Концепція нормативного праворозуміння в системі типологізації права

36

ЗМІСТ

Вступ…..………………………………………………………………………….….5

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ   ОСНОВИ   СУЧАСНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ ………………………………………………………...…..10

1.1  Концептуальні питання методології праворозуміння …………..……...11

1.2 Природно-правові концепції як моральний фундамент юридичного позитивізму……………………………………………………………………13

РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВІСТСЬКА МЕТОДОЛОГІЧНА ДОКТРИНА    ПРАВОРОЗУМІННЯ: ХАРАКТЕРИСТИКА І ЗНАЧЕННЯ ……………….21                  2.1. Логіко-позитивістське тлумачення поняття, змісту права ……….…...23                  2.2. Особливості нормативного підходу до розуміння права               ……………..29

РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ ІДЕЇ ПРАВА ЯК ОСОБЛИВОГО НОРМАТИВНОГО ПОРЯДКУ ТА СПОСОБУ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ …30         

3.1. Ознаки права як регулятор суспільних відносин………………………30

3.2. Права людини в концепціях нормативного праворозуміння………….32

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................39                                                                                                               

ВСТУП

Історія — не тільки знання минулого, це й вивчення сучасного. Але сучасне не підпорядковане минулому. Навпаки, без знання віддаленого минулого неможливо передбачити апокаліптичне майбутнє. Може видатися надмірною увага сучасників до далеких держав тривалого періоду Темних віків, але такий інтерес виправданий. Ще на світанку історії, різні суперечності породили величезну кількість юридичних головоломок.Поява приватної власності, майнової нерівності, рабства, формування соціально-економічних класів з протилежними інтересами призвели до потреби у створенні такої організації суспільства, яка б відповідала новим умовам його розвитку.Так виникає держава,наслідком функціонування якої з часом стала поява права.

Виникнення права - це процес переходу від мононорм первісного суспільства до нових, ефективніших засобів регулювання суспільних відносин, процес,який об'єктивно зумовлений появою відтворювальної економіки, змінами в системі суспільних відносин, необхідністю забезпечення еквівалентного обміну між товаро-виробниками, узгодження суспільних інтересів. Право тісно пов'язане з волею держави, її функціонуванням. Це означає, що тільки держава визначає зміст норм права та використовує їх як інструмент (передусім як примусовий засіб) для досягнення своїх цілей і можливості свого функціонування. Тобто вивчення і аналіз права неможливі поза категорією "держава".Єдиним джерелом права є державна влада.

В останній час тема правової держави стала предметом особливої уваги з боку влади не випадково, а тісно пов’язана з соціально-політичними реаліями сьогодення.”Помаранчева революція”, яка за своїм змістом носила відносно прогресивний характер завершила  важливий етап формування українського суспільства, як “буржуазного”.Ця революція остаточно легалізувала і закріпила в Україні нове класове суспільство з його новою мораллю і правом. Цілком зрозуміло, що українська економіка, право і політика не такі «цивілізовані», як в «цивілізованих» країнах Європи чи США, однак, інакше і не могло бути, оскільки місце України в світовій системі розподілу праці в силу економічної стратифікації не з-поміж багатих країн «золотого мільярду», а на периферії глобальної капіталістичної економіки, невід’ємними рисами якої є бідність, безправ’я і тотальна корупція.

Проте зміст політико-правових інститутів України є таким самим, що і в інших країнах Європи. Насамперед, йдеться про правову державу. Історично в основу концепції правової держави як політико-правового ідеалу лягли дві ідеї: 1) правління (панування) права як антитеза правління сильних людей (rule of law not rule of men); 2) право має базуватися на розумі, а не бути лише проявом сили і влади. У такому вигляді ідея правової держави була для свого часу, безперечно, прогресивною, коли буржуазія йшла до влади і боролася проти феодального права. Саме за допомогою ліберальної і правової держави буржуазія намагалася обмежити сваволю феодальної королівської влади і встановити замість права як сукупності конкретних наказів і указів (ad hoc) право як систему загальних норм, із чого випливав принцип формальної рівності громадян перед законом.

«Право має цінність саме тому, що є нормою», стверджував ідеолог нормативістської теорії права Ганс Кельзен. В рамках його теорії - держава і право були тотожними поняттями, однак і він вважав за необхідне, аби люди підпорядковувалися не іншим людям, а абстрактним нормам права .

Однак у XX столітті ідеї правової держави було кинуто серйозний виклик як соціально-політичною практикою, так і наукою права. З’явились, наприклад, альтернативні концепції політико-правового устрою («корпоративна держава», «диктатура пролетаріату», «влада рад», «робоча демократія» тощо). З іншого боку, в Німеччині 30-х років правова держава у вигляді «Веймарської республіки» виявилася неспроможною запобігти демократичному і правовому приходу до влади нацистів. Крім того, у XX столітті певні базові принципи, на яких спиралася теорія правової держави, виявилися не зовсім реальними. Йдеться, насамперед, про принцип поділу влади, який, на думку сучасних вчених, є концептуально застарілим і не відповідає дійсності, оскільки, наприклад, у сучасних умовах правотворчу функцію виконують не тільки законодавчі органи влади, але й також органи судової (часто під виглядом тлумачення законодавства) і виконавчої влади («делеговане законодавство»). Що стосується таких важливих елементів правової держави, як демократичний устрій і права людини, то вони здебільшого носять суто формальний характер. Причому спостерігається чітка закономірність: чим бідніше країна, тим менше в ній і демократії, і реальних прав, і свобод громадян.

Доцільно зазначити, що тривалий час (більш як 70 років) у нашому суспільстві не тільки офіційною, але й єдино допустимою була ідеологія, в основі якої лежить класово-антагоністичний підхід до вивчення та пояснення сутності явищ суспільного життя. Тому й при підході до праворозуміння (наукова категорія, яка відображає результат процесу пізнання сутності права), як і до всіх інших, державно-правових феноменів, єдино можливим і фактично єдино офіційно допустимим був класовий підхід. Саме тому право розглядалось виключно як воля пануючого класу, зведена в закон. Сутність права вбачалась у його ролі класового регулятора суспільних відносин, а виникнення права пов'язувалося з необхідністю врегульовувати класові протиріччя на користь однієї із сторін класового протистояння. Ці положення відігравали роль непохитних постулатів і будь-яке відхилення від них оголошувалось ненауковим, розглядалось як серйозна ідеологічна, політична, наукова помилка, а за умов сталінізму — і як злочин. За подібних обставин людям нічого не лишалось(лишається) крім того, як захищати свої права більш радикальними засобами, можливо навіть зі зброєю в руках.. Проблема захисту прав людини загалом, і права опиратися незаконним діям влади зокрема, не давала спокою ще античним мислителям. Не полишала вона людський розум і у середні віки, а зараз, в епоху глобалізації і загострення міжцивілізаційних суперечностей, можливо, потребує нового осмислення.

Актуальність даної теми зумовлена аналізуванням правових ідей та поглядів у розвитку історії правової думки, виявленням особливостей підходів до праворозуміння: за час багатовікової історії держави і права виникло дуже багато правових доктрин у різноманітних формах їх викладу (теоретичний трактат, філософський твір,проект конституції і т. п.) Разом з тим всім цим концепціям властиво щось загальне. Так, в рабовласницьких державах Стародавньої Греції головна увага приділялася пошуку причин переходу однієї форми правління в іншу, прагненню визначити якнайкращу, ідеальну форму правління. В середні віки основним прерметом дискусій стало питання про співвідношення держави і церкви. В XVII—XVIII вв. для ідеологів буржуазії стояла вже проблема не стільки форми правління, скільки форми режиму, проблема законності, гарантій рівності перед законом. В XIX—XX вв. на першому плані були питання про соціальні гарантії, свободи і прав людини, а з кінця XIX в. проблема форм правління і правового режиму держави була істотно доповнена дослідженням зв'язків з політичними партіями і іншими організаціями, інших проблем права, з’ясуванням впливу на погляди національної правосвідомості і правової культури. Комплексне наукове аналізування нормативістського і природно-правового мислення дозволяє всебічно дослідити у праві його предметну форму і духовно-ідеальну сутність.

Мета полягає у загальнотеоретичному дослідженні поняття права, його сутності, змісту і форм існування в контексті нормативного праворозуміння. Аналізуючи типи праворозуміння для досягнення означеної мети в роботі окреслено такі завдання:

      провести порівняльний аналіз наявних підходів до праворозуміння з метою визначення їх основи;

      дослідити характер і проаналізувати співвідношення природного і позитивного права як основних структурних елементів правової реальності з позиції теорії та практики;

      проаналізувати переваги і недоліки нормативістської методологічної доктрини праворозуміння у визначенні змісту і сутності права;

      визначити ознаки права як регулятора суспільних відносин та з’ясувати доцільність антропологічного обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку та способу людського буття.

Об’єктом дослідження послужили видання праць видатних зарубіжних авторів, вчених-правознавців, публікації, судження, висновки вітчизняних науковців, що дало змогу порівнявши їх якомога глибше розкрити зміст праворозуміння як внутрішн.ю цілісність наукового, філософсько-правового процесу.

Предметом дослідження є правові концепції, що за спільною спрямованістю в обґрунтуванні сутності, цінності та призначення права об'єднуються у різні школи права.

При написанні даної роботи було використано такі спеціальні методи:

      конкретно-історичний  – при розкритті змін, яких зазнали ті чи інші теорії, концепції праворозуміння;

      діалектичний – при аналізуванні співвідношення природного і позитивного права;

      спеціально-юридичний – при встановленні зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності між собою та відпрацюванні їх визначень;

      системно-структурний метод - при дослідженні критеріїв поділу типів праворозуміння;

      порівняльно-правовий - для визначення їх особливостей, переваг і недоліків.

Автором даної курсової роботи окреслено методологічні джерела становлення та розвитку концептуальних підходів до праворозуміння – нормативного, природно-правового, аксіологічного, антропологічного,що характеризують процес розвитку права як цілісної системи. Відповідно до мети, завдань, об’єкту та предмету дослідження робота складається з вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних інтернет-джерел, літератури.

РОЗДІЛ 1.   КОНЦЕПТУАЛЬНІ   ОСНОВИ   СУЧАСНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ

1.1.           Концептуальні питання методології праворозуміння

              За весь період існування і дії такого складного багатогранного соціального явища, як право, його дослідники прагнули дати визначення останнього. В історії виникали багато різних ідей, теорій, концепцій, міркувань про державу і право,  але розповсюджувалися і включалися в історію правових учень лише ті з них, які співпадали з інтересами якої-небудь соціальної групи із-за новизни з обгрунтуванням відповідного суспільного ідеалу. Можна сказати, що скільки існує право – стільки і визначень, тобто об’єктивне розуміння права є неоднозначним. В історії філософсько-правової думки право завжди було елементом напруженої боротьби аксіологічного (ціннісного) і позитивістського (антиціннісного) підходів у його розумінні. Ідеологічний (аксіологічний), або  природно-правовий, вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові но­рми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнен­ня та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській Свідомості та орієнтована на моральні цінності [1;c.215].

Дослідження права як соціальної цінності становить основу аксіологічного підходу. Правову дійсність вивчають у цьому разі крізь призму її відповідності досягнутому суспільством ступеню соціального прогресу, що дає можливість виділити частку "права в праві", тобто дати оцінку прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відоборажає регресивні тенденції, гальмує суспільний розвиток.. Аксіологічний підхід можна поділяти за типами, наприклад, на деонтологічний і телеологічний, які формуються відповідними концепціями цінностей.  Деонтологічна концепція цінностей спирається на деонтологію, як розділ етики, що розглядає проблеми обов’язку, сферу обов’язкового, усілякі форми моральних вимог та їхні співвідношення, ґрунтується на розумінні «цінності» як (морально) належного.  Телеологічна концепція цінностей ґрунтується на розумінні цінності як наявності мети, цілі в процесах і явищах природи, які або встановлені Богом, або є внутрішніми причинами природи.

Хоча термін “аксіологія” був введений в наукову термінологію відносно недавно, сама аксіологічна проблематика зародилася ще в епоху античності, з того моменту, коли політичні і правові відносини стали предметом обговорення і теоретико-філософської критики. У межах аксіологічного підходу до права досліджується насамперед не тільки те, що в дійсності відбиває правова ідея, закон, не стільки питання, за яких причин і закономірностей, вони виникли, але і те, що лежить в основі доцільної правової діяльності людини, тобто цінність, благо розглядається як мета і мотив права.