Банкротство: план санкции

Неодноразово ми вже  зупринялися на тому, що у процесі  становлення ринкових відносин в  Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. На межі банкрутства перебуває сьогодні багато підприємств, які не мають змоги своєчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання. Тому зрозуміло, що “неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб’єктів підприємницької діяльності. Лише в такому разі можна бути відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему”²³. Водночас оздоровлення економіки значною мірою залежить від своєчасної та якомога безболіснішої ліквідації (реорганізації) неефективних виробничих структур, які не лише не поповнюють бюджету держави, а й потребують її постійної фінансової підтримки.

“План фінансового оздоровлення розробляють, як правило, фінансові та контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенціального санатора, незалежні аудиторські та консалтингові фірми”²⁴.

Тому план санації  повинен відповідати таким принципам:

• завершеність – врахування всіх найважливіших обставин справи (усі позиції плану мають базуватися на цілком перевірених даних);
• змістовність – розгляд лише тих обставин, які стосуються процесу санації;
• правильність – правдиве висвітлення проблематики кризи з відображенням усіх передумов та безперервного , логічного ланцюга аргументів;
• ясність – правдиве та однобічне висвітлення й відтворення інформації;
• об’єктивність – чітке розмежування між фактичними даними, власним поглядом контролера та висновками (Мал.Д.3.1.).

Як випливає з тексту статті, саме на забезпечення вищезазначених заходів  повинні бути спрямовані зусилля  кредиторів, держави і, природно, самого боржника. Для цього Законом України  “Про банкрутство” надається, у цілому , півтора року. І ключовим моментом тут є розробка, прийняття і затвердження плану санації – основного фінансово-правового документа, відповідно до  якого буде здійснюватися подальша господарська діяльність підприємства-боржника до припинення провадження в справі про банкрутство.

Однак саме з цього моменту помічаються істотні протиріччя як у самому тексті Закону, так і ті, що випливають з логічних міркувань щодо термінів проведення процедури санації.

В абз.5 п.11 ст.11 ЗУ “Про банкрутство” чітко сказано, що “за результатами розгляду заяви кредитора і відкликання боржника в підготовчому засіданні виноситься ухвала, у якій призначається ... дата засідання, на якому буде винесене ухвала про санацію боржника ... яке повинне відбутися /засідання/ не пізніше шести місяців після проведення підготовчого засідання суду”. Це, як бачимо, прямий обов'язок судової інстанції. Як тоді розуміти ствердження п.1 ст.17 Закону про те, що “арбітражний суд по клопотанню комітету кредиторів у термін, визначений ст.11 цього Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника ...” Тобто, має право і не винести, відкласти дату початку процедури санації на термін, більший шести місяців і, таким чином, затягти процедуру санації. Помітимо також, що одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією при наявності в нього ліцензії, а також без такої у випадках, передбачених ЗУ "Про банкрутство".

Таким чином, саме з цього моменту  починається розробка плану санації, що, у цілому , може тривати півроку. Також саме з цього моменту зайва, на наш погляд, демократичність ЗУ "Про банкрутство" дозволяє суб'єктам господарської діяльності зневажати встановленими рамками, і так сказати, “спекулювати” термінами, розтягуючи цю процедуру як можна довше. А виглядає це в такий спосіб.

У п.1 ст.18 Закону вказується, що “протягом  трьох місяців із дня винесення  ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів для затвердження план санації  боржника, крім випадків, передбачених цим Законом”. Не хотілося б думати, що такий випадок заради жарту був передбачений пунктом 4 цієї ж статті, але це так і є: “план санації розглядається комітетом кредиторів, що скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний термін з дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію ...” Мало того, тут же говориться і про те, що “керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тиждні до проведення комітету кредиторів надається можливість попередньо ознайомитися з планом санації”. У підсумку, як ми вже говорили раніше, таке формулювання, насамперед,  дозволяє самому керуючому санацією перетворювати на свою користь зазначені протиріччя в термінах.

Однак на цьому юридичні неточності не закінчуються, тому що пункт 6 ст.18 Закону говорить про те, що “якщо протягом  шести місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури відповідно до  цього Закону”. Знову ж виходить, що при наявності крайнього терміну суду не ставиться в обов'язок  закрити санаційну процедуру і перейти до ліквідаційної. Це його повне право. З одного боку, такий підхід до проблеми дає можливість підприємству-боржнику одержати деякого роду підтримку від держави в особі господарського суду і використовувати всі максимально припустимі можливості, щоб юридично не зникнути, тобто цілком не збанкрутувати. Однак, якщо стати на сторону кредиторів, то виходить така картина, коли підприємство-боржник, маючи і знаючи про широке коло своїх прав, попросту зловживає наданими йому процесуальними термінами, максимально затягуючи процедуру санації. Не говорячи вже про те, що, хоча відповідно до  п.4 ст.17 ЗУ “Про банкрутство” із дня винесення судом ухвали про санацію припиняються повноваження керівника й органів керування боржника,– абз.3 п.5 ст.18 зобов'язує керуючого санацією “...попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим керувати державним майном...” (це стосується підприємств-боржників, у майні яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків). Неважко здогадатися, що у випадку неузгодженості з органом керування держмайном (а ними є відділення Фонду держмайна України) процедура прийняття і затвердження судом плану санації зависне в повітрі, оскільки законодавчо дане питання не урегульоване. Очевидно, що це не піде на користь кредиторам, природним бажанням яких є внесення визначеності у відносинах з боржником і повернення своїх коштів (Таблиця Д.3.1.).

У підсумку, якщо метою попереднього законодавства було врегулювання, в основному, ліквідаційної процедури і максимальне спрощення  банкрутства підприємства-боржника. Ціль же діючого ЗУ “Про банкрутство” – не дати боржнику дійти до процедури ліквідації, дати йому “другий подих”. Для цього здійснюються усі форми підтримки підприємства-боржника і забезпечується відповідний контроль з боку як суду, так і кредиторів і власників його майна. Однак не слід забувати про те, яку можливість двозначного тлумачення окремих статей дають переваги нового Закону; і, як ми вже згадували раніше, на наш погляд, розробка, прийняття і затвердження судом плану санації і надані для цього відповідні терміни визначені не кращим образом. Спробуємо наочно відобразити це в так називаному “графіку протиріч”:

 

 

 

 

Мал.2.1.

 

 

процедура санації:

 

процесуальні дії

(max. можливі терміни)

       

 

       1.                       1 місяць у випадку незатвердження

                                          плану санації комітетом кредиторів     b.                            (додатково)

       2.

                                         a.

       3.           

      

       4.          протиріччя

                 в строках

       5.                                                                                             ~

               “попередньо”

 

       6.                                            5 дн.

      

       Х          I       II      III     IV      V        VI       VII      VIII      IX         X        XI       XII

      час, міс.

 

 

де:

Х – (приблизно) відповідно до  п.1 п.3 ст.17 ЗУ “Про банкрутство” момент уведення санації збігається з винесенням ухвали про проведення санації і призначення керуючого санацією (к.с.);

1.– п.6 ст.18, шість місяців для подачі плану санації на затвердження в господарський суд (крайній термін);

2.– п.1 ст.18, три місяці для надання плану санації на узгодження комітету кредиторів;

3.– п.4 ст.18, вже чотири місяці для розгляду плану санації комітетом кредиторів;

4.– абз.1 п.4 ст.18, за два тиждні до проведення засідання комітету кредиторів к.с. знайомить комітет із планом санації (а як же бути з попередніми термінами?);

5.– абз.3 п.6 ст.18, попереднє узгодження плану санації з органом управління держмайном;

6.– абз.2 п.5 ст.18, затвердження плану санації господарським судом – 5 днів (нагадаємо – має право).

З приведеного графіка  логічно випливають, як мінімум, три  важливих питання:

1) чи не надається  можливість не зовсім сумлінному  керуючому санацією “дотягти” розгляд плану санації комітетом кредиторів до крайнього терміну, що з об’єктивних причин за один місяць неможливо зробити (сітка а)?

2) куди подінуться  більш ніж 1,5 місяця після здійснення  всіх процедур, пов’язаних із прийняттям плану санації  комітетом кредиторів і затвердженням його господарським судом (сітка b)?

3) і нарешті, чи не буде  тривати санаційна процедура  до нескінченності, якщо план  санації не буде за якимись  причинами погоджений з органом  управління держмайном попередньо?

Питання чекають відповідей, але поки ясно лише одне: з визначеного ЗУ “Про банкрутство” на проведення санації терміну в 12 місяців (плюс ще додатково 6 місяців відповідно до абз.3 п.1 ст.17 Закону), як мінімум, півроку “поглинаються” на проведення заходів, пов'язаних з розробкою, прийняттям і затвердженням плану санації; вони просто випадають без відчутної користі для підприємства-боржника. Де логіка? Адже протягом  цього часу підприємство-боржник продовжує працювати як би по інерції,– процедура арбітражного керування майном вже завершена, а “чиста” процедура санації ще по-справжньому не почалася через відсутність затвердженого плану санації, відповідно до  якого повинно здійснювати свою господарську діяльність підприємство.

Які ж висновки можна зробити  з усього вищесказаного. Як нам здається, джерело більшості протиріч полягає в неправильному підході до визначення термінів санаційної процедури, зокрема, що стосуються плану санації. Чому, наприклад, у нерівному положенні знаходиться підприємство, з ініціативи якого було порушене справа про банкрутство і підприємство, у відношенні якого було порушена справа про банкрутство за заявою кого-небудь із кредиторів. У першому випадку, згідно п.6 ст.7 ЗУ “Про банкрутство”, “... боржник зобов'язаний одночасно / з подачею всіх необхідних документів/ представити план санації відповідно до  цього Закону”. В другому ж випадку на цю процедуру виділяється, як мінімум, шість місяців. А якщо звернути увагу на такий варіант, як досудова санація, то згідно п.5 Постанови КМУ від 17.03.2000р. №515 “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств”, “план досудової санації розробляється в місячний термін із дня ухвалення рішення щодо її проведення і подається на затвердження уповноваженому органу”. Знову таке велике розходження в термінах. На наш погляд, найбільш об'єктивним і справедливим виходом з даної ситуації можуть послужити наступні два варіанти:

 

• або план санації повинний розроблятися паралельно з проведенням процедури арбітражного керування майном боржника (ст.ст.13-16 ЗУ “Про банкрутство”); і тоді, відповідно до  п.1 ст.17 Закону, момент винесення ухвали про проведення санації боржника і призначенні керуючого санацією судом буде одночасно бути моментом остаточного затвердження вже розробленого і прийнятого комітетом кредиторів плану санації;
• або з загального терміну санаційної процедури, встановленого абз.2,3 п.1 ст.17 (у цілому 1,5 року) не повинні виключатися шість місяців на затвердження плану санації, а термін безпосереднього проведення санації підприємства-боржника необхідно обчислювати або з моменту затвердження плану санації судом протягом 5 днів (графік №1 Мал.2.2.), або з моменту обчислення 6-місячного терміну, встановленого п.6 ст.18 Закону (графік №2 Мал.2.2.).

Схематично це виглядає таким чином:

 

 

Мал.2.2.

 

процедура санації:

 

процесуальні  крайній строк доса-

      дії   наційної процедури

  5 дн.           (додатково)

       №1        +

         I      II   III    IV    V     VI  VII   VIII  IX   X     XI   XII                                   I        II         III      IV         V         VI        або:

           5 дн.                   (додатково)

        №2                +

            I      II     III     IV   V     VI  VII   VIII    IX       X   XI   XII                               I          II           III        IV        V       VI

              

            I    II   III  IV   V  VI                   . . .

                

      час, міс.

   арбітражне керування

майном 

 

Лише тільки в зазначених двох випадках, на наш погляд, буде дотримуватися  принцип так званого “чистого”  проведення процедури санації, коли термін відновлення платоспроможності  підприємства-боржника складає не останні  шість місяців після розробки, прийняття і затвердження судом плану санації, а повних півтора року, як це встановлено Законом. Для повного вдосконалення даної процедури не перешкодило б також ввести систему “гнучких” термінів щодо плану санації. Мається на увазі те, що, встановивши перелік визначених показників господарської діяльності підприємства (наприклад, таких як кількість працюючих, річний прибуток, профіль діяльності, положення на ринку товарів та послуг і т.д.), затвердити відповідні терміни, що стосуються плану санації: тобто для підприємств-боржників з невеликими показниками скоротити ці терміни, а для підприємств-боржників із середніми і високими – відповідно збільшити. Як представляється, це диктується трьома важливими умовами, що лежать в основі діючого ЗУ “Про банкрутство”: своєчасністю, максимальною ефективністю та досягненням позитивного результату під час проведення санаційної процедури. Саме таку спрямованість мають формулювання статей даного нормативного акту (від лат. sanatіo – оздоровити, “вилікувати боржника”.)