Договір дарування

     ЦК  України передбачає встановлення довічного  утримання на користь кількох  фізичних осіб, частки яких вважаються рівними, якщо інше не передбачено договором. Отже кожному з цих осіб має  бути визначена конкретна частка довічного утримання. Все те, про  що йшлося вище щодо матеріального  забезпечення у натурі, стосується і кожного з кількох осіб, яким надається довічне утримання.

     Нарешті, за чинним ЦК України довічне утримання  може надаватися не тільки у вигляді  матеріального забезпечення у натурі, а й у грошовій сумі. У такому разі у договорі мають бути визначені  розміри періодичних виплат (їх черговість). ЦК України допускає можливість заміни надання довічного утримання  у натурі у період чинності договору виплатою періодичних платежів у  грошах. При цьому розмір грошової суми, що визначається у договорі, у  розрахунку на місяць має бути не менший за розмір грошової оцінки прожиткового мінімуму.

     Відчужувач  майна може скласти позов до набувача не тільки про розірвання договору, а й про примушення набувача до виконання взятих ним на себе зобов’язань  або стягнення з нього у  грошовому виразі всіх цих видів  матеріального забезпечення у натурі. Якщо договір передбачав обов’язок  періодичної виплати грошової суми на особисті витрати відчужувача, то в разі її несвоєчасної виплати настають наслідки обумовлені простроченням  виконання зобов’язань [25, 324].

     ЦК  України передбачає також можливість включення до договору довічного  утримання обов’язку набувача оплати ритуальної послуги. Відповідно до цього  частина 3 статті 749 ЦК України передбачає можливість надання ритуальних послуг, але навіть у випадку, коли ця умова  в договорі не вказана, набувач не звільняється від цього обов’язку. У випадку, коли частина майна  відчужувача належить спадкоємцям  за законом або заповітом, витрати  на поховання мають бути розподілені  між спадкоємцями та набувачем.

     Сторони можуть передбачати й інші види, способи і форми матеріального  забезпечення у натурі. Вони мають  бути лише чітко конкретизовані. У  практиці укладання договорів довічного  утримання часто передбачається обов’язок набувача майна виплачувати  відчужувачеві щомісячні невеликі грошові суми на дрібні витрати.

     Бажано, аби у договорі всі види матеріального  забезпечення у натурі оцінювалися  також у грошах.

     Як  зазначалося вище, за договором довічного  утримання право власності на відчужуване майно переходить до набувача з усіма наслідками, що з цього випливають. Проте чинне  законодавство висловлює певні  обмеження щодо цього майна. Передусім  відчужувач майна має бути його власником. Це майно не повинно бути обтяжене заставою чи іншими зобов’язаннями. ЦК України містить норму, за якою хоч  набувач стає власником набутого за договором майна, проте він  не має права під час дії  договору обтяжувати одержане майно  боргами та відчужувати його. Разом  з тим відчужувач майна набуває  статусу заставоутримувача, тобто  відчужувач має право застави  на це майно. Це положення буде суперечити рівноправності сторін, а також призведе до можливості невиконання умов договору. Шляхом застави майна виникає  можливість відчужувати майно, оскільки в разі невиконання умов за договором довічного утримання майно має переходити до заставодавця. Тим самим договір довічного утримання позбавляється гарантованості щодо виконання зобов’язань [26, 235].

     Режим майна, набутого за договором довічного  утримання, визначається статусом власника цього майна. Так, наприклад, ризик  випадкової загибелі чи пошкодження  зазначеного майна за загальним  правилом несе набувач - власник. У такому разі набувач майна не звільняється від обов’язків, покладених на нього  договором. 

      б) строк чинності договору довічного  утримання; 

     Однією  з важливих умов договору є строк  його чинності. Оскільки набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно, то строк договору не можна чітко  визначити. Строк чинності договору може бути досить тривалий, проте практиці відомі непоодинокі випадки припинення договору раніше настання смерті відчужувача. Це характеризує договір довічного  утримання як договір з невизначеним строком, тобто зобов’язання, які  випливають з цього договору є  такими, що тривають невизначений строк.

     Настання  смерті відчужувача майна є умовою припинення договору довічного утримання. Проте цей договір не можна  визначити умовним правочином, оскільки в умовних правочинах умова може настати, а може й не настати. Смерть – об’єктивна категорія, вона обов’язково  настане незалежно від волі сторін. Тому договір довічного утримання  скоріше слід визнати строковим, а не умовним правочином.

     Також нам треба визначити наслідки таких двох ситуацій: коли особа  померла відразу після укладання  договору довічного утримання, та момент, коли за вартістю обсяг надаваної  допомоги досяг вартості майна, що відчужується набувачу.

     В законі не передбачається, з якого  моменту договір довічного утримання  набуває юридичної сили. З точки  зору права, договір має набирати чинності з моменту вчинення дій  громадян і організацій. В цьому  разі необхідно говорити про те, що одна сторона (яка потребує догляду  або утримання) з посвідченням договору довічного утримання вчинила  передбачені дії, а інша сторона  угоди отримує майно під умовою надання допомоги щодо утримання.

     Таким чином, в першому випадку договір  може набирати юридичної сили, коли почалося надання допомоги незалежно  від їх обсягу. Це положення має  випливати із самого змісту договору. Так, якщо утримання передбачалось  у догляді кожен день, то в разі надання утримання хоча б один день. Якщо утримання пов’язувалося  з переданням грошей один раз на місяць (тиждень, день), то з моменту  передання грошей хоча б один раз. Отже, необхідно пов’язувати виконання  умов договору з фактичним їх здійсненням, і для цього необхідне точне  зазначення умов.

     Коли  вартість надаваної допомоги досягає  вартості майна, що переходить до набувача, то цей аспект не може бути підставою  для розірвання договору. Це можна  підкреслити як гуманістичним змістом  угоди, так і вимогою чинного  закону про те, що в разі загибелі будинку набувач майна не звільняється від виконання обов’язків, взятих на себе за договором.

     Зазначене вище положення свідчить про те, що другою визначальною умовою для  цих договорів є надання довічної допомоги, тобто до смерті утриманця, оскільки в іншому випадку це суперечитиме її основному змісту. При цьому  цінність договору довічного утримання  має бути під умовою не завдання утримувачем шкоди здоров’ю утриманця. 

     в) права і обов’язки  сторін; 

     Як  зазначалося, договір довічного  утримання є одностороннім договором, у якому відчужувач набуває лише права і не несе ніяких обов’язків, а набувач набуває лише обов’язки  і не має ніяких прав (за винятком розірвання договору через неможливість виконувати його умови). Отже, відчужувач має право вимагати надання довічного  утримання у вигляді грошових сум або матеріального забезпечення в натурі. Набувач майна зобов’язаний виконати вимогу відчужувача в межах, обумовлених договором.

     Виконання договору полягає у наданні всіх видів матеріального забезпечення у натурі відповідно до змісту договору. Тому і вимагається, аби у договорі були досить чітко визначені види, обсяг, способи та форми довічного  утримання. Якщо, наприклад, у договорі визначена конкретна кімната  для надання житла відчужувачу, то замінити цю кімнату на іншу можна  лише за згодою останнього. Це правило  стосується усіх інших видів матеріального  забезпечення у натурі. Проте деякі  види утримання чи матеріального  забезпечення не можна чітко конкретизувати заздалегідь у договорі. Так, навряд чи можна наперед визначити зміст  догляду чи необхідної допомоги, які  будуть потрібні відчужувачеві в  майбутньому під час чинності договору. Проте їх загальний зміст  та обсяг визначити у договорі варто.

     Так, за загальним правилом має бути визначено  вид і кількість харчування –  скільки разів на добу, калорійність та окремі елементи. Оскільки даний  договір передбачає можливість догляду, то сторони мають чітко визначити, в чому саме полягає догляд. Необхідно  в договорі визначити умови, форми, способи догляду, їх періодичність, якість та зміст. Якщо у договорі визначено, що відчужувач потребує медичного обслуговування, то треба вказати, якого саме –  загального чи спеціального, які ліки необхідні, їх кількість і приблизна  вартість. Довічне утримання може надаватися у чітко визначеній грошовій сумі, черговість виплати грошових сум повинна бути визначена в  договорі. Набувач може надати будь-яку  необхідну допомогу, яка необхідна  відчужувачу. Деякі види утримання  чи матеріального забезпечення не можна  чітко визначити заздалегідь  при укладенні договору. Сторонам може бути невідомо наперед, який догляд потрібний, чи визначити обсяг необхідної допомоги, які будуть потрібні відчужувачеві через деякий час у процесі чинності договору. У разі виникнення спору, він повинен вирішуватися, керуючись засадами розумності та справедливості, враховуючи стан відчужувача та необхідні витрати набувача.

     У договорі довічного утримання передбачена  можливість надання ритуальних послуг тобто, у разі смерті відчужувача  поховати його, навіть у випадку, коли ця умова в договорі не вказала, набувач  не звільняється від цього обов’язку. У випадку, коли частина майна  відчужувача належить спадкоємцям  за законом або заповітом, витрати  на поховання мають бути розподілені  між спадкоємцями та набувачем (стаття 749 ЦК України).

     У випадку отримання набувачем  у власність будинку (квартири) відчужувача, він повинен надати матеріальне  забезпечення в натурі. У договорі повинно бути чітко визначено: яку  кімнату буде надано відчужувачеві  або третій особі, її розмір, місце  знаходження (поверх), опалення (температура  в кімнаті), освітлення. Набувач зобов’язаний надати відчужувачу житло, не погіршуючи при цьому умов, передбачених договором  довічного утримання (стаття 750 ЦК України).

     Договір довічного утримання має свою вартість. Ця вартість може виражатися не тільки в грошовій сумі, а й  у матеріальному забезпечені  в натурі. Сторони в договорі можуть визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення в натурі чи в грошовій сумі, але у зв’язку  з тим, що даний договір не визначений певним строком і протягом його дії  можливі певні обставини (знецінення, інфляція), визначити сталу ціну в договорі неможливо. Матеріальне  забезпечення, яке отримує відчужувач щомісячно, може визначатися в грошовій сумі, яка в свою чергу підлягає індексації у встановленому законом  порядку (стаття 751 ЦК України).

     Відповідно  до статті 752 ЦК України – заміна набувача за договором довічного  утримання (догляду), яка зазначає, що у випадку коли в силу певних обставин не в змозі надалі надавати належне  матеріальне забезпечення відчужувачу, зобов’язання у відповідності до договору можуть перейти до членів його сім’ї, але для цього необхідна  обов’язкова згода відчужувача. Якщо з членів сім’ї набувача ніхто  не виявив бажання взяти на себе обов’язки набувача, то ці обов’язки  можна передати іншій особі, але  за згодою відчужувача та членів сім’ї  набувача.

     Відчужувач  у свою чергу має право заперечувати проти передання обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) іншій особі. У свою чергу  набувач має право звернутися до суду для вирішення цього питання  тобто, воно може бути оскаржено в  суді. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне  значення.

     Стаття 753 ЦК України передбачає, що сторони  в договорі довічного утримання (набувач та відчужувач) можуть передбачити  заміну майна, яке було передане набувачеві. У даному випадку має бути чітко  визначена оцінка відчужуваного  майна за погодженням сторін. Виходячи з цього, може бути змінений обсяг  обов’язків набувача, але слід урахувати  загальний підхід законодавця до даного питання (погіршення матеріального  становища відчужувача не повинно  відбутися).

     На  майно, відчужене за договором довічного  утримання, у набувача виникає право  власності. Але дане право власності  обмежене, оскільки набувач не має  права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу  або у власність іншій особі  на підставі іншого правочину. Кредитори  ж набувача не мають права звернути стягнення на майно набувача, передане за договором довічного утримання, протягом життя відчужувача. Із правом власності на майно до набувача переходить і ризик випадкової загибелі речі. Випадкова загибель майна не звільняє останнього від обов’язків, покладених на нього договором (стаття 754 ЦК України).