Договір дарування

     Наприкінці  слід зазначити, що Росія, першою серед  країн СНД, по новому підійшла до врегулювання відносин щодо довічного утримання. В її Цивільному кодексі, незважаючи на викладені вище проблеми, було вирішено цілу низку спірних питань, з розв’язанням яких вже не справлявся старий радянський Цивільний кодекс РРФСР. З огляду на це відбулась рецепція російського  інституту довічного утримання  в деяких країнах СНД, при чому це стосується не тільки змісту норм, а  і їх структури та порядку розміщення. Така ситуація спостерігається в  статтях 537-541 ЦК Киргизстану 1998 року, в  статтях 572-576 ЦК Білорусі 1998 року та в  статтях 535-539 ЦК Казахстану 1999 року. Тому ми не будемо зупинятись на аналізі договору довічного утримання у названих державах.

     Щодо  решти держав цього типу, то, слід зазначити, що існують досить суттєві  розходження у врегулюванні інституту  довічного утримання.

     Передусім, якщо проаналізувати місце даного інституту  в Цивільних кодексах цих держав, то можна побачити, що якщо в Молдові, Узбекистані і Таджикистані договір  довічного утримання розміщено  серед договорів про відчуження майна, то в Грузії та Туркменістані  він займає окреме місце. На думку  автора курсової роботи, більш точно  відображує юридичну природу договору довічного утримання розміщення його серед договорів про відчуження майна.

     Якщо  звернутись до аналізу конкретних Цивільних  кодексів, то спочатку варто зупинитись на ЦК Таджикистану 1999 року. Інститут довічного  утримання регулюється статтями 614-623 даного нормативно–правового акта. Слід зазначити, що на регулювання інституту  довічного утримання цим законом  суттєвий вплив справив ЦК РФ. Це, зокрема, проявляється в таких положеннях: відчужуватись за договором довічного  утримання може тільки жилий будинок, квартира чи інша нерухомість; загальний  обсяг утримання в місяць не може бути меншим ніж два мінімальних  розміри оплати праці, встановлених законом; договором може бути передбачена  можливість заміни утримання в натурі виплатою періодичних платежів грошима; платник утримання (набувач) вправі відчужувати, заставляти чи іншим способом обтяжувати передане йому майно, але  тільки при наявності попередньої  згоди одержувача утримання (відчужувача); одержувач утримання (відчужувач) вправі вимагати повернення нерухомого майна  або виплати йому викупної ціни тільки при суттєвому порушені платником  утримання (набувачем) своїх обов’язків. У той самий час в ЦК Таджикистану і є специфічні норми. З них найбільший інтерес становить положення згідно з яким, сторони можуть відмовитись від договору довічного утримання, якщо внаслідок порушення договірних зобов’язань взаємовідносини сторін стали нестерпними чи за інших суттєвих причин надзвичайно ускладнене чи неможливе продовження договору. При цьому передане за договором майно повертається одержувачу утримання (відчужувачу), а витрати платника ренти (набувача) не відшкодовуються, якщо договором не передбачуване інше.

     Звичайно, існування цієї норми в Таджикистані є позитивним явищем, що ж до можливості введення аналогічного положення в  законодавство України, то, автор  курсової роботи вважає, що це недоцільно, оскільки проблему особистих конфліктів між сторонами договору довічного  утримання (догляду), можна вирішити і за допомогою наявних норм, при  їх правильному застосуванні на практиці.

     Досить  специфічним є регулювання інституту  довічного утримання в ЦК Узбекистану (статті 530-534 ЦК Узбекистану). Це проявляється в збереженні багатьох положень старого  Цивільного кодексу. Так, зокрема, в  Узбекистані за договором довічного  утримання відчужуватись може тільки жилий будинок (його частина) чи квартира; відчужувачем може бути тільки непрацездатна  особа. В той самий час в  новому Цивільному кодексі віддано  перевагу консенсуальній моделі вищезгаданого  договору, крім цього, передбачено, що якщо набувач не виконує своїх  обов’язків, то відчужувач може вимагати заміни утримання періодичними платежами  або розірванням договору. Крім того, варто звернути увагу, що у випадку  розірвання договору довічного утримання  на вимогу відчужувача, якщо набувач  належно виконував свої обов’язки, останній має право вимагати відшкодування  понесених ним витрат на утримання  відчужувача та будинку (його частини), квартири за час дії договору. Аналізуючи викладені положення, на думку автора курсової роботи, немає достатніх підстав для того, щоб під їх впливом змінювати українське законодавство, так як в даному випадку, це може призвести тільки до виникнення нових проблем.

     У ЦК Молдови 2002 року, інституту довічного  утримання присвячено статті 839-846. Тут  можна виділити такі його особливості: консенсуальна модель договору довічного  утримання; відчужуватись за ним  може рухоме чи нерухоме майно без  будь-яких обмежень; передбачено просту письмову форму даного правочину, а  у випадках, передбачених законом, також  – його нотаріальне посвідчення; за згодою сторін може бути встановлено  обов’язок утримання в грошовій формі; такий обов’язок може бути встановлено на вимогу користенабувача  утримання (відчужувача), якщо набувач  не виконує своїх обов’язків; хоча набувач не має права відчужувати  передане йому за договором майно  проте він може за згоди користенабувача  утримання (відчужувача) заставляти чи іншим чином обтяжувати дане майно. Отже, як бачимо, новий ЦК Молдови  досить оригінально підійшов до вирішення  проблем, пов’язаних з інститутом довічного  утримання. Для українського законодавства  цікавим може бути досвід Молдови  в тій частині, що відчужуватись  може будь-яке рухоме та нерухоме майно, це дасть змогу уникнути багатьох зайвих спорів.

     Досить  оригінально підійшли до регулювання  інституту довічного утримання  в Грузії. Цьому питанню присвячені статті 941-950 ЦК Грузії 1997 року. Передусім  звертає на себе увагу конструкція  статті, що дає визначення договору довічного утримання. З її аналізу  не можна зрозуміти відноситься  цей правочин до реальних чи консенсуальних. Крім цього, не визначається і майно, яке може відчужуватись, а тому сторони  самостійно визначають, яке майно  може відчужуватись і яку конструкцію  договору (реальну чи консенсуальну) вибрати. Слід звернути увагу і на інші особливості регулювання договору довічного утримання в ЦК Грузії.

     По-перше, довічне утримання може бути встановлено  в грошовому чи натуральному виразі.

     По-друге, даний правочин укладається в  простій письмовій формі, а при  відчуженні нерухомого майна він  повинен бути нотаріально посвідчений.

     По-третє, годувальник (набувач) може відчужувати, заставляти чи іншим чином обтяжування  передане йому майно, але тільки за письмової згоди відчужувача.

     По-четверте, надання довічного утримання  може бути оскаржено іншими особами, які володіють законним правом на одержання утримання від годувальника (набувача), проте не змогли його одержати внаслідок того, що годувальник (набувач) надає довічне утримання.

     По-п’яте, сторони можуть відмовитись від  договору довічного утримання, якщо внаслідок порушення договірних зобов’язань взаємовідносини сторін стали нестерпимими чи за інших суттєвих причин надзвичайно ускладнене чи неможливе  продовження договору. При цьому  передане за договором майно повертається відчужувачу, а витрати годувальника (набувача) не відшкодовується, якщо договором  не передбачене інше. Аналізуючи все  викладене, слід зазначити, що хоча ЦК Грузії і містить деякі цікаві положення, проте немає потреби  під його впливом вносити змінити  в український інститут довічного  утримання (догляду), оскільки наш новий  Цивільний кодекс самостійно справляється (деколи іншими способами) з більшістю  проблем.

     Практично так само, як і в Грузії, врегульовано інститут довічного утримання в  статтях 981-989 нового ЦК Туркменістану. Тому немає потреби зупинятись на аналізі договору довічного утримання  в цій державі.

     Отже, як бачимо з викладеного вище, в  країнах СНД по-різному підійшли до регулювання інституту довічного  утримання. Проте, якщо порівняти даний  інститут в законодавстві цих  держав, з відповідним інститутом в праві України, то можна дійти  висновку, що в нашому новому Цивільному кодексі дане питання врегульовано набагато ширше. Але в той самий  час, окремі положення в Цивільних  кодексах країн СНД є, на думку  автора курсової роботи, кращими, ніж  в ЦК України.

      Висновки 

     У зв’язку з набранням чинності 01 січня 2004 року нового Цивільного кодексу  України суспільні відносини  у галузі цивільного права знайшли  новий нормативно-правовий акт, який буде регулювати ці відносини та охороняти  законні інтереси суб’єктів цивільних  правовідносин. Виходячи з цього  деякі інститути цивільного права  отримали нове правове регулювання  відносин в даній сфері. Так, наприклад, вперше Цивільний кодекс вводить  поняття публічного договору, договору про приєднання. Також в Цивільному кодексі України включено багато нових договорів, які не були предметом  правового регулювання Цивільного кодексу 1963 року, зокрема, це: рента, факторинг, комерційна концесія та інші. В свою чергу інститут довічного утримання  також не оминув уваги вчених-цивілістів і на відміну від попередньої  редакції набув більш повного  правового оформлення в новому Цивільному кодексі України. Так, зокрема, новий  Цивільний кодекс України розширив коло об’єктів, що відчужуються за цим  договором, а також коло осіб, які  можуть бути відчужувачами за договором  довічного утримання, визнавши право  бути набувачами також за юридичними особами.

     Крім  того, Цивільний кодекс України також  надав відчужувачеві право передбачати  в договорі кілька набувачів, а також  визнав за можливе укладення договору довічного утримання на користь  третьої особи.

     Договір довічного утримання - це одна з правових форм можливості фізичної особи у разі необхідності забезпечити собі довічний догляд.

     За  договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Відчужувачем у договорі може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров’я. Цивільним кодексом України допускається і встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними.

     Набувачем у цьому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.

     У договорі довічного утримання має  бути обов’язково вказано оцінку відчужуваного майна, яка визначається за погодженням сторін, а також конкретні види грошового і матеріального забезпечення та строки його надання.

     Новий Цивільний кодекс України вмістив  в собі певні новели щодо оформлення довічного утримання, розширив перелік  прав та обов’язків сторін, а також  увібрав в себе деякі моменти  правового регулювання договору довічного утримання, що не передбачав Цивільний кодекс УРСР.

     Але не завжди з прийняттям нового кодексу, нових законів, інших нормативно-правових актів зникають недоліки пов’язані  з регулюванням деяких інститутів цивільного права.

     Так інститут довічного утримання, який українським законодавством закріплений  главою 57 Цивільного кодексу України, і є одним з головних інститутів, має також деякі недоліки, незважаючи на те, що у нас з’явився новий  Цивільний кодекс України. До них  можна віднести такі: щоб відчужуватись  могло будь-яке рухоме та нерухоме майно і відчужувач міг вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) тільки при суттєвому порушенні  набувачем своїх обов’язків.

     Тому, враховуючи міжнародний досвід і  розраховуючи на благорозумність законодавчого  органу – Верховної Ради України, доцільно дещо змінити і внести зміни  до вищезазначених положень, які тільки покращать регулювання інституту  довічного утримання і дадуть змогу уникнути багатьох проблем.

      Перелік посилань 

1. Нотаріат  УРСР / Збірник законодавчих актів  і відомчих матеріалів з нотаріату,  чинних на 01.05.1938 року // Упорядники  А.Д. Каплан, А.В. Данішевський. –  К.: Освіта, 1938. – С. 156.

2. Советское  гражданское право: Учебник / Под  редакцией В.Ф. Маслова. – К.: Наука, 1988. – С. 280.

3. Там же  – С. 282.

4. Маслов В.Ф. Договоры с условием пожизненного содержания // Советское государство и право. – 1954. - № 5. – С. 45.

5. Советское  гражданское право: Учебник / Под  редакцией В.Ф. Маслова. – К.: Наука, 1988. – С. 285.

6. Амфитеатров Г.Н. О праве личной собственности // Социальная законность. – 1945. - № 8. – С. 34.

7. Маслов В.Ф. Договоры с условием пожизненного содержания // Советское государство и право. – 1954. - № 5. – С. 46.

8. Рясенцев В. Договор об отчуждении имущества на условии пожизненного пользования // Социальная законность. – 1945. - № 1-2. – С. 15.

9. Там же – С. 16.

10. Советское  гражданское право: Учебник / Под  редакцией В.Ф. Маслова. – К.: Наука, 1988. – С. 287.