Єдиний казначейський рахунок та перспективи його розвитку

       Інші рішення можуть розглядатися  лише як похідні від цих  базових варіантів вирішення  даного питання. Немає сумніву,  що є ряд обгрунтованих аргументів на користь кожного з рішень. Так, єдине казначейство, якщо це вивірений крок Уряду, надає такі переваги органам управління:

1. Уведення  ЄКР спільного використання для  органів управліннярізних рівнів потенційно вдосконалює управління коштами, їх фінансове планування та операції казначейства з позичання коштів,а також забезпечує ефективний контроль за рівнем бюджетногодефіциту. Централізація операцій позичання коштів  зводить витрати до мінімуму.

2.    Загальне казначейство здатне  застосовувати єдині економічноефективні робочі процедури для виконання та обліку державнихплатіжних операцій і грошових надходжень для всіх органів управління. Це забезпечує більшу результативність, цілеспрямованість і дієвість фінансових операцій.

3.       Дешевше організувати, укомплектувати  персоналом і обладнатиелектронно-обчислювальними машинами казначейство загальне,що складається з центральної штаб-квартири та деякої кількостірегіональних відділень, в основному відділів платежів і звітності,замість того щоб вводити мережу казначейських управлінь дляорганів управління кожного рівня.

      Однак функціонування загального  казначейства з ЄКР спільного  використання ставить важливе  питання про наслідки такого  крокудля самостійності місцевих органів управління. У зв'язку з цим дуже важливо визначитися з такими питаннями:

 чи будуть  казначейські операції (фінансове  планування, управління коштами,  виконання бюджету та управління  платежами) негативно позначатися  на самостійності регіональних  і місцевих органів управління  в галузі управління фінансами;

 чи не  обмежить зведення всіх грошових  ресурсів разом, у межахЄКР спільного використання, можливість кожного органу управління здійснювати належний контроль за власними ресурсами.

      Тому доречно розглянути також  ситуацію, за якої ЄКР використовуватиметься  органами управління всіх рівнів  спільно без втратиїх самостійності у сферах залучення та розподілу ресурсів. Для цьогослід обговорити питання визначення функцій та обов'язків казначейства та досягти консенсусу. Особливо це стосується питань розмежування повноважень, у межах яких має працювати казначейство.

        За наявності таких домовленостей  навіть дія класичної організації  казначейського управління, яка  відповідає принципу "одне казначейство  — один адміністратор", не викликатиме  серйозних побоювань з боку  регіональних і місцевих органів  управління. Річ у тому, що казначейські  операції, зокрема контроль за  станом ЄКР, управління коштами  та їх фінансове планування, є  вузькоспеціалізованими й потребують  прийняття оперативних рішень  відповідно до фінансової ситуації, що склалася. Цими операціями  неможливо ефективно управляти  в режимі подвійного підпорядкування  казначейства центральним і регіональним (або місцевим) органам управління. Тому якщо загальне казначейство  задовольняє потреби органів  управління різних рівнів, воно  має залишатися під винятковим  контролем з боку центрального  уряду та, зокрема, Кабінету Міністрів  України. Однак це не означає,  що казначейство, яке реалізує  свої функції на зазначених  засадах, має діяти незалежно  від місцевої адміністрації. Звичайно, казначейство повинно мати змогу  здійснювати свої повсякденні  операції без втручання з боку  управлінських структур місцевих  органів влади, однак воно є  обслуговуючою організацією, тому  йому слід працювати в тісному  контакті з органами управління, яким воно надає послуги. Серед  іншого, казначейство має надавати  регулярні звіти про фінансові  операції зацікавленим органам  управління, а також управлінську  інформацію, яка може бути отримана  на підставі його даних.

     Щодо питання про впровадження  ЄКР для кожного рівня управління  в країні, слід зазначити, що  аргументи на користь ЄКР спільного  користування не зачіпають практичних  проблем, пов'язаних з його  впровадженням. Особливо це стосується  країн, які мають неадекватні  системи зв'язку та ресурси  обчислювальної техніки. Для нормального  функціонування казначейства його  центральні та регіональні офіси  мають бути з'єднані надійними  та ефективними лініями зв'язку, як і комп'ютерними мережами  в діалоговому режимі. Там, де  неможливо забезпечити мінімально  необхідний рівень вимог до  зазначених засобів зв'язку, особливо  в країнах територіальне великих,  державне казначейство зосереджується  передусім на обслуговуванні  центрального уряду, а потім  за створення більш сприятливих  умов на місцях межі його  діяльності розширюються на наступні  рівні регіональних і місцевих  органів управління. У міру того  як діяльність державного казначейства  буде дедалі ефективнішою порівняно  з традиційними методами, місцеві  органи управління прагнутимуть  інтегруватися в його робочу  мережу.[14,c. 59]

     Отже, з урахуванням зазначених  перешкод, а також правових та  адміністративних міркувань може  прийматися обґрунтоване рішення  про впровадження мережі казначейських  управлінь для органів управління  кожного рівня. За реальної  необхідності такого кроку потрібно  детально розглянути та прийняти  рішення з таких проблемних  питань:

 чи слід  органам управління кожного регіону  створювати власнеказначейство та ЄКР;

 чи слід  регіональним і місцевим органам  управління нижчестоящого рівня  щодо регіонів також створювати  власні казначействата ЄКР, якщо цей рівень може обслуговуватися казначейством вищестоящого рівня з відповідними застереженнями щодо захистумісцевої самостійності;

 чи слід  регіональним і місцевим органам  управління розроблятита застосовувати єдину нормативно-інструктивну базу (казначейські правила, що регулюють систему державних платежів, організацію банківської діяльності, систему надання офіційної звітностітощо) з одного центру для фінансових операцій усіх рівнів управління.

      Питання про створення казначейства  та ЄКР на кожному регіональному  рівні виникає в умовах складного  територіального поділу країни (штати,  землі, федерації тощо). Такі територіальні  утворення можуть мати власну  законодавчу та фінансову базу, однак являють собою єдине  державне утворення, де центральний  уряд делегує їм права, обов'язки  і самостійність у межах державності.

     Було б неправильно стверджувати, що одна модель казначейської  системи краща за іншу, Сутність  полягає в тому, що в конкретних  умовах (історичних, політичних, економічних,  соціальних, територіальних тощо), що  склалися в даній країні, одна  модель привабливіша та прийнятніша за іншу. Інакше кажучи, немає гарної та поганої моделі, а є відповідність і невідповідність моделі конкретним умовам, що склалися в країні.

      Крім визначення сфери діяльності  ЄКР, що потребує вирішення  ряду складних питань, дуже важливим  етапом формування ефективної  казначейської системи є визначення  меж охоплення ЄКР фінансових  ресурсів країни. Ураховуючи всі  проаналізовані нами переваги  консолідації грошових ресурсів  на ЄКР, поетапній їх інтеграції  в систему ЄКР, на нашу думку,  підлягають:

 залишки  касових коштів від попереднього  року (попередніх років);

 податкові  та неподаткові надходження;

 бюджетні  та позабюджетні кошти;

 офіційні  трансферти в національній валюті;

 дивіденди,  внески та інші надходження  з державних підприємств;

 прибутки  фінансових установ, що належать  державі;

 доходи  від інвестицій, включаючи надходження  процентних платежів від боржників  держави;

 надходження  від продажу державних активів,  включаючи доходивід приватизації;

 повернення  позик боржниками;

 ресурси  позабюджетних фондів, крім тих,  що мають конкретнийдозвіл діяти поза межами Державного казначейства;

 будь-які  інші податкові та бюджетні  надходження, передбаченічинним законодавством України;

 потоки  касових коштів, отримані від  операцій позичання та надходження  від повернення коштів по державному  кредитуванню.

      Цей перелік фінансових ресурсів  відображує практику консолідації  грошових ресурсів на ЄКР у  розвинених країнах, які пройшли  шлях становлення системи державного  казначейства. Характерною особливістю  таких країн є досягнення практично  єдиної думки з приводу універсальності  охоплення грошових ресурсів  органів управління в межах  ЄКР. Це різко відрізняється  від практики, що переважає в  централізованій плановій економіці,  де традиційно фінансові ресурси  в значних масштабах створювалися, витрачалися та вносилися до  банків поза межами бюджетних  рахунків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІ.   Реєстраційні рахунки  в системі Державного казначейства

2.1. Управління  єдиним казначейським рахунком 

     Організація банківської діяльності  в централізованій плановій економіці  породжувала численні типи та  велику кількість банківських  рахунків для опрацювання фінансових  операцій органів управління. Для  впорядкованого переходу до режиму  ЄКР було проведено перепис  усіх бюджетних міністерств і  бюджетних одиниць, що мали  обслуговуватися казначейством.  Щоб не виявилося, що під  час перепису якусь структуру  пропущено, було проведено перехресну  перевірку даних, наданих зацікавленими  державними відомствами, з інформацією,  яку мав банківський сектор. Ці  заходи дали змогу в короткі  терміни закрити всі поточні  бюджетні рахунки в установах  уповноважених банків і забезпечили  більш досконалу базу даних  по бюджетних показниках, а також  цілковиту незалежність держави  від банківської системи у  здійсненні контролю та обліку  доходів і платежів.

     Закриття поточних бюджетних  рахунків в установах комерційних  банків супроводжувалося відкриттям  органами Державного казначейства  іншого типу рахунків. Щоб забезпечити  контроль та облік коштів, що  виділяються розпорядникам кредитів  відповідно до розпису доходів  і видатків державного бюджету,  в органах Державного казначейства  на їх ім'я відкриваються реєстраційні рахунки.

      Реєстраційні рахунки відкриваються  в органах Державного казначейства  розпорядникам бюджетних коштів  усіх рівнів як складові єдиного  казначейського рахунка для обліку  витрат, передбачених кошторисами  доходів і видатків цих розпорядників  відповідно до бюджетної класифікації.

     Щоб відкрити реєстраційні рахунки  та завести особові справи, розпорядники  кредитів мають надати до органів  Державного казначейства такі  документи:

 заяву  на відкриття рахунка в системі  органів Державного казначейства, підписану керівником і головним  бухгалтером;

 довідку  про внесення до Єдиного державного  реєстру підприємств та організацій  України із зазначеним ідентифікаційним  кодом;

 копію  затвердженого положення про  діяльність підприємства, установи, організації або копію статуту,  затверджену вищестоящоюустановою чи нотаріально;

 доведений  до розпорядника кредитів поквартальний  обсяг асигнувань, передбачений  державним бюджетом України, з  розподілом по розділах, главах, параграфах і статтях бюджетної  класифікації;

 затверджений  кошторис доходів і видатків  із поквартальним розподілом;

 картку  зі зразками підписів осіб, яким  відповідно до законодавства  України надано право розпоряджатися  реєстраційним рахунком і підписувати  платіжні та інші розрахункові  документи. Укартку також потрібно вносити зразок печатки бюджетної установи;

 звіт  про виконання кошторису видатків  установи на дату закриття  фінансування через поточний  бюджетний рахунок в установіуповноваженого банку (тобто на момент переходу на казначейське виконання кошторисів видатків);

 витяг  з особової картки розпорядника  бюджетних коштів (у разізміни адреси та органу державного казначейства).