Рух чаювання та зовнішня політика США

Рух чаювання та зовнішня політика США.

Політичне поле Сполучених Штатів на початку другого десятиліття ХХІ століття значно радикалізувалося. Виникли нові політичні рухи та об’єднання. Найвпливовішими з них стали ліворадикальний Окупуй Уол Стріт (Occupy Wall Street) та правоконсервативний Рух Чаювання. Метою статті є дослідження зовнішньополітичних поглядів Руху Чаювання та можливість його вплинути та якісно змінити зовнішньополітичний курс США. 
 
Через те, що Чайна Партія виникла декілька років тому і за своїм спрямуванням є суто американським феноменом, то переважна більшість наукових робіт щодо цього питання належить вченим та публіцистам зі Сполучених Штатів. Так, слід виділити книги Елізабет Прайс Фоулі (Elizabeth Price Foley) The Tea Party: Three Principles[1] та Теди Скокпол (Theda Skocpol) і Ванесси Вільямсон (Vanessa Williamson) The Tea Party and The Remaking of Republican Concervatism[2]. Серед публікацій також треба зазначити програмну статтю Джона Бейзіла Ютлі (Jon Basil Utley) A Foreign Policy for The Tea Party[3] та публікацію Джеймса Трауба (James Traub) All Guns, No Butter[4]

 

Рух чаювання зобов’язаний своєю назвою подіям, які відбулися  в 1773 році у Бостоні. Бостонським чаюванням називають акцію протесту американських колоністів 16 грудня 1773 року у відповідь на дії британського уряду, в результаті якої в Бостонській гавані був знищений вантаж чаю англійської Ост-Індської компанії. Ця подія стала початком Американської революції і є символічною в американській історії. 

Повернення  Чайної партії у сучасне політичне життя відбулося в лютому 2009-го.У прямому ефірі коментатор телеканалу CNBC закликав до «чикагського чаювання» на знак протесту проти того, що фінансова допомога особам, не здатним виплачувати іпотечні кредити, надавалася за рахунок платників податків.[5] Цей день прийнято вважати днем появи Руху Чаювання на політичному полі США.

Більшість експертів сходяться на тому, що виникнення «руху чаювання» стало найбільш неоднозначною та драматичною подією в американській політиці за довгі роки. Вперше консервативні сили змогли консолідувати людей з різними політичними поглядами – від лібертаріанців до ультра-консерваторів – навколо конкретних політико-економічних ідей.

Рух Чаювання – не політична  партія і, тим більш, не праворадикальний придаток Республіканської партії, а, скоріше, об’єднання людей, які виступають за обмеження влади уряду(де-факто – центральної влади)та верховенство принципів Laissez-faire з опорою на приватне підприємництво. 

У Чайній партії майже відразу після її становлення виникають дві провідні фракції: прихильників Сари Пейлін, тодішнього губернатору Аляски, та тих, що повністю розділяли ідеї конгресмену з Техасу Рона Пола та його сина Ренда[6].

Пейленіти виступали з  більш жорсткими позиціями, у зовнішній політиці схилялися до рейганівського бачення міжнародних відносин та ідей гегемонізму.

Ронполовці, більшість з яких поділяють ідеї політичного та громадського консерватизму з економічним та культурним лібертаріанством, вважають доцільним повернення США до принципів невтручання(non-intervensionism)[7],які були сформовані ще батьками - засновниками Джорджем Вашингтоном та Томасом Джефферсоном. Наразі можна відзначити, що прибічники Рона Пола мають більший вплив у Русі, аніж прибічники Сари Пейлін(згодом – Мішель Бахман).

Слід відмітити, що зовнішньополітичні питання не є для представників Руху чаювання пріоритетними. Більше півмільйона «чаювальників» під час голосування в Інтернеті обрало десять основних пунктів програми партії і жоден з них не стосувався зовнішньополітичних процесів.

Тим не менш,Рух Чаювання все ж має доволі чітко визначені позиції щодо зовнішньої політики США. Так майже одноголосно(що буває в подібних об’єднаннях доволі рідко) усі представники Руху виступають проти передачі США частини свого суверенітету будь-яким міжнародним організаціям, у тому числі ООН.[8] Рон Пол роз’яснює це наступним чином«Не можна виступати проти зростання повноважень уряду у себе вдома та підтримувати подібні ж процеси закордоном».

Негативним є ставлення у Чайній Партії й до певних постанов і міжнародних договорів. Прикладом цього може бути Патріотичний Акт 2001-го року,Угода про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) та ін. Майк Лі, сенатор від штату Юта, розкритикував останній документ як такий, що обмежує Вашингтон у проведенні своєї зовнішньої та оборонної політики

Базові принципи Руху чаювання у зовнішній політиці Рон Пол формулює у  своїй статті для журналу Foreign Policy. Головна теза цієї публікації у наступному:

Повернення  до традиційної американської зовнішньої політики активного залучення приватного сектору, але за урядового принципу невтручання, є єдиною альтернативою, яка може відновити наше моральне і фінансове здоров'я.[9]

 

Свою концепцію зовнішньополітичних  зносин для Руху Чаювання Джон Бейзіл Ютлі(Jon Basil Utley)представив у програмній статті «Зовнішня політика Чайної партії». Було зазначено такі чотири ключові принципи:

 1)Ми повинні ставитися до всіх країн справедливо. Ми не повинні створювати або мотивувати ворогів без потреби.

 

2) Ми повинні підтримувати нашу економічну міць і життєву силу, а не витрачати гроші на військові зусилля, які є непотрібними та контрпродуктивними.

 

3) Ми повинні працювати з союзниками та іншими країнами. Як зауважив у свій час Уїнстон Черчілль: "Існує тільки одна річ гірша за боротьбу з союзниками, це боротьба за їх відсутності".

 

4) Ми маємо зберегти моральні основи нашого суспільства, які колись надали нам значну підтримку серед пригноблених всього світу. Ми ще раз повинні стати «сяючим містом на пагорбі", зі свободою та процвітанням, який звернувся б до усього людства.

У черговий раз представник Руху вказує, що Сполучені Штати  на міжнародній арені мають керуватися такою настановою Томаса Джефферсона: «Мир, торгівля і чесна дружба з усіма країнами - заплутані союзи ні з ким.»

 

Ютлі застерігає, що сучасна зовнішня політика Вашингтона, дуже нагадує дії інших великих імперій за усю історію людства. Більше семиста військових баз у 120 країнах світу, майже півмільйона доларів на утримання КОЖНОГО солдата США у гарячих точках світу, військові витрати та витрати розвідки на рівні часів Холодної війни – все це призводить до збільшення державного боргу та бюджетного дефіциту. Публіцисти Руху Чаювання цитують ще одного з Батьків-Засновників, Джеймса Медісона «Жодна країна не може зберегти свою свободу в умовах постійної війни».

Популярною  в Русі є ідея Рона Пола про укріплення безпеки кордонів Сполучених Штатів та зосередження більшої уваги на вирішення локальних проблем північноамериканського континенту, які, на їх думку, мають бути приматом зовнішньої політики США. Остання «повністю загрузла на Близькому Сході». Рон Пол, єдиний з усіх кандидатів-республіканців, заявляв про можливість встановлення більш конструктивного діалогу з Іраном, чи, хоча б, за відмову від політики ядерного залякування та спекулювання ідеями підтримки превентивного удару Ізраїлю.

Логічною видається  й думка Едварда Люттвака, старшого радника Центру стратегічних і міжнародних  досліджень (Вашингтон) та визнаного  спеціаліста з міжнародних відносин щодо того, що наступним головою Сполучених Штатів буде кандидат від Чайної партії. Проте, якщо це не відбудеться у 2012-м,в політичному сенсі Рух Чаювання не програє. Люттвак вказує, що й Обама багато в чому вже є президентом від Партії Чаювання: він не витрачає більше бюджетних грошей, як це прийнято у демократів - він скорочує державні витрати.[10]

На сьогодні можна констатувати, що Рух Чаювання є оформленою політичною силою, яка здатна впливати на певні зовнішньополітичні рішення Вашингтону. Зростаючий вплив цього об’єднання робить актуальним  питання кризи двопартійної системи та оновлення механізмів та цілей зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів.

 

Список використаної літератури

 

1. The Tea Party: three principles / Elizabeth Price Foley. Tea Party movement; Dewey: 320.520973

New York: Cambridge University Press, 2012. – 32 p.

 

2. The Tea Party and the remaking of Republican conservatism / Theda Skocpol and Vanessa Williamson; Oxford ; New York : Oxford University Press, c2012. – 24 p.

 

3. J.B. Utley A Foreign Policy for the Tea Party:  [Электрон. ресурс]. – 

Режим доступа: 

http://www.theamericanconservative.com/a-foreign-policy-for-the-tea-party/

 

4. J. Traub All Guns, No Butter:  [Электрон. ресурс]. – 

Режим доступа: 

http://www.foreignpolicy.com/articles/2011/08/05/all_guns_no_butter?page=0,1

 

5. Мид У.Р. «Движение чаепития» и американская внешняя политика:  [Электрон. ресурс]. – 

Режим доступа: 

http://www.globalaffairs.ru/number/Dvizhenie-chaepitiya-i-amerikanskaya-vneshnyaya-politika-15220

 

6. Сын Рона Пола заблокировал санкции против Ирана :  [Электрон. ресурс]. – 

Режим доступа: 

http://lenta.ru/news/2012/03/28/randpaul/

 

7A Foreign Policy of Freedom: Peace, Commerce, and Honest Friendship /Ron Paul; Lake Jackson, TX: Foundation for Rational Economics and Education, 2007 – 21-23p. 

8. P. Baker Strange Brew:  [Электрон. Ресурс]. – 

Режим доступа: 

http://www.foreignpolicy.com/articles/2010/08/16/strange_brew?page=0,0

 

9. R. Paul A Tea Party Foreign Policy:  [Электрон. ресурс]. – 

Режим доступа: 

http://www.foreignpolicy.com/articles/2010/08/27/a_tea_party_foreign_policy

 

10.  Люттвак Э. Следующим президентом США станет кандидат Партии Чаепития:  [Электрон. ресурс]. – 

Режим доступа: 

http://www.terra-america.ru/sleduyuschim-prezidentom-stanet-kandidat-partii-chaepitiya.aspx