П. Дорошенко та його боротьба за об'єднання українських земель

Зміст

 

1. Вступ

2. Біографія 

    2.1 Молоді роки

    2.2 Початок гетьманства

    2.3 Запровадження реформ

    2.4 Об'єднання з Лівобережжям

    2.5 Союз з Османською імперією

     2.6 Війна з Польщею

     2.7 Зречення гетьманства

3. Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Петро Дорошенко (14 травня 1627 — 19 листопада 1698) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (1665—1676). Представник козацького роду Дорошенків. Козацький полковник, учасник Хмельниччини (1648—1657), козацько-московської війни (1658—1659). Гетьман Правобережної України з 1665 року, воював проти Речі Посполитої. У 1667 року завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. 1668 року був проголошений гетьманом Війська Запорозького по обидва боки Дніпра. Упродовж свого гетьманування провів або брав участь у ряді воєн, як з Польщею, так і з Московією: Російсько-польській війні (1654—1667 рр.) Українсько-польській війні (1666—1671 рр.) , Українсько-московській війні (1665—1676 рр.), Польсько-турецькій війні (1672—1676 рр.). Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була дружина Олександра Пушкіна — Наталя Гончарова.

 

 

 

2. Біографія

2.1 Молоді роки

Народився в Чигирині. Походив із давнього козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Михайло  Дорошенко потрапив у пастку в 1628 році під час одного з своїх походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Ґірея. За легендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців на воротах міста Кафи (Феодосії). Батько — наказний гетьман, козацький полковник Дорофій Дорошенко. Дружина — Маряна Дорошенко.

Батько Петра - Дорофій Дорошенко - був козацьким полковником. Син  дуже цінував родинну традицію і  з гордістю згадував свого лицарського  предка. Немає даних про освіту Петра Дорошенка, невідомо, де й коли він навчався. Однак відчувалося, що майбутній гетьман здобув добру освіту, мабуть, у братській школі або в колегіумі. Там він міг вивчити латину і польську мову, які дуже добре знав, а також історію. Він був блискучим промовцем, а саме навчанню мистецтва риторики приділялася в братських школах особлива увага. Ще одна характерна властивість Петра Дорошенка - він був дуже дотепним.

 Військову службу молодий  Дорошенко почав у козацькому  війську. Весною 1648 р. в складі  тритисячного повстанського загону, очоленого Богданом Хмельницьким, він вийшов із Запорозької Січі на волость. Отже, з перших кроків Визвольної війни українського народу 1648-1657 років Петро Дорошенко брав у ній участь, спочатку рядовим козаком, а в 1649 р. його записали до реєстру Запорозького Війська гарматним писарем Чигиринського полку, що передбачало певний рівень освіченості й професійне знання гарматної справи. У 1657 р. Хмельницький призначив Дорошенка прилуцьким полковником. Так майбутній гетьман формувався як полководець, політик, дипломат, пройшовши школу Богдана Хмельницького.

Петро Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Героїчна смерть діда була для  нього блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народові. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у Національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1657. Виконував важливі доручення Богдана Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядами.

У 1658 році — прилуцький полковник, активний учасник Російсько-української  війни (1658—1659). Деякий час він співпрацював із гетьманом Іваном Виговським, запеклим ворогом Москви, а потім і з  Юрієм Хмельницьким, сином Богдана. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України, замінивши на цій посаді Павла Тетерю, який у своїй політиці орієнтувався на Польщу і тим втратив довір'я в значної частини козаків.

 

 

2.2 Початок гетьманства

У сер. 1660-х років Українська держава  внаслідок між-старшинських усобиць  опинилася перед загрозою повної катастрофи. її фатальний розкол на дві окремі частини дедалі поглиблювався. І все ж серед цього безладу  й зневіри знайшовся лідер, мета життя якого полягала в об'єднанні всіх українських земель у складі незалежної держави — гетьман Петро Дорошенко (1665—1676).

Будучи противником союзу з  Московською державою, підтримав  гетьмана Івана Виговського. У 1660 у  званні полковника чигиринського Петро  Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659. У 1663—1664 — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із 1665 — полковник Черкаського полку.

10 жовтня 1665 правобережні полковники  обрали Дорошенка тимчасовим  гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. У 1665—1666 Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську булаву — Василя Дрозденка і Степана Опару.

Вважаючи головною метою визволення й об'єднання всіх українських земель в єдиній незалежній державі, новообраний гетьман змушений був виходити з тогочасних несприятливих реалій, коли розколоту Україну контролювали Московія і Польща. Тому насамперед необхідно було зміцнити гетьманську владу в Правобережній Україні, заручитися підтримкою народу, а тоді приступати до реалізації основного завдання.

Та воювати самотужки проти  таких потужних держав, як Польща й  Московія, було неможливо, потрібні були союзники. Тому гетьман розпочинає діалог з Кримським ханством про військовий союз і Туреччиною — про політичний протекторат.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє  становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки і компанійці), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.

2.3 Запровадження реформ

Для зміцнення фінансової системи  Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Разом з активними заходами по реорганізації  внутрішнього державного життя України  Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини.

У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в  Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по річці Горині.

Однак, за умовами Підгаєцької угоди, П.Дорошенко вимушений був таки визнати владу польського короля і внаслідок цього почати пошук  нового покровителя в особі Османського султана.

2.4 Об'єднання з Лівобережжям

Зміцнивши свої позиції  на Правобережжі, Дорошенко на початку  літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей  час тривало антимосковське повстання. В ході нього у військовому  таборі під Опішнею козаки вбили  гетьмана Івана Брюховецького і 8 червня 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

Проте гетьманування  Дорошенка на Лівобережній Україні  тривало недовго. Занепокоєна зміцненням гетьманської влади в Україні  Москва та Кримське ханство взялися  підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря Петра Суховієнка. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669 Дорошенку за допомогою запорожців під проводом Івана Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його спільників — кримських татар.

2.5 Союз з Османською імперією

Відсутністю Дорошенка  в Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана. В середині березня 1669 році в Глухові вони проголосили гетьманом Дем'яна Многогрішного, який уклав з Росією новий договір — Глухівські статті. Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і здобути допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени 1669 року уклав союзний договір із Османською імперією. Цей союз був затверджений Генеральною Військовою Радою 10-12 березня 1669 року в Корсуні.

1669 року Дорошенко  отримав від турецького султана  Мехмеда ІV титул бея українського санджаку. На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 18 років тому (у 1651) між Богданом Хмельницьким і турецьким султаном. За цим старим договором:

територія Української  держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;

підтверджувалося право  вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;

українська православна  церква зберігала автономію у  складі константинопольського Патріархату;

українське населення  звільнялося від сплати податків і данини на користь турецької казни;

на українських землях турки і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир;

Туреччина і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею і  Московією без згоди гетьмана;

султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

2.6 Війна з Польщею

У вересні 1670 Петро Дорошенко  як cанджакбей турецького султана  був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським  полковником Михайлом Ханенком. Упродовж 1671 призначений Дорошенком наказний гетьман Остап Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і українських загонів Михайла Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Собеським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могильов, Вінницю.

Навесні 1672 розпочалися  широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. У липні козацькі полки під проводом Дорошенка  розгромили на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони Михайла Ханенка. 27 серпня 1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мехмед IV, кримський хан Селім I Ґерай та гетьман Дорошенко, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 українсько-турецько-татарські війська обложили Львів. Не маючи коштів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір 1672.

Укладання Бучацького договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. У червні 1673, замість скиненого з гетьманства Дем'яна Многогрішного, лівобережним гетьманом було обрано Івана Самойловича, якого 17 березня 1674 було проголошено гетьманом всієї України.

У червні 1674 московська армія  під командуванням воєводи Григорія Ромодановського і козацькі полки  на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенку під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи, яка змусила Самойловича і московські війська відступити.

2.7 Зречення гетьманства

Правобережна Україна  знову перейшла під владу Дорошенка, проте ситуація на Правобережжі була складною. Роки виснажливої війни  перетворили українські міста і  села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Петра Дорошенка впав серед місцевого населення. Розчарований політикою Туреччини, він вирішив зректися булави.

Восени 1675 року на козацькій  раді в Чигирині Петро Дорошенко  склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра в присутності Самойловича і Ромодановського, від чого Дорошенко рішуче відмовився.

Восени 1676 року 30-тисячна  московська армія і полки Самойловича знову обложили Чигирин. 19 вересня 1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.