Ресурси комерційного банку: формування та управління

2) емісійні різниці;

3) резервні фонди, що  створюються згідно з законами  України;

4) загальні резерви під  невизначені ризики при проведенні  операцій;

5) прибуток минулих років.

Ці складові частини включаються  до основного капіталу лише за умови, що вони відповідають наступним критеріям:

- відрахування до резервів  і фондів здійснено з прибутку  після оподаткування або з  прибутку до оподаткування, скоригованого  на всі потенційні податкові  зобов’язання;

- призначення резервів, фондів  та рух коштів по цих резервах  і фондах окремо розкрито в  оприлюднених звітах банку;

- фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків.

Загальний розмір основного  капіталу визначається з урахуванням  можливих втрат за невиконаними зобов’язаннями клієнтів і зменшується на суму:

а) недосформованих резервів під можливі збитки:

- за кредитними операціями;

- операціями з цінними паперами;

- дебіторською заборгованістю;

- сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за активними операціями, які просрочені більше 30 днів;

- коштами на коррахунках в банках, які ліквідуються або зареєстровані в офшорних зонах.

б) нематеріальних активів за вирахуванням суми зносу;

в) капітальних вкладень в нематеріальні активи;

г) збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження

д) збитків поточного року.

До складу додаткового  капіталу входять наступні елементи:

- резерви під стандартну  заборгованість інших банків;

- резерви під стандартну  заборгованість клієнтів за кредитними  операціями банків;

- результат переоцінки  статутного капіталу з урахуванням  індексу девальвації чи ревальвації  гривні;

- результат переоцінки  основних засобів;

- прибуток поточного року;

- субординований борг, що враховується до капіталу.

Cубординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди. Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть бути включені до капіталу банку після отримання відповідного дозволу НБУ[24].

Залучення коштів на умовах субординованого боргу вигідно для банку з таких причин:

- субординовані зобов’язання менш ризикові, ніж, наприклад, акції банків, оскільки мають менший рівень дохідності та є дешевшим джерелом формування банківського капіталу;

- проценти за субординованим боргом сплачуються за рахунок збільшення валових витрат;

- боргові зобов’язання  не надають їхнім власникам  права на управління банком;

- механізм залучення грошових  коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж застосовуваний , приміром, у разі емісії акцій;

- формування капіталу  шляхом емісії субординованих зобов’язань і цінних паперів сприяє прибутковості акцій;

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

- є незабезпеченими, субординованими та повністю сплаченими;

- не можуть бути погашені  за ініціативою власника;

- можуть вільно брати  участь у покритті збитків  без пред’явлення банку вимоги  щодо припинення торговельних  операцій;

- дозволяють відстрочення  обслуговування зобов’язань щодо  сплати відсотків, якщо рівень  прибутковості не дозволяє банку  здійснити такі виплати.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою урахування цих коштів до капіталу банку може здійснюватися у вигляді кредитів (депозитів) від банків та депозитів інших юридичних осіб. Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу для врахування цих коштів у розрахунок капіталу банку становить 500 тис. грн. Банк має право залучати кошти на умовах субординованого боргу в іноземній валюті у тому випадку, якщо ним отримано письмовий дозвіл НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України або міжнародних ринках. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу від нерезидентів в іноземній валюті угода про залучення коштів на умовах субординованого боргу підлягає обов’язковій реєстрації в НБУ до часу фактичного одержання банком коштів.

Процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати розмір облікової ставки НБУ протягом усього періоду дії угоди за умови залучення коштів у національній валюті. Якщо залучено кошти на умовах субординованого боргу в іноземній валюті, то процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати ставку LIBOR плюс 4% річних протягом усього періоду дії укладеної угоди. Капіталізація процентів за субординованим боргом не допускається. Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється не частіше, ніж один раз на квартал.

На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

- при розрахунку загальної  суми регулятивного капіталу  загальний розмір додаткового  капіталу не повинен бути більше, ніж 100% основного капіталу;

- розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу.

Основними функціями, які виконує  власний капітал комерційного банку  є:

- функція довіри (з боку вкладників і клієнтів);

- захисна (полягає у зменшенні  ризику в процесі проведення  банками операцій, капітал – це  ніби гроші “на чорний день”);

- оперативна (основні фонди банку  купуються здебільшого за рахунок  капіталу);

- підтримка зростання банку  (шляхом купівлі нового устаткування, програмних продуктів, фінансування  нових видів послуг);

- регулятивна (полягає у необхідності  регулювання розміру капіталу  з боку держави).

 

 

1.3 Формування залучених та запозичених ресурсів комерційних банків

 

 

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок  залучених та запозичених коштів, а не власних. Можливості комерційних  банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів. Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків.

 

Депозитними є пасивні  операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

Вклад (депозит) – це гроші, передані в банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання обліковуються на тому чи іншому банківському рахунку. Так визначає депозит Васюренко О.В. Мороз А.М. визначає депозит з рядом уточнень. Депозит (вклад) (від лат. depositium – річ, яку віддали на зберігання) – це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Депозит – це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта  в тимчасове користування банку. Особливість депозиту полягає в його роздвоєності щодо практичного застосування. З одного боку, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але з іншого боку, “банківські гроші” приносять вкладникові дохід і виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків – платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату[27].

На процес формування заощаджень впливають наступні фактори:

- державна політика, спрямована на забезпечення політичної стабільності та сталого розвитку національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку і підприємництва;

- динаміка основних економічних показників рівня інфляції, процентних ставок, безробіття, розвитку регіонів та їх інфраструктури;

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.2 – Класифікація депозитів

 

 

- стан розвитку банківської системи та фінансово-кредитних інститутів;

- рівень довіри до комерційних банків та ступеня поінформованості населення про їх діяльність;

- демографічною ситуацією в країні, наприклад частка заощаджень вища там, де більша частина молоді.

У банківській практиці всі  рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а  залучені кошти - депозитними зобов’язаннями. Вклади – це основа, за рахунок якої банки розвиваються і здійснюють успішну діяльність. Вклади забезпечують “сировину” для кредитів банку і, таким чином, являють собою безпосереднє джерело росту прибутків банку.

Існують різні концептуальні  підходи щодо класифікації депозитів рисунок 1.2 та 1.3.

 

 

Рисунок 1.3 – Класифікація депозитів

 

Як бачимо, залежно від терміну і порядку вилучення: депозити до запитання та строкові депозити; за ступенем подорожчання: безкоштовні (кошти на поточних разунках) і платні (кошти на депозитних рахунках); за способом оформлення виділяють депозити, оформлені договором (поточні рахунки і депозити), оформлені ощадною книжкою (рахунки з ощадною книжкою), оформлені цінними паперами (депозитний і ощадний сертифікати, облігації).

Депозити за своїм економічним  значенням можуть бути як пасивними, так і активними. Активні депозити – розміщення банківських коштів на вклади в інших банках. Пасивні депозити – це кошти, залучені банком.

Вклади громадян неоднорідні  за економічною природою та властивостю трансформуватись у кредитні ресурси як самого банку, так і кредитної системи в цілому. Вони поділяються на три основні види:

- вклади до запитання;

- строкові вклади;

- ощадні вклади.

Вклади до запитання зручні для клієнтів, які регулярно здійснюють платежі, оскільки це дає змогу проводити  розрахунки без використання готівки, що насамперед безпечно. Депозити до запитання – це кошти, що зберігаються на поточних рахунках, на спеціальних рахунках (для зберігання власних коштів підприємств, призначених для капітальних вкладень, на контокорентних рахунках), кредитові залишки коштів на кореспондентських рахунках за розрахунками з іншими банками, кошти місцевих бюджетів, кредитові залишки на рахунках іноземних банків-кореспондентів. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або  векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески із попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Оскільки залишки коштів постійно змінюються, рахунки мають короткостроковий характер зберігання. Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

До строкових депозитів відносяться грошові кошти, що зберігаються на банківських депозитних рахунках протягом наперед встановленого терміну і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). На строкових вкладах кошти розміщуються в банках на конкретно визначений термін[8].

Власне строковий вклад  повертається власникові у попередньо обумовлені терміни. У разі, коли строковий  вклад не вилучено вкладником у визначений термін, власник надалі може розпоряджатися цим вкладом як вкладом до запитання. Строкові вклади можуть прийматися з  визначенням мінімального строку зберігання. Вилучення строкових вкладів  відбувається шляхом переказування  грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для  банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні. За ними сплачується високий  депозитний процент, рівень якого диференціюється  залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового  ринку та інших умов. Очевидно, що строкові депозити вигідні як вкладникам, так і банкам; останні користуються залученими коштами тривалий термін і мають змогу розширювати коло активних операцій. Власне строковий депозит повертається власнику в заздалегідь обумовлений термін, до цього моменту рахунок "заблокований" і банк ним розпоряджається. Якщо вкладник продовжує зберігати гроші на депозитному рахунку після обумовленого терміну, то розпоряджатися ним може як поточним рахунком.