Галицько-волинське князівство

6 Там же, с. 503 — 505.

7 Там же, с. 492, 494, 497 — 498, 509 — 511, 514.

** Олександр згадується в літописі востаннє 1234 р., коли він, «налякавшись свого лихого діла», виїхав у Київ. — Там же, с. 514.

8 Мстислав Німий передав Данилові свої землі та опіку над сином, але Луцьк захопив Ярослав Інгварович, а Чорторийськ пінські князі; через що виникла війна, в якій взяли участь також наддніпрянські князі. — Там же, с. 502 — 503. \94\

 

 

Забезпечивши Волинь, Данило розпочав боротьбу за другу свою «півбатьківщину» — Галицьке князівство 9.

Здійснюючи свої плани, Данило увійшов у союз з Мстиславом Мстиславичем, допомагав йому у боротьбі за Галич і підтримував його у скрутні моменти *. Але, як знаємо, Мстислав погано віддячив Данилові за ці послуги і у малодушності передав Галич угорському королеві 10. Коли ж Мстислав помер, Данило вже власними силами продовжував боротьбу за Галич.

Населення Галичини, вороже настроєне до іноземців, чекало Данила як визволителя і закликало його у Галич 11. Коли 1230 р. Судислав вирядився на Пониззя, а в Галичі залишився лише сам королевич Андрій, галичани прислали до Данила, повідомляючи його про нагоду до наступу. Данило швидким походом, через три дні, прибув у Галич. Але Судислав вже встиг повернутися і підготував оборону міста. Данило зібрав військо з усієї Галицької землі і розпочав облогу. Андрій змушений був здатися, і Данило дозволив йому вільно виїхати в Угорщину. Разом з уграми залишив Галич і Судислав, а галичани вигукували слідом: «Іди геть з міста, ворохобнику землі!»

Але тоді Данило не зміг вдержати Галич на тривалий час. Угорський король не залишив своїх агресивних планів і, заохочений боярською верхівкою, організував ряд походів на Галичину **.

 

 

9 Там же, с. 535.

* 1219 р. Данило взяв участь у поході Мстислава проти угрів і на його прохання з своїм військом став заставою у Галичі. — Там же, с. 490 — 491. 1221 р. Данило виступив проти Лешка та Олександра белзького і перешкодив їм йти проти Мстислава. Коли Мстислав переміг угрів, Данило їздив у Галич вітати його з перемогою. — Там же, с. 492 — 493. В 1226 — 1227 рр. Данило став на стороні Мстислава проти нового угорського нападу, і угри помстили за те наступом на волинські міста. — Там же, с. 499 — 500.

10 Там же, с. 500 — 502.

11 Там же, с. 489.

12 Там же, с. 506 — 507.

** Перший наступ, 1230 р., Данило відбив: Галич захищав його воєвода Дем’ян, а Данило з половцями ударив на угрів; серед угорського війська почалась якась епідемія, і королевич Бела відступив за Карпати. — Іпат.. с. 507 — 508. 1231 р. король Андрій II здобув Галич і посадив тут знову свого сина Андрія; виряджався також під Володимир. — Там же, с. 509 — 511. В 1232 і 1233 рр. угорські війська двічі ходили на Волинь, але були розбиті — вперше під Шумськом, вдруге під Тихомлем і Перемишлем. — Там же, с. 511—513.

 

 

Переслідуючи розбитих під Перемишлем угрів, 1233 р. Данило підійшов під Галич, Тут його зустріла «більша половина Галича». Ставши над берегом Дністра, князь «прийняв Галицьку землю» і почав \95\ облогу міста. Під час облоги королевич Андрій помер, і угорське військо здалося 13.

Галицькі бояри і тепер не хотіли підкоритися Данилові, йому протиставили кандидатуру чернігівського князя Михайла Всеволодовича. Новий угорський король Бела IV визнав його галицьким князем 14. Почалася нова боротьба за Галичину 15.

Тільки 1238 р. Данило остаточно оволодів Галичем. Використавши час, коли у місті стояло мало війська, він знову швидким походом прибув під Галич, закликаючи галичан: «Жителі міста, доки хочете терпіти владу іноземних князів?» Вони відгукнулися: «Це наш володар, богом даний» і привітали князя. Літописець розповідає, що назустріч Данилові вийшли навіть ворожі йому єпископ Артемій і дворський Григорій: «вийшли з сльозами в очах і зблідлим обличчям, облизуючи свої губи, що втратили владу і під примусом говорили: княже Даниле, прийми місто». Данило увійшов у Галич, в соборній церкві сів на престолі свого батька, а на воротах города поставив свій прапор 16.

Боротьба за Галицьке князівство проходила в час, коли хан Батий почав великий похід на Русь. Галичани зустрілися із загарбниками вже під час першої навали кочівників 1223 р. Боротьбу проти них організував Мстислав Мстиславич, який тоді князював у Галичі, на прохання половецького хана Котяна, свого тестя. У поході брали участь галицькі і волинські полки, а також «галицькі вигонці», степові добичники, під керівництвом Юрія Домамирича і Держикрая Володиславича. У бою над Калкою Данило був поранений 17.

1237 р. кочівники-завойовники  ударили насамперед на Рязанську  і Суздальську землі, 1238 р. здобули  Переяслав і Чернігів. Данило  вирішив дати відсіч ворогові і наприкінці 1239 р. залишив у Києві свою дружину, яку очолював тисяцький Дмитро. Батий здобув Київ у грудні 1240 р.18

 

 

13 Там же, с. 513 — 514.

14 Там же, с. 514 — 517. Данило їздив на коронацію Бели і намагався прийти з ним до порозуміння, але безуспішно.

15 Іпат., с. 516 — 517.

16 Там же. с. 517 — 518.

17 Лавр., с. 477 — 483, також пор. с. 423 — 425; Іпат., с. 495 — 497.

18 Іпат., с. 521, 523. Можна здогадатися, що Дмитро той самий боярин, який разом з Данилом 1219 р. допомагав Мстиславу Мстиславичу і був тисяцьким у Галичі. — Там же, с. 490, 491.

 

 

З Києва Батий 1241 р. продовжував похід на захід. Літопис згадує лише деякі міста, розорені загарбниками: \96\ Колодяжен на Случі, Кам’янець та Ізяславль на Горині, Володимир, Галич та ін., «яким немає ліку». Але деякі укріплені міста він не зміг перемогти, в тому числі Крем’янець, Данилів, Холм 19. За свідченням літопису тисяцький Дмитро, співчуваючи знищеній країні, порадив Батию не затримуватися в Галичині: «Не повинен ти довго спинятися в цій землі, пора тобі іти на Угорщину. Якщо задержишся — ця земля міцна, зберуться на тебе і не пустять тебе у твою землю» 20. Батий пішов далі на захід, на Польщу і Угорщину.

Данило не зміг організувати відсічі ординцям. Коли Батий увійшов у Галичину, він перебував на Угорщині, на переговорах з Белою IV, і вже не зміг перебитися до Галича через полчища загарбників та мусив повертатися окружним шляхом, через Польщу.

Батиєва навала внесла нове безладдя у Галичину, яку Данило тільки що почав впорядковувати. Великі бояри знову підвели голову. Літопис дає яскраву картину цих подій: «Галицькі бояри називали собі Данила князем, а самі держали всю землю, та увійшовши у Бакоту без княжого наказу, зайняли все Пониззя. Григорій же Васильович задумував захопити собі всю горішню Перемишльську країну. І то був заколот великий і грабіж від них». Доброслав роздав галицькі землі чернігівським боярам, а Коломию з солеварнями передав залежним від себе боярам «із племені смердів». Коли ж присланий Данилом стольник Яків докоряв йому, що не виконує княжих наказів, Доброслав лише розсміявся: «Що ж я можу сказати». Заколот підняли також перемишльський єпископ та «словутний співець Митуса, який раніше через гордовитість не хотів служити князеві Данилу», та інші бояри 21.

Але Данилові вдалося підкорити бунтівливих бояр. Він використав свари Доброслава і Григорія Васильовича, закликав їх на суд у Галич, де обох верховодів ув’язнив. Висланий до Бакоти печатник Курило провів слідство про грабежі і заспокоїв землю, а дворський Андрій з військом вирушив у Перемишль і приборкав ворожі виступи єпископської партії 22.

 

 

19 Там же, с. 523, 558. Деякі міста, поруйновані татарами, як Райковецьке городище, відкрито археологічними дослідженнями.

20 Іпат., с. 523.

21 Там же, с. 525, 527 — 528.

22 Там же, с. 525 — 528.

 

 

Ця боротьба проходила в 1241 — 1242 рр. Частина не прихильних Данилові бояр утекла з Галичини і далі вела \97\ свої інтриги. Бояри зв’язалися з сином Михайла чернігівського, Ростиславом, і висунули його як претендента на Галицьке князівство. Ростиславу вдалося захопити Галич, і угорський король дав йому допомогу. Після вступної боротьби * Ростислав 1245 р. з великим угорським військом і польською допомогою вирушив під Ярослав і розпочав облогу міста. Данило і Василько вийшли захищати місто. Над Сяном, під Ярославом, 17 серпня 1245 р. відбувся бій, де війська Данила здобули вирішальну перемогу. Угорський воєвода Філя поліг у бою. У полон потрапив тогочасний лідер бояр Володислав — його вбито, як «лихого заколотника землі» 23.

Битва під Ярославом вирішила боротьбу за Галичину, яка тривала сорок років. Боярська опозиція була остаточно знищена. Данило став повним володарем Галицько-Волинського князівства.

Після навали кочівників Данило присвячував багато уваги відбудові країни **. Він укріплював головні міста, в тому числі Володимир, близько 1236 р. побудував столицю Забужжя, Холм, та ряд укріплених замків. Передбачаючи, що орди завойовників знов виступлять проти його князівства, прагнув якнайкраще підготовити його до боротьби 24. Новозасновані укріплення притягали до себе багато населення 25. Одночасно Данило організував нові військові сили.

Данило вважав необхідним укріпити західний кордон Галицько-Волинського князівства. Довгий час йшла боротьба за Дорогичин над Бугом. Ця область здавна належала до Берестейської землі 26,

 

 

* 1243 або 1244 р. Ростислав зробив наступ на Перемишль, але на р. Січниці (поблизу Мостиськ) його розгромив Лев Данилович. — Там же, с. 529.

23 Там же, с. 531 — 535. Бій докладно описаний літописцем. Битву розпочав дворський Андрій, зустрівшись з полком Ростислава. Польське військо наступало на Василька, але він примусив поляків відступати. Данило з Львом здійснив головний удар на полк Філі, розгромив його і розірвав наполовину його прапор, що вирішило долю бою. Після битви Данило та інші князі стали на побоєвищі, «показуючи свою перемогу».

** Літопис згадує про знищення деяких міст. Повертаючись із Польщі 1241 р., «Данило з братом прийшли до Берестя, не могли іти в поле через сморід із трупів багатьох повбиваних, і у Володимирі не залишився ніхто живий — церква святої Богородиці була виповнена трупами і тілами мертвих». — Іпат., с. 524.

24 Див. розділ про військо.

25 Іпат., с. 558.

26 Там же, с. 222, 223, 531.

 

 

але пізніше, за невідомих \98\ обставин, захопив її мазовецький князь Конрад і 1237 р. передав німецьким рицарям (так званим добжинським). 1238 р. Данило вирядився з військом на Дорогичин, здобув місто і взяв у полон магістра рицарів Бруна. Літопис записав слова Данила: «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам, темпличам, яких звуть соломоничами» 27. Під час навали орд Батия Дорогичин знову потрапив під вплив німецьких рицарів, жителі його вороже поставилися до Данила і не пустили до міста. Князь обурено заявив: «Це був город наш і батьків наших, а ви не дозволили увійти до нього». Пізніше Данило здобув Дорогичин приступом («копієм»), покарав бунтівливих міщан, відбудував місто і поставив тут «прекрасну» церкву Богородиці 28.

Боротьба за Дорогичин стала одним з епізодів боротьби руських князів проти німецької агресії на слов’янські землі. Є здогад, що Данило діяв у порозумінні з новгородським князем Олександром Невським, який 1242 р. розгромив німецьких рицарів на Чудському озері *.

В той же час Данило зайняв Люблін. 1243 р. він двічі облягав це місто **. За свідченням польських літописів, в поході 1244 р. Данило здобув замок у Любліні і підкорив собі Люблінську землю ***.

Широка і успішна діяльність Данила привернула увагу ординського центру на Волзі. Правителі орди вважали небезпечним для себе дальше зростання Галицько-Волинського князівства, яке вороже ставилося до їх агресії ****, і вирішили підкорити Данила своїй владі. Один із підлеглих Батиєві ханів, Могучій, прислав Данилові наказ: «Дай Галич».

 

 

27 Іпат., с. 524. Назви утворені від хрестів на плащах рицарів ордену та від храму Соломона в Єрусалимі, при якому було засновано цей орден.

28 Іпат., с. 524.

* Існує гіпотеза, що посередником між обома князями був київський митрополит Кирило.

** Данило організував похід проти краківського князя Болеслава широким фронтом: сам пішов на Люблін, Василько пересувався по річках Ізволі і Ладі (на захід від Щебрешина), дворський Андрій по Сяну, Вишата воював Підгір’я. Польські війська відповіли наступом на Андріїв. Тоді Данило вдруге пішов на Люблін і сильним обстрілом примусив міщан до миру. — Іпат., с. 529.

*** Данило збудував посередині люблінського замку круглу башту і укріпив його ровами та валами. — МПГ, т. 2, с. 299.

**** Про виступи Данила проти «татарських людей» йдеться нижче.

 

 

Завойовники вимагали поки що тільки Галичини, мабуть, тому, що вважали її легшою для наступу, знаючи про інтриги з боку ворожих Данилові бояр \99\ і князів. Данило не почував себе досить підготовленим до боротьби з ординцями і вирішив їхати до Батия, захищати свою «півбатьківщину». Він приїхав у Сарай в кінці 1245 р. У переговорах з ханом виявив велику дипломатичність і не лише не дав себе знищити, але добився від Батия підтвердження на Галицько-Волинське князівство («Доручено йому його землю») 29. На яких умовах склалися відносини, точно не знаємо; як з пізніших даних видно, галицько-волинські князі були зобов’язані висилати своє військо на походи Батия, а інколи платити данину («татарщину») 30.

Сам Данило і його оточення почували себе глибоко обуреними залежністю від кочівників-завойовників. Літописець писав: «Ой, гірше зла честь татарська, Данило Романович був великим князем, володів Руською землею, Києвом, Володимиром і Галичем і з братом іншими землями: сьогодні ж стоїть на колінах і холопом називається, і данини хочуть, і життя не надіється і грози проходять. Лиха честь татарська. Його ж батько був царем в Руській землі, підкорив половецьку землю і воював з іншими країнами, а син його не зазнав почестей, і хто ж інший може зазнати?» 31

Дальша діяльність Данила свідчить, що він визнав себе залежним лише в крайніх обставинах і зараз же почав готуватися до боротьби з ордою. Свої заходи він проводив дуже послідовно і обережно, тривалий час.

Політика Данила за цей період відзначалася мирним характером до західних сусідів, Польщі і Угорщини, а також прагненням налагодити взаємини з державами Центральної Європи.

В першу чергу Данило встановив мирні відносини з Польщею. 1247 р. помер мазовецький князь Конрад, з яким Романовичі жили у добрій дружбі (незважаючи на коротке розладдя в 1230-х рр.). Син Конрада, Земовит, продовжував дружні зв’язки з Галицько-Волинським князівством 32.

 

 

29 Іпат., с. 535 — 537. Батий привітав Данила докором: «Даниле, чому ти давно-давно не прийшов, але добре, що сьогодні прийшов». В якому небезпечному становищі перебував він, видно з того, що в Сараї вбили Михайла Всеволодовича, який приїхав сюди просити собі Чернігівщини. Можливо, що Данило одержав на свої землі ханську грамоту — ярлик.