрат, відомих під метафоричними назвами -"витрати меню" і "витрати зношених черевиків", які пов'язані зі зміною цін і частішими відвідинами банку для отримання готівки або здійснення депозитів [5]. Відомі й інші несприятливі наслідки передбачуваної інфляції. Наприклад, вона може перерозподіляти доходи між різними групами населення, коли у податковій системі не передбачено коригування на випадок інфляції. Мінливість цін, яка простежується під час інфляції, спричиняє неефективний розподіл ресурсів на мікрорівні, оскільки відносні ціни часто і неодночасно змінюються. Нарешті, інфляція завдає багато незручностей населенню, зокрема, індикує психологічні напруження та стреси.

Сучасні дослідження  намагаються емпірично підтвердити згадані гіпотези стосовно наслідків передбаченої інфляції або ж шукають її нові наслідки. Визначення чистих вигод (співвідношення вигод і втрат) від довгострокової інфляції та зіставлення їх із витратами від дезінфляції дасть у майбутньому відповідь на питання про доцільність забезпечення абсолютної стабільності цін або спонукатиме до пошуку якогось оптимального рівня інфляції.

Наслідки інфляції, як відомо, неможливо визначити лише вартісними показниками. Вони можуть мати і соціально-психологічні прояви. Соціологічне опитування громадян США,Німеччини  та Бразилії,проведене у 1997 році у межах масштабного дослідження під керівництвом професора Йєльского університету Роберта Шиллера, засвідчило, що в умовах інфляції вражаюча більшість населення цих країн перебуває у стані незадоволення та дискомфорту. Тому 84% американців погоджуються з твердженням, що "управління інфляцією є одним з найважливіших завдань економічної політики СІЛА". У Німеччині та Бразилії відповідно 94% і 88% опитаних погодились зі схожим твердженням. Це дослідження виявило основну причину незадоволення населення - віра в те, що інфляція знижує рівень життя внаслідок ерозії номінальних доходів. У процесі опитування було також виявлено, що більшість населення цих країн поділяє думку про те, що жадібність бізнесменів та некомпетентність державних посадових осіб є важливими причинами інфляції[5, с.280].

Зниження рівня  інфляції дає значні вигоди суспільству  загалом, які виявляються у зростанні рівня його задоволення життям та згуртованості.

Негативні наслідки інфляції зумовлені і особливостями  сучасної системи оподаткування. Аналіз засвідчив, що, наприклад, американська податкова система "штрафує" заощадження і "надає субсидії" власникам помешкань, а зростання рівня інфляції тільки підсилює ці несприятливі впливи. Наприклад, Мартін Фельдстейн обчислив величину цього дисбалансу і виявив його високу чутливість до інфляції. За 4% інфляції величина споживчих видатків сімдесятирічної людини становить 330% від споживчих видатків сорокарічної, а зниження інфляції на 2% послабить цю диспропорцію до 270% . Він показав, що зі зменшенням цього дисбалансу суспільний добробут суттєво збільшиться. Використавши оціночні значення таких параметрів, як еластичність міжчасової заміни і еластичність заміни між видатками на житло та іншими товарами і послугами, М. Фельдстейн виявив,що суспільна вигода від 2% зниження інфляції дорівнюватиме приблизно 1% приросту ВВП. Крім того, застосувавши інструментарій дисконтування, ця цифра означає, що поточна вартість вигод від усунення згаданих диспропорцій легко покриває втрати від дезінфляції[5,с.310].