Галицько-волинське князівство

Володимир Ярославич у той час перебував ув’язнений в якомусь угорському замку, врешті йому вдалося втекти до Німеччини. За допомогою імператора Фрідріха Барбаросси і польського князя Казимира Справедливого він повернувся до Галичини. Бояри, які встигли відчути тягар жорстокої угорської окупації, прийняли його з радістю і прогнали угорського королевича. Володимир піддався під захист суздальського князя Всеволода Юрійовича, який тоді мав найбільший вплив серед князів. Всеволод вислав послів до Угорщини і Польщі і забезпечив Володимирові спокійне князювання 34.

 

 

32 Там же, с. 444 — 446.

* На Галичину ходив вдруге Роман Мстиславич з Ростиславом Рюриковичем, а пізніше Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич.

33 Іпат., с. 447 — 448.

34 Там же.

 

ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО В XII СТ.

 

 

Волинь до 1170-х рр. залишалася в залежності від Києва. Хоч у Києві князі змінювалися часто, всі вони особливо пильнували, щоб вдержати багату Волинську землю під своєю рукою та не допустити до неї суперників з інших княжих династій. Одночасно із змінами в Києві \81\ мінялися волинські князі *. Вони були повністю залежні від Києва і повинні були виконувати волю київського князя. Так, Володимир Мономах вимагав повного послуху від Ярослава Святополковича: «наказав йому до себе приходити, коли тебе закличу» 1. Непокірні князі втрачали князівство.

Виділення Волині в окреме князівство довершив Ізяслав Мстиславич, внук Володимира Мономаха. Як і інші князі з Мономахової династії, він добивався влади у Києві і тричі на короткий час був київським князем (1146 — 1154). Але, зустрічаючи вперте суперництво з боку інших князів, він вважав київський престол непевним для себе, тому основну увагу скерував на Волинь, де почав організовувати князівство для свого роду. Ізяслав переселив до Володимира родину 2, помічниками йому були брати Володимир і Святополк 3.

Його суперник на київському престолі, Юрій Мономахович, намагався 1149 р. захопити Волинь, але Ізяслав відбив наступ **. Коли галицький князь Володимирко зайняв Бужськ та деякі міста на Погорині, Ізяслав 1150 р. вирядився на Перемишль і 1153 р. розгромив галицькі полки над Серетом 4.

 

 

* Волинські князі цього часу: 1087 — 1110 рр. (з перервою) Давид Ігорович. — Іпат., с. 167 — 181; Лавр., с. 247; 1099 — 1110 рр. Мстислав Святополкович. — Іпат., с. 177, 178, 180; Лавр., с. 260 — 263, 266; 1110 — 1117 рр. Ярослав Святополкович. — Іпат., с. 177, 181, 192, 196, 204 — 207; Лавр., с. 241, 260 — 266, 275 — 278; 1117 — 1118 рр. Роман Володимирович. — Іпат., с. 199, 205; Лавр., с. 277; 1118 — 1136 рр. Андрій Володимирович. — Іпат., с. 206, 214; Лавр., с. 282 — 283, 287 — 288; 1136 — 1142 рр. Ізяслав Мстиславич. — Іпат., с. 214, 218 — 219, 222; Лавр., с. 288, 291, 294; 1142 — 1146 рр. Святослав Всеволодович. — Іпат., с. 222, 224, 247, 232, 234; Лавр., с. 294, 298; 1146 р. Володимир Андрійович. — Іпат., с. 234; Лавр., с. 298; 1146 — 1154 рр. Ізяслав Мстиславич. — Іпат., с. 268 — 275, 281 — 324; Лавр., с. 306 — 319.

1 Іпат., с. 204 — 205.

2 Там же, с. 268.

3 Там же, с. 281 — 284, 308, 321; Лавр., с. 307, 309, 311, 320, 323, 324.

** Головний бій відбувся під Чемерином поблизу Луцька. Як посередник виступив галицький князь Володимирко і схилив обидві сторони до миру; Юрій затримав у своїх руках Пересопницю і Дорогобуж. — Іпат., с. 268 — 275, 281; Лавр., с. 306 — 309, 312.

4 Іпат., с. 306 — 314, 320 — 322; Лавр., с. 319, 323.

 

 

У своїх політичних заходах Ізяслав спирався на близькі зв’язки з Угорщиною та Польщею. Угорський король Гейза ставився до Ізяслава з великою повагою, називав його батьком та заявляв: «Твій щит і мій нероздільні від себе». Гейза давав Ізяславу кілька разів велику допомо\82\гу — навіть 10 тис. війська, на той час незвичайну силу. Військову допомогу надавали Ізяславу також польський князь Болеслав Криворотий та чеський Владислав. Сім’я його батька Мстислава була зв’язана шлюбами з усіма цими династіями *.

Після смерті Ізяслава (1154) Юрій Мономахович, який в той час остаточно став київським князем, ще раз намагався захопити Волинь для своєї сім’ї, але не мав успіхів і задовольнився тим, що в його руках залишилися міста Погорини 5. Це була остання спроба київських князів утримати владу Києва над Волинню. Син Ізяслава, Мстислав, який на короткий час став київським князем (1167 — 1170), зумів забезпечити Волинь своїй родині, і з того часу Волинська земля розвивається як незалежне князівство.

З того часу надовго стабілізувалися внутрішні відносини у краї. На жаль, джерела не зберегли майже ніяких відомостей про соціально-економічне життя країни. На основі даних пізнішого часу знаємо про сильне боярство, яке підтримувало князів і обстоювало окремішність Волинської землі. Зросли волинські міста поряд із старими центрами — Володимиром, Червеном, Белзом, Бужськом, зросло значення Луцька, Пересопниці і Дорогобужа.

Волинь не уникнула процесу роздроблення, який в цей період відбувався на Русі. Після смерті Мстислава Ізяславича (1170) його сини поділили Волинську землю: Роман одержав Володимир, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя 6. Але цей процес не набув небезпечного характеру, тому що завдяки енергії Романа Мстиславича було створене Галицько-Волинське князівство.

 

 

* Жінкою Мстислава була Агнета, дочка Болеслава Криворотого; брат Мстислава, Володимир, одружився з донькою угорського бана; чеський князь Владислав доводився сватом Мстиславу. Про зв’язки з Угорщиною див.: Іпат., с. 268 — 271, 282 — 285, 287 — 292, 295 — 300, 305, 308 — 312; Лавр., с. 295, 306, 315, 318, 319; з Польщею — Іпат., с. 268 — 281, 279, 306, 319; з Чехією — Там же, с. 268, 269, 271.

5 Там же, с. 333 — 335; Лавр., с. 329 — 330.

6 Іпат., с. 383, 384 — 385, 445 — 446.

 

УТВОРЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА. РОМАН МСТИСЛАВИЧ

 

 

Об’єднання Галичини і Волині в одне князівство вперше здійснилось за правління волинського князя Романа Мстиславича. Початок діяльності Романа був пов’язаний з Новгородом, де короткий час (1168 — 1170) він був князем 1. Повернувшись після смерті батька на Волинь, як старший, одержав Володимир. Деяку славу дав йому успішний похід на ятвягів, литовське плем’я, яке своїми набігами непокоїло Волинь 2.

Роман підтримував близькі зв’язки з київським князем Рюриком Ростиславичем, своїм тестем, і від нього одержав міста на Росі *. Зважаючи на небезпечний характер цього району, Роман брав діяльну участь у походах на половців. Але водночас він встряв у дрібну феодальну боротьбу, яка руйнувала Київщину, і затрачував на це багато даремних зусиль **.

У своїх політичних планах Роман спирався в основному на сили Володимирського князівства. Його брати і племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а у всьому підкорювалися Романові ***. Підтримкою служили йому володимирські «ліпші мужі» — бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя ****.

 

 

1 Іпат., с. 371, 382 — 383.

2 Там же, с. 471, 554.

* Торчеський, Богуслав, Корсунь, Канів, а також Треполь; пізніше обміняв їх на Полоний і частину Корсунщини. — Іпат., с. 446, 459, 462, 468.

** Боротьба почалася 1195 р. із спору Романа з Рюриком за міста на Росі і тривала до 1204 р. — Іпат., с. 446, 459 — 462, 467 — 468; Лавр., с. 398 — 400.

*** Тільки в 1188 р. виникла війна між Романом і Всеволодом белзьким за Володимир. — Іпат., с. 444 — 446.

**** Найвидатнішими володимирськими боярами були Вячеслав Товстий, Мирослав, Дем’ян, Воротислав; їх ставлення до Романа видно з прихильності, з якою вони опікувалися його вдовою і синами. — Іпат., с. 481, 483, 485, 487, 488.

 

 

Найважливішою справою Романа, яка дала йому історичне ім’я, було приєднання Галичини до Волині і створення єдиного Галицько-Волинського князівства. В період, \84\ коли Київська Русь переживала нищівний процес роздроблення земель, потрібна була незвичайна енергія, щоб протистояти негативному ходові подій, затримати його і сприяти створенню нових державних об’єднань.

Заходи до приєднання Галичини Роман розпочав 1188 р. Увійшовши у порозуміння з галичанами, які були незадоволені розгульним життям Володимира Ярославича і примусили його покинути князівство, Роман сів у Галичі. Але він не мав ще достатньої сили і не зміг витримати боротьби з уграми, які загарбали Галич 3.

1198 р., коли помер Володимир, Роман знову активізував свої зусилля і оволодів Галицьким князівством 1199 р. За яких обставин це сталося, точно не відомо. Романа підтримувала значна група галицьких бояр, які навіть пішли за ним на Волинь, коли він мусив залишити Галич 4. Але проти виступала інша боярська партія, що хотіла мати князями синів Ігоря Святославича *. У польських джерелах є звістка, що суперечності між обома партіями загострилися настільки, що стався бій під Галичем 5. Союзником Романа у поході на Галичину був польський князь Лешко; але в чому була його допомога і який характер мали відносини між Романом та Лешком, це залишається нез’ясованим **.

На початку свого князювання в Галичині Роман вів гостру боротьбу з боярами. Боярство становило тут велику силу. Економічний розвиток князівства сприяв об’єднанню в руках великих землевласників значних територій. Розвиток політичних подій призвів до того, що бояри зосередили також управління. Великі бояри мали навіть свої полки***.

 

 

3 Там же, с. 444 — 446.

4 Там же, с. 445.

* Ігор Святославич був шурином Володимира Ярославича; кандидатури його синів підтримували бояри Кормильчичі. — Іпат., с. 481.

5 МПГ, т. 2, с. 439.

** Польський хроніст Вінцентій (Кадлубек) зображує справу так, немов Роман просив Лешка, щоб він встановив його «не князем Галичини, а своїм заступником» чи навіть «служебником», того ж просили галицькі бояри, які боялися Романа, «як блискавиці». — МПГ, т. 2, с. 437 — 440. Це оповідання не знайшло довір’я в історіографії, Лешко, що перебував у безперервній боротьбі з Мєшком Старим, не _був таким могутнім володарем, як його зображує Кадлубек, і не. міг зробити Романа своїм васалом. Правдоподібно, він дав Романові допомогу військом, віддячуючи за участь у битві під Мозгавою 1195 р.

*** На допомогу Романові 1188 р. «мужи галичкыи... совокупивше полкы своя...». — Іпат., с. 444.

 

 

Вже Ярослав Осмомисл змушений був іти на поступки боярам. Володимир Ярославич цілком залежав від \85\ них. Навіть угорський король Андрій, загарбавши Галичину, доручив управління боярам *.

Якими були причини непорозуміння Романа з боярами, точно не знаємо. Можна здогадуватися, що Роман намагався зміцнити князівську владу та перейняти державні доходи, які захоплювали бояри.

Про хід боротьби дає відомості польський хроніст В. Кадлубек. Але його оповідання повне очевидних перебільшень про жорстокість Романа, а з конкретних даних можна прийняти лише ті дані, що Роман намагався підірвати могутність бояр. З Галицько-Волинського літопису відомий тільки один випадок покарання бояр Романом: він вигнав з Галичини бояр Кормильчичів 6. Перемога над боярською верхівкою сприяла зміцненню княжої влади, і Роман вільно розпоряджався всією територією над Дністром, Сяном і Бугом.

Маючи значну силу, він міг авторитетніше виступати проти інших князів. З великою увагою ставився Роман до справ Києва. Коли 1202 р. Рюрик Ростиславич почав організовувати похід на Галичину, Роман випередив його і з галицькими та волинськими полками увійшов у Київщину. Його виступ справив велике враження, Рюрикові союзники перейшли на сторону Романа, а сам Рюрик був примушений підкоритись і зректися київського престолу 7. Коли ж Рюрик не припинив своїх інтриг, Роман схопив його й наказав постригти в ченці 8.

В той час Роман став наймогутнішим з південноруських князів і більше значення мав лише володимиро-суздальський князь Всеволод Юрійович, якому підкорювалися всі північноруські князі. Характеризуючи Романа, польський хроніст пише, що він «за короткий час так піднявся, що правив майже всіма землями і князями Русі» 9.

Галицький літописець, відзначаючи могутність Романа, називає його «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі» 10.

 

 

* «Даде весь наряд галичанам». — Там же, с. 445.

6 Там же, с. 481.

7 Лавр., с. 396 — 397.

8 Там же, с. 399 — 400.

9 МПГ, т. 2, с. 441.

10 Іпат., с. 479, 536.

 

 

Росту авторитету Романа сприяли його походи проти половців. У той період половці, використовуючи послаблення Києва та княжі усобищ, постійно руйнували і нищили пограничні землі Русі, а часто проходили і в глиб краї\86\ни. Боротьба з половцями була найважливішим питанням тогочасного життя, і князі, які очолювали походи у степ, здобували симпатію громадськості. Роман двічі організував великий наступ на половців. Взимку 1202 р. він вирушив з військом на половецькі кочовища, «взяв вежі половецькі і привів багато бранців і душ християнських велику силу визволив від них; і була радість велика в Руській землі» 11. 1204 р. організовано другий похід під керівництвом Романа, в якому взяли участь найвидатніші князі. Серед зими війська напали на половців, захопили бранців і половецькі стада 12.

Роман у цих походах відзначився особистою хоробрістю. У літописі збереглися уривки пісень про нього: «він кинувся на поганих, як лев, сердитий був, як рись, нищив їх, як крокодил, переходив їх землю, як орел, хоробрий був, як тур»; і на іншому місці: «він завзявся на поганих, як лев — половці лякали ним дітей» 13.

Останнім епізодом діяльності Романа був його похід на Польщу 1205 р. Роман жив у дружбі з головною лінією польської династії — краківським князем Казимиром Справедливим та його синами Лешком і Конрадом *, і обидві сторони надавали взаємну допомогу. 1190 р. Роман разом з братом Всеволодом допоміг Казимиру здобути Краків 14,. 1195 р. він узяв участь у боротьбі, яку Лешко і Конрад вели проти свого дядька Мєшка Старого, і в бою під Мозгавою був поранений 15. Лешко ж дав Романові допомогу, коли він займав Галичину 1190 р.

Нез’ясованим залишається питання про те, з яких причин ці дружні відносини зіпсувалися. Галицько-Волинський літопис подає звістку, що між Романом та Лешком інтригу повів галицький боярин Володислав Кормильчич 16 — але в чому суть непорозуміння, невідомо **.

 

 

11 Лавр., с. 397.

12 Там же, с. 399, під 1205 р.

13 Іпат., с. 479 — 480, 540.

* Мати Романа, Агнета, була сестрою Казимира, і Роман замолоду перебував у Польщі. — МПГ, т. 2, с. 435.

14 Там же, с. 536.

15 Іпат., с. 461 — 462; МПГ, т. 2, с. 433, 542 — 543. Мозгава — річка недалеко від Єнджейова Кєлєцького воєводства (ПНР).

16 Іпат., с. 481.

** Німецька хроніка Альберіка подає звістку, що Роман «хотів через Польщу перейти у Саксонію і поруйнувати церкви». — МГГ, т. 16, с. 885. Була спроба зв’язати цю звістку з боротьбою Вельфів з Гогенштауфенами. — ЗНТШ, т. 123/124, с. 10. \87\

 

 

За оповіданням Суздальського літопису 1205 р. Роман пішов походом на Польщу і здобув два польських міста. Коли ж він з невеликою дружиною від’їхав від табору, поляки несподівано оточили його і вбили у бою 17. Польські хроніки вказують місце і день битви — під Завихостом 19 червня 1205 р. Романа поховано у Володимирі 18.