Особливості весільних обрядів на Півдні України

    Усе сказане зумовлює ту закономірність, що соціальні перетворення суспільства виявляються більш значущими, аніж результати їх впливу на сім'ю. Це пояснюється не тільки деякою автономністю шлюбно-сімейної сфери, а й її певною консервативністю. Адже сім'я не просто сприймає і відтворює соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві; вона, як правило, трансформує їх через призму етнокультурних традицій та стереотипів поведінки, що склались у свідомості людей [13].

    Система традиційних шлюбних звичаїв  значно трансформувалась. Скажімо, послабився принцип вузько територіального спілкування молоді, хоча на селі він і тепер переважає. Але це пояснюється особливостями розселення та способу життя мешканців села. Знайомство майбутнього подружжя по сусідству становить близько 10 %, за місцем роботи та навчання − 37%, У межах навколишніх сіл − 32% і за межами краю − 21%.

    Дещо  інша ситуація в містах: за місцем роботи знайомляться 26 %, у місцях відпочинку − 12%, дозвілля − 22,7%, навчання − 19,3%, за місцем проживання  − 6,3%, в інших місцях − 13,7%. [9]

    У місті молоді люди, як правило, самі знайомляться і здебільшого самостійно розв'язують питання про шлюб. У селі великого значення надають порадам батьків, одержанню їхньої згоди, хоча остаточне рішення залишається вре ж за молоддю.

    За  даними етносоціологічного обстеження, порівняно жорсткі форми регламентації  вибору шлюбного партнера становлять близько 70 % у селі і 50 % −  у місті, де, як правило, зовнішній соціальний контроль дещо послаблений і ця обставина дається взнаки, зокрема, позначаючись на етикеті залицяння, який відзначається відносною свободою виявлення почуттів у присутності знайомих і родичів, у громадських місцях.

    Відкритість спілкування сучасної молоді створює  передумови для розширення критеріїв мотивації шлюбу. Власне, вся сутність його, а відтак і обличчя сім'ї визначаються мотивами її створення.

    Сучасна структура мотивацій шлюбу така: любов як один з його мотивів становить приблизно 60 %; спільність інтересів і поглядів, що включають і любов, − 29%; дружба − 6%; фізіологічні фактори − 3,1 %; реальний підхід (скажімо, матеріальний розрахунок) − 5,1 %. Отже, молодь тепер вступає в шлюб не з примусу, а за власним бажанням, на підставі виявлення особистих почуттів. Тим більше, що вибір шлюбного партнера за взаємною схильністю має в Україні традиційну основу.

    Оскільки  створенню сім'ї надавалося надзвичайно великого значення, відповідно формувалась і складна система весільної обрядовості. Це було своєрідне театральне дійство, що супроводжувалося іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята. Це відбилося у самій його назві: давньоруське — «радість», українське — «весілля», білоруське — «вяселле».

    У структурі весільної обрядовості  знайшли відображення народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися упродовж століть. У цих уявленнях простежується міжпоколінна  наступність,  котра,   однак,  зберегла  різноманітні  часові

нашарування. Найдавніші з них набули рис архаїчності, оскільки їх первісний смисл не відповідав новим соціальним умовам. Так, збирання молодим дружини («весільний поїзд» або «весільний похід»), імітація викрадення нареченої, подолання перешкод на шляху до молодої («перейма») — весільні дійства, що мали місце до початку XX ст., а в окремих випадках зустрічаються і в сучасному весіллі, є свідченням давньої форми шлюбу умиканням. Діалог старостів про куницю та мисливця, взаємний обмін подарунками сватів, викуп коси, виплата грошового штрафу «за безчестя» − своєрідний відгомін стародавнього звичаю укладати шлюб на основі купівлі-продажу. 
 

висновок

    У нових соціально-економічних і  культурних умовах, із кардинальними змінами сутності шлюбу та сім'ї значних змін зазнає і весільна обрядовість, хоча її основа залишається традиційною, як загалом в Україні, так і на Півдні України зокрема. Найбільші перетворення характерні для передвесільного циклу обрядів, оскільки санкціонування шлюбу відбувається переважно через громадянські інституції. Основним його складником став урочистий обряд одруження, часом зберігаються і традиційні національні символи: рушничок щастя, коровай, вінок, гільце, стрічки.

    Щодо шлюбного договору («згоди»), то він втратив сенс через те, що шлюб позбавився економічного розрахунку, звільнившись і від волі батьків. Останнє позначилося на трансформації сватання, яке перетворилося на знак поваги до батьків та старших. За традицією сучасне сватання проходить у домі нареченої, куди приходять батьки молодого, щоб познайомитися із сватами та благословити молодих. Іноді, дотримуються традиційного обміну хлібом на знак згоди нареченої та її батьків.

    Власне  весілля відбувається нині в скороченому вигляді, однак основні традиційні обрядові дії виконуються: запросини гостей, зустріч молодих, гостина, розподіл короваю, обдаровування наречених, символічне посвячення у жіноцтво молодої (одягання їй свекрухою фартуха), рядження. Стійко зберігаються у сучасному весіллі традиційні атрибути: гільце, вінки, рушники, квітки, хустини. Особливе місце серед них займає обрядовий хліб. Ним освячуються майже всі обрядові весільні дії: з ним запрошують на весілля, зустрічають і проводжають наречених до шлюбу, обдаровують гостей. Хліб є неодмінним атрибутом і урочистого обряду одруження — основного акту санкціонування шлюбу та освячення сім'ї.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Багалий Д. Исторические повести и статьи Г.Ф.Квитки // Сборник 
   Харьковского историко-филологического общества.-1992.-Т.20.
2. Борисенко В. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико- 
   етнографічне дослідження. - К.: Наукова думка, 1988. - С.23.
3. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. - К.: 
   Мистецтво, 1995. - С.230.
4. Воропай О. Звичаї нашого народу, Львів, 1991
5. Звичаї с. Корніївка Переяславського повіту Полтавської губернії 
   // Киевские ведомости, 1999. - №41. - С.32.
6. Здоровега Н. Нариси весільної обрядовості на Україні. - К. : 
   Наукова думка, 1974. - С.63.
7. Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Твори: У 7-х т. - К.: Наукова думка, 
   1979-1981.
8. Кравець О. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К.: 
   Наукова думка. - 1996. - С.66.
9. Культура і побут населення України / Під ред.  В.Наулко, 
   К.:КНЕУ, 1998.
10. Курочкін О. В. Свята українців: Традиції і сучасність. К., 1997.
11. На весільний рушничок, на святковий обрус / Упорядники 
    Я.Мельничук, Б.Карабін.-Львів: Край, 1993.- С. 3.
12. Рукописний фонд Інституту мистецтвознавства, фольклору та 
    етнології НАН України. -Ф.1-5,од.зб.393, арк.61-62.
13. Сумцов М. Культурне переживання // Киевская старина.- 1989. - 
    №П.-С283.
14. Українське народне весілля в творах українського, російського та 
    польського образотворчого мистецтва ХУШ-ХХ ст.-К.:Мистецтво,1970.
15. Українське народознавство / За загальною редакцією С.Павлюка 
    та ін. - Львів: Фенікс, 1994. - С.230