Сучасні наукові підходи до праворозуміння

На жаль, особливості національного  менталітету, як і буденний рівень праворозуміння загалом, незважаючі на надзвичайну  актуальність цих питань, особливо у світлі того антиправового безкраю, який відбувається нині в Україні, залишаються  майже недослідженими у вітчизняному правознавстві. Саме тому, очевидно, у нашій літературі досить часто оперують ознаками, притаманними право-розумінню інших народів, зокрема російського, де ця проблематика розробляється порівняно давно.

Професійному рівню праворозуміння притаманні не лише почуттєво-наочне сприйняття права та інших правових явищ, а й апеляція до понять і категорій, за допомогою яких формуються систематизовані знання про право.

Професійне праворозуміння ще з  часів І. Канта і Г. Гегеля досить часто іменують практично-прикладним, на відміну від теоретичного. По суті ж практичний підхід до розуміння  права відомий ще за часів античності. Він розроблявся, зокрема, римськими  юристами.

Носіями цього рівня праворозуміння і нині є особи, котрі професійно займаються юридичною практикою, тобто практикуючі юристи.

Образ права в інтерпретації  суб´єктів цього рівня праворозуміння, безперечно, повніший, ніж його образ на рівні буденного уявлення про право. У ньому більше раціоналізму, тобто тих спеціальних знань, які вони здобули під час навчання в юридичних навчальних закладах. Проте й на цьому рівні у сприйнятті права превалює особистісний досвід. Значний вплив на праворозуміння (створення образу права) у цьому випадку здійснює безпосередня юридична практика суб´єкта. Звичайно, праворозуміння, приміром, суддів, особливо вищих судових інстанцій, з огляду на саму специфіку їх юридичної діяльності, істотно розширює бачення права (образ права) порівняно з іншими суб´єктами практичної юридичної діяльності. Проте й їх праворозуміння, як правило, не може претендувати на всесторонність, системність, достовірність.

Незважаючи на тривалу історію  формування професійного праворозуміння, національні та цивілізаційні відмінності у сприйнятті права в різних правових сім´ях зберігаються й донині. А втім, відмінності у правовому мисленні та у сприйнятті права загалом  зовсім не перешкоджають формуванню більш-менш єдиної юридичної практики з низки питань. Як слушно зазначають К. Цвайгерт і X. Кетц, у різних правових системах, незважаючи на всі відмінності в їх історичному розвитку, доктринальних поглядах і стилях мислення, вирішують одні й ті ж юридичні проблеми, аж до найдрібніших деталей, однаково, або ж значною мірою схоже. Це дає змогу у певному сенсі говорити про «презумпцію ідентичності» як інструмент для прийняття практичних рішень.

Виняток у приватному праві становлять суто суб´єктивні й етично зумовлені питання — переважно сімейного і спадкового права, які знаходяться під сильним впливом національно забарвлених моральних і етичних цінностей, що своїм корінням сягають релігійних уявлень та історичних традицій розвитку культури, характеру нації тощо .

Це свідчить про те, що значення самого терміна «право» у практичній юридичній діяльності не слід перебільшувати. За всього розмаїття його значень сучасні практикуючі юристи, можна сказати, досягли певного консенсусу в його сприйнятті, хоча, очевидно, і не завжди належно усвідомленого. Це досягається, передусім, завдяки зближенню позицій у розумінні правових цінностей, нагромаджених за багатовікову історію розвитку права, практичному досвіду, здоровому глузду та відчуттю права. До теоретичного осмислення права у всій його багатогранності й розмаїтті, зокрема й термінологічного, вони, як правило, не доходять, проте ступінь його осягнення як цілісного, системного явища на цьому рівні праворозуміння є досить високим.

З´ясування наукового або теоретичного рівня праворозуміння, до якого, як зазначалося, переважно зводиться проблема розуміння права у пострадянському правознавстві, викликає чи не найбільше складнощів.

Від буденного і навіть професійного рівня праворозуміння він відрізняється тим, що на цьому рівні відбувається пізнання найсуттєвіших сторін, якостей, зв´язків права у формі теорій, тобто певної системи понять, категорій і законів науки.

Науково-теоретичний рівень передбачає таке дослідження права, при якому увага зосереджується на пошуку його об´єктивних закономірностей і детермінантів. На цьому рівні право виступає не стільки як духовний феномен, який містить ідеальний елемент, сферу духу, скільки як безпосередня реальність, об´єктивована щодо свідомості. Тут відкриваються широкі можливості для різного роду узагальнень, систематизацій, класифікацій, типологій тощо.

Оскільки правознавство як наука  передусім практична за своєю  природою вимагає визначеності, то на цьому рівні не тільки можливі, а й необхідні короткі операціональні визначення права, які, не претендуючи на універсальність, служили б певним орієнтиром для практичної юридичної діяльності.

Одне з основних завдань цього  рівня праворозуміння — перекинути своєрідний місток між формально  суворим, основаним на об´єктивній правовій реальності, визначенням права до його загальної світоглядної характеристики, де основним стає питання не відкриття законів руху права, не описування фактів, які піддаються верифікації, не досягнення істини, а осягнення його суті, призначення і смислу, тобто філософське бачення права. Основна увага на цьому рівні зосереджується на духовній стороні права, іманентною характеристикою якої виступають не наукові знання, а цінності.

Повертаючись у зв´язку з  цим до питання про можливість поєднання основних типів праворозуміння і формування на їх основі єдиного інтегративного (або як його інколи іменують у вітчизняній літературі — багатоаспект-ного) розуміння права, зазначимо, що із світоглядно-ціннісних методологічних позицій, на яких ґрунтуються природно-правовий, юридико-пози-тивістський і соціологічний типи праворозуміння, це зробити неможливо. Ці позиції настільки різні, навіть антагоністичні, що будь-які спроби здолати розбіжності між ними приречені. Навіть між юридико-позитивістським і соціологічним типами праворозуміння, хоча вони, здавалося б, ґрунтуються на спільному фундаменті — філософському позитивізмі, змістовно-ціннісні відмінності в інтерпретації сутності та смислу права настільки суттєві, що об´єднувати їх в єдиному позитивістському, а тим більше легістсько-му типі праворозуміння, як це інколи можна спостерегти в пострадянській літературі, навряд чи коректно.

Проте, якщо абстрагуватись від світоглядних установок, на яких базуються відповідні концепції, й зосередитись на формах буття права, на яких фокусується увага цих концепцій, то його розуміння як феномену, що існує в різних проявах, формах та іпостасях, безперечно, збагатиться. І в цьому відношенні синтез здобутків зазначених концепцій не тільки можливий, а й необхідний.

Природно-правовий тип праворозуміння акцентує на праві як духовному феномені, на ідеалах справедливості, індивідуальної свободи, рівності, суспільної злагоди та інших цінностях, без яких право просто немислиме.

Юридико-позитивістський  тип праворозуміння, за всіх його недоліків, зосереджує увагу на нормативно-інституціональних аспектах права, без яких такі його вимоги, як визначеність, передбачуваність, упорядкованість, стабільність тощо — недосяжні.

Нарешті, прихильники соціологічного типу праворозуміння переносять акцент з абстрактних ідеалів і нормативно-правових текстів у площину конкретного, динамічного функціонування права, його дії в реальному житті, насамперед у правовідносинах та юридичних рішеннях, без чого ідеали та юридичні тексти перетворюються на декларації й перестають бути правом.

Науковий і філософський рівні праворозуміння відповідно до своїх можливостей відображають різні аспекти багатогранного феномену права, тому між ними не існує якоїсь китайської стіни. Межі між цими рівнями праворозуміння є досить рухливими і відносними. Проте саме їх розрізнення дає змогу, як на мене, якщо й не повністю зняти, то принаймні згладити згадувані тривалі суперечності між прихильниками позитивізму і їх противниками та глибше осмислити надзвичайну складність права як феномену, його значення і роль у житті людей.

 

 

                                              

 

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки даної  роботи слід зазначити що,питання праворозуміння належать до основних у теорії держави і права.

Праворозуміння — це процес і результат розумової діяльності людини, спрямованої на пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соціального явища. Суб'єктом праворозуміння є конкретна особа, об'єктом — право конкретного суспільства, галузі, інститути права, окремі правові норми, а змістом праворозуміння є знання суб'єктів про право, про свої права і обов'язки, а також оцінка і відношення до них.

Праворозуміння є завжди суб'єктивним, оскільки кожна людина сприймає його посвоєму, залежно від культурологічних традицій, звичаїв і в цілому від стану суспільства. Правова думка людства відзначається розмаїттям концепцій і теорій про походження, поняття та розуміння права. 
  Проблему розуміння права без перебільшення можна віднести до числа «вічних». Починаючи з виникнення професійної юридичної діяльності й до сьогодні не було й немає, мабуть, жодного юриста, який би не замислювався над питанням, що таке право, і не намагався дати відповідь на нього.

Тим більше зросла увага до цього  питання із зародженням теоретичних  знань про право. Сотні й тисячі років мислителі різних народів  — філософи, соціологи, правознавці  — намагалися його з´ясувати. Проте  проблема праворозуміння і нині залишається центральною для юриспруденції.

До праворозуміння можна підходити  з різних боків, розглядати його як з професійної точки зору,так  і не професійно, науково та поза межами науки, концептуально та особисто. Але для більш точного уявлення нам потрібно розглядати праворозуміння з різних боків,зокрема використовувати філософський,соціологічний,психологічний та інші погляди,що мають загальні і відмінні риси,пов'язані з особливостями предмета наукового дослідження і засобів,що використовуються для цього. Кожен підхід відображає лише сторони,в яких праворозуміння є предметом дослідження, тому тільки поєднання всіх визначень спроможне відобразити його характеристики як цілісного суспільного явища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабкіна О. В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: навч. посіб. / О. В. Бабкина, К. Г. Волинка. — К .: МАУП, 2004. — 144 с.
2. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Ю.А. Ведєрніков, В. С. Грегул. — 4те вид., доп. і переробл. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 224 с.
3. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / [Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін.]; за ред. В. В. Копейчикова. — Стер. вид. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 320 с.
4. Загальна теорія держави і права: підруч. / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — X.: Право, 2002. — 432 с.
5. Кельман М. С. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підруч. / М. С. Кельман; О. Г. Мурашин. — К.: Кондор, 2002. — 353 с.
6. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права / Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. — Львів: Новий світ, 2003. — 581 с.
7. Котюк В. О. Основи держави і права: Навч. посіб. Вид. 3тє, доп. і перер. / Котюк В. О. — К.: Вентурі, 2001. — 432 с.
8. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: Навч. посіб. / Котюк В. О. — К.: Вентурі, 1996. — 208 с.
9. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / Котюк В.О. — К.: Атіка, 2005. — 592 с.
10. Кравчук М. В. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. / Кравчук М. В. — К.: Професіонал, 2004. — 398 с.
11. Марчук В. М. Основні поняття та категорії права: Навч. посіб. / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва — К.: Істина, 2001. — 144 с.
12. Марчук В. М., Ніколаєва Л . В. Нариси з теорії права: Навч. посіб. / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва. — К.: Істина, 2001. — 304 с.
13. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій / Молдован В. В. — К.: Юмана, 1996. — 176 с.
14. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Олійник А. Ю., Гусарєв С. Д., Слюсаренко О. Л. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 176 с.
15. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред . В. В. Комарова. — X.: Нац. юрид. акад. України, 2001. — 260 с.
16. Погребной И. М. Теория права: Учеб. пособ. 3є изд., испр. и доп. / Погребной И. М. — X.: 2003. — 128с.
17. Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посіб. Вид. 5е, зі змінами. / Рабинович П. М. — К.: Атіка, 2001. — 176 с.
18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. — X.: Еспада, 2006. — 776 с.
19. Сурілов О. В. Основи загальної теорії держави і права. / Сурілов О. В. — Одеса: Одеський університет, 1995. — 128 с.
20. Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Сухонос В. В. — Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. — 536 с.