Державна політика регулювання доходів

Зміст

Вступ

1. Політика регулювання доходів населення. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джинни. Соціальний захист, її основні форми і нові методи. Політика соціальних гарантій

1.1 Політика регулювання  доходів населення

1.2 Проблема нерівності  у розподілі доходів. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джинни

1.3 Соціальний захист, її основні форми та художні  засоби. Політика соціальних гарантій

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Будь-яка держава незалежно від політичного устрою має власну соціальну політику. Соціальна політика є одним із найважливіших складових діяльності нашого суспільства та перебуває у сфері його насущних інтересів. Проблеми, пов'язані на підвищення рівня життя та удосконаленням якості життя, забезпеченням та підтриманням економічної стабільності, реалізацією принципів соціальної справедливості, для сучасного цивілізованого суспільства злободенними. Удосконалення у цьому напрямі системи соціально-економічних відносин, підвищення якості людського потенціалу відкриває нові перспективи для економічного розвитку та є найважливішим чинником економічного зростання.

Поліпшення соціального забезпечення, вдосконалення галузі й спеціальної освіти, зменшення соціального нерівності вимагають стабільних темпів економічного зростання, підвищення ефективності економіки як матеріально-фінансової основи, змін у соціальній сфері.

Завданнями є:

Розкрити сутність державної  політики регулювання доходів населення.

Розкрити проблему нерівності у розподілі доходів. І дати визначення таким показниками, як криваЛоренца, коефіцієнтДжинни.

Охарактеризувати політику соціального захисту соціальних гарантій  з боку держави.

 

 

 

 

 

1 Політика регулювання  доходів населення. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джинни. Соціальний захист, її основні форми й ефективні методи. Політика соціальних гарантій

 

 

1.1 Політика регулювання  доходів населення

Рівень і якість життя  жінок значною мірою залежить від величини доходів населення, тому вважається за необхідне розглянути це явище докладніше. Вироблений економіки сукупний прибуток суспільства розподіляється відповідно до внеском у його вироблення всіх згаданих чинників виробництва: праці, землі, капіталу та підприємницької здібності. Такий розподіл називається первинним (функціональним). Результатом його виступають факторні, чи первинні доходи, основними формами яких є: підприємницький прибуток, відсоток і рента. Їх розміри залежить від конкурентних умов.

Гранична продуктивність перестає бути єдиним критерієм розподілу у економіці, оскільки залишає "за бортом" тих індивідів, які володіють жоден із факторів виробництва, через що що неспроможні отримувати факторних доходів (зокрема інваліди, старі, неповнолітні). Їхні надзвичайні доходи (соціальні трансферти, які у формі пенсій, посібників, стипендій, різноманітних виплат) не обумовлені через участь у громадському виробництві й результат перерозподілу, чи вторинного (персонального) розподілу функціональних доходів. Розміри вторинних доходів істотно залежить від проведеної державою соціальної політики.

Джерелами доходів може також бути прибуток за особистого підсобного господарства, участі у тіньовії чи кримінальнії діяльності, спадщину, виграші в лотерею та інших. Звідси випливає, що особистий (персональний) дохід, можливо значно більше факторного, оскільки включає у собі зазвичай кілька інших джерел.

Отже, доходи населення - усе це кошти натуральної та грошової форм, одержувані домогосподарствами. Натуральні доходи - це надходження продуктів землеробства, скотарства, послуг  у натуральній формі.

Грошові доходи населення - це сума коштів, одержуваних домогосподарствами за певний проміжок часу і виділені на придбання благ і у цілях особистого споживання. У цілому нині грошова форма доходів поширена більше, ніж натуральна, проте в малозабезпечених прошарків населення частка натуральних доходів вище, ніж в багатих. [3,с.286]

Для оцінки рівня доходів  застосовують поняття номінального, наявного і реального доходів.

Номінальний дохід - це всю  суму грошового доходу, котра від  оподаткування та рівня цін.

Наявний дохід - це номінальний дохід з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів, тобто. кошти, безпосередньо використовувані населенням у сумі споживання й заощадження.

Реальний дохід - на цю кількість товарів та послуг, які  можна купити у сумі наявного доходу. Розмір реального доходу залежить з його номінального рівня, податків з доходів й цін на споживчі товари. Реальні доходи населення визначаються лише у динаміці за конкретний період часу з використанням індексу споживчих цін, який розраховується кожний місяць і протягом року загалом:

 

РД = (НП - НП) /I

 

де РД - реальні доходи;

НП - номінальні доходи;

НП - податків і обов'язкових платежів;

I - індекс споживчих  цін.

Іноді реальні доходи населення визначають через показник купівельної спроможності грошей, що характеризує зміна обсягу товарів чи послуг, які можна купити однією й саму суму різні періоди часу.Исчисление реальних доходів за таку методиці передбачає, і що якість товарів хороших і співвідношення цін всередині тій чи іншій їх групи не змінюється, відсутня дефіцит товарів хороших і регулювання цін. Якщо такі умови дотримані, купівельна здатність грошової одиниці визначається фізичним обсягом товарів, які можна у сумі середньодушового доходу. Отриманий результат досить точно характеризує зміни реальних грошових доходів за досліджуваний період.

Залежно від циклів життєдіяльності  людини доходи поділяються на одержувані:

1) до участі у праці  (до у віці);

2) від участі у трудовий, підприємницької, суспільної діяльності;

3) тимчасово непрацюючими (безробітними, біженцями тощо.);

4) після завершення праці (пенсіонерами).

З юридичної погляду, доходи бувають законними (легальними) і незаконними (нелегальними). До других ставляться прибутки від незареєстрованої у порядку діяльності; приховувані  від оподатковування або мають  кримінальне походження тощо.

У країнах із розвиненою ринковою економікою джерелом інформації про доходи населення є вибіркові  обстеження домогосподарств; дані декларацій фізичних осіб про їх доходах, поданих  у податкові органи; показники  оплати праці та витрат на кінцеве  споживання домогосподарств в Системі Національних рахунків (СНС).

Отже, доходи населення - усе це кошти на натуральної й  найкомплекснішою грошовою формі, одержувані домогосподарствами. Вони може мати натуральну чи грошову форму. Коли говоримо про  грошових доходах, слід враховувати їх купівельну здатність, тобто. розрізняти номінальні і реальні доходи. Номінальні доходи - певна грошова сума із підвищеними податками тощо, а реальні доходи - це сума, що можна обміняти на товари та. 

1.2 Проблема нерівності  у розподілі доходів. КриваЛоренца. КоефіцієнтДжинни

Грошові доходи розподіляють між людьми нерівномірно що вирізняло  всіх країн світу. Дане явище відомий  як закон Парето, за яким, між рівнем доходів населення і числом їх одержувачів існує зворотна залежність: 80% створеного ВВП присвоюється 20% населення, а решта 20% розподіляють між 80% населення, причому співвідношення: 80/20 досить стало й спостерігається в усіх країнах, незалежно від політичні й економічні реалій.

На величину доходів  впливає безліч різноманітних чинників, найчастіше маютьразнонаправленний характер впливу. У тому числі виділяють соціально-політичні, що визначають силу дії і спрямованість інших чинників формування доходів; демографічні, розглядають залежність доходів від статі, віку, фізичної витривалості і інтелектуальних здібностей; професійні, що досліджують рівень освіти буде, кваліфікацію і стаж роботи; статусні,детерминирующие розміри доходів залежно від місця особи у суспільстві і посадовий ієрархії; соціально-економічні, яких, зокрема, відносять рід й посвідку діяльності, варіанти зайнятості, вид виробництва, форму власності коштом виробництва, умови праці.

У країнах, на чиїх територіях мають  місце різні кліматичні умови, важливе  значення набувають географічні  чинники, оскільки вартість життєво важливих товарів та послуг істотно варіюється залежно від регіону, і передбачає різні рівні прибутків.

Ведучи мову про диференціації  доходів, слід враховувати такі важливі  аспекти, як вроджений хист людей, що потенційно можуть різнитися у досить значною мірою. Не обділені у плані природою індивіди, маючи більш високої продуктивністю, отримують користь вищі доходи. З іншого боку, окремі мають унікальними здібностями, що надає їм змогу витягати "інтелектуальну ренту". Не останнє значення у своїй має і працездатність людини, його прагнення домогтися значних успіхів у своєї діяльності.

Відомо, що обсяг доходів залежить від розбіжностей в володінні  власністю, проте вона може дістатися  індивідам по спадщину, унаслідок  чого нерівність доходів відтворюється, сприяючи цієї категорії осіб, у отриманні кращого освіти і більше високооплачуваною роботою. Зблизька нерівності отриманні доходів не можна виключити сприятливе збіг.

Амплітуда нерівності очевидна за більш  глибокому розгляді розподілу доходів  між домогосподарствами. І тому застосовують прийом ранжирування: сім'ї розподіляють гаразд зростання доходів, та був ділять на групи. У цьому розрізняють: а)квинтильние групи, у яких домогосподарства діляться п'ять підгруп, кожна з яких включає 20% всіх сімей. Першаквинтильная група - становить 20% родин зі найменшим, а п'ята - 20% з гаком рівнем доходів; б)децильние групи, створених аналогічно і поділяють домогосподарства на 10 однакових підгруп (по 10%).

Ступінь соціального розшарування визначається у вигляді розрахунку низки коефіцієнтів.

 

Кд =d₁₀/>d₁

 

Де, Кд - коефіцієнт диференціації доходів, чи коефіцієнт фондів;

Кд - це співвідношення між середніми  доходами 10% найбільш багатого населення (d₁₀) і 10% найбіднішого (d₁).

Що коефіцієнт фондів, тим більше коштів нерівність прибутків, вищий рівень диференціації населення.

Є також децильний,квинтильний і квартальний коефіцієнти, визначених ставленням мінімальних доходів відповідно 10, 20, і 25% найбагатшого населення до максимальним доходах 10, 20, і 25% найбіднішого.

Більше наочно оцінити рівень нерівномірності розподілу доходів між громадянами (сім'ями) можна, в побудувавши криву розподілу доходів, названої під назвою американського економіста М.Лоренца. На графіці по осі абсцис відкладають кумулятивну частку сімей, які мають відповідний рівень доходу, а, по осі ординат - кумулятивну частку сукупного доходу, починаючи з найменшої, прийдешньої на найменш забезпечену частина сімей (рис.1.1).

 

Рис 1.1 Крива Лоренца

 

Якби доходи в усіх людей були однакові,т.е.1% населення  мав 1% доходів, 15% населення - 15% доходів, то криваЛоренца збіглася б із пунктирною прямий абсолютного рівностіОЕ, має  кут нахилу до осі абсцис 45° і  перетворилася на пряму.

Чим більший крива Лоренца збочує з лінії абсолютної рівності, тим нерівномірніше розподіляються доходи - у суспільстві. Так, штрих-пунктирна крива характеризує велику нерівномірність розподілу доходу, ніж суцільної крива розподілу. Ставлення площі сегмента міжбиссектрисой ОЕ і кривою Лоренца на площу трикутника ОАЄ називається коефіцієнтом Джинни, який названо під назвою італійського економіста і статистика Джинни. Якщо коефіцієнт дорівнює 0, криваЛоренца збігаються з прямийОЕ й доходи у суспільстві розподіляються абсолютно рівномірно. При значенні коефіцієнта 1 криваЛоренца звучатимутькатетами трикутника ОАЄ, що свідчить про абсолютному нерівності у розподілі доходів. Практично коефіцієнт Джинни будь-коли сягає ні нуля, ні одиниці, проте вважається, що його значення, більше 0,4 (40), відбиває високий рівень розшарування суспільства.

У світі найменша диференціація  доходів у світі зокрема у  Норвегії, де 10% самих забезпечених лише 5,3 разу багатшими найбідніших, а коефіцієнт Джинни становить 0,258. В іншому "полюсі" перебуває Бразилія, у якій співвідношення доходів останній і першої децильних груп становить 65,8, коефіцієнт Джинни - 0,607. Для Республіки Білорусь у дані показники становлять відповідно 6,9 і 0,304.

З проблемою нерівномірний  розподіл доходів пов'язана проблема бідності. Відповідно до концепції ООН, вона кваліфікується як стан тривалого вимушеного відсутності необхідних ресурсів задля забезпечення задовільного життя. Сьогодні у це поняття включається як брак грошей, а й обмеження можливостей людини, яке викликано відсутністю високооплачуваною роботою, комфортабельного житла, доступу до якісної освіти й охороні здоров'я.

Бідність є глобальну  проблему. Це багатоаспектне соціально-економічне явище, що з низькому рівні споживання, нестабільністю життя, малої тривалістю, слабкими можливостями ефективної реалізації трудового потенціалу.

Бідність може мати різноманітні форми.

Залежно від підстави порівнювати виділяють абсолютну  і відносну бідність. Критерієм першої служить мінімальний набір життєвих коштів, відповідно до яким до бідного відносять тих, хто відчуває брак елементарних коштів для існування. При визначенні відносної бідності показники добробуту співвідносяться ні з мінімальними потребами, а із середнім рівнем матеріального забезпечення, переважним у тому чи іншої країни.

Об'єктивна бідність - стан, оцінене за усталеними у цій  країні критеріям прибутку і ступеня  доступності матеріальних й духовних благ чи підставі рекомендацій експертів. Рівень бідності і цьогорічні масштаби суб'єктивної бідності визначаються з урахуванням самооцінки: людина є бідним, якщо уряд вважає себе таким.