Ресурси комерційного банку: формування та управління

Сек’юритизація — це тенденція переходу грошових коштів зі своїх традиційних форм, якими є заощадження, готівка, депозити тощо, у форму цінних паперів [47]. Це дістає вияв у тому, що дедалі більша маса капіталу набуває цієї форми, на місце одних цінних паперів заступають інші, доступніші для великої кількості інвесторів, це конверсія кредитних і депозитних засобів в цінні папери.

У країнах з ринковою економікою у процесі сек’юритизації такі фінансові активи, як закладні, об’єднуються в пул, під який випускають цінні папери. У разі із закладними інвестор, який придбав емітовані цінні папери, має безпосереднє право на частину пулу. Це означає, що інвестор отримує доходи й основну частину платежів за закладними.

Сек’юритизація розглядається, з одного боку, у широкому розумінні – як “використання цінних паперів, як інструмент регулювання ринкових відносин та руху позикового капіталу“ [30], з іншого, у вузькому розумінні – як “спосіб рефінансування та перерозподілу ризиків шляхом трансформації активів (як правило, боргових зобов’язань) у цінні папери для продажу інвесторам” [29], тобто як інноваційна техніка фінансування. У другому випадку власник активів емітує цінні папери від свого імені або через дочірню установу, однак такі цінні папери “прив’язуються” до конкретного активу, а сплата доходу та погашення цінних паперів залежить від отримання процентів та основної суми кредитів.

Міжнародна фінансова  корпорація (МФК) пропонує розрізняти три основні різновиди сек'юритизації:

• класична – на основі „дійсного продажу”;
• синтетична – не передбачає продажу банком свої ативів, але банк передає ризик збитків за деякими активами спеціальній установі, за що сплачує їй премію або певну грошову суму;
• сек’юритизація бізнесу – це фактично кредит, який забезпечується

всіма активами, що генеруються  певною компанією [36].

Зупинимось на розгляді класичної  сек’юритизації, оскільки нею передбачається рефінансування оригінатора в разі продажу пулу активів спеціальній установі, на відміну від сентитичної сек’юритизації, яка має на меті переважно страхування кредитного ризику оригінатора. Зацікавленість класичною сек’ютеризацією викликана, по-перше, тим, що іпотечна криза виникла саме в цьому сегменті, а, по-друге, тим, що класична сек’юритизація

З огляду на її можливості збільшувати  ліквідність оригінаторів сьогодні вважається на міжнародному рівні одним  із важливих шляхів подолання фінансової кризи й відновлення фінансової стабільності

За оцінками фінансових аналітиків, сек’юритизація є одним із найбільш перспективних інструментів світового ринку капіталу, який (інструмент) постійно розвивається: спостерігається стале зростання обсягів операцій, якісно змінюються структура та характеристики ринку. Сек’юритизація охоплює як іпотечні активи, так і неіпотечні, тобто цей інструмент фактично дозволяє використовувати будь-які майнові права як забезпечення зобов’язань. І, можливо, найважливішим для ринку є те, що обіг таких фінансових інструментів регулюється також законодавством про цінні папери. Власне ці дві концептуальні тенденції визначили тривалий процес розвитку забезпечення, який на сьогодні досяг сучасних проявів структурованих фінансових інструментів (structured finance).

Глобалістичні прояви сек’юритизації полягають у значному збільшенні обсягів ринку цінних паперів порівняно з ринком позикового капіталу, а також у різкому розширенні різновидів цінних паперів, які емітуються компаніями і комерційними банками для залучення фінансових ресурсів шляхом розміщення цінних паперів, насамперед похідних і гібридних на їхній основі. У результаті кардинальних економічних змін і появи фінансових інновацій відбулося стрімке зростання міжнародного ринку капіталу.

Розвиток інституту сек’юритизації супроводжувався поступовою зміною акцентів щодо структури капіталу та об’єктів інвестування з нерухомого майна на рухоме та у подальшому – на віртуальні активи. Тенденція до підвищення “обігоздатності” також відіграла важливу роль у розвитку сек’юритизації, яка розглядається як засіб управління ризиками та диверсифікації і зумовлена доступністю вторинного ринку для різноманітних активів. Важливим кроком у цій сфері був інжиніринг (engineering) більш ліквідного фінансового інструмента, який міг би обертатися на біржовому та позабіржовому фондовому ринку. Загалом макроекономічна ідея сек’юритизації полягає у тому, щоб надати пулу активів (тобто прав на отримання від боржників платежів у майбутньому) можливості брати участь в обігу. І саме завдяки інститутам фондового ринку стало можливим використовувати активи задовго до настання терміну платежу за ними.

Мотиваційна основа сек’юритизації полягає, насамперед, у тому, що різнорідний характер активів першого їх власника, зацікавленого у залученні ресурсів, трансформується в єдині характеристики цінних паперів, які випускаються спеціалізованою компанією. Емітентом боргових цінних паперів виступає абсолютно прозора компанія, яка часто спеціально утворюється для здійснення даної емісії, при цьому за допомогою сек’юритизації “очищується“ баланс від проблемних активів шляхом передачі їх у спеціалізовану компанію.

Для інвесторів інвестиції в сек’юритизовані активи є значно безпечнішими, аніж в традиційні цінні папери, у тому числі в довгострокові державні зобов’язання.

В Україні першу угоду  щодо секютеризації іпотечних кредитів укладено Приватбанком у січні 2007 року. Вона передбачала продаж прав та вимог за портфелем житлових іпотечних кредитів, виданих Приватбанком, на користь іноземної спеціалізованої іпотечної установи Юкрейн Мортгідж Лоун Файненс №1, створеної згідно із законодавством Англії та Уельсу. Ця установа профінансувала придбання іпотечного портфеля шляхом випуску та розміщення на ринках капіталу трьох класів забезпечених цінних паперів, деномінованих у доларах США.

Найхарактернішою особливістю  даної угоди було те, що іпотечним  цінним паперам міжнародна рейтингова агенція Фітч Рейтінгс присвоїла рейтинг на три пункти вищий за рейтинг України на момент емісії. Високий рівень надійності цінних паперів SPV зумовили якість іпотечного покриття, юридичну структуру угоди та сформовані резерви на випадок непередбачуваних обставин [34].

Можна виділити кілька універсальних  ринкових проблем, які допомагає  вирішити сек’юритизація:

1) проблема підвищення  ліквідності. При перетворенні  неліквідних активів у цінні  папери виникає можливість шляхом  продажу цих паперів на ринку  залучити кошти і вкласти їх  у менш ризиковані і більш  ліквідні цінні папери. Особливо  це важливо для банків, які,  маючи надмірні обсяги ризикованих  активів, постійно відчувають  нестачу ліквідності;

2) проблема зменшення  вартості запозичень. При продажі  “хороших” цінних паперів зменшується ризик. У цьому випадку дисконт за цінними паперами буде низьким, що призведе до “здешевлення“ грошей. До того ж, варто підкреслити, що термін обігу цінних паперів не завжди може співпадати з терміном погашення самого кредиту – він може бути меншим, і таким чином, зменшуючи ризик за цінними паперами, не зменшується загальна прибутковість активів. Одночасно з цим вирішується ще одна проблема – захист від кредитних ризиків;

3) проблема диверсифікації  ризику. Під забезпечення середньо- і довгострокових кредитів можна здійснювати кілька випусків короткострокових цінних паперів, адже чим менше термін кредиту, тим менше ризик і відсоткова ставка за кредит. У процесі сек’юритизації відбувається розподіл ризику серед усіх його учасників. Завдяки тому, що усі кредити забезпечені, цінні папери емітуються на термін, який переважає термін кредиту, оскільки забезпечення може бути реалізоване у досить короткі строки. На сьогодні в Україні складаються усі необхідні макроекономічні умови для розвитку ринку сек’юритизованих активів. Причому Україна є однією з небагатьох країн Східної Європи та країн СНД, яка у 2007 році розпочала історію вітчизняної сек’юритизації, про що було сказано вище. Вивчення досвіду сек’юритизації фінансових активів на emerging markets вказує на те, що Україні доведеться пройти аналогічні етапи, пов’язані із переважним застосуванням тих або інших сек’юритизованих структур. Питання полягає лише у тому, з якою швидкістю ми будемо долати ці етапи порівняно з іншими країнами. На наше переконання, сприяти подальшому розвитку сек’юритизації в Україні можуть такі об’єктивні макроекономічні фактори:

1) стрімке збільшення  обсягів активів, які можуть  бути сек’юритизовані (комерційні та споживчі кредити, іпотека, нерухомість, активи небанківських фінансових установ);

2) розширення кола потенційних  інвесторів за рахунок інституційних  інвесторів, насамперед, інститутів  спільного інвестування, а також  за рахунок консервативних інвесторів  – громадян, недержавних пенсійних  фондів, страхових компаній;

3) посилення конкуренції  на інвестиційному ринку, яка  підштовхує компанії до пошуку  більш дешевих ресурсів (наявність  більш високих кредитних рейтингів  корпоративних облігацій, забезпечених  активами, дозволяє українським  позичальникам скоротити витрати  на їхнє обслуговування на  кілька процентних пунктів);

4) збільшення звичайної  несек’юритизованої заборгованості і наближення її до рівня, перевищення якого може бути пов’язано з ризиком пониження кредитних рейтингів;

5) розвиток законодавчої  бази.

Зазначені фактори свідчать на користь подальшого активного  зростання ринку сек’юритизації. Такий висновок можна зробити на основі того, що частка сек’юритизованих цінних паперів у загальному обсязі розміщень швидко зростає одночасно з уповільненням темпів збільшення звичайної несек’юритизованої заборгованості.

3.2 Шляхи вдосконалення  управління ресурсами комерційних  банків

Між терміном залучення ресурсів і рівнем процентних ставок, а також  між розміром надання ресурсів банком існує пряма залежність: чим більше термін або розмір ресурсів (як по активним, так і по пасивних операціях), тим  вище встановлювана процентна ставка. Проте така залежність чітко просліджується лише по пасивних операціях. Це пояснюється  тим, що банки, намагаючись залучити клієнтів, створюють для них вигідні  умови вкладення коштів. По активним же операціям розмір позички, як правило, не відбивається на рівні процентної ставки, але сума коштів, виплачуваних банком по встановленій ставці буде рости  зі збільшенням розміру коштів, наданих  у позичку. Що ж стосується терміна  позички, то в умовах інфляції клієнти  віддають перевагу користуватися короткостроковими  позичками і рівень процентних ставок по ним значно перевищує рівень ставок по довгострокових позичках. Це пояснюється  в першу чергу причинами загального характеру: соціально-економічною і  політичною нестабільністю, інфляційними процесами, що орієнтує клієнтів на інвестиції в торгівлю, посередницьку діяльність і інші проекти і сфери діяльності, що гарантують швидкий оборот капіталу і високі норми прибутку.

У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається  як єдине ціле і спрямовується  на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня  ризику.

Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу  банку у відповідність до обраної  політики. За даного підходу банки  розглядають свої портфелі активів, зобов'язань та капіталу в нерозривній  єдності як сукупний портфель, спрямований  на досягнення спільної мети. Такий  спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі  банківські портфелі тісно взаємопов'язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління активами і  пасивами банку надає менеджменту  можливість управляти ризиком відсоткових  ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків  розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності збалансоване управління активами і  пасивами розглядається як найефективніший  підхід до управління комерційним банком.

Сутність збалансованої  стратегії управління полягає в  тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного  портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику[17]. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання фінансового  менеджменту - координувати рішення  щодо активів і пасивів усередині  кожного окремого банку, аби досягти  найвищих результатів, максимально  контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за активними, так і  за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем  над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої  єдності й завдяки цьому максимізувати  різницю між доходами та витратами.

Управління ресурсами  комерційних банків на мікрорівні має уособлювати діяльність пов'язану з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення величини та відповідної структури джерел ресурсів у тісному взаємозв'язку з їх розміщенням. Основним завданням управління ресурсами банку повинно стати найбільш ефективне їх використання, що реалізується через здійснення банками збалансованої пасивної та активної політики.