Сутність ЗМІ як інституту

 

1. Сутність ЗМІ як інституту

Особливість громадського суспільства базується на ідейній індивідуальності свободи громадян, невтручання державної влади в життя громадського суспільства. Відносини і взаємовплив громадянського суспільства і держави, цих двох підсистем єдиної суспільної системи, є визначальними у забезпеченні демократичного розвитку країни [1].

Громадянське суспільство – це суспільство з незалежною від держави сукупністю розвинених соціальних відносин (правових, економічних, політичних тощо) і форм культури, що розвиваються завдяки визнанню з боку держави пріоритету невід'ємних прав людини і загальних гуманістичних цінностей. В такому суспільстві дається можливість вільно розвиватися асоціальне громадське життя, ЗМІ та формування і функціювання громадських об’єднань. Громадське суспільство створює передумови для децентралізації влади шляхом передачі більшої частини її функції органам самоврядування.

Важливо також зазначити, що саме рівновага  між державною владою і громадським  суспільством є стабільним фактором розвитку будь-якої демократичної держави, а відхилення може привести до гіпертрофії  усіх владних структур та безсилля народу в політичному житті країни.

Засоби масової інформації займають особливе місце у системі інститутів серед громадського суспільства. Це дає високий вплив на формування поглядів та думки громадськості, шляхом надання інформації про події держави та світу, тим самим виділяючи громадське суспільство як важливий інститут врядування кожної демократичної держави. В громадському суспільстві ЗМІ займає важливе місце, де його найважливішою функцією є саме формування громадської думки. Для з’ясування того, що думають громадяни, є чимало й інших інститутів. Вибори, для прикладу, з великою мірою достовірності виявляють громадську думку і ставлення окремих суспільних груп до політичних лідерів, партій та їхніх програм. Каналами висловлення громадської думки є також участь у зборах, мітингах, маніфестаціях. Її вивченням займаються спеціалізовані установи, що проводять регулярні соціологічні опитування. А от наскільки громадська думка сформована, різнобічна, відверто висловлена - це значною мірою залежить від якості, відкритості та вільного функціонування засобів масової інформації.

Для того, щоб ЗМІ змогло впливали на формування громадської думки, потрібно, щоб населення ними користувалось. Головними засобами передачі інформації до суспільства є телебачення, радіо, газетні видання та Інтернет. Серед усіх засобів надання інформації до суспільства найбільш добре розповсюдженим є телебачення.

Однією з головних особливостей формування громадської думки є  налагодження між суспільством і  державною владою рівня довіри. На даний момент у світі рівень довіри до ЗМІ є нестабільним, це зазначається тим, що у кожної демократичної держави існує свій рівень розвитку «свобод» та відкритості держави перед громадським суспільством. Знову ж таки, найбільшою довірою користується телебачення. Найкраще це проявляється під час виборчих кампаній та в інші критичні моменти життя суспільства.

Під час президентських виборів  представники міжнародних місій  часто заявляють, що “засоби масової  інформації не мають змоги забезпечити  безстороннє та об'єктивне висвітлення  виборчої кампанії”. Відповідно до їхніх  спостережень, не було навіть найменшого натяку на рівний доступ усіх кандидатів до преси.

Ще одним традиційним засобом  донесення інформації до суспільства  є преса. Але в XXI столітті друковане слово менш поширеним, ніж раніше, свідоцтвом цього є поширення волі ЗМІ и розвиток Інтернету як засіб найбільшого впливу на свідомість молодого покоління. А це означає, що відповідно зменшилась і їх роль у формуванні громадської думки і громадянського суспільства. Під час виборчих кампаній преса займає позицію далеку від незалежної: надаючи перевагу одним партіям і політичним лідерам, вона відверто дискримінує інших. Від виборів до виборів ЗМІ недостатньо аналізують можливі варіанти вибору.

Рівень свободи та незалежності ЗМІ визначається трьома основними  чинниками:

1. Владні органи демократичної держави не мають можливості втручання до діяльності ЗМІ.
2. Розширені можливості до розвитку професійної діяльності ЗМІ.
3. Частково незалежне фінансування .

Під час проведення будь-яких соціологічних  опитувань серед журналістів  та діячів інформаційної сфери діяльності найбільш відкрито підіймається питання  щодо підвищення рівня свободи слова, так як найбільший тиск йде з діючих гілок виконавчої влади. Це може здійснюватися  шляхом:

• Психологічного тиску на редактора чи журналіста
• У випадку невдалого психологічного тиску використання фінансових санкцій, відповідно до діючих законів
• Фізична розправа як крайня міра.

Редактори газет вказують на такі методи політичного тиску, як контроль за розповсюдженням, необґрунтовані з  фінансового боку, політично вмотивовані  перевірки податківців, які супроводжуються  блокуванням випуску видань тощо.

Завданнями засобів масових  комунікацій є те, що це найбільш класичний носій формування політичних поглядів, орієнтацій та плюралізму думок, тим самим впливаючи на формування громадської думки і виділяючи джерела всебічної інформації, що може в окремо вдалий момент виступати як противага, яка є допоміжним засобом запобігання зловживанням  владою.

 

Необхідно виділити також те, що регулювання  засобів мас медіа досить складний процес, ніж може видатися на перший погляд для звичайної громадськості. Очевидно, що різноманітність форм мас-медіа відповідає інтересам громадськості, оскільки при цьому можна порівняти позиції різних груп та політичні платформи. Але при цьому накладення обмежень на право володіння та використання певних форм інформаційної технології може позначитися на економічному стані засобів масової інформації, і вони можуть відстати у своєму розвитку. Наявність регулювання може перешкоджати прийняттю ефективних рішень.

Одним із найважливіших засобів  забезпечення свободи слова і  думки є розвинене законодавство  про ЗМІ. Та найголовнішою перешкодою для забезпечення свободи ЗМІ  є те, що в більшості країн відсутній стійкий і законний дух стабільної правової держави.

Найчастіше ЗМІ виділяють як «четверта» гілка державної влади  і розглядається як «прислужниця»  в руках інших замість того, щоб служити інструментом захисту громадянських прав. Проблематичним є те, що намагаючись захистити свої інтереси журналіти зазнають тиску, як свідчать про це опитування, найменше розраховують на органи правосуддя, більше покладаючись на допомогу впливових “покровителів”. А це вже прояв клієнтельських, а не громадянських відносин.

Іншим засобом захисту своїх  інтересів і свого права на вільне висловлення думок є створення  журналістами професійних спілок та об'єднань, які також є частиною громадянського суспільства.

 

2. Аспекти розвитку ЗМІ як інституту громадського суспільства.

 

На сучасному етапі ЗМІ збільшує роль та масштаби впливу на процес соціалізації особистості. Для того, щоб найкраще зрозуміти роль ЗМІ сьогодення необхідно проаналізувати історію їх виникнення.

Понад тисячу років потому  найбільш розвинутими засобами поширення  інформації були чотири засоби: писемність, живопис, мова та музика. Це вплинуло на подальший бурхливий розвиток ЗМІ, і сьогодні нагальним питанням для науковців залишається, чи будуть з’являтися нові види ЗМІ в подальшому розвитку людства [2]

 Сучасне ЗМІ  дуже швидкими темпами знищує кордони масової комунікації. І процес глобалізації є не єдиним наслідком впливу ЗМІ на суспільство. Існує декілька визначень поняття “засоби масової інформації”.

Відомо, що сам термін “засоби масової інформації” вперше з’явився в офіційних документах після його внесення до преамбули статуту ООН з питань освіти, науки та культури у 1946 р. Історію розвитку ЗМІ досліджують М. Маклуен, Р. Юрєнєв, О. Нечай, І. Мащенко, Б. Потятиник, класифікації мас-медіа надають В. Мосоковцева, О. Кузнецова та інші.

Найбільш розвинена є традиційна класифікація ЗМІ це:

1. Телебачення
2. Друковані видання
3. Інтернет мережі
4. Радіо

Першим засобом масової інформації стала друк. Як відомо, витоки європейського друкарства сходять до діяльності Йоганна Гутенберга, який винайшов друк з набору, що складається з окремих літер. Це сталося в середині XV століття. Завдяки використанню друкарського верстата до початку XVI століття друковані книги обчислювалися сотнями тисяч, вперше в історії книга стала доступна широкій аудиторії.

Друкованими засобами донесення інформації до суспільства є газети, книги, листівки, буклети та інші. Також серед друкованих видань виділяють їхню окрему класифікацію:

1) за методом відображення дійсності (інформаційні, інформаційно-аналітичні, аналітичні, художньо-публіцистичні);

2) за засновником видання (урядові або регіонально-урядові, незалежні, партійні та інших громадських організацій, корпоративні);

3) за метою видання (політичні, суспільно-політичні, наукові та науково-просвітницькі, розважальні, спеціальні: жіночі та чоловічі, ділові, галузеві та професійні, етнічні, релігійні, рекламні та такі, що відображають додаткові потреби чи захоплення читачів);

4) за віком читачів (дитячі, молодіжні,  для зрілого віку, для літніх  людей, сімейні);

5) за територією розповсюдження (транснаціональні, центральні або  всеукраїнські, регіональні, локальні);

6) за періодичністю виходу (ранкові  й вечірні, щоденні, тижневики,  щомісячні, видання, що виходять за спеціальними нагодами) [3].

 

На початку XVII століття в Європі (Німеччина) з'являється періодична преса.

Появу газет пов’язують із виходом  у 1609 р. у Страсбурзі та Вольфенбюттелі перших періодичних інформаційних видань “Реляціон” та “Авізо”, а також із випуском у 1631 р. в Парижі щотижневого видання, яке називалося “La gazette” й повідомляло новини Франції та світу. Датою появи журналу називають 5 січня 1665 р., коли в Парижі починають видавати “Журнал учених”. Перші журнали мали тільки науковий характер, але поступово їх тематика розширювалася.

У XVII-XVIII століттях у європейських країнах з'являються перші журнали, присвячені головним чином наукової і філософської проблематики. Журнали  стали засобом комунікації інтелектуальної  еліти. Журнальна публіцистика відіграла  величезну роль у популяризації  та поширенні ідей Просвітництва  та розвитку європейських науки, літературної творчості.

Свій внесок у появу телебачення зробили винахідники Дж. Перрі, У. Ейртон, М. Леблан та П. Ніпков. Термін “телебачення” вперше використав К.Д. Перський на мі- жнародному конгресі в Парижі у 1900 р. [4]. А 11 травня 1907 р. у Санкт- Петербурзі вчений Б.Л. Розинг винайшов спосіб передавати за допомогою радіоелектронних засобів на певну відстань не тільки звук, а й зображення – виникло телебачення, дослівно “бачення на відстані”.

Експерименти з передачі зображення на відстань проводилися в 1920-1930-ті роки в цілому ряді країн, включаючи Великобританію, СРСР, Німеччину і США.

Засобом масової інформації в повному розумінні цього слова телебачення стає лише через два десятиліття після закінчення війни. Сьогодні телебачення - наймасовіше ЗМІ. Воно завоювало весь світ.

Телебачення класифікують за такими параметрами:

1) за способом трансляції (ефірне, супутникове, кабельне);

2) за охопленням аудиторії  (загальнонаціональне, міждержавне,  регіональне, місцеве);

3) за спеціалізацією програм  (загальне та спеціалізоване);

4) за фінансуванням (бюджетне  та таке, що самофінансується);

5) за комунікативною моделлю  віщання (монологічне, діалогічне, інтеракційне) тощо [1, с. 454].

Не меншою популярністю серед населення  користується такий вид мас-медіа, як радіо. Слово “радіо” в перекладі з латинської означає “випромінюю проміння”. Загальновідомо, що радіо – це спосіб передачі інформації на відстань за допомогою радіохвиль. Радіомовлення – це засіб масової інформації, що через радіоканали передає необмеженій кількості слухачів мовленнєві, музичні, драматичні та інші передачі з метою інформативно- емотивного впливу. Передісторією появи радіо були фундаментальні дослідження М. Фарадея, Дж. Максвела та Г. Герца. Виникнення радіо пов’язують з іменами Олександра Попова та Гульєльмо Марконі. Завдяки тому, що було винайдено радіо, відбувся технічний прорив у багатьох галузях науки та техніки, пов’язаних з обміном та обробкою інформації. Перша публічна демонстрація системи “реєстрації грозових розрядів” О. Попова відбулася у Санкт-Петербурзі 7 травня 1895 р., а 12 грудня 1901 р. Г. Марконі вперше почув сигнали з іншого боку Атлантики. Широко застосовувати радіо почали після 1920 р.