Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Марта 2013 в 20:46, реферат
Будь-яка держава незалежно від політичного устрою має власну соціальну політику. Соціальна політика є одним із найважливіших складових діяльності нашого суспільства та перебуває у сфері його насущних інтересів. Проблеми, пов'язані на підвищення рівня життя та удосконаленням якості життя, забезпеченням та підтриманням економічної стабільності, реалізацією принципів соціальної справедливості, для сучасного цивілізованого суспільства злободенними. Удосконалення у цьому напрямі системи соціально-економічних відносин, підвищення якості людського потенціалу відкриває нові перспективи для економічного розвитку та є найважливішим чинником економічного зростання.
Вступ
1. Політика регулювання доходів населення. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джинни. Соціальний захист, її основні форми і нові методи. Політика соціальних гарантій
1.1 Політика регулювання доходів населення
1.2 Проблема нерівності у розподілі доходів. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джинни
1.3 Соціальний захист, її основні форми та художні засоби. Політика соціальних гарантій
Висновки
Список використаних джерел
Основним інструментом визначення чисельності бідних є риса, чи кордон бідності - мінімально припустимий критичний рівень життя, який уряду країн повинні гарантувати своїх громадян. Кордон бідності дає змогу розподілити населення на найбідніших і найбільш небідних. Цей показник залежить тільки від рівня мінімально необхідного людей, а й від економічних можливостей держави: стану економіки, середній рівень життя населення його менталітету. Те, що бідністю у країні, перестав бути нею інший. У результаті риса бідності світі неоднакова: в розвинених державах вона вища, що розвиваються.
Прожитковий мінімум - це мінімальний набір матеріальних благ і постачальники послуг, необхідні забезпечення життєдіяльності чоловіки й збереження здоров'я. Його орієнтовано на нижчий (фізіологічний) рівень споживання, що знаходить свій відбиток у обмеженій кількості товарів та послуг у кожному товарної групі.
Бюджет прожиткового мінімуму - непідвладна інфляції вартісна величина прожиткового мінімуму плюс обов'язкових платежів і внески. Він розраховується загалом душу населення і з основним соціально-демографічним групам. Мінімальний споживчий бюджет є Витрати придбання набору споживчих товарів та послуг задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини. Він розраховується для конкретних споживчих одиниць, як яких прийнято різні соціально-демографічні групи населення. Мінімальним споживчим бюджетом загалом душу населення вважається середньодушовий мінімальний споживчий бюджет сім'ї, з чотирьох, що з двох дорослих і двох дітей.
Основною натурально-вещественной структури мінімальних споживчих бюджетів є система споживчих кошиків. Споживчий кошик - це науково обгрунтований збалансований набір товарів та послуг, які відповідають конкретні функціональні людській потребі у певні відрізки часу з конкретних умов, сформованих країни. На даний поняття включені блага і житлово-комунальні послуги, які представляють усі споживчі комплекси, необхідних нормальної життєдіяльності людини. Мінімальний споживчий бюджет переглядається за необхідності з урахуванням зростання споживчих цін, але з менше десь у квартал, у своїй використовуються середні ціни останнього місяці кожного кварталу.
Диференціація населення в підставі бюджету прожиткового і мінімального споживчого бюджету дає можливість окреслити групи із різним рівнем матеріального забезпечення:
- бідні сім'ї, душової дохід котрих значно менша бюджету прожиткового мінімуму або йому дорівнює;
- малозабезпечені сім'ї, душової дохід яких набагато більше прожиткового мінімуму, але вже менше мінімального споживчого бюджету;
- забезпечені сім'ї, душової дохід яких міститься в інтервалі між мінімальним і раціональним споживчими бюджетами;
- багаті сім'ї, у яких душової дохід вище раціонального споживчого бюджету.
Крайнім проявом бідності є злидні. Сім'ї (індивіда, домогосподарства) зізнаються злиденними, якщо їх продовольче споживання не забезпечує 80% мінімального харчового раціону, певного Всесвітньої організацією охорони здоров'я, чи видатки харчування перевищують 80% їх сукупних доходів.
Питання боротьби з бідністю
пов'язані з проблемою
Перерозподілом називається процес зміни існуючого у суспільстві моделі розподілу доходів чи багатства для досягнення більшої соціальну справедливість. Однак до рівності певному етапі призводить до зниження продуктивності: виникає дилема ефективності та справедливості яких як вираз протистояння між стабілізуючою і стимулюючої функціями соціальної політики. Передача доходів з більш заможних членів товариства до менш заможним може викликати зниження стимулів до активної економічної діяльності в тих і інших і загальному зменшенню добробуту суспільства.
З іншого боку, витрати, пов'язані
у реалізаціїперераспределитель
Отже, невиправдана нерівність підриває соціальну стабільність, проте надмірні перерозподільчі процеси знижують ефективність економічної системи та можуть зменшити громадське добробут.
Зразком успішного розв'язання проблеми рівноваги між соціальної справедливістю та його економічної ефективністю стала соціал-демократична, чи скандинавська, модель соціальної полі-тики, найповніше реалізована у Швеції. Вона полягає в праві усіх громадян на соціального забезпечення й одержання широкого спектра соціальних послуг. Високе якість договірних відносин між об'єднаннями роботодавців України та працівників при постійному контроль із державного боку забезпечує системою оподаткування перерозподіл національного доходу на користь малозабезпечених верств населення. Реальна соціальний захист, підвищуючи рівень життя малозабезпечених громадян, сприяє збільшення їх споживчого попиту товари та, що стимулює економічного зростання. Пенсії у такому моделі диференціюються на народні (соціальні), сплачувані кожен мешканець країни з досягненню віку з бюджету, і трудові, залежать від успішності праці. У цьому вся знаходить відбиток реалізація двох типів справедливості - зрівняльного і розподільного.
Через війну здійснення низки соціальних програм, у скандинавських країнах створено щодо рівні стартові змогу всіх груп населення, а шведську модель розвитку називають "функціональним соціалізмом". Разом про те можна припустити незначну недосконалість даної моделі у області підвищення економічну ефективність.
Консервативну модель соціальної
політики часто називають інституціональ
У консервативної моделі соціальної полі-тики реалізується розподільний тип соціальну справедливість: перерозподільчі тенденції тут виражені слабко, а основний наголос робиться на трудове участь працівників у громадському виробництві.
Ліберальна модель соціальної полі-тики функціонує у Великобританії й США. Тут держава забезпечує добробут вразливих верств населення і максимально стимулює створення недержавних форм соціального страхування та соціальній підтримки. З іншого боку, громадяни отримують державну допомогу з боку держави як трансфертів з допомогою бюджетів різного рівня. Головне умова отримання державного посібники - малозабезпеченість. Наприклад, діють близько 8 тисяч програм соціальної допомоги, яка реалізується на федеральному, штатному і муніципальному рівнях, а критерії їх отримання варіюються від штату до штату. Існує реальна нагоду отримати соціальної допомоги одночасно з кількох програмам. Розмір даних посібників незначна, проте, перебувають у скруті, може отримати допомогу відразу з кількох джерел постачання та цим поліпшити свій добробут.
Крім перелічених вище, існує модель соціальної політики в центрально-управлінській економіці. Тут держава зосереджує в руках всю повноту соціальної політики та єдиний її суб'єктом.
Отже, бідність є одним із основних проблем кожної країни. А, щоб показати ступінь диференціації доходів, можна використовувати криву Лоренца і коефіцієнт Джинни. З допомогою даних показників можна оцінити соціальну напруженість у кожній країні.
Щоб жити і продовжувати свій рід, людина зобов'язана споживати матеріальними благами. Разом про те ніхто не гарантує, що доступом до джерелам існування завжди буде виключно сприятливим, і не настануть ті чи інші небажані події.
Реальне життя досить сувора. Вона у тому, деякі несприятливі події, здатні погіршити доступом до джерелам існування, можуть будь-коли наступити.
Інші можуть наступити
лише з досить високою імовірністю.
А деякі кожного з нас
Є й такі несприятливі обставини, що потенційно можуть супроводжувати людини все життя (інвалідність, хвороба).
У цілому нині серед неблагополучних подій що така виділимо:
1) нещасні випадки (страховому випадку), інвалідність з хлопчика т.п.;
2) втрату роботи;
3) необоротні фізіологічні зміни, хвороба чоловіки й і втрату працездатності;
старість, безпорадність і смерть;
втрату годувальника.
Такий список перестав бути остаточним, може бути продовжити. Та думка зрозуміла.
Означимо такі класичні прийоми самозахисту:
а) високопродуктивну працю й отримання достатнього поточного доходу;
б) майно і заощадження, що дозволяє заощаджувати на відповідних статтях витрат, і навіть отримувати прибуток із капіталу;
в) підтримку з боку інших члени сім'ї, мають стабільні доходи.
Крім індивідуальної самозахисту необхідна особлива система соціального захисту, тобто. із боку всього суспільства.
Колективний соціальний захист - система заходів, здійснюваних суспільством, і державою щодо забезпечення стійкого нормального (прийнятого у суспільстві) матеріального та соціального становища громадян.
Як на стратегічний орієнтир для колективної захисту виступає захист кожного громадянина країни від бідності, злиднів та соціальній деградації внаслідок втрати джерел існування (безробіття), хвороби, інвалідності і старості.
По формам виділимо матеріальну, соціальну і правовий захист. У цьому матеріальна захист може здійснюватися у вигляді грошових адресних виплат, індексації доходів, натуральної допомоги (продовольство, одяг, житло, ліки), і навіть пільг і гарантій, інформації, надання робочого місця та ін.
Суб'єктами соціального захисту виступають родина й діти, хворі і інваліди, старі тощо.
Об'єктами соціального захисту виступають:
а) рівень споживання матеріальних благ (доходи);
б) мінімальний рівень охорони здоров'я дитини і медичної допомоги, здобуття освіти;на житлові умови.
Функціонування системи соціального захисту припускає наявність певної інфраструктури. Особливо це теж стосується таких соціальних галузей, як охорону здоров'я, освіту, житлово-комунальний комплекс.
Соціальний захист може
здійснюватися у вигляді
Рис.1.2 Основні напрями системи соціального захисту
Соціальне забезпечення зазвичай включає соціальне страхування і соціальної допомоги.
Соціальне страхування - це основний напрям соціального захисту, призначене для матеріального забезпечення населення разі наступу соціальних ризиків.
Соціальний ризик - наступ небажаної ситуації у вигляді тимчасової непрацездатності, від нещасного випадку з виробництва, втрати роботи, чи годувальника, втрати працездатності від старості тощо.
Хочемо ми цього чи немає, проте як завжди кожен із нас скочується до стану уникнути соціального ризику. Понад те, такі ситуації безупинно супроводжують нас у житті, носять масового характеру, стосуються всіх членів товариства, і деякі із них до того ж обов'язково наступають (наступ старість і вихід за рахунок пенсій).
Отже, соціальне страхування має бути обов'язкового характеру, що з неминучістю наступу основних видів соціальних ризиків у тому чи іншому етапі життєдіяльності громадян.
Економічним джерелом страхових внесків виступають кошти, необхідних відтворення робочої сили в. Виникає запитання визначити суспільно нормальну частку страхових внесків, ступінь участіработополучателя, роботодавця та держави у формуванні відповідних страхових фондів.
Основні статті витрат соціального страхування:
а) виплата трудових пенсій (від старості та інвалідності, із нагоди втрати годувальника, за вислугу років), і навіть соціальних пенсій і підвищення пенсій для військовослужбовців. І тому використовуються цільові відрахування на Пенсійного фонду і бюджетні гроші засоби;