Договір комісії

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...……......3

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ КОМІСІЇ………………………………………………………..…………………….4

1.1 Поняття, сторони та сфера застосування договору комісії………….4

1.2 Предмет договору комісії………………………………………...........9

1.3 Місце договору комісії серед цивільно-правових договорі………..11

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ КОМІСІЇ…………………………………………………………...………………..14

2.1 Форма, порядок укладення та строки договору комісії……………...14

2.2 Права та обов`язки сторін за договором комісії……………………...16

2.3 Припинення договору комісії………………………………………….20

РОЗДІЛ 3 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМІСІЙНОЇ ТОРГІВЛІ ОКРЕМИМИ ВИДАМИ ТОВАРІВ……………………………………………………………….22

3.1 Комісійна торгівля непродовольчими товарами……………………..22

3.2 Комісійна торгівля ювелірними виробами…………………………...24

3.3 Комісійна торгівля транспортними засобами і номерними агрегатами…………………………………………………………………………..26

ВИСНОВКИ..………………………………………………………………………29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..………………………………………..31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Тема даної курсової роботи " Договір комісії" є вкрай актуальною для вивчення.

Договір комісії -- це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента .

Договір комісії на сьогодні є ідеальною формою для оформлення посередницьких взаємовідносин між суб'єктами підприємницької діяльності. Необхідність укладання договорів комісії є очевидною, оскільки саме така форма правовідносин звільняє професійного торгового посередника від необхідності інвестування власних грошових коштів у придбання товару, і водночас позбавляє власника майна (виробника продукції) багатьох проблем, пов'язаних із пошуками контрагентів, оформленням i виконанням укладених з ними угод тощо.

Актуальність теми полягає в тому, що цей договір істотно полегшує громадянину продаж того або іншого майна. Договори комісії широко використовуються при реалізації громадянами товарів через комісійні магазини, а також в господарському обороті - при реалізації через посередницькі і збутові організації товарів і продукції за дорученням підприємств, при реалізації сільськогосподарської продукції, при придбанні товарів за рубежем через зовнішньо-торгівельні організації.

Основними законодавчими актами, які регулюють відносини сторін в договорі комісії є Цивільний кодекс України, а також цивільне законодавство. 
           Предметом курсової роботи є висвітлення правової природи договору комісії, а також висвітлення його впливу на суспільні відносини. 
           Метою даної курсової роботи є вивчення договору комісії, виявлення його особливостей та висвітлення тонкостей комісійної торгівлі, яка здійснюється за допомогою кількох видів договорів, що відрізняються між собою за суб'єктивним складом, предметом, формою і порядком укладення. 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ КОМІСІЇ

 

1.1 Поняття, сторони та сфера застосування договору комісії

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента[1].

За угодами, що їх укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним комісіонер, а не комітент, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору комісії [2].

Договором комісії вчиняються угоди не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою.

Розрізняють внутрішні правовідносини комітента з комісіонером, що встановлюються договором комісії, і зовнішні правовідносини комісіонера з третіми особами, з якими він укладає угоди за дорученням комітента. Треті особи при укладенні договору з комісіонерами не мають ніякого відношення до комітента. Із зовнішньої сторони комісіонер виступає перед третіми особами як власник товару, як сторона договору. Укладаючи договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник товару, комісіонер передає покупцеві право власності, незважаючи на те, що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не продано комісіонером і не перейшло у власність третіх осіб. Якщо майно індивідуально-визначене, то право власності зберігається за комітентом до моменту укладення договору купівлі-продажу між комісіонером і третьою особою. Якщо майно визначено родовими ознаками, то право власності зберігається за комітентом до моменту передачі комісіонером цих речей третій особі. Кінцевим правовим результатом є той, який настає при вчиненні комісіонером угод з третіми особами[3].

Внутрішня сторона взаємовідносин між комітентом і комісіонером де в чому має спільні риси із взаємовідносинами довірителя і повіреного. Основою таких взаємовідносин є договір дорученням

Схожість договору доручення та договору комісії полягає в тому, що і в договорі доручення є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої сторони (довірителя чи комітента). Але між ними існують і істотні відмінності. Так, за договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений виступає від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, повірений же ніяких прав та обов'язків за укладеними угодами не набуває. Договір комісії зумовлює виникнення двох правовідносин: між комісіонером і комітентом, комісіонером і третіми особами. За договором доручення ніяких правовідносин між повіреним і третіми особами не виникає, вони існують лише між довірителем і третіми особами.

Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Інакше кажучи договір комісії вважається укладеним з того моменту, коли у відповідній до закону формі сторони виявили свою взаємну волю щодо всіх істотних умов договору. Це означає, що права та обов'язки сторін з'являються ще до передачі майна комітентом комісіонерові [4].

Договір комісії є двостороннім, тобто таким, у якому кожна сторона (комісіонер і комітент) має певні права та обов'язки. Звідси випливає, що договір комісії є сплатним, адже кожна сторона зобов'язується вчинити на користь іншої сторони певну дію. Зокрема комісіонер зобов'язується укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комітент -- сплатити обумовлену винагороду. Ознака оплатності є настільки характерною, що право на винагороду у комітента виникає незалежно від того, чи було воно спеціально передбачено договором. Хоч договір комісії між громадянами може бути і безоплатним, проте не тому, що це передбачено законом, а тому, що на це є воля сторін.

Для договору комісії необхідно, щоб намір комісіонера перенести на іншу особу наслідок даних угод з третіми особами збігся з наміром комітента прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди не для себе, а для комітента, що дав доручення, тому комісіонер зобов'язаний передати комітентові майно, отримане для нього, а також набуті для нього права та обов'язки.

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент-- це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер -- це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповідні організації у межах своєї спеціальної правоздатності, зокрема державні та кооперативні комісійні магазини, зовнішньоторговельні організації. Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р. № 37¹ учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб'єкт, що приймає товар на комісію (комісіонер), і громадянин, підприємство, установа, організація, які здають товар на комісію (комітент). Дозволяється приймати на комісію вироби кооперативів, малих підприємств, громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.д. Господарюючим суб'єктам за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади дозволяється приймати певне майно від державних організацій, кооперативних, сімейних, колективних та приватних підприємств, установ, вузів, тобто у Правилах перелічені суб'єкти, які можуть бути комітентами[5].

Крім комітента і комісіонера, у відносинах комісії бере участь третя особа, з якою комісіонер укладає угоду в інтересах комітента. Не будучи стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних відносин у стадії виконання договору, оскільки вона набуває тих прав, які мав комітент щодо майна. Проте, сам по собі цей перехід прав не пов'язує у правовому відношенні комітента і третю особу, адже третя особа не може заявити претензії до комітента щодо якості набутого майна, так само і комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи. Комітент і третя особа не відповідають один перед одним, з усіма претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера.

Організації споживчої кооперації укладають договори комісії з виробниками щодо продажу лишків сільськогосподарської продукції. Договір комісії укладають також з підприємствами, товарними біржами для реалізації матеріалів, устаткування тощо.

Договір комісії має широку сферу застосування як у внутрішньому, так і зовнішньому оборотах. Договір комісії укладають комісійні магазини з громадянами, іншими юридичними особами на продаж товарів широкого вжитку.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, і виробничі кооперативи реалізують через комісійні магазини товари, що виготовляють. Зовнішньоторговельні об'єднання також виконують комісійні доручення організацій на закупівлю імпортних товарів за кордоном.

Найбільш повно договір комісії і пов'язані з ним відносини врегульовано в Німецькому цивільному праві та швейцарському зобов'язальному законі. В сучасному обігу договір комісії опосередковує різного роду банківські операції. Відносини між комісіонером і комітентом у цих державах регулюються погодженими сторонами умовами комісії, спеціальними нормами торгового законодавства і торговими звичаями.

У праві Великобританії та США договору комісії як такого немає. Там існує так званий агентський договір, згідно з яким одна особа (агент) вчиняє дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Створений в основному судовою практикою Великобританії агентський договір нині не лише широке використовується в майновому обігу всередині держав загального права, а й є також одним із найпоширеніших видів міжнародних угод.

Агентський договір може бути спрямований на вчинення як юридичних, так і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення договірних зобов'язань між принципалом і третьою особою. Як правило, агент діє від імені принципала і відповідно укладені ним або за його сприянням угоди створюють права та обов'язки безпосередньо для принципала.

Незалежно від способу виступу агента-- це, як підкреслюють англійські юристи, становить одну з особливостей права Великобританії порівняно з континентальним правом -- принципал має право пред'являти вимоги з укладеної агентом угоди безпосередньо до третьої сторони за наявності у агента повноваження на вчинення тієї чи іншої дії. Агентський договір є важливою підставою створення відносин з товарного представництва[6].

Різновидом комісійних операцій є операції консигнації. До операцій консигнації належать операції з реалізації товарів, згідно з якими одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу (терміну угоди) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого Імені товари, що належать консигнантові.

Такий договір часто зустрічається у зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при низькому освоєнні ринку збуту або при поставці таких товарів, які мало відомі місцевим покупцям. На відміну від договору комісії, у договорі консигнації не може встановлюватися право консигнатора на відшкодування йому витрат по зберіганню майна консигнанта. Всі витрати по зберіганню сплачує консигнатор.

Поставлений на консигнацію товар є ніби пробною поставкою. Укладаючи договір консигнації, сторони перш за все визначають у ньому обов'язки, пов'язані з маркетинговим дослідженням ринку збуту. У договорі консигнації передбачається обов'язок консигнатора не тільки здійснювати рекламу товару, а й надавати можливість потенційним покупцям безпосередньо оглядати товар, перевіряти його в роботі тощо. Як і в договорі комісії, право власності на товар до моменту його продажу третій особі належить консигнантові і до консигнатора не переходить [7].

1.2 Предмет договору комісії

Предметом договору комісії є юридичні акти (угоди), а не фактичні дії, як, наприклад, у договорах перевезення, схову тощо. Здійснюючи угоду купівлі-продажу товарів, комісіонер діє за рахунок комітента, тобто він не купує товари у комітента, який залишається власником цих товарів до передачі їх у розпорядження остаточного покупця. З цього моменту власником товарів є остаточний покупець, а комісіонер лише протягом певного часу володіє товаром, що продається, але ніколи не є його власником. Майно, з приводу якого може бути вчинений комісійний договір, частіше точно визначається у нормативних актах. У них часто вказуються речі, які не підлягають прийняттю на комісію [8].

Предметом договору комісії є угода чи угоди, які комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента. Чинне законодавство не дає переліку угод, які можуть бути предметом договору комісії. Такими угодами можуть бути будь-які угоди, що відповідають вимогам цивільного законодавства. Здебільшого це купівля-продаж речей, страхування або відправка певних вантажів тощо. +*