Договір комісії як підстава добровільного представництва

Зміст

   
Вступ

     Договір комісії є одним з найпоширеніших видів посередницьких договорів. Він  належить до договорів надання нематеріальних посередницьких послуг. Причин його популярності є кілька: перш за все та, що укладення ряду цивільних (господарських) договорів потребує спеціальних знань внаслідок їх специфіки і складності. Окрім того, учасники відносин іноді не бажають особисто брати участь у деяких угодах, оскільки це вимагатиме від них залучення значних ресурсів та персоналу. І в такому разі простіше за плату доручити таку справу суб’єкту, що має відповідну спеціалізацію, досвід, кваліфікований персонал і репутацію. Часто оплата послуг комісіонера значно економить кошти та час, необхідні для організації укладення якоїсь складної угоди, та значно зменшує ризики того, що така угода буде визнана недійсною.

     Крім  того, договір комісії представляє  особливий інтерес для комітента  і в силу того, що контрагентом третьої  особи стає зазвичай професійний  учасник відповідного ринку - комісіонер. Уже за вказаною причиною є підстави вважати його таким, що має необхідну ділову репутацію. Таким чином комітент отримує можливість розширити свої підприємницькі зв’язки, користуючись при цьому перевагами торгового імені комісіонера.

   
1. Поняття та предмет договору комісії

     Договір комісії опосередковує відносини, як правило з надання торговельних послуг шляхом вчинення правочинів однією особою для другої. Отже можна сказати  що цей договір опосередковує  надання свого роду юридичних послуг – він опосередковує угоди з оплатної реалізації майна, яке не належить реалізаторові. Фактично цей договір, як вважає Є. А. Суханов, оформляє відносини торгового посередництва. Участь торгового посередника звільняє як продавця, так покупця, від потреби пошуку контрагентів, оформлення та виконання тощо. Всі ці функції виконує комітент. Велика потреба під час укладення деяких угод саме участь торгового посередника очевидна. Так, у разі укладення договору за межами країни, як правило, учасник договору купівлі-продажу шукає посередника на ринку, де збувається товар. З ним укладається договір комісії для роботи (представництва) на чужому ринку.

     Визначення  договору комісії дано у ст. 1011 ЦК України. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька правочинів від свого імені за рахунок комітента.

     З даного визначення можна зробити  висновок, що за договором комісії  вчиняються правочини не безпосередньо  особою, зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою. За правочином, що їх укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним комісіонер, а не комітент, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору комісії.

     Договір комісії відноситься до групи  договорів по наданню послуг. Предметом  цього договору надання комісіонером послуг комітенту, тобто основним обов'язком  комісіонера є вчинення, за дорученням комітента, одного або декількох правочинів від свого імені. Закон не визначає переліку угод, що можуть бути вчинені комісіонером за дорученням комітента. Представляється, що це можуть бути будь-які правочини, які не суперечать сутності цього договору. Йдеться не тільки про такий найбільш розповсюджений предмет договору комісії, як вчинення комісіонером від свого імені на користь комітента договору купівлі-продажу, але й про інші цивільно-правові договори (міни, схову тощо).

     В статті 1011 ЦК України визначено, що предметом комісійного доручення є правочин чи правочини, що комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента. Чинний Цивільний кодекс України не дає переліку правочинів, які можуть бути предметом договору комісії. Тому такими угодами можуть бути будь-які правочини, що відповідають вимогам цивільного законодавства. Найчастіше це купівля-продаж речей, страхування або відправка певних вантажів тощо. Тобто предметом договору комісії є юридичні акти (правочини), а не фактичні дії, як, наприклад, у договорах перевезення, схову тощо.

     У сучасному економічному обороті  договір комісії, предметом якого  перш за все є цінні папери, опосередковує  також різного роду банківські операції. Цінні папери з огляду на властиві їм правові особливості, підпорядковані спеціальному правовому режиму. В них втілюється грошовий чи фінансовий капітал, який має перевагу над всіма іншими формами капіталу. Разом з тим в цих документах, які відносяться до товаророзпорядчих, «представлені» великі маси товарів, і вони виступають як інструменти ринкового товарного обігу.

     Здійснюючи  угоду купівлі-продажу товарів, комісіонер діє за рахунок комітента, тобто  він не купує товари у комітента, який залишається власником цих  товарів до передачі їх у розпорядження  остаточного покупця. З цього  моменту власником товарів є остаточний покупець, а комісіонер лише протягом певного часу володіє товаром, що продається, але ніколи не є його власником.

     Майно, з приводу якого може бути вчинений комісійний договір, частіше точно  визначається у нормативних актах. У них часто вказуються речі, які не підлягають прийняттю на комісію. Так, у Правилах комісійної торгівлі непродовольчими товарами дано приблизний перелік речей, з приводу яких можуть бути і не можуть бути укладені договори комісії.

2. Форма, порядок укладення та строк договору комісії

     Зазвичай, договір комісії укладається  у простій письмовій формі.

     Недодержання  такої форми позбавляє сторони  права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на покази свідків. Залежно від виду договору комісії комісійне доручення може оформлятися різними документами, зокрема квитанцією, нарядом тощо. Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами громадяни України повинні пред'являти паспорт або документ, що його замінює, іноземні особи — відповідну посвідку на проживання в Україні або національний паспорт з відміткою про перебування в Україні.

     Приймаючи товари на комісію, комісіонер на кожну  одиницю товару виписує квитанцію  у двох примірниках і товарний ярлик. Перший примірник квитанції  видається комітентові, другий залишається у комісіонера. Товарний ярлик повинен мати той самий номер, що й квитанція. Для дрібних речей виписується цінник із зазначенням номера квитанції та ціни реалізації товару. При продажу товару товарний ярлик або цінник з нього не знімається.

     Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту  товарів, які є предметом комісії. Договір комісії нерідко укладається з визначенням строку, в межах якого має діяти комісіонер. Якщо договір комісії укладений на невизначений строк, комітент повинний повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про останнє та його ціну (ст. 1012 ЦК). Припинення цього строку може свідчити про припинення повноважень комісіонера та настання наслідків передбачених законом. Зокрема, якщо комісіонер не вчинив правочин, на який він був уповноважений, можуть настати наслідки, передбачені ч.4 ст. 1013, ст. 1024, ч.3 ст. 1025 ЦКУ. Визначення чи не визначення строку впливає також на можливість відмови сторін від договору. Це випливає із ч.1 статті 1026 ЦКУ, де говориться, що комісіонер має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором.

     У зв’язку з тим, що комісія не є  різновидом відносин прямого представництва й комісіонер діє від власного імені, його відносини з контрагентами за договором не потребують пред’явлення довіреності. Тому питання щодо співдношення строку дії довіреності та договору, які актуальні для договору доручення, у даному випадку не мають значення. Строк дії договору комісії, якщо він визначений, встановлений тільки у самому договорі.

     Комітент  може визначити територію, в межах  якої комісіонер має здійснювати  виконання зобов’язання(наприклад, надати комісіонерові виключне право представляти його інтереси по реалізації певного майна (обладнення, продуктів харчування, побутової техніки тощо) на конкретно визначеній території, тобто «договірній території»). Таким чином, комітент окреслює певні параметри, у межах яких повинен діяти комісіонер. Разом із тим для забезпечення інтересів комісіонера, який діє як підприємець, комітент може бути зобов’язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами(ч.2 ст.1012 ЦКУ). Такі обмеження можуть стосуватися певного виду товарів, іх асортименту, території виконання доручення тощо. Це зменшує можливість виникнення конкуренції у тій сфері, де діє комісіонер, і надає останньому можливість більш результативного виконувати зобов’язання.

     Комітент  надає зміст доручення, яке він надає комісіонерові. З урахуванням сутності договору комісії це, перш за все, може бути купівля або продаж певного товару. Якщо має місце саме такий договір, комітент може визначити асортимент товарів, їх кількість, якість, ціну тощо. Як уже зазначалося, згідно із ч.3 ст. 1012 ЦКУ істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати, або купити майно, є умовами про це майно та його ціну. Новий ЦКУ не містить обмежень щодо ціни майна, за яку воно може бути продано комісіонером, як це мало місце за ЦК УРСР 1963р. (ч.1-2 ст. 401). Тому сторони визначають її вільно, за взаємною домовленістю (ч.1 ст. 632 ЦКУ).

3. Умова про ціну в договорі комісії

     Договір комісії має відплатний характер. Комітент повинен виплатити комісіонерові  плату в розмірі та порядку, встановлених в договорі комісії(ч.1 ст.1013 ЦКУ). ЦК УРСР (ст. 406) забороняв у всіх комісійних договорах, за за винятком договорів комісії із зовнішньої торгівлі, визначити комісійну винагороду і винагороду за делькредере у вигляді різниці, або першої частини різниці між призначеною комітентом ціною та тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер укладе угоду. Нове законодавство відмовилося від таких обмежень, дозволивши сторонам визначати будь-які умови щодо оплати послуг комісіонера. В разі відсутності якихось вказівок у законі або в договорі про ціну договору розмір комісійної винагороди визначається за правилами ч.4 ст.1013 (комісійна винагорода виплачується після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін на такі послуги).

     В юридичній літературі цікавим є  питання про визначення форми  винагороди комісіонера. Під формою винагороди слід розуміти питання про  можливі методи визначення нагороди. Можна виділити такі форми визначення винагороди:

     1) Відсотковий – комісійну винагороду встановлюють у вигляді визначеного відсотка від суми угоди.

     2) Ступінчастий – визначення твердого  відсотка за продаж товару  комітента за мінімально можливою  ціною плюс додаткові відсотки  від різниці між встановленою  і фактичною ціною, за якою  було укладено правочин, або додаткові відсотки відраховуються залежно від загальної ціни.

     3) У вигляді фіксованої суми  – визначення фіксованого розміру  платежу ще до моменту, коли  комісіонер уклав угоду з третьою  особою. Головним недоліком цього  методу є те, що він не сприяє стимулюванню дій комісіонера.

     4) У вигляді різниці або її  частки між призначеною комітентом  ціною і тією вигіднішою ціною,  за якою комісіонер укладає  правочин.

     Для забезпечення інтересів комітента  комісіонер може поручитися за виконання  правочину третьою особою, яка буде майбутньою стороною договору. Така спеціальна запорука комісіонера – делькредере (del credere у перекладі з італійської означає «від довіри»), покладає на нього додаткові обов’язки: у разі виконання договору третьою особою комітент має право звернутися з відповідними вимогами до комісіонера. Про делькредере у главі 69 ЦК йдеться у ч.2 ст.1013 та ч.3 ст.1016 ЦК. Згідно, із ч. 2 ст. 1013 ЦК, якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату. Розмір додаткової плати за делькредере визначається за домовленістю сторін.

     Ч.4 ст.1013 ЦК визначає порядок оплати послуг комісіонера, якщо він не виконав  договір комісії з причин, які  не залежали від нього, а від комітента( комітент не передав комісіонерові майно для продажу, не перерахував гроші, потрібні для закупівлі товару, тощо). У зв’язку з тим, що невиконання договору сталося не з вини виконавця, законодавство забезпечує інтереси добросовісного комісіонера. З таких обставин комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах, тобто він зберігає право на її отримання, не зважаючи на фактичне невиконання обумовлених договором послуг. Особливістю договору комісії є те, що кожна із сторін у порядку, передбаченому законом, вправі від нього відмовитися. Можуть сторони також розірвати договір на загальних підставах. Якщо договір комісії не було виконано за таких обставин, комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії. Такі дії можуть полягати, наприклад, у тому, що комісіонер здійснював пошук потенційних покупців, вів відповідні переговори, здійснював маркетинг ринку товарів та послуг тощо. Що стосується плати, яку комітент повинен сплатити комісіонерові, то її розмір обмежується тільки фактично вчинюваними діями комісіонера. Це пояснюється тим, що комісіонер не виконав свого обов’язку в повному обсязі і не вчинив правочин, який передбачається сторонами у договорі комісії. Хоча вини комісіонера в цьому немає, він не може висувати претензію щодо плати, яка йому належала б у разі виконання доручення у повному обсязі.