Державна служба як комплексний правовий інститут. Суть і принципи державної служби

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

 

ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

 

Кафедра філософських та соціально-політичних наук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«КАДРОВА ПОЛІТИКА І ДЕРЖАВНА СЛУЖБА»

 

Творча робота на тему :

 

«Державна служба як комплексний правовий інститут.

Суть і принципи державної служби»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса

2014 рік

 

 

 

План

Вступ.

Розділ 1. Суть державної служби.

Розділ 2. Принципи державної служби.

Розділ 3. Правовий інститут державної служби.

Висновок.

Список використаних джерел. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

  Державна реформа, що включає в себе і адміністративну реформу, що проводиться сьогодні в Україні спрямована, перш за все, на створення державного механізму, здатного ефективно вирішувати задачі і функції, що стоять перед сучасною демократичною правовою державою. Ключове місце в процесі реформування системи державного управління належить інституту державної служби, який продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а головне - робить цей механізм здатним практично вирішувати будь-які питання сфери державного управління.

З прийняттям Закону України «Про державну службу», що не має аналогів у вітчизняній правотворчій практиці, створена національна система державної служби. У законі легалізовані ключові поняття, що відносяться до інституту державної служби, такі як «державна служба», «посада», визначені основні принципи, на яких будується державна служба в Україні. На підставі Конституції України та Закону України «Про державну службу» прийнято велику кількість нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державної служби. На сьогоднішній день постає завдання щодо подальшого підвищення ефективності функціонування державного апарату, забезпечення професіоналізму державних службовців. Безсумнівно, що подальший розвиток інституту державної служби повинно грунтуватися на накопичений за останні роки досвіді правового регулювання і функціонування державної служби, теоретичного його осмислення, вирішення низки виниклих проблемних питань. Це і обумовлює актуальність даної роботи, в якій зроблено спробу розкрити основні поняття і принципи організації і функціонування державної служби в Україні.

Ще в радянський період в науковій літературі досить широко висвітлювалася проблематика державної служби, хоча законодавча база цього інституту практично була відсутня. Серед сучасних вчених особливо слід відзначити роботи в даній області Д. Н. Бахраха, В. М. Манохина, Ю. Н. Старілова і ряду інших. На жаль, на сьогоднішній день, слід констатувати відсутність в Україні фундаментальних монографічних досліджень присвячених державній службі, хоча окремі проблеми широко висвітлюються в спеціальній літературі.

Дана творча робота складається з трьох розділів. У першому розділі роботи розкривається поняття державної служби, його місце в системі соціально-корисної діяльності людей, аналізуються різні види державної служби. Другий розділ присвячений основним принципам і витікаючим з них функціям державної служби. Аналізу державної служби як правового інституту присвячений третій розділ роботи. На закінчення роботи представлені висновки.

 

Розділ 1. Суть державної служби

Діяльність держави, функціонування його управлінського апарату здійснюються через державну службу, що є особливим інститутом сучасної держави. Інститут державної служби робить механізм держави здатним практично вирішувати будь-які питання в сфері державного управління.

На сьогоднішній день у світовій практиці існує кілька підходів до державної служби. У Англії і США концепція державної служби побудована на підпорядкованості її в структурі держави. Завдання державної служби тут полягає в проведенні в життя державної політики і здійсненні експертизи, характерне обмеження повноважень, державна служба не може виходити за межі того, що встановлено законом. В інших країнах (Франція, Японія) реалізовується інша концепція державної служби, заснованої на ідеї державної служби як лідера суспільства. У рамках даного підходу державна служба розглядається як професія, що передбачає підвищений соціальний статус і деякі привілеї державних службовців. Державна служба сама може розробляти і проводити, а також направляти розвиток суспільства. Вітчизняне законодавство про державну службу втілює положення, характерні для обох підходів. Саме на державну службу покладається значна частка відповідальності за збереження стабільності та принципів правової держави, за забезпечення прав і свобод людини і громадянина, тобто досягнення соціальних цілей, закріплених Конституцією України. Таким чином, державна служба, за допомогою діяльності осіб, зайнятих в ній, покликана втілювати в життя визначається демократичним шляхом волю держави. Для цього передбачене формування державної служби з висококласних фахівців, зацікавлених в роботі на користь суспільства і що стоять поза політичних впливів. З метою стимулювання добросовісної і якісної роботи державним службовцем надаються широкі соціальні гарантії та закріплюються певні привілеї.

Саме слово «служба» вживається в різних значеннях. Під службою розуміється і вид діяльності людей, і відомчий підрозділ (державна служба охорони МВС), і самостійне відомство (Державна митна служба). Розглядаючи державну службу як один з видів платної суспільно-корисної діяльності законодавець, у ст. 1 Закону України «Про державну службу», дає її визначення як професійної діяльності осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Доктринально до державних службовців часто відносять також і службовців, зайнятих у сфері соціального обслуговування. Таким чином, з урахуванням легалізованого на сьогоднішній день визначення державної служби необхідно розрізняти службовців державних органів (державні службовці) та службовців державних підприємств та установ.

Д. Н. Бахрах, характеризуючи місце служби в системі людської діяльності, виділяє за змістом і правовим особливостям кілька видів інституціоналізованої суспільно-корисної діяльності людей: навчання, тобто засвоєння соціальної програми; виробництво матеріальних цінностей, надання господарських послуг на відплатних засадах; ведення домашнього господарства; службу в державних, громадських та інших організаціях; безоплатну діяльність поза рамками сім'ї. При цьому специфіка служби, як одного з видів соціальної діяльності людей, визначається тим, що службовці:

а) організують, підтримують стійкість системи, безпосередньо цінностей не створюють, але забезпечують умови для їх виробництва;

б) володіють особливим предметом праці - інформацією (збирають, обробляють, передають, зберігають, створюють інформацію); в) за допомогою інформації впливають на людей, обслуговують їх;

г) зазвичай зайняті розумовою працею; д) регулярно отримують заробітну плату;

е) займають посади в державних, громадських, приватних або інших організаціях.

Державна служба, будучи різновидом служби взагалі, і публічної служби зокрема, володіє рядом властивих тільки їй ознак, що дозволяють відмежувати державну службу від інших видів служби. Державна служба - це, перш за все, діяльність з безпосереднього виконання функцій держави.

Державна служба - це служба в державних органах та їх апараті. Державні службовці займають посади в державних органах та їх апараті. Посада - це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлений нормативними актами коло службових повноважень (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу»).

Як відзначає В.М. Манохін, державна служба починається там, де встановлюються посади, які невідривно від організації державного апарату. Посада є первинним, нерозчленованим компонентом управлінської структури, певною мірою відособленим. Її можна розглядати як мінімальна межа диференціації управлінських функцій і як засіб стабілізації, формалізації діяльності службовця.

Посада - найпростіша осередок апарата, призначена для одного працівника, що визначає його місце і роль в управлінському ансамблі. З іншого боку це - стабільний комплекс прав і обов'язків, правове встановлення, орієнтоване на одну людину.

Кожна посада утвориться в розпорядчому порядку. Правовими актами компетентного органу визначається її назва, місце в службовій ієрархії (тобто визначення тим, кому підпорядкована, хто їй підлеглий), порядок заміщення. Вона включається в штатний розклад і єдину номенклатуру посад. Посада є юридична опис соціальної позиції особи, обіймає її. За допомогою посад забезпечується персоналізація державних функцій і повноважень, чіткий розподіл праці в апараті органу держави, індивідуалізація відповідальності державних службовців. Право на державну службу мають громадяни України (ст. 4 Закону України «Про державну службу »). Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції всі громадяни України, користуються рівним правом доступу до державної служби. Робота державних службовців оплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу» визначає сферу державної служби: правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України. Таким чином, політичні посади в державних органах не входять до державної служби, до якої відносяться адміністративні і патронатні посади.

З урахуванням різноманітних функцій, які постають перед сучасним демократичним соціальною правовою державою (ст. 1 Конституції України) і що виконуються різними органами держави, державну службу можна підрозділити за рядом ознак. Кожен вид державної служби, зумовлюється специфікою задач і функцій, що стоять перед відповідним державним органом і має своє правове оформлення, характеризується особливими ознаками і спеціальним правовим статусом, встановленим відповідними нормативними актами.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України). Відповідно до цього конституційного принципу державну службу поділяють на службу в органах законодавчої, виконавчої та судової влади.

Аналіз норм Закону України «Про державну службу» дозволяє зробити висновок, що законодавець відзначає відмінність в правовому статусі служб і відповідних органів, хоч така відмінність сформульована не досить чітко. У ч. 4 ст. 6 Закону України «Про державну службу »вказується, що питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, регулюється цими органами. У ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну службу» закріплено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до зазначеного закону, якщо інше не передбачено законами України. На підставі наведеного можна в системі державної служби виділити цивільну і мілітаризовану службу.

При цьому цивільна служба ділитися на загальну і спеціальну. Загальна цивільна служба має на увазі здійснення загальних, традиційних, «стандартних» для всякої сфери діяльності державно-службових функцій, не відмінною галузевою специфікою (діяльність службовців в міністерствах, державних комітетах, місцевих державні адміністрації). Спеціальна державна служба - це реалізація особливо встановлених у нормативних актах повноважень службовців, які займають посади в державних органах, що мають яскраво виражену галузеву компетенцію, яка накладає відбиток на практичну діяльність службовців (служба в органах прокуратури, судах, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ). Спеціальна служба вимагає додаткової регламентації законами України.

Мілітаризована служба має ряд відмітних ознак, які виділяються при аналізі нормативно-правових актів, що встановлюють правове положення цих видів державної служби і відповідних державних службовців. На думку Д. Н. Бахраха, для мілітаризованій служби характерні наступні, відмітні від цивільної служби, ознаки: професійним обов'язком службовців цієї категорії є захист життя та здоров'я людей, забезпечення безпеки громадян і встановленого порядку управління, прав людини і громадянина, публічних інтересів, матеріальних цінностей, охорона громадського порядку і правопорядку - навіть за умови ризику для життя, у багатьох випадках зі зброєю в руках; вступ на державну службу мілітаризованого характеру здійснюється особами, як правило, досягли вісімнадцяти річного віку, фізично розвиненими; наявність спеціальних особливих дисциплінарних статутів, положень про дисципліну, зумовлених специфічними особливостями посадових функцій мілітаризованих службовців; ці службовці мають особливі умови вступу на службу, її проходження, присвоєння спеціальних звань, проведення атестації і припинення державної служби, для них встановлюється спеціальна форма одягу і знаки розрізнення; наявність встановлених в спеціальних адміністративно-правових нормативних актах особливого правового статусу мілітаризованих службовців (права, обов'язки, відповідальність, спеціальні пільги і т.д.); встановлено ряд обмежень, які перебувають в забороні користуватися деякими конституційними правами громадян; надається ряд пільг, обов'язкове державне страхування; особливий порядок притягнення до юридичної відповідальності.