Державна служба як комплексний правовий інститут. Суть і принципи державної служби

Розділ 2. Принципи державної служби

Концептуально основними цілями і завданнями державної служби є: охорона конституційного ладу, створення умов для розвитку відкритого суспільства, захист прав людини і громадянина, забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень і компетенції шляхом надання професійних управлінських послуг політичному керівництву цих органів та громадськості.

Для успішної реалізації визначених цілей і завдань державна служба повинна будуватися на певних базових принципах. Правове встановлення принципів державної служби зумовлює функціонування державних органів, діяльність державних службовців (персоналу), стійкість державно-правового регулювання відносин державної служби, а також обгрунтування тенденцій розвитку законодавства про державну службу. Принципи державної служби зумовлені існуванням принципів функціонування держави, державних органів і державного управління, що здійснюється в більшій мірі такими суб'єктами права як державні службовці, і відображають найбільш істотні сторони організації і функціонування не тільки самої державної служби, а й системи державних органів, визначають зміст складних взаємовідносин всередині даної системи.

Таким чином, принципи державної служби можна визначити як основоположні ідеї, встановлення, що виражають об'єктивні закономірності та визначають науково обгрунтовані напрями реалізації функцій держави, повноважень державних службовців, що діють в системі державної влади і, зокрема, державної служби. Принципи державної служби встановлюють найважливіші закономірності в системі організації та функціонування державної служби, відображаючи об'єктивні зв'язки, що виникають у системі відносин державної служби.

Отже, формулювання і встановлення законодавчо принципів державної служби залежить від обраної моделі державної служби, від адекватності розуміння внутрішніх закономірностей суспільних відносин і правового регулювання. З іншого боку дані принципи виявляють собою активний, динамічний початок, бо обумовлюють встановлену законодавцем нормативно-правову модель державної служби.

Ст. 3 Закону України «Про державну службу» містить перелік основних принципів державної служби.

Першим є принцип служіння народу України, заснований на здійсненні влади як безпосередньо, так і через органи державної влади народом України, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі, (ч. 2 ст. 5 Конституції України), таким чином, службовці державних органів, здійснюючи свої повноваження, діють з волі народу.

Принцип демократизму і законності полягає в тому, що Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції України). Державні службовці зобов'язані діяти лише на підставі Конституції і законів України, прийнятих на їх основі підзаконних актів.

Державна служба має грунтуватися на принципі гуманізму і соціальної справедливості, що включає в себе і рівне для всіх громадян України право доступу до державної служби (ч. 2 ст. 38 Конституції).

Принцип пріоритету прав людини і громадянина, їх безпосередньої дії зобов'язує державних службовців визнавати, дотримуватися і захищати права і свободи людини і громадянина.

Принцип професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі включає професіоналізм, як виконання державним службовцем своїх посадових обов'язків постійно (протягом певного часу) і за регулярно одержувана винагорода; компетентність, що відображає об'єм знань і досвід працівника. Професіоналізм стимулює розширення і підвищення знань, накопичення досвіду, розвиток організаторських здібностей, постійно високий рівень службової і виконавської дисципліни, чим в сукупності з ініціативністю, чесністю і відданістю справі досягається здатність державних службовців виконувати свої службові обов'язки на високому рівні.

Відповідно до принципу персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни державні службовці несуть у встановленому порядку юридичну відповідальність, перш за все дисциплінарну і адміністративну.

Принцип дотримання прав і законних інтересів органів самоврядування грунтується на закріпленому в Конституції України принципі визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Відповідно до принципу дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян державних службовці зобов'язані дотримуватися прав прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, не втручаючись в їхню діяльність крім випадків, передбачених законами України.

Також представляється вірною точка зору, заснована на аналізі нормативно-правового матеріалу, про виділення ще одного принципу - соціально-правової захищеності державних службовців. Такі гарантії, зокрема, закріплені розділом 10 Митного кодексу України, розділом 5 Закону України «Про міліцію», Законом України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У світлі Конституції України та подальшого реформування системи державної служби в країні Концепція адміністративної реформи дещо по-іншому визначає базові принципи державної служби. До них відносяться: верховенство Конституції і законів України; пріоритет прав і свобод людини і громадянина; патріотизм; професіоналізм та компетентність; оптимальне співвідношення повноважень і відповідальності; політична і релігійна нейтральність; відкритість і прозорість.

Зазначені цілі, завдання і принципи обумовлюють головні функції державної служби, в зокрема:

- забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами;

- залучення до державної служби та утримання на ній найбільш компетентних і відданих справі кадрів, що досягається, перш за все, мотивацією, стимулюванням, заохоченням державних службовців з метою забезпечення конкурентоспроможності державної служби не ринку праці;

- побудову кар'єри та просування по службі державних службовців на основі особистих якостей, заслуг та результатів роботи; професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації персоналу державної служби, яка забезпечується загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців;

- здійснення ефективного управління державною службою, тут чільне значення має спеціалізований орган управління державною службою - Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України;

- забезпечення зв'язків з громадськістю означає доступність державних органів їх рішень з тих чи інших питань представникам громадськості, всебічне висвітлення питань, що стосуються державної служби в засобах масової інформації.

Розділ 3. Правовий інститут державної служби

У теорії права під правовим інститутом розуміється сукупність юридичних норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, що утворюють самостійну відокремлену групу, пройняту внутрішньою єдністю і охоплює всі істотні моменти регулювання відповідної ділянки.

Правовий інститут державної служби являє собою сукупність правових норм, регулюють відносини, що складаються в процесі організації системи державної служби, статусу державних службовців, гарантій і процедури його реалізації, а також механізму проходження державної служби.

Таким чином, правовому регулюванню підлягають три групи суспільних відносин: а) формування системи державної служби; б) створення статусу державного службовця, гарантій його здійснення; в) механізм проходження державної служби.

Інститут державної служби складається з первинних, вихідних одиничних юридичних положень - правових норм, що встановлюють різні і різноманітні за характером і значимості державно-службові відносини. Інститут включає в себе правові норми, що встановлюють: формування державно-службового правовідносини; державні посади, які займають службовці, здійснюють від імені держави його функції; принципи державної служби; правовий статус службовця; проходження служби; припинення державно-службового відношення. Він об'єднує як матеріальні, так і процесуальні норми. Матеріальні норми визначають статус державної служби в цілому як інституту, її принципові риси. До матеріальних норм відносяться: поняття державної служби, поняття посади і класифікація посад, правовий статус державного службовця (права, обов'язки, правообмежень, пільги, гарантії і компенсації, відповідальність), способи заміщення посади, випробувальний термін, атестація, принципи підбору і розстановки державних службовців, підстави припинення державної служби, управління державною службою. Процесуальні норми регулюють відносини по реальному виконанню положень, що містяться в матеріально-правових нормах.

Правовий інститут державної служби носить публічний і комплексний характер. Комплексність інституту виявляється в тому, що він складається з норм різних галузей публічного права: конституційного права, ряду фінансово-правових правил, з кримінальним правом, але особливо тісно - з трудовим правом. Однак в основному даний інститут складається з норм адміністративного права.

У правових нормах, регулюючих державну службу, виявляються особливості адміністративно-правового регулювання управлінських суспільних відносин, які, у свою чергу, зумовлені специфікою державно-управлінської діяльності і предметом адміністративного права. Функціонування державної служби здійснюється при використанні традиційних адміністративно-правових методів правового регулювання: встановлення певного порядку дії - припис до дії у відповідних умовах і належним чином, передбачене різними правовими нормами (в більшій мірі адміністративно-правовими); заборона певних дій - при недотриманні цього положення державними службовцями законодавець встановлює можливість застосування до них заходів державного примушення: дисциплінарного, адміністративного, кримінального; надання суб'єкту державно-службових відносин (державному службовцеві) можливості вибору одного з встановлених варіантів посадової поведінки, які передбачені правовими нормами, в даному випадку державний службовець може вибрати на свій розсуд, але строго в відповідно до закону один з декількох методів і форм діяльності; надання можливості діяти (або не діяти) за своїм розсуд, тобто здійснювати або не здійснювати встановлені адміністративно-правовою нормою дії. Цей метод застосовується не тільки при реалізації суб'єктивних прав, а й при здійсненні правового статусу державних службовців, використання ними наданих їм правомочностей.

Особливостями державної служби як правового інституту є специфічні засоби і прийоми регулювання: дозволу, заборони, зобов'язування, підпорядкованість, підзвітність і підконтрольність, довіру держави, вірність службовців і т.д.

Законодавство України про державну службу складається з Конституції України, Закону України «Про державну службу », інших законодавчих актів, що регулюють особливості організації та проходження державної служби в окремих державних органах (мілітаризована і спеціальна цивільна державна служба): Закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про міліцію», Закон України «Про статус суддів », Митний кодекс України, Закон України« Про загальний військовий обов'язок і військову службу »і т.д., прийнятих на їх основі підзаконних актів.

Наступним кроком зі створення логічно завершеної правової системи у сфері державної служби стане розробка і прийняття закону про державну службі (у новій редакції), з урахуванням положень Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленої Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи.

З часом, мабуть, правовий інститут державної служби може сформуватися в підгалузь адміністративного права з своєю загальною частиною, що регулює основні питання організації та проходження державної служби і особливою - регулює окремі види державної служби (в митних органах, в судах, в міліції і т.д.).

Висновок

Узагальнюючи результати роботи можна сказати, що створена на основі Конституції України і Закону України «Про державну службу» система державної служби грунтується на теоретичних розробках радянських і сучасних вчених, а також світовий досвід у даній сфері. Однак, з урахуванням встановлення на кардинальне реформування системи державного управління в Україні, розробки Концепції адміністративної реформи, теоретичного осмислення накопиченого досвіду, реформу державної служби в Україні необхідно продовжувати.

Основною її соціально політичною метою є утворення кількісно невеликого корпусу професійних службовців, здатного ефективно здійснювати державну владу і управління, не порушуючи прав і свобод людини і громадянина, усіх суб'єктів права. При цьому особлива увага під час створення справді професійної, високоефективної, стабільної і авторитетної державної служби необхідно приділити вирішенню комплексу питань з правового забезпечення державної служби з акцентом на вирішення статусних проблем, пов'язаних з визначенням правового положення державного службовця та його посади.

Законодавче визначення статусу державних службовців, встановлення та затвердження норм гарантій цього статусу має включати забезпечення цілісності, системності, повноти та стабільності правового і соціального становища державних службовців. Необхідно змінити систему оплати праці державних службовців з метою забезпечення конкурентоспроможності державної служби на ринку праці. Повинен бути максимально об'єктивізованим механізм службової кар'єри, забезпечено просування по службі і матеріальна зацікавленість державних службовців на основі їх особистих заслуг і ряд інших заходів.

В результаті завершення реформування державної служби в Україні вона повинна відповідати, проведеній структурній реформі державного апарату, створення різних видів контролю над ним, нових форм зв'язку державного апарату з громадянами, громадськими організаціями, політичними партіями і суспільством в цілому.

З метою нормативного забезпечення реформи державної служби, перш за все, планується введеня в дію нової редакції закону про державну службу, а також ряду інших законів.

У перспективі доцільне прийняття Основ законодавства України про державну службу, де можливе також врегулювання питань, пов'язаних з проходженням служби в державних установах і організаціях.