Контрольна робота «Оптова торгівля»

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.

Аудиторські фірми підтверджують  або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права в сфері фінансово-кредитних  відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою державних органів  або на замовлення підприємств та організацій. Аудиторським фірмам надаються  для контролю й аналізу всі  потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським  суб'єктам видається свідоцтво  про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладанні відповідних  фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе  банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних  законів, на так званому "чорному  ринку".

Холдингова  компанія - акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Смердота тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Найпоширеніші так звані чисті холдингові компанії, проте є й змішані, які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Холдингова  діяльність - це різновид підприємництва, що потребує значних інвестицій і здійснюється, як правило, на основі об'єднання капіталів кількох фізичних чи юридичних осіб.

Банки - це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб'єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства.

У банківську систему входять  різні види банків.

Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску  власних цінних паперів. Вони кредитують суб'єктів господарської діяльності.

Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують  грошові резерви комерційних  банків, зберігають золоті та валютні  запаси держави. Вони надають кредити  комерційним банкам і державі.

Іпотечні банки надають  позики під застави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла.

Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими  операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал..

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки  України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму  й матеріально-фінансового забезпечення.

   Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків :

• з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин;
• з точки зору територіального підходу;
• з точки зору конкретних видів характеристик товарів і послуг.

 Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин:ринок предметів споживання та послуг;засобів виробництва;науково-технічних розробок та інфрмації;фінансовий, валютний, праці(робочої сили).

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу  поділяється на ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м'ясних, рибних товарів, що існують  всередині ринку предметів споживання.Ринки  машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин : розвинений ринок, ринок, що формується, ринки з різним ступенем обмежування конкуренції.

 Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою:місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країни, ринок коаліцій різних країн, світовий ринок.

Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як певний органічний механізм.Саме цьому  порушення у будь-якій ланці відразу  передаються решті ланок через  ціни, попит, пропозицію, конкуренцію.Це означає, що ринок єдиний, а кожний його елемент - невід'ємна складова.

    Ринок предметів споживання і послуг. Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробництво - з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Важлива роль у створенні  споживчого ринку має належати державі. Це проведення гнучкої та ефективної інвестиційної політики щодо структурної перебудови народного господарства, кредитної, податкової політики в галузях, що виробляють товари народного споживання, зовнішньоекономічної політики з залученням іноземних інвесторів у галузі, що поставляють продукцію на ринок товарів споживання. Держава повинна стимулювати ділову активність у соціально значущих галузях.

    Ринок засобів виробництва. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва. Для досягнення цієї мети у нашій країні мають відбутися докорінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва, де б її суб'єктами були різні власники. Фондування - це свого роду "карткова схема" для підприємств, яка була народжена в умовах дефіциту і, в свою чергу, породжувала штучний дефіцит і марнотратство. Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємства на нагромадження запасів, які можна було обміняти на потрібні ресурси або мати про всяк випадок.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприятиме певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально - технічних ресурсів, примусить вивчати та прогнозувати попит, динамічно перебудувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні кон'юнктури. Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а то і банкрутства. Формування повноцінного ринку засобів виробництва передбачає створення такого його інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами, забезпечується співвідношення цін попиту і пропозиції.

   Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкового народного господарства обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання.

В умовах ринку докорінно  змінюється відношення до науково-технічного прогресу. Кожне підприємство, щоб вижити в умовах жорстокої конкуренції, має підвищувати ефективність виробництва, а отже, і запроваджувати нову техніку, технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу. Це примушує науковців, винахідників, всіх, хто займається розробкою техніки, технології, удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу, шукати нові науково-технічні рішення, забезпечувати їхню конкурентоздатність.

Введення справжніх ринкових відносин у цій сфері діяльності вимагає часу і без підтримки  та регулювання з боку держави  не відбудеться. Є напрями науково-технічних розробок, які не можуть бути чисто ринковими, наприклад фундаментальні дослідження, пізнання в галузі історії, культури. Вони мають фінансувати з державного бюджету.

   Фінансовий ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля - продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає:ринок капіталів(інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. Ринок капіталів (інвестиційний ринок) здійснює інвестиції, тобто вкладення у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи загальний розвиток їх.

Джерелом інвестиційного капіталу до 70-х років у нашій  країні був державний бюджет. З 70-х років підприємствам надана певна можливість самостійно здійснювати частину інвестицій. Проте частка їх була малою, що не давало змоги підприємствам бути незалежними в інвестиційній діяльності. Більше того, купити засоби виробництва при централізованому матеріально - технічному забезпеченні було неможливо. Все це виключало можливість існування інвестиційного ринку. Останній стає реальністю лише за умов, коли господарюючі суб'єкти мають власні кошти на ці цілі. Отже, джерелом їх є прибуток від господарської діяльності. Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки, в тому числі на ринок предметів споживання і послуг. Наприклад, якщо певний товар користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень в цю сферу. А це, в свою чергу, призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці, робочу силу, тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях.

Оборот капіталу у сфері, де виробляються товари широкого вжитку, більш прискорений через менший цикл виробництва, ніж у суднобудуванні, видобувних галузях, будівництві тощо. З одного боку, це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей, а з іншого - зумовлює посилення конкуренції, нестабільність через активний вплив моди, сезону і тощо. Важливим джерелом інвестицій є кредит, який надається у вигляді позик і являє собою необхідний компонент фінансового ринку - кредитний ринок.

Позикоодержувачі залежно  від величини позики, строку, на який вона береться, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших  економічних факторів сплачують  кредиторам певний процент. Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папери - це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.

Акція свідчить, що її власник  став одним з співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку, який називається дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства. На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства. Воно ґрунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарювання, за що отримує певний фіксований процент. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації - через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.

Ощадні сертифікати-це письмове свідоцтво кредитної установи про  депонування коштів, яке дає право  на отримання через визначений строк  депозиту і процентів за ним. Вексель - грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів у  нашій країні перебуває у зародковому  стані, але він має активно  розвиватися. Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів. Як же саме ? Акція дає більші дивіденди, облігація - менший процент, проте є більш надійною, оскільки не пов'язана з ризиком. Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвитку компанії, розділити її фінансовий успіх. Мрія будь-якого інвестора - купити цінний папір, який би поєднував високу прибутковість з не менш високою надійністю. Таким міг би бути актив, який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій. Ринок цінних паперів складається з двох частин - первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'язки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів.

     Валютний ринок. Це такий специфічний ринок, де предметом купівлі - продажу є різні національні валюти. Їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, український карбованець до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо.

    Ринок праці(робочої сили). Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.