Особливості весільних обрядів на Півдні України

ЗМІСТ:

 
 
 
Вступ 3

Розділ 1 Весільні обряди та звичаї в різних регіонах України 5

1. Весільні обряди 5
2. Регулювання шлюбних відносин в Україні 9
3. Особливості укладання шлюбу на Півдні України 11
4. Форми шлюбу 15
5. Роль матері в весільних обрядах 17

1.6 Обряди завершення весілля…………………………………………..21

Розділ 2 Особливості  весільних обрядів та звичаїв на Півдні України......23

1. Українське весілля на Півдні України першої половини XIX ст.........23
2. Вдосконалення весільних обрядів на Півдні України……………….30

Висновок 33

 
Список  використаних джерел……………………………………………...34

 

ВСТУП

    Актуальність  теми. Одним з найважливіших станів у житті людини є укладання шлюбу, який, власне, становить основу сім'ї. Проте будучи однією з форм регулювання статевих відносин (а воно здійснюється за допомогою або державного законодавства, або ж звичаєвого права), шлюб не обмежується лише правовою основою. Він концентрує у собі всю сукупність соціальних відносин, поєднуючи біологічне і соціальне, матеріальне й духовне, громадське та особисте.

    Щодо  соціальної сутності шлюбу, то вона виявляється через різні види відносин: духовно-психологічні (зокрема, через почуття кохання, спільність духовних інтересів, прихильність, психологічну сумісність); моральні (дотримання або ж порушення подружнього обов'язку як один перед одним, так і перед суспільством, додержання вірності, честі, гідності тощо); економічні (виробництво засобів до життя та їх розподіл); культурні (передача та відтворення міжпоколінних етнокультурних традицій).

    У свою чергу, всі ці відносини, як і  інститут шлюбу загалом, розвиваються і змінюються разом із зміною суспільства. Водночас моральні обов'язки подружжя набувають суспільної значущості.

    Необхідність  соціально-морального регулювання  шлюбних відносин випливає з того, що вони безпосередньо пов'язані з головними функціями сім'ї: відтворенням людського роду та вихованням дітей. А тут криється суспільний інтерес, виникає обов'язок стосовно колективу. Подружні відносини, таким чином, дістають правову, або, що одне й те ж, державну санкцію, яка реалізується або через вінчання, або шляхом громадської реєстрації.

    Отже, шлюб можна визначити як історично  зумовлену, санкціоновану та регульовану суспільством форму взаємин між чоловіком і жінкою, що визначає їхні права та обов'язки стосовно один одного й дітей.

 

                                                                         Метою даної курсової роботи є розкриття шлюбних обрядів та звичаїв

на Півдні України.

Виходячи з  поставленої мети, можна сформулювати   завдання даної

роботи:

        −  розкрити основні представлення про весільні обряди;

− розглянути регулювання шлюбних відносин в Україні;

− визначити особливості укладання шлюбу на Півдні України;

− проаналізувати форми шлюбу;

− розкрити роль матері в весільних обрядах;

− розглянути обряди завершення весілля;

       − дослідити українське весілля на Півдні України І половини XIX ст.;

    − проаналізувати   сучасне вдосконалення весільних обрядів на Півдні 
України.

Методи  роботи: теоретичний, описовий, порівняльний, аналітичний. Структура курсової роботи: 34 сторінки, 15 використаних джерел.

 

    РОЗДІЛ 1 ВЕСІЛЬНІ ОБРЯДИ ТА ЗВИЧАЇ В РІЗНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

 
1.1 Весільні обряди

    Весілля було однією з найважливіших подій  у житті, а традиційний "весільний" ритуал − чудовим явищем народної культури, який складався з складного комплексу різноманітних елементів. В українців існувала своєрідна система дошлюбних стосунків, яка проявлялася у формі знайомства, залицяння, сватання і т.і. Звичайно молодь спілкувалася в межах свого села або вулиці, але не виключався вибір нареченого за межами місця мешкання. Традиційно місцями зустрічей були свята з танцями та іграми, спільна робота ("толока"). Частіше за все молодь збиралася на "вечорниці", куди не пускалися дорослі. Для проведення вечорниць звичайно наймали хату (найчастіше у вдів), приносили їжу, влаштовували танці. Врешті-решт, основною функцією вечорниць був вибір судженого [11].

    У більш ранні часи вибір нареченого цілком залежав від волі батьків, як, зрештою, і всі питання, пов'язані зі шлюбом.

    Власне  весільний ритуал складався з  цілого ряду обрядів, необхідних для  надання шлюбу юридичної сили. В українському середовищі шлюб вважався далеко не особистою справою, тому на нього мали великий вплив як родичі, так і оточення (друзі, дівоча і парубоцька громада, сусіди тощо). В основі шлюбу в Україні в ХVІ-ХІХ ст. були "змовини", "згода" − певна угода, яка укладалася між батьками та родичами молодого і молодої за посередництвом сватів. Починаючи з ХVII ст. шлюбна угода оформлялася письмово (спеціальними документами − шлюбними або виновними листами), особливо коли молодим давали (дарували) земельний наділ. Церковне освячення шлюбу входило в побут поступово, починаючи з XVI - XVII ст. аж до XIX ст., але скрізь поєднувалося з традиційними звичаями й обрядами [4].

 

     

    Починалося  все зі сватання, коли запрошені  женихом старости (свати) з близьких родичів, взявши обрядовий хліб, йшли до батьків нареченої для отримання попередньої згоди на шлюб. Часто це відбувалося пізно ввечері для збереження таємниці. Вівся традиційний діалог (із згадкою мисливця і куниці, купця і товару, біблійних персонажів). Якщо згода була отримана, наречена пов'язувала сватам рушники через плече, а жениху подавала на тарілці хустку, нерідко виготовлену нею, потім запрошувала за стіл. У разі відмови дівчина повертала старостам принесений хліб, а жениху могла подати гарбуза.

    Після успішного сватання відбувалися "оглядини" нареченої, а також достатку будинку і господарства молодого (іноді, щоб продемонструвати багатство, батьки жениха йшли на хитрість − брали у сусідів коня, мішки з зерном і т.і.). Потім наступали "заручини" − скріплення договору про шлюб, після якого відмова вважалася недопустимою і спричиняла, крім громадського осуду, ще і відчутний грошовий штраф.

    Далі  починався період підготовки до весілля, яке звичайно грали восени з Покрови (1 жовтня) до Пилипівського посту (14 листопада) або взимку з Хрещення (19 січня) до Масляниці.

    Передвесільні дії починалися з відправлення молодого і молодої на "запросини". Запрошували звичайно всіх родичів, сусідів. Наречена з дружкою заходили в будинок і, вимовляючи традиційну фразу: "Просили мамо і тато на хліб-сіль, і я прошу на весілля", − клали на стіл обрядовий хлібець -"шишку" [5].

    Обов'язковою  обрядовою дією було прощання жениха і нареченої зі своєю свободою, акт їх відокремлення від несімейної групи молоді. Особливою ліричністю відзначався "дівич-вечір" напередодні весілля, який символізував перехід дівчини в новий статус. Подруги плели вінки і виготовляли "весільне гільце" − обліплювали тістом гілку сосни, вишні, черешні, випікали і прикрашали калиною, кольоровими стрічками. Вже в кінці весілля молода відламувала гілочки від "гільця" і роздавала дружкам.

 

     

На вечорі у жениха виготовляли інший атрибут − весільну шаблю, також яскраво прикрашену. На весіллі ці предмети символічно об'єднувалися. Завершувався вечір "посадом" окремо в хатах жениха і нареченої, коли батьки благословляли молодих.

    Церковне  вінчання проводили іноді в один день з весіллям, іноді заздалегідь, але воно не було головною дією шлюбу. Якщо весілля чомусь відкладалося, звичай не дозволяв вінчаним жити разом. На вінчання молоді вирушали нарізно, отримавши батьківське благословення. Цікаво, що християнський обряд все одно набував у народі магічного характеру. Наречена могла класти за пазуху мак − від корости, а в кишеню − металевий предмет (ключ, ножиці, ніж) від зурочення. У шви одягу з цією ж метою встромляли голки, шпильки, у взуття могли покласти ягоди горобини, а на шию повісити прикраси з бурштину. Після вінчання молодих зустрічали біля будинку нареченої. Вони тричі кланялися її батькам, а ті підносили їм хліб-сіль. У цей же час звичайно відвозили посаг в будинок жениха (скриня, в якій дівчина з дитячих років збирала одяг, рушники, прикраси, і куди ніхто не мав права заглядати). У всьому весільному пересуванні молодих супроводжував "весільний поїзд" − супровід з бояр жениха і дружок нареченої. На шляху жениха декілька разів організовували "перейми", вимагаючи викуп за наречену. У самому весільному дійстві велику роль відігравали хрещені батьки. Протягом усього весілля здійснювався цілий ряд обрядів, які уособлювали ідею родючості і достатку: обсипання молодих зерном і дрібними грошима, переступання через кожух. Почесним гостем вважався чаклун, якого кликали, щоб захистити молодих від причини. Він розкидав по хаті шматочки підсоленого хліба, плюнувши тричі на схід, оглядав кутки, насипав в них жито, траву і золу (проти причини і на здоров'я молодих).

    Обов'язковим було гучне гуляння, в процесі якого відбувався обряд дарування, поділ весільного короваю тощо. Найбільш драматичним моментом було розплітання коси і покриття голови молодої очіпком. Це символізувало перехід дівчини в заміжній стан. Відтепер вона не мала права

 

     

ходити  з непокритою головою, це сприймалося  як великий гріх. За старовинними народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка могла накликати хвороби і неврожай.

    Наречену відвозили в хату жениха, де здійснювалося обрядове з'єднання − молодим перев'язували руки рушником або поясом. Існувало багато символів з'єднання − дві паляниці, "весільне гільце" і шабля, дві перев'язані ложки [10].

    Весілля закінчувалося обрядом шлюбної ночі, який включав перевдягання молодої, виведення її до гостей, демонстрацію цнотливості. Ритуальне приєднання невістки до рідні чоловіка символізували розпалювання нею печі, приготування обіду, пригощання свекрухи. Другий день весілля знаменувався також рядженням − складними театралізованими діями, в яких злилися ігрові розважальні моменти і магічні дійства. Всі перевдягалися, зображаючи тварин, циган, убогих і т.п. З піснями і танцями вирушали до батьків молодої на млинці. Існував цікавий звичай зображати "фальшиву наречену". Гостей зустрічав дружок, одягнутий в лахміття, з кропив'яним вінком на голові, вимазаний сажею, і доводив матері нареченої, що він і є її донькою, аж поки не з'являлася справжня молода.

    Весілля завершувалося порідненням двох сімей − "дякуванням". Потім ще протягом місяця відбувалися різноманітні взаємні візити, які остаточно оформляли створення нової сім'ї.

    Весільні  обряди, правила взяття шлюбу мали суттєві регіональні відмінності.

    Оскільки  українське суспільство з давніх давен відрізнялося особливим незалежним статусом жінки, то досить поширеним було сватання дівчини за парубка. За описом І.С.Нечуй-Левицького, дівчина, яка сваталася, приходила в хату до парубка, приносила хліб і сідала на лаву. Люди мали за гріх відмовляти дівчині. На Запорожжі існував цікавий звичай, коли дівчина чи незаміжня жінка могла обрати собі чоловіком засудженого до страти. На знак свого вибору вона накидала на голову засудженому свою хустку. У цьому

 

     

випадку останній міг або згодитися на шлюб, і тоді страта відмінялася, вирок скасовувався, або не погодитися, і тоді засуджений страчувався. В історії Січі зафіксовані обидва випадки.

 
1.2 Регулювання шлюбних  відносин в Україні

    Першою  формою суспільного регулювання  статевих відносин вважається дуально-родовий або груповий шлюб. Будучи характерним для ранньої стадії первіснообщинного ладу, він символізував відносини між родами, а не між особами; будь-які статеві зв'язки всередині роду суворо заборонялися, тобто вони були екзогамними. Пізніше груповий шлюб між членами різних родів звузився до осіб, які належали до одного покоління, поступово перетворившись на парний шлюб. На першому етапі його розвитку подружжя проживало окремо (кожен у своєму роду), згодом чоловік переходив у рід дружини (шлюб ставав матрилокальним), а ще пізніше вже дружина почала оселятися в роду чоловіка (патрилокальний шлюб).