Державна інноваційна політика США

Зміст

1. Cкладові частини державної інфраструктури з підтримки інноваційної діяльності США……………………………………………………………………5

3. Інститути, безпосередньо задіяні у інноваційній діяльності…………….6

4. Механізми сприяння розвитку інновацій у США…………………………9

5. Джерела фінансування та умови підтримки інноваційної діяльності….13

6. Критерії оцінки ефективності діяльності установ, що надають інноваційну підтримку, та підприємств, що її отримують……………………..20

Список використаної літератури……………………………………………22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Cкладові частини державної інфраструктури з підтримки інноваційної діяльності

Досягнення мети та виконання  завдань інноваційної політики у  США здійснюється шляхом застосування механізму децентралізованого регулювання  інноваційної діяльності, у якому  держава відіграє провідну роль, проте  директивні зв’язки між ланками  всієї інфраструктури є достатньо  слабкими.

Складовими частинами  реалізації державної інноваційної політики у США є:

-   економіко-правові методи, що ґрунтуються на положеннях Конституції, відповідних законів, внутрішньовідомчих, адміністративних розпоряджень;

-   державне фінансування наукової сфери;

-   контрактна система відносин між суб’єктами інноваційної діяль ності та державою;

-   податкова система;

-   патентно-ліцензійна, антитрестівська політика;

-   амортизаційні заходи, субсидії;

-   передавання технологій;

- підтримка міжорганізаційної кооперації та дрібного інноваційного бізнесу;

-   урядові закупівлі;

-   розвиток інфраструктури досліджень і розробок.

В американській державній  політиці розділяють заходи, спрямовані на підтримку великого і малого бізнесу, головним з яких є забезпечення сприятливих умов для  «інноваційного клімату». Малий інноваційний бізнес розглядається як один з найважливіших рушіїв інноваційного прогресу, для розвитку якого у 80-ті роки було розроблено цілий ряд спеціальних інструментів державного впливу. Прийнято відповідні зако ни про розвиток малих інноваційних фірм, які були спрямовані на підтримку всього дрібного інноваційного бізнесу — від невеликих дослідних компаній до виробників-одинаків [9].

При цьому, на відміну від  впливу на вже економічно й організаційно  сформований великий бізнес, основні  зусилля держави спрямовуються  на початкові періоди становлення  дрібних новаторських фірм. Політика стимулювання новаторства дрібного бізнесу проводиться на всіх рівнях виконавчої влади — від федерального уряду до муніципалітету.

Історично американська законодавча  база забезпечувала правовий фундамент  розвитку інноваційного бізнесу  на принципах довгостроковості та економічної зацікавленості підприємців і на сьогодні містить широкий спектр законів про патенти, товарні знаки, авторське право, антитрестівське законодавство, пільгові кредити, а також закони, що передбачають можливість примусового ліцензування технологій, про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес і багато інших.

Однак ці закони належною мірою  не забезпечували ефективність інноваційної діяльності і у 80-90-х роках минулого століття для стимулювання технологічних нововведень у США був прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення» (1980), у якому передбачено заходи щодо створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади з метою вивчення та стимулювання промислових інновацій, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю та федеральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і корпорацій у розвитку науки й техніки [2].

Закон зобов’язує державні органи і доручає Уряду США  допомагати підприємствам малого бізнесу одержувати урядові контракти на дослідження та розробки з використанням усіх можливих переваг та пільг.

 

2. Інститути, безпосередньо задіяні у інноваційній діяльності

Структура й механізм формування та здійснення інноваційної політики США характеризуються надзвичайною складністю зв’язків між державними, квазідержавними та юридично незалежними від держави організаціями, що беруть участь у процесі формування інноваційної політики та її реалізації.

Формування інноваційної політики в американському державному механізмі інноваційного регулювання не є функцією якого-небудь одного органу і є результатом сукупної дії понад 40 міністерств і відомств федерального Уряду, що провадять фінансування досліджень і розробок. За даними офіційної статистики, кожний четвертий працівник держапарату федерального Уряду США зайнятий у сфері управління розвитком науки та техніки.

Центральна роль у формуванні інноваційної політики належить Президенту країни. Одним з його загальновизнаних обов’язків є забезпечення найефективнішого використання науково-технічних переваг США в інтересах національної безпеки і загального добробуту. Згідно з законодавством Президент США несе повну відповідальність за реалізацію науково-дослідної програми Уряду.

Роль Президента полягає  у тому, щоб приймати рішення з питань розподілу ресурсів, виділених на інноваційну діяльність, між федеральними агентствами та відомствами; визначення розмірів та умов надання науково-технічної допомоги іншим країнам; міжнародного співробітництва. Президент щорічно виступає з доповіддю в Конгресі США про стан розвитку та перспективи науки і техніки в країні.

Головна роль в управлінні наукою в США належить Конгресу, який займається не лише формальним прийняттям відповідних законодавчих актів. Парламент  США аналізує напрями наукових досліджень і встановлює їх пріоритетність через свої численні наукові комісії, як постійно діючі, так і тимчасові. Конгрес не має спеціального органу, що відповідає за розвиток науки в країні. Водночас, усі асигнування на науку (починаючи з 1974 року) проходять через його Адміністративно-бюджетне управління, до функцій якого належить також визначення пріоритетів при розподілі національних ресурсів. Конгресу належить вирішальне слово в розподілі бюджету та прийнятті інноваційних програм.

Важливу роль у реалізації інноваційної політики відіграє Міжурядова консультативна рада з питань науки і технологій, головним завданням якої є забезпечення зв’язку між урядами штатів і муніципальними органами. Національна Рада з питань безпеки, яка об’єднує міністерства, Комітет економічних радників та Національний науковий фонд (ННФ), несе відповідальність за розвиток усього науково-технічного комплексу країни.

Керівним органом ННФ (1950) є Національна наукова рада, до складу якої входять провідні діячі науки і техніки, інженери. ННФ фінансує програми  фундаментальних  досліджень  університетів,  науково-дослідних центрів, безприбуткових науково-дослідних фірм, малий бізнес. Серед безприбуткових організацій виділяються т.зв. «фабрики думки», які надають консультативні послуги, вивчають довгострокові тенденції розвитку науково-технічного потенціалу і його вплив на зміни соціально-економічної та політичної ситуації в США і в усьому світі.

Національна академія наук виконує функцію колективного радника  Конгресу та Уряду з питань природничих  наук і не підлягає ніякому уря довому контролю. Зберігаючи незалежність, вона, за дорученням Уряду і Конгресу США, здійснює об’єктивну експертизу різних наукових дисциплін, проектів, визначає їхню пріоритетність.

Аналогічні функції виконують  Інженерна та Медична академії, які  мають статус організацій, «вільних від урядового контролю». Головне  у діяльності цих організацій  — підготовка аналітичних матеріалів і документів, експертних висновків, наукових рекомендацій, консультування державних відомств та корпорацій при формуванні інноваційних стратегій і тактики їх здійснення.

Однією  з  головних  урядових  установ  у  США  щодо  встановлення пріоритетів інноваційного розвитку є Управління технологічної оцінки. Воно надає Конгресові інформацію про можливий вплив результатів реалізації окремих науково-дослідних проектів на економічні, біологічні, політичні, демографічні та інші аспекти життя країни. Крім того, зазначене Управління здійснює моніторинг наукової та технологічної політики зарубіжних країн з метою визначення інтересів та позицій промисловості США на світовому науково-технологічному ринку, рівня і шляхів підвищення її конкурентоспроможності.

Уряд США безпосередньо  не займається проблемами наукових досліджень, але під егідою окремих міністерств проводиться багато наукових досліджень. Пряме керівництво інноваційними програмами у США здійснюють спеціалізовані міністерства та відомства, зокрема, Міністерство  оборони,  Національне  управління  з  аеронавтики  і  дослідження космічного простору (НАСА), Міністерство освіти й охорони здоров’я. Деякі міністерства, наприклад оборони і сільського господарства, отримують на ці потреби великі асигнування Конгресу, в їх структурі є спеціальні функціональні підрозділи з інноваційної діяльності.

Важливе місце в урядовому  апараті управління науковими дослідженнями в США займає Міністерство торгівлі, що відіграє роль координатора інформаційної діяльності урядових установ. У його структуру входить Національна служба технічної інформації, яка розглядається як своєрідна «клірингова палата» всієї науково-дослідницької інформації.

З так званих незалежних агентств, пов’язаних з питаннями наукових досліджень, у структурі урядового апарату США найбільшим є НАСА (1958). Спеціальна служба НАСА займається передачею промисловості результатів досліджень, які можуть застосовуватися поза наукою про космос [9].

За різноманітністю форм кооперування науки з виробництвом США займає одне з провідних місць у світі. Така різноманітність форм постійно розширюється — від консультацій, що їх надають вузи фірмам, і створення рад консультантів-бізнесменів у вищій школі, до організації спільних компаній для проведення окремих досліджень.

Американські ВУЗи виявляють  велику активність у роботі так званих технічних станцій і центрів нововведень. Їх фінансуванням, поряд з приватними фірмами, займається і Уряд США.

Ефективною формою зв’язку  між вузівською наукою і виробництвом є технологічні парки (ТП). Сутність ТП полягає у створенні в науково-дослідному  (університетському) середовищі інфраструктури, необхідної для формування і становлення невеликих високотехнологічних фірм. Технопарк об’єднує великі й малі господарські організації, з одного боку, і творчий потенціал великих університетів — з іншого.

Конкретні форми організації  та управління ТП в кожному окремому випадку відрізняються. Вони, як правило, є власністю (на пайових засадах) університету, місцевого муніципалітету, акціонерних товариств і асоціацій у будь-яких комбінаціях. Частина парків функціонує на комерційній основі, частина є безприбутковими організаціями [1].

Найважливішим джерелом науково-технічних знань і основним механізмом реалізації політики Уряду США у питаннях створення інновацій є федеральні лабораторії та інші науково-дослідні установи держави. Вони володіють унікальним науковим обладнанням, незамінним для дослідницької діяльності університетів, приватних корпорацій і здійснення науково-технічних функцій Уряду, збереження конкурентоспроможних позицій американської промисловості на світовому ринку. В даний час загальна кількість федеральних лабораторій, що діють на території США, сягає показника понад 700 одиниць.

 

3. Механізми сприяння розвитку інновацій

Стимулююча роль держави  у розвитку інновацій в США  поступово змінювалась від адміністративно-бюджетного фінансування до програмно-цільової, яка доповнюється заходами непрямого стимулювання — диференційною системою податкових пільг, наданням пільгових кредитів та ін. На сучасному етапі поглиблюється тенденція інтеграції держави і приватного корпоративного сектору у виконанні великих науково-технічних програм, як національних, так і міжнародних.

Державні науково-технічні програми є одним з прямих механізмів надання сприяння інноваційному розвитку промисловості США. З цією метою державою було започатковано реалізацію Програми інноваційних досліджень малого бізнесу (SBIR) і Програми передавання технологій малого бізнесу (STTR), центральним пунктом яких є розширення фінансових можливостей підтримки інноваційного процесу, який відбувається у дослідних неприбуткових організаціях. Крім того, Національним науковим фондом США реалізується програма, що заохочує проведення спільних науково-дослідних заходів фірмами, державними НДІ та університетами [7].

Одним з методів, які Управління технологічної оцінки при Міністерстві  торгівлі  США  використовує  для  формування  політики  в області  конкурентоспроможності  промисловості,  є  програма  Інноваційного партнерства США (US Innovation Partnership Initiative). Ця програма націлена на мобілізацію всіх ресурсів промисловості США, академічної спільноти, федеральних, штатних та місцевих органів влади для узгодження різних взаємодоповнюючих програм в сфері інноваційного розвитку.

Серед інших урядових заходів  зі стимулювання розвитку інноваційного сектору економіки можна виділити програми:

-   конкурентоспроможність (1982-2000);

-   стратегічна оборонна ініціатива (1983-2000);

-   стратегічна комп’ютерна ініціатива (1984-1992);

-   орбітальна станція (1986-2000);

-   розроблення нових екологічно  чистих  технологій  спалювання вугілля (1989-1992);

-   розроблення засобів боротьби зі СНІДом (1987-2000);

-   національні критичні та подвійні технології (1994-2000).

Реалізація зазначених та інших програм здійснюється у формі державних замовлень (на контрактній основі), які забезпечують економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Важливим моментом під час проведення конкурсів на одержання державного замовлення в науково-технічній сфері є забезпечення прозорості щодо умов проведення, учасників і підсумків конкурсів.