Роль фінансів в розвитку соціальної сфери в Україні

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні  в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області  об`єднує обласний бюджет та бюджети  районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету  району входять районний бюджет, бюджети  міст районного підпорядкування,   селищні та сільські бюджети. Селищні  і сільські бюджети створюються  за рішенням районих чи міських Рад  народних депутатів за наявності  необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об`єднує  міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міський чи районній у місті  Раді народних депутатів адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи сільські населенні пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл обє`єднуються у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій грунтується на принципах [18, 77]:

· єдності;

· повноти;

· достовірності;

· гласності;

· наочності;

· самостійності;

· самостійності.

Згідно з  Конституцією України, обласні і  районні ради затверджують обласні  та районні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету та відповідно розподіляються на виконання спільних проектів [1].

На виконання  місцевих бюджетів впливають чинникик: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Місцеві ради народних депутатів мають проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дає змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

Етапи регламентації  бюджетного процесу на підставі законодавчих та нормативних актів [30, 11]:

· складання  проекту бюджету;

· розгляд бюджету;

· затвердження бюджету;

· виконання  бюджету;

· складання, розгяд і затвердження звіту про виконання  бюджету.

Для складання  проекту місцевих бюджетів різних рівнів Кабінет Міністрів України доводить до місцевих органів влади і управління показники:

· нормативи (відсотки) відрахувань від регульованих доходів  та сум контингентів цих доходів;

· розміри дотацій  і субвенцій, які передбачається надати з Державного бюджету за цільовим призначенням;

· перелік видатків, які передбачається передати з Державногобюджету  на фінансування з місцевих бюджетів.

1.4 Соціальна  політика держави: цілі, принципи  та напрями

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики   держави. Соціальна політика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат [25, 3].

Соціальна політика – діяльність держави щодо створення  та регулювання соціально-економічних  умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні [16, 37].

Соціальна політика – система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

Державне регулювання  соціальних процесів – вплив органів  державної влади за допомогою  різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Основними об’єктами соціальної політики є: ринок праці  та зайнятість населення, трудові відносини, оплата праці та доходи населення (рис.1.4.1).

Рис. 1.4.1. Об’єкти соціальної політики

Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Способом реалізації соціальної політики є система соціального  захисту і соціальних гарантій.

Соціальний  захист — це система державних  заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального  становища громадян.

Соціальні гарантії — це система обов'язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб.

Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має  гарантувати кожному громадянину  доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості; ринковий підхід – з того, що суспільство бере на себе зобов'язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу. У розвинутих країнах світу найчастіше комбінуються обидва ці підходи, що забезпечує результативність соціальної політики та достойний рівень життя населення.

Становлення нової  економічної   системи в Україні  безпосередньо пов'язане з реформуванням  соціальної політики. Основні напрями соціальної політики в Україні визначено у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України 2000 року. Стратегія економічного зростання має створити необхідні передумови для вирішення найбільш складних і назрілих проблем соціальної політики. Активна соціальна політика позитивно впливатиме на прискорення економічного розвитку, надання цьому процесу необоротного характеру [22, 94].

Основними завданнями соціальної політики в Україні є (рис.1.4.2):

· адресна підтримка  соціальне незахищених верств населення;

· пенсійна реформа;

· забезпечення випереджального зростання вартості робочої сили;

· орієнтація стратегії  економічного зростання на створення нових робочих місць;

· прискорений  розвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різних верств населення;

· поліпшення системи  охорони здоров'я. Активна демографічна політика;

· примноження  інтелектуального потенціалу суспільства. Створення рівних можливостей для молоді у здобутті якісної освіти;

· зміцнення  позицій середнього класу.

Рис. 1.4.2. Завдання соціальної політики

Показником  результативності соціальної політики є рівень життя населення. Рівень життя населення — це міра задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, забезпечувана сукупністю матеріальних і соціальних умов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживання матеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпеченості житлом.

Для оцінки рівня  життя населення використовується система показників, які можна класифікувати на такі групи: соціально-демографічні показники (кількість населення, його склад, динаміка та структура за статтю, віком і соціальним станом; показники міграції населення і трудових ресурсів); узагальнюючи показники (ВВП на душу населення, реальні доходи на душу населення, структура населення за рівнем середньодушового сукупного доходу тощо); показники рівня оплати праці та доходів населення (середня та мінімальна заробітна плата, середня та мінімальна пенсія, середня грошова допомога тощо); показники рівня споживання населенням товарів і послуг; показники, які характеризують стан соціальної сфери; показники споживчих   настроїв домогосподарств тощо [20, 6].

Засобами державної  соціальної політики є: нормативно-правове  регулювання, спрямоване на забезпечення соціальних гарантій та соціальний захист населення; розроблення демографічних і соціальних прогнозів; формування та реалізація соціального розділу ДПЕСР України, в якому визначаються цілі, пріоритети, завдання та заходи соціальної політики; бюджетна діяльність; державне регулювання цін на товари і послуги тощо.

На державному рівні функції регулювання рівня  життя і соціального захисту  населення виконують: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство праці і  соціальної політики, Міністерство фінансів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури і мистецтва, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Державний комітет у справах ветеранів, Пенсійний фонд України та ін. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної Ради України діє комітет з питань соціальної політики та праці.

Рис. 1.4.3. Принципи соціальної політики

Моделі соціальної політики держави [24, 61] :

1. Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці – превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в "натуральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

2. Америкаканська  модель соціальної політики – найбільш лібералізований варіант,  який базується на принципі  відокремлення соціального захисту  від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної   частини населення.

3. Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші  країни) – найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

4. Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

5. Японська модель  соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

6. Англосаксонська  модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна  між лібералізованою американською  і соціально орієнтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при-ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

7. Модель соціальної  політики Української держави  має представляти собою симбіоз  лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і   самозабез-печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити  соціальним амортизатором перетворень  і одночасно проводити активну  соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори – це механізми соціального захисту (рис.1.4.4).

Рис.1.4.4 Призначення  соціальних амортизаторів

Підвищення  ролі соціальних амортизаторів має  місце на етапах:

· системної, соціально-економічної  трансформації;

· структурної  перебудови;

· виходу на новий  щабель економічного розвитку;

· переходу до нового рівня цивілізації.

Рис. 1.4.5. Етапи  формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду стратегічного  характеру [37, 242]:

· наповнення реформ соціальним змістом;

· розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;