Договір дарування

Вступ

Майнові відносини у демократичному суспільства в своїй переважній більшості носять оплатний характер. Оплатність відносин з участю фізичних та юридичних осіб випливає з майнової відокремленості, госпрозрахункової  самостійності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм діяльності. Для відносин, учасниками яких є громадяни, принцип оплатності має вирішальне значення, оскільки у такий спосіб дозволяє забезпечити  не тільки їхні матеріальні, але й  духовні потреби.

Але разом з цим в  умовах розвитку ринкових відносин існують  і все більше розвиваються безоплатні майнові відносини. Юридичні та фізичні  особи передають один одному безоплатно з дотриманням встановленого  порядку матеріальні об'єкти, що не є результатом їх господарської  діяльності, наприклад підприємства, будівлі і споруди, особливо якщо вони зведені за рахунок бюджетних  асигнувань.

Безоплатний розподіл майна  застосовується і у відносинах держави  з громадянами. Проте не всі ці відносини набувають цивільно-правової форми. Безоплатна передача майна у  власність або в користування іншій особі отримує цивільно-правовий вираз тільки у випадках, коли вона відбувається на основі договору дарування.

Договір дарування, обумовлюючи  безоплатну передачу майна у власність, найчастіше застосовується у відносинах між громадянами. Але громадяни  можуть подарувати яку-небудь річ, грошову  суму або іншу цінність, і державі, будь-якій іншій юридичній особі. Практиці відомі немало випадки безоплатної  передачі громадянами суспільству  витворів мистецтва, книг, історичних документів, інших культурних і історичних цінностей.

Зважаючи на значне поширення  застосування договору дарування, його особливості порівняно з іншими цивільно-правовими зобов'язаннями, виникає необхідність наукового  дослідження поняття, форми, змісту та інших властивостей вказаного  різновиду договорів про безоплатну передачу майна у власність.

Розділ 1. Поняття договору дарування

1.1 Правове регулювання  договору дарування

Правове регулювання договору дарування суттєво відрізняється  від регулювання цього договору в ЦК 1963 p., де даруванню було присвячено лише дві статті (ст.243 та 244), договір  розглядався як реальний і вважався укладеним в момент передання  майна [2, 516]. Стаття 717 ЦК України передбачає крім реального, також консенсуальний договір дарування, за яким одна сторона (дарувальник) зобов'язується передати іншій стороні (обдарованому) дарунок  в майбутньому. Крім речей, об'єктом  договору дарування можуть бути майнові  права.

Таким чином, момент укладання  договору дарування може не співпадати з переходом права власності. Тоді він породжує обов'язкове правове  відношення, змістом якого є обов'язок дарувальника збагатити обдарованого за рахунок зменшення свого майна.

Договір дарування опосередковує  перехід майна від однієї особи  до іншої, при цьому дарувальник  і обдаровуваний є рівноправними  суб'єктами. Договір дарування направлений  на безповоротне припинення права власності  у дарувальника і виникнення права  власності у обдарованої особи, при цьому обдаровуваний набуває  право на майно, якого раніше у  нього не було. Дарувальник повинен бути власником майна, що відчужується. Договір дарування є узгодженим волевиявленням обох сторін, і являє собою не тільки акт розпорядження майном власником (дарувальником), але й акт прийняття подарунку обдаровуваним. Для здійснення договору дарування необхідно як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних причин. При відсутності згоди на прийняття майна, яке не виражено ні в якій формі, такий договір не можна визнати укладеним. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному або передачі його у майбутньому, і тому він може належати як до реальних, так і до консенсуальних договорів. Момент укладання правочину не пов'язаний з моментом передачі майна у власність. За таких умов договір дарування з обов'язком передати майно обдаровуваному у майбутньому вважатиметься чинним до його фактичної передачі, а тому має ознаки консенсуальної угоди [6, 254].

Договір дарування є односторонньо  зобов'язувальним. З його укладанням у сторін, як правило, не виникають  взаємні або односторонні обов'язки. Щодо прав, то їх набуває лише обдаровуваний  у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Належність дарування до односторонніх договорів  не позбавляє його ознак двостороннього правочину, для укладання якого  необхідне волевиявлення двох сторін (дарувальника і обдаровуваного). Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладений) за наявності  волевиявлення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у відповідній  поведінці, зумовленій певними подіями  або обставинами. Безпосередня згода  особи, якій дарується майно, вимагається  за тими угодами, які потребують спеціального оформлення. Якщо дарунок не прийнято, договір дарування вважається не укладеним. З укладанням договору дарування  фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами.

Таким чином, дарування є  договором, тобто двостороннім правочином, що заснований на взаємному узгодженні. Воно передбачає згоду обдарованого прийняти пропоноване йому майнове  право. Цією ознакою дарування відрізняється  від прощення боргу, яке відноситься  до односторонніх угод.

Характерною ознакою дарування  є його безоплатність. Будь-які причини, мотиви дарувальника (глибока вдячність  до обдаровуваного або інші особисті почуття) не мають значення. Не виключає безоплатності покладання на обдаровуваного певних обов'язків, пов'язаних з використання речі, та інші умови. Однак при зустрічних обов'язках обдаровуваного у відношенні до дарувальника передати річ, сказати  послугу, договір не визнається даруванням, а буде визначатися нормами, що стосуються договору міни, та ін., у залежності від умов договору. Договір дарування  завжди є безоплатним, тому дарувальник  не має права вимагати від обдарованої  особи зустрічних дій майнового  або немайнового характеру. Це характеризує дарування як договір, що не терпить  яких-небудь зустрічних домагань і  спрямований винятково на надання  майнової вигоди лише одній стороні [24, 587]. Тобто у даному випадку  законодавець встановлює, що любе зустрічне  майнове надання стороною, що набуває  майно у власність, свідчить про  відсутність дарування. Не суперечить безоплатному характеру договору дарування  факт здійснення обдарованим згодом дарунка на користь дарувальника, але за самостійним договором.

ЦК України не визнає дарування  на випадок смерті. Розпорядження  про передачу майна після своєї  смерті оформлюється заповітом, від  якого дарування відрізняється  тим, що майно передається при  житті дарувальника, а тому, майно  дарувальника зменшується, тоді як заповіт  не відображується на майнових правах при житті особи. Крім того, заповіт  може бути відмінено у будь-який час, тоді як дарування, як правило, безповоротне. Дарування є договором, а заповіт одностороннім правочином. Договір дарування, укладений з порушенням вимог закону про безоплатність передачі іншій стороні майна у власність, є недійсним.

1.2 Предмет договору дарування

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні  папери, а також нерухомі речі.

Дарунком можуть бути майнові  права, якими дарувальник володіє  або які можуть виникнути у  нього в майбутньому.

Предмет дарування повинен  бути у договорі чітко визначений. Обіцянка подарувати невизначену річ  не має правового значення [1].

Предметом договору дарування  може бути не тільки рухоме (у тому числі  гроші та цінні папери) та нерухоме майно, але й також майнові  права як такі, якими вже володіє  дарувальник, так і ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної  власності, а також інші права.

Предметом договору дарування  може бути будь-яке майно, не вилучене з обігу і яке може бути у  власності особи, якій воно дарується (предмети домашнього побуту, гроші, житловий будинок, квартира, автомобіль, тощо). Майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувальника) до іншої (обдарованого). Тому майно, що передається, повинне  бути власністю дарувальника. Але  в законі нічого не сказано про  наслідки вилучення подареного майна, якщо дарувальним не мав права  ним розпоряджуватися. Слід вважати, що дарувальник несе відповідальність за збитки, що завдані обдаровуваному, якщо він знав або повинен був  знати про те, що річ йому не належить або був не вправі розпоряджатися майном, але не попередив про це обдаровуваного.

Договори дарування предметів, що знаходяться у загальній власності, підпорядковуються режиму загальної  власності. При частковій власності  необхідна згода усіх учасників. Якщо майно є предметом сумісної власності така згода презюмується. У Сімейному кодексі України  встановлено, що правочин, що здійснений одним з подружжя по розпорядженню  їх власним майном, може бути визнано  судом недійсним за мотивами відсутності  згоди іншого з подружжя, але тільки на його вимогу і якщо буде доведено, що інша сторона не знала і не повинна була знати про незгоду  одного з подружжя на укладання даної  угоди. Однак, для здійснення одним  з подружжя акту розпорядження нерухомості  або угоди, що потребує нотаріального  посвідчення і (або) державної реєстрації, необхідно отримати нотаріально  засвідчену згоду іншого з подружжя.

При даруванні необхідно  також додержуватися спеціальних  правил, встановлених для набуття  права власності громадянами  на окремі види майна (наприклад, вогнепальна  зброя). Тому речі, вилучені з цивільного бігу, не можуть бути предметом договору дарування. Речі, на володіння та користування якими необхідно мати дозвіл, можуть бути предметом договору дарування, якщо обдарований отримає такий  дозвіл [16, c.523].

Законодавець вносить  нове положення про те, що предметом  договору дарування можуть бути не тільки майнові права, якими дарувальник  вже володіє, а й такі, які можуть виникнути у нього у майбутньому, тобто якими на даний момент він  ще не володіє, але розраховує одержати потім. Це відповідає вимогам попередньої  статті, де зазначається, що майно може бути передано іншій стороні (обдарованому) не тільки у теперішньому, але й  у майбутньому.

1.3 Форма договору дарування

Договір дарування предметів  особистого користування та побутового призначення може бути укладений  усно.

Договір дарування нерухомої  речі укладається у письмовій  формі і підлягає нотаріальному  посвідченню.

Договір дарування майнового  права та договір дарування з  обов'язком передати дарунок у  майбутньому укладається у письмовій  формі. У разі недодержання письмової  форми цей договір є нікчемним.

Договір дарування рухомих  речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним  договором є правомірним, якщо суд  не встановить, що обдаровуваний заволодів  нею незаконно.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує  п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається  у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування укладається  у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства  про форму договорів відповідно до ст. 205-207 ЦК.

Договір дарування може укладатися в усній, простій письмовій і  письмовій нотаріальній формі. Згідно зі статтею, що коментується, форма  договору дарування визначається у  залежності від виду майна, що є предметом  договору дарування.

Законодавче врегульовано, що якщо предметом договору дарування  є предмети особистого користування та побутового призначення, то такий  договір може бути укладено в усній  формі, коли висновок про волю особи  робиться на підставі прямо висловленого ним бажання. Так, реальний договір  дарування, при якому рухома річ  передається обдаровуваному в момент укладання договору, може укладатися усно.

Письмова форма договору дарування під страхом недійсності  необхідна для договорів, які  містять обіцянку дарування.

Стаття 719 ЦК України містить  в собі положення, відповідно до якого  договір дарування передбачає нотаріальну  форму незалежно від суб'єктного  складу обдарованих осіб (фізичних чи юридичних). Згідно з даною статтею  договір дарування нерухомої  речі обов'язково укладається у письмовій  формі і посвідчується нотаріусом. Нотаріальна форма є найбільш складною формою укладання договору дарування. У даному випадку договір  дарування не тільки вчиняється у  вигляді складання спеціального письмового документа, але факт складання  документа ще й посвідчується  нотаріусом. Оформлюючи даний вид  договору, нотаріус пересвідчується  в законності його умов, цілях, встановлює істинну волю сторін договору. При  укладанні договорів дарування  необхідно додержуватися також  і спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному  майні, тощо [9, 241-242]. Так, при укладанні  угод про відчуження спільного майна  подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, має  бути письмова згода другого з  подружжя. Тому недодержання цих умов дає підстави вважати такий договір  недійсним.

ЦК передбачено, що у письмовій  формі укладаються договори дарування  майнового права та договори дарування  з обов'язком передати дарунок  у майбутньому. Тому недодержання письмової  форми при укладанні зазначеного  договору дає підстави вважати його нікчемним.

У випадках, спеціально обумовлених  в законі, договір дарування, укладений  з порушенням встановленої цивільним  законодавством формою, визнається недійсним. Як витікає зі змісту коментованої статті, законодавцем прямо зазначено, що договори дарування майнового  права та договори дарування з  обов'язком передати дарунок у  майбутньому не повинні укладатися в усній формі, а тільки у письмовій, при цьому нотаріальне посвідчення  не є обов'язковим.

У письмовій формі укладаються  також договори дарування рухомих  речей, які мають особливі цінність. Але ця норма не носить імперативного  характеру, так як передача такої  речі може бути правомірною навіть якщо ця передача було здійснена за усним договором. Це може бути при  умові, що судом не буде встановлено, що обдарований заволодів нею  незаконно. Тобто у разі виникнення спору з цього приводу, він  вирішується у судовому порядку. І саме суд вирішує, законно чи незаконно обдарований набув  річ.

Досить новим є положення  про те, що договір дарування валютних цінностей укладається у письмовій  формі і підлягає нотаріальному  посвідченню у випадку, якщо сума валютних цінностей не перевищує  п'ятидесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. У даному випадку також застосовуються положення, відповідно до який недодержання законодавче  встановленої форми тягне за собою  визнання договору дарування валютних цінностей недійсним [20, 195].