Сучасні наукові підходи до праворозуміння

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………………3-4

 

РОЗДІЛ І СУТНІСТЬ І  НЕВІД’ЄМНІ ВЛАСТИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ                                          ПРАВОРОЗУМІННЯ

 

1.1 Праворозуміння як наукова категорія………………………………………..…5-6

1.2 Типологія праворозуміння та її критерії………………………………..……...7-10

 

РОЗДІЛ II ФОРМИ ВИРАЖЕННЯ ПРАВОРОЗУМІННЯ

 

2.1 Наукові визначення  теорій праворозуміння………………………………….11-16

2.2 Розвиток праворозуміння……………………………………………………….17-22

2.3 Плюралізм підходів  до праворозуміння……………………………………….23-24

 

РОЗДІЛ III СУЧАСНІ НАУКОВІ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОРОЗУМІННЯ

 

3.1 Типи та рівні праворозуміння  …………………………………………………25-30

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..31-32

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………33-34

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Перш ніж розглядати питання праворозуміння, потрібно дати визначення що це взагалі таке.

Праворозуміння — це процес і результат розумової діяльності людини, спрямованої на пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соціального явища. Суб'єктом праворозуміння є конкретна особа, об'єктом — право конкретного суспільства, галузі, інститути права, окремі правові норми, а змістом праворозуміння є знання суб'єктів про право, про свої права і обов'язки, а також оцінка і відношення до них.

Праворозуміння  завжди спиралось на розуміння світу, уявлення про закономірності існування природи і суспільства. Філософське осмислення дійсності, що безпосередньо впливає на поняття праворозуміння, визначення джерел і сутності останнього, на оцінку самої можливості його пізнання, ролі і призначення у суспільстві.

В сучасних умовах розвитку Українського суспільства,а  разом з тим і розвитку правової теорії важливого значення набувають  різноманітні підходи,аспекти,точки  зору щодо поняття права та окремих  форм його прояву. Всі ці теоретичні уявлення і складають зміст сучасного  праворозуміння. В теорії права склалася досить значна система різних концепцій  про сутність і соціальне призначення  права в суспільстві. В залежності від того,який аспект праворозуміння взяти за основу – залежатиме результат юридичної практичної діяльності,тому як теорія і практика знаходяться у нерозривному зв’язку.

Актуальність теми. Праворозуміння є одним із надзвичайно складних соціальних явищ. Воно формувалося протягом тривалого історичного періоду і кожна історична епоха виробила своє розуміння права. І тому праворозуміння неможливе без висвітлення історичних аспектів виникнення, становлення і розвитку права.                                                                                       

Метою моєї роботи є описання та аналіз основних напрямів праворозуміння у сучасній суспільно-політичній і державно-правовій думці, а також з'ясування того впливу, який здійснює конкретний підхід до розуміння права на юридичну теорію та практику.

Завдання. Відповідно до поставленої мети,завданням моєї курсової роботи є висвітлення сутності,властивостей,виникнення і розвитку праворозуміння. Його типів,підходів та видів,а також форм,теорій,підходів,засад та рівнів.

Структура. Моя курсова робота складається з титульного аркуша, змісту, вступу,трьох розділів,висновків та списку використаної літератури.

Щоб досягнути зазначених вище цілей  необхідно вирішити низку складних завдань, при розгляді яких ми побачимо певне переосмислення уже сталих уявлень про право, носіями яких є більшість вітчизняних юристів (вчених і практиків), і які сформувалися на базі вузького підходу до праворозуміння.

Моє завдання полягає в тому,щоб  не тільки розібратися із змістом  різноманітних теорій та аспектів, щодо поняття праворозуміння та окремих  форм його прояву,а й усвідомити можливості їх застосування у побудові правової держави і правової системи  України.

Серед основних питань, що будуть розглянуті далі, передусім слід назвати - визначення найпоширеніших у науці груп праворозуміння, виявлення основних переваг й  недоліків конкретних підходів до праворозуміння, проведення порівняльного аналізу  останніх, розгляд особливостей вітчизняного праворозуміння, а також розгляд  питань, що стосуються соціальної сутності, призначення й цінності права.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I СУТНІСТЬ І НЕВІД’ЄМНІ ВЛАСТИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ                                          ПРАВОРОЗУМІННЯ

 

1. Праворозуміння як наукова категорія

Незважаючи на підвищену увагу  до проблеми праворозуміння у правознавстві, що має у своїй основі об´єктивні підстави, чимало питань, пов´язаних із цією проблемою, залишаються належним чином не з´ясованими. Серед них передусім питання щодо самого терміна «розуміння». Що означає цей термін взагалі й стосовно права зокрема? Незважаючи на широке використання зазначеного терміна в науковій і навчальній літературі, його зміст здебільшого не розкривається. Поодинокі спроби здійснити це є, на мою думку, або ж однобічними, або не зовсім коректними, що не дає змоги з´ясувати його специфіку і виокремити певні типи і рівні праворозуміння.

Здебільшого праворозуміння розглядається як категорія доктринальної правосвідомості, тобто наукова категорія, що пов´язується з науковим пізнанням.

Один із найвідоміших теоретиків права  на пострадянському просторі С. Алексєєв, наприклад, пише, що «праворозуміння  є певною, насамперед науковою категорією, що відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, що містить пізнання права, його оцінку та ставлення до нього як до цілісного соціального явища».

Подібну позицію у цьому питанні  займають також ряд інших теоретиків права пострадянського простору, зокрема П. Оль, який присвятив спеціальне монографічне дослідження проблемі праворозуміння.

Мало чим відрізняються від  цих позицій трактовки праворозуміння і вітчизняними правознавцями, зокрема й тими з них, які цій проблемі присвятили окремі дослідження.

Віддаючи належне зусиллям названих та інших авторів розкрити поняття праворозуміння як процес і результат цілеспрямованої розумової наукової діяльності, спрямованої на пізнання, сприйняття й оцінку права, разом з тим не варто перебільшувати значення науки у розумінні права. Не тільки тому, що формування категорії «праворозуміння» пройшло складний шлях від індивідуально забарвленого, заснованого на особистому досвіді, розуміння права до сучасного раціоналізованого і систематизованого його вигляду, якому ми справді зобов´язані науці. І навіть не тому, що наука не всесильна, вона не може дати відповіді на всі питання, які породжує життя. А передусім з огляду на те, що право як феномен не може бути зрозумілим виключно на основі наукової парадигми з її орієнтацією на такі критерії, як об´єктивність, достовірність, можливість практичного відтворення результатів тощо.

Ставлення людей до права, його осмислення й оцінка визначаються не тільки і навіть не стільки науковими міркуваннями, скільки ціннісними установками та уявленнями. Адже ще з часів античності відомо, що право є не лише наукою, а й мистецтвом, воно ґрунтується не тільки на знанні, а й на певних цінностях — справедливості, свободі, рівності тощо.

Цінності ж — це передусім сфера світогляду, який є способом не вивчення і пояснення феномену буття, зокрема права, а його духовного освоєння, інтерпретації. На відміну від наукового знання, яке не має залежати від ідеалів і поглядів пізнаючого суб´єкта, світоглядне світосприйняття є тією своєрідною духовною призмою, через яку пропускається і переживається оточуючий світ, а тому не може претендувати на достовірність, ве-рифікованість тощо, тобто відповідати критеріям науковості.

Саме з цих позицій у філософській літературі досить часто трактується  термін «розуміння» та обґрунтовується, зокрема, відмінність філософії права від юридичної науки. Можна, очевидно, дискутувати з прихильниками подібних позицій з приводу світоглядної «стерильності» суспільних наук загалом і юридичної зокрема, проте навряд чи можна заперечувати теоретичну і практичну плідність такого підходу до з´ясування поняття праворозуміння і його типології.

2. Типологія праворозуміння та її критерії

Типологія, тобто розчленування  системи об´єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі широко використовується у різноманітних  галузях знань. Не є винятком у цьому відношенні також правознавство, хоча у ньому, як і в деяких інших галузях знань, поряд з терміном типологія вживається термін «класифікація» (в юриспруденції цей термін навіть більш популярний порівняно з терміном «типологія»). Не зупиняючись на з´ясуванні певних відмінностей між названими термінами, зазначу, що етимологічно вони якщо й не повністю ідентичні, то принаймні досить близькі за змістом. Типологія за тлумачним словником української мови є нічим іншим як класифікацією за спільними, найбільш суттєвими ознаками.

З урахуванням наведених застережень під типологією праворозуміння слід розуміти розчленування за певними найбільш суттєвими ознаками такого цілісного, системного утворення як праворозуміння на відповідні складові — типи.

Тип праворозуміння, у свою чергу, можна визначити як зумовлений світоглядною позицією пізнаючого суб´єкта образ  права, що відображає найбільш суттєві, відповідно до цієї позиції, ознаки права.

Багатоманітність підходів до праворозуміння зумовлює множинність і критеріїв  його типології. Вона може проводитись  за найрізноманітнішими ознаками.

Так, залежно від ставлення до «основного питання філософії» —  співвідношення матеріального й  ідеального — можна виокремити матеріалістичний та ідеалістичний типи праворозуміння. У свою чергу, в межах цих типів праворозуміння виокрмлюють такі їх види: метафізичний, механічний, економічний (матеріалістичний тип); теологічний, натуралістичний, формально-догматичний тощо (ідеалістичний тип).

Залежно від особливостей та масштабів  використання надбань інших галузей знань у підходах до праворозуміння воно, як уже зазначалось, може бути розчленовано на такі типи як :

• феноменологічний
• герменевтичний
• антропологічний
• психологічний
• синергетичний тощо.

Причому перелік типів праворозуміння за цим критерієм ніколи не буде завершеним оскільки, з одного боку, у праві, мабуть, завжди залишатимуться аспеки, сторони, сфери буття, які  з тих чи інших причин перебуватимуть поза цією типологією, а з другого  — з розвитком міжнаукових  інтеграційних процесів виникатимуть нові наукові напрями, які впливатимуть на праворозуміння, про що згадувалося вище.

Залежно від ставлення до права  різних народів і тих чи інших  цивілізацій виокремлюють такі типи праворозуміння:

• європейський (християнський)
• мусульманський або ісламсякий
• індо-буддійський
• китайсько-конфуціанський
• японський.

Інколи  до них додають євразійський або навіть російський.

Очевидно, перелік типів праворозуміння за цим критерієм також може бути змінений (у бік скорочення чи, навпаки, розширення), залежно від ставлення того чи іншого дослідника до критеріїв виділення цивілізацій та, відповідно, їх кількості. Як свідчать останні публікації, зокрема зарубіжних авторів, розбіжності у поглядах на ці питання зберігаються.

Залежно від розмежування чи ототожнення права і закону виокремлюють юридичний (від jus — право) і легістський (від lex — закон) або позитивістський і непозитивістський типи праворозуміння.

У літературі зустрічаються також  інші критерії типології праворозуміння. Проте чи не найпоширенішим із цих критеріїв залишається «ідеологічний», тобто вихідні концептуальні ідеї, які визначають зміст праворозуміння.

Відповідно до нього виокремлюються природно-правовий (юснатуралістичний), юридико-позитивістський (нормативістський) і соціологічний типи праворозуміння. Незважаючи на відсутність єдності поглядів щодо соціального значення цих типів праворозуміння, переважна більшість дослідників схиляється до того, що кожний з них ґрунтується на певних світоглядних підвалинах, які, у свою чергу, відображають реальні грані, аспекти права як феномену.

Саме останній момент стимулював пошук  шляхів до синтезу, інтеграції здобутків  зазначеної типологізації, яка була започаткована в середині XX ст. американським  філософом права Дж. Холлом, а нині набула популярності й на теренах колишнього СРСР, зокрема в Україні.

Попри те що науковий інтерес до так  званої інтегративної юриспруденції на пострадянському просторі помітно зріс, про що свідчить, зокрема, включення відповідних підрозділів до низки підручників із загальної теорії права і філософії права, запитання, поставлене у 2003 р. О. Мартишиним — «Чи поєднані основні типи розуміння права?» , — не має однозначної відповіді й сьогодні.