Історичні регіони України

1.Історичні регіони  України.

В Україні історично склалося п'ятнадцять історично-етнографічних  регіонів: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська  Русь (Підкарпатська Україна), Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина.

Головною складовою історично-етнографічних  регіонів є колишня земля, що з  часом набувала значення історичної області. Вона окреслює зональний тип  регіональної культури, котрий вирізняється своєрідністю, зберігаючись у пам'яті  людей як символ етнічної історії. Часто  історична зона фіксує етапи розселення давнього населення або стадїі освоєння нових земель, нарешті, вона є пам'яттю про ті землі, що були виокремлені  від материнського українського етнічного масиву. Серед найдавніших  земель відомі Надбужжя, Холмщина, Перемишльщина, Галицька земля, Наддністрянщина, Попруття, Подесняння, Надросся, Надтясминщина, Переяславщина, Надпоріжжя, Буджак, Надслуччя, Подоння; серед земель, освоєних українським  людом, найбільш відомі «задніпровські місця»: Українська лінія, Нова Слобода, Нова Сербія, Слов’яносербія, Новоросія, а серед земель, що колись становили  єдиний етнічний масив України, —  Кубанщина, Мармарощина, Берестейщина, Сновська земля.

      Усі названі складові системи історично-етнографічних регіональних утворень — поліетнічні, включають у переважно українську основу іншоетнічні субстрати. Виняток становлять етнографічні утворення, що формувалися лише на українському етнічному ґрунті як прояв певних історичних процесів: або як результат трансформації давніх племен, або як наслідок впливу культури сусідніх держав на певні українські землі. Такі утворення — етнографічні групи — мають своєрідні риси в традиційно-побутовій культурі; вони відзначаються двома рівнями етнічної самосвідомості — на рівні етнографічної групи і на загальноукраїнському рівні — та притаманними діалектами.  На українському етнічному ґрунті нині збереглося п'ять етнографічних груп: гуцули, бойки, лемки, поліщуки та литвини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Геополітичне  становище україни. 

Останнє десятиріччя XX ст. позначилося  в історії суттєвими геополітичними змінами. Україна стала соборною державою, тому перед нею постало  невідкладне завдання – творення Української незалежної країни з-поміж  інших країн пострадянського  простору.

         Для цього були й відповідні умови: падіння комунізму і переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії. Внаслідок цих подій світ із двополюсного, чітко розмежованого поступово набирає обрисів багатополюсного, взаємозалежного, зростають взаємовпливи держав і народів.

Поява на політичній карті  світу незалежної України започаткувала  глобальні трансформації не лише в даному регіоні. Досягнення суверенного  статусу Українською державою є однією з найвідчутніших геополітичних подій XX ст. Виваженість зовнішньої політики України, її миролюбні засади, мирний характер перетворень у суспільстві підвищують рівень безпеки на континенті та сприяють становленню дієвіших відносин України з європейською сім'єю народів.

Віднині Україна після  тривалого періоду перебування  у складі Російської імперії, а потім  СРСР, коли вона могла дивитися на світ лише крізь "московські окуляри", почала активно реалізовувати свій шанс безпосередньо прилучитися  до міжнародного співтовариства як його повноправний суб'єкт.

Для України, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів кількох  наддержав, зовнішньополітичний вибір  має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу Стратегічна мета нашої країни полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур.

з здобуттям незалежності Україна прагне увійти до Світового  Співтоваристава, як його повноправний член і стати активним учасником  міжнародної політики. Сьогодні Україну  визнали 150 країн світу. 100 країн встановили з нею дипломатичні відносини. Україна  входить до ООН, вона приєдналася  до Договору про нерозповсюдження ядерної  зброї, є членом ОБСЄ, Ради Європи (з 1995) МВФ, Світового банку та інших  світових та європейських організацій.

На міжнародній арені  Україна виступає як миролюбна, без'ядерна держава з чіткою орієнтацією  на європейські структури. Активні  двосторонні відносини Україна  розвиває на Сході, Заході, з країнами Азії, Африки, Латинської Америки. Останнім часом погіршилися відносини  з Росією (газовий конфлікт, проблема пов'язана з базуванням Причорноморського  флоту в Криму)

Тісні зв'язки України з  Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною...

 

Україна отримала статус країни з ринковою економікою, прагне вступити до ЄС і НАТО.

Долаючи труднощі об'єктивного  й суб'єктивного порядку, Україна  успішно продовжує процес розширення своєї дипломатичної присутності  у світі.

Завдяки зробленому в 1991- 1997 рр. вона набуває рис впливової  європейської та світової держави, дедалі більше перетворюється на реального  та активного суб'єкта міжнародних  відносин.

3.Національна  українська символіка. 

Символи України

Згідно з Конституцією, державними символами України є:Державний  Прапор України; Державний Герб України; Державний Гімн України(автори: Чубинський, Т.Рильський, Вербицький. Влітку 1862 у Киеві був створений, а в 2003 ВР змінила Гимн).

Державний Прапор України 28 січня 1992 р. Постановою Верховної Ради Державним прапором незалежної України було затверджено стяг, що складається з двох горизонтальних смуг блакитного і жовтого кольорів.

Державний Герб України Відповідно до Конституції і Постанови Верховної Ради України "Про Державний Герб України" від 19 лютого 1992 р., великий Державний Герб України розробляється з урахуванням малого Державного Герба України (тризуб) як його головного елемента і герба Війська Запорозького. Великий Державний Герб України ще не затверджено, розробка його концепції продовжується.

Перші прапори на Русі були трикутними, різного кольору, але  частіше- червоного. Називались – стяговая челка. Кольори прапорів називають зверху донизу. В 1848 році у Львові вперше з’явився прапор.

 

 

 

 

 

 

4. Першопочатки людського життя  на терені україни. Трипільска культура.

Розвиток людини на території  України відбувався в основному  по тих же напрямках,  що і в  інших регіонах і заселення сталось  близько  1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники,  пов'язані  зі знаряддями праці,  на основі матеріалу,  з якого вони зроблені,  виділяють  декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають  віками):  кам'яний (його складають  палеоліт,  мезоліт,  неоліт),  мідно-бронзовий,  залізний.  Деякі дослідники після  кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).

Палеоліт  тривав від з'яви  першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис.  років до н. е.  В його ранній період первісна людина вміла виготовляти  примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки,  шкребачки,  рубила).  Основними заняттями  людини були збиральництво і полювання.  Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське  стадо, оскільки лише колективне буття  давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах.  Жили люди того часу в печерах або  хижах із дерева та кісток мамонта.

Археологи знайшли сліди  перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області,  у  районі м. Амвросіївка у Донбасі,  у с.  Лука-Врублевецька на Житомирщині.

За середнього палеоліту (150 тис.  -  40-35 тис.  років тому),  з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу,  найважливішим  досягненням якої є використання вoгню,  що значно  зменшило її залежність від природи.  Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області,  у Криму,  у басейні річок Дністра і Десни.

На зміну неандертальцеві  в епоху пізнього палеоліту приходить  кроманьйонець -  “ людина розумна  ”,  яка є вже не просто споживачем дарунків природи,  але й виробником знарядь праці.  З'являються різці,  вістря стріл,  кістяні гарпуни.  Будуються землянки.  Важливі  зміни відбуваються і у соціальній організації -  на зміну первісному стаду приходить родова община з  колективною власністю на засоби виробництва.  Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей  період матріархату.

Вдосконалення житла і  виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної  людини.  Свідченням цього є стоянки  пізнього палеоліту практично на всій території України -  Мізинська -  на Десні,  Рилівська,  Межиріч  і т. д.

У період пізнього палеоліту  постають релігія (ритуальні дійства)  і палеолітичне мистецтво (магічні  малюнки,  різьблення по кістці).  Язичницька релігія виникає у  вигляді чотирьох основних форм:

анімізму -  віри в душу,  якою володіє кожен живий і  неживий предмет;

тотемізму -  віри у походження людини від єдиного пращура -  тварини або птаха;

магії -  чаклування перед  полюванням;

фетишизму -  віри у надприродні  властивості речей.

Близько 10-11 тис.  років  тому палеоліт змінюється мезолітом.

Зникають льодовики,  природа  Європи набуває близького до сучасного  вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли.  Основними різновидами господарювання стають полювання,  рибальство,  починається  приручення тварин -  спершу собаки,  а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині,  Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму,  Гребеники в Одеській області.  В цю епоху,  згідно пам'ятників  матеріальної культури,  вже можна  виділити окремі етнокультурні області.

В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва  і полювання до землеробства і  скотарства,  які остаточно розвинулися  в епоху неоліту (VI-III тис.  до н. е. ).  Саме цей період вважають розквітом  первісного ладу тому ще вже постало  продуктивне господарство.  Винайдені  шліфування і свердління каменю,  з'являються штучні матеріали -  обпалена глина,  а потім - тканина.

Сусідська община змінює родову організацію людей.  Натомість  матріархату постає патріархат.  Сьогодні відомі понад 500 неолітичних  поселень у басейнах Десни,  Дністра,  Південного Бугу,  Прип'яті.

Енеоліт -  перехідна епоха  від кам'яного до мідного віку (III-II тис.  до н. е. ) -  пов'язана  раніш за все з корінними змінами  у житті людини -  опануванням  металів.  У цей період на території  України формуються дві основні  групи племен -  землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході.  Це свідчило про перший суспільний поділ праці.  Використовуючи тяглову  силу худоби,  люди почали збирати  більший врожай,  що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції,  майнової нерівності і обміну продуктами.  Поступово виділяється родоплемінна верхівка,  яка,  привласнюючи результати праці гурту,  поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

Найбільш вивченою археологічною  культурою цієї епохи є трипільська.  Саме в с. Трипілля  Київської  області київський археолог В.Хвойка   віднайшов перше таке поселення.  До сьогоднішнього дня відкритими лишаються  питання походження трипільців,  хронологічних рамок їхньої культури,  і,  частково,   території,  яку  вони заселяли.

Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV -  кінцем III тис.  до н. е.  Територія,   заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України,  від Чернігова до Чорного моря.  Що стосується походження,  то більшість  археологів вважають,  що основу Трипільської культури,  на її ранньому етапі,  складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці,   які поселились на Правобережжі Україні,  були фактично найдавнішими хліборобськими племенами.  Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом,  вони вирощували пшеницю,  ячмінь,  просо.  Зерно  мололи за допомогою  простих кам'яних жорен.  Окрім  цього,  трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней,  свиней.  Селились трипільці у басейнах річок.  На сьогодні археологами вивчено  декілька великих поселень (від 10 до 20 тис.  мешканців)  -  Майданецьке,  Доброводи,  Талянки (на Черкащині).  Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами.

Іноді Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки -   через високий рівень розвитку цього ремесла.  Посуд  виготовлявся у спеціальних гончарних  печах,  а потім фарбувався білою,  червоною і чорною фарбою характерними візерунками.  Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей  і тварин, іграшкових макетів житл.  Розвивалося ткацтво.

Археологічні знахідки свідчать про зв'язки трипільських племен із Малою Азією,  Кавказом.

Розвиток знарядь праці,  із сплаву міді і олова -  бронзи був  головним досягненням цієї епохи,  яке зумовило і зміни суспільних відносин.  Застосування більш міцного  металу - бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби,  знаряддя виробництва.

Подальшого розвитку набули різні ремесла -  гончарне,   каменярське,  бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці -  відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі).  Суспільство поступово  переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування.  Це не могло не зумовити зіткнення  як між племенами,  так і всередині  племен.