Оптова і роздрібна торгівля, конкурентна боротьба

Реферат на тему:

Оптова і  роздрібна торгівля, конкурентна  боротьба.

 

 

 

Зміст:

 

1.	Планування розподілу  товару: оптова та роздрібна торгівля..	3
1.1.	Оптова торгівля. Класифікація та функції…………………….	3
1.2.	Роздрібна торгівля. Класифікація та функції…………………	10
1.3.	Оптова і роздрібна  торгівля як основні методи розподілу  товару…………………………………………………………….	16
2.	Стратегія конкурентної боротьби: методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності товарів та фірм…………….	18
3	Список використаної літератури………………………………	22

 

 

1. Планування розподілу  товару: оптова та роздрібна торгівля.

 

1.1. Оптова торгівля є важливою ланкою, що забезпечує необхідну інтенсивність і прискорення процесу товарного руху в умовах ринкових відносин. Вона організовує рух товарів каналами розподілу, сприяє синхронізації виробництва і споживання товарів.

Як невід'ємна ланкою єдиної системи товарообігу оптова торгівля потребує вдосконалення. Саме тому одним із найважливіших довгострокових завдань державної політики у  сфері оптової торгівлі є її структурна перебудова, що передбачає поширення таких форм її організації, які мають бути максимально зорієнтовані на мале підприємництво.

Завданням державної  політики у сфері оптової торгівлі є розвиток конкурентного середовища і подолання монополізму на ринку оптової торговельної діяльності, а також стимулювання роботи оптової ланки з упровадження активних форм просування товарів українських виробників.

У ринковій системі господарювання змінюються і функції оптової торгівлі.

Вирізняють такі функції оптової торгівлі щодо постачальників товарів:

• концентрація комерційної діяльності;

• підтримка переходу прав власності на товар;

• інвестиційне забезпечення товарообігу;

• мінімізація комерційного ризику;

• маркетингове обслуговування.

Щодо оптових  покупців (роздрібних підприємств, підприємців та ін.) виокремлюють такі функції:

• оцінка потреб і попиту;

• перетворення виробничого асортименту в торговий;

• накопичення і зберігання товарних запасів;

• доставка товарів;

• кредитування роздрібних підприємств;

• інформаційне і консалтингове обслуговування. Удосконалення оптової торгівлі надасть можливість не тільки створити умови для поглиблення реформ у торгівлі, а й забезпечить стратегічну стабільність споживчого ринку в цілому.

Класифікація оптових торговельних підприємств

Оптова  торгівля — це велика мережа підприємств різних форм власності та відомчої належності. Довгостроковою метою у політиці розвитку оптової торгівлі в Україні є забезпечення ринкової розмаїтості оптових структур, що надасть можливість наповнити споживчий ринок товарами, створить умови для безперешкодного їхнього просування каналами розподілу, активізації українських товаровиробників.

У ринкових умовах суттєво  розширилися права оптових підприємств. Вони самостійно визначають свою спеціалізацію, сферу і зону діяльності, рівень автономності функціонування і функціональну орієнтацію.

Спеціалізовані на оптовій  торгівлі підприємства з повним комплексом закупівельно-збутових операцій (незалежні оптові торговці) повинні становити основу системи оптових структур на споживчому ринку. Основним їх завданням є створення в середній ланці товарообігу необхідних умов для виходу на ринок переважно великих товаровиробників і роздрібних торговців. Це можуть бути як спеціалізовані на окремих товарах, так і універсальні оптові торговці. Вони можуть надавати різні види послуг.

Різновидами оптових  підприємств із повним комплексом закупівельно-збутових операцій є дистриб'ютори, дилери, посил-торговці.

 

Дистриб'ютор — це незалежний оптовий посередник, який здійснює торговельні операції від свого імені і має право власності на товар.

Він спеціалізується  на придбанні товарів у виробників за свій рахунок і самостійно реалізує їх постійним клієнтам. За своєю  спеціалізацією такий посередник може виступати як:

а) дистриб'ютор товарів промислового призначення, який обслуговує виробників;

б) дистриб'ютор, який продає товари роздрібним торговцям. Основні  функції дистриб'ютора:

• вивчення ринку, формування клієнтури;

• укладення договорів як із продавцями, так і з покупцями;

• зберігання товарів у власних чи орендованих складських приміщеннях, звільняючи постачальників і замовників від необхідності утримувати складські запаси;

• самостійне встановлення цін на товари, організація їх збуту;

• надання консультаційно-інформаційних послуг, організація реклами і сервісу.

 

 

Дилер — це посередник, який здійснює перепродаж товарів від свого імені та за свій рахунок.

Він може бути юридичною  чи фізичною особою. Як незалежний підприємець, дилер найчастіше має справу з  купівлею транспортних засобів, котрі він придбає за свій рахунок, але при цьому користується торговим знаком чи комерційним найменуванням фірми-виробника. Дилер, як правило, продає товари кінцевим споживачам.

Основними функціями  дилера є:

• укладення договору з фірмою-виробником;

• торгівля транспортними засобами або іншими товарами, виробленими однією фірмою, іноді й товарами конкурентів;

• надання інформації про ринок, ціни;

• організація реклами;

• проведення гарантійного, післягарантійного сервісу реалізованих товарів.

Дилерський дохід створюється за рахунок різниці між закупівельною ціною товару і ціною його продажу.

 

 

Посилторговець — це оптовик-посередник, який займається реалізацією товарів, розсилаючи каталоги потенційним покупцям.

Для виконання своїх  функцій посередник повинен мати ефективний вид транспорту.

Використовуючи каталоги, посилторговець допомагає промисловим  і роздрібним підприємствам, споживачам мати інформацію про товарний асортимент. Одержавши замовлення від покупця, оптовик висилає скомплектовану партію товарів поштою, автомашиною чи іншим видом транспорту.

 

Посередницькі оптові структури можуть виступати як підприємства-агенти, підприємства-брокери, комісіонери, консигнатори та ін. Діють вони за дорученням клієнта й в основному за його рахунок, не мають права власності на товари, що реалізують.

Агент — це особа, яка діє від імені та в інтересах виробника чи покупця (споживача). Агент не бере на себе право власності на товари. Основна його функція — сприяння процесу купівлі-продажу.

Розрізняють такі типи агентів:

• агенти виробників — представляють інтереси двох або кількох виробників товарів;

• повноважні агенти зі збуту (збутові агенти) — отримують право на збут і відповідають за маркетинг усієї продукції виробників; виконують функції відділу збуту, але не входять у структуру фірми-виробника; вони взаємодіють з виробником на договірних умовах;

• агенти із закупівлі — найчастіше займаються добиранням необхідного товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).

 

Принципал — це особа, від імені і на користь якої діє агент. Принципалом може бути: власник товару, який доручає агенту продати товар; покупець (споживач) товару, який доручає агенту купити необхідну продукцію.

Правовою основою здійснення агентських функцій є агентський договір (угода), укладений між принципалом і агентом. Агент зобов'язується від імені принципала продати (чи купити) товар. Ціна, розмір агентської винагороди та інші умови зазначаються у договорі. Перевагою використання агента є те, що він дає можливість підприємству збільшувати обсяг збуту продукції, допомагає виводити нові товари на вже існуючі та нові географічні ринки, формувати широкі контакти з покупцями.

Брокер — це посередник при укладенні угод, який спеціалізується на певних видах товарів, діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримує від них винагороду. Діяльність брокерів пов'язана з організацією брокерських контор, бірж.

 

 

Брокерська  контора — це юридична особа, що займається посередництвом на біржі. Залежно від організаційно-правового статусу брокерська фірма може бути створена як приватне чи колективне підприємство, структурний підрозділ підприємства. Брокерські контори відкриваються членами біржі, розрізняються між собою спеціалізацією. Вони можуть бути створені двома способами: на основі придбання акцій біржі чи шляхом купівлі брокерського місця.

 

Комісіонер — це посередник, який за встановлену винагороду (комісію) укладає угоди за дорученням і за рахунок комітента, але від свого імені.

Правовою основою регулювання  відносин між комісіонером і комітентом є договір комісії. Комітент — сторона договору комісії, яка дає доручення комісіонеру на здійснення за винагороду однієї чи кількох угод від імені комісіонера, але за свій рахунок.

Комісіонер одержує  від комітента (фізичної чи юридичної  особи) товар у тимчасове фізичне володіння. Встановлюється продажна ціна за домовленістю і за згодою комітента. Після реалізації продукції віднімають з виторгу комісійні та витрати, пов'язані зі збутом, а залишок суми передається комітентові.

 

Консигнатор — це посередник, який продає товар зі свого складу за дорученням консигнанта на підставі консигнаційного договору чи угоди.

Консигнант — це юридична або фізична особа, яка дає доручення про реалізацію продукції зі складських приміщень консигнатора.

Особливості діяльності консигнатора:

• є власником складських приміщень і водночас оптовиком-посередником;

• бере в консигнанта товари під відповідальне зберігання з метою їх подальшої реалізації (як правило, оптом);

• переважно діє у сфері відносин між консигнантом і роздрібними торговцями.

 

Комівояжер — це збутовий посередник, який за дорученням підприємства не тільки продає, а й доставляє товар покупцю. Особливості діяльності комівояжера:

• організація продажу товарів, як правило, вдома в покупців, здійснення після продажного обслуговування;

• роз'їзний характер роботи, формування особистих контактів із клієнтами, постійний пошук нових споживачів;

• наявність у комівояжера зразків товарів, рекламних проспектів для показу продукції і надання інформації про неї.

Як представники торгових фірм комівояжери забезпечують досить ефективну рекламу товарів, сприяють зміцненню каналів збуту, створюють зручні умови для споживачів при покупці продукції з метою мінімізації витрат часу. Вони мають справу з обмеженим асортиментом товарів першої необхідності й нетривалого зберігання.

 

Організатори  оптового обороту — оптові ярмарки, товарні біржі, аукціони, оптові продовольчі ринки. Вони є важливим елементом оптової інфраструктури, і головне їх завдання — створення умов для організації оптової торгівлі. Втім, вони не виступають як суб'єкти оптової торговельної діяльності.

 

Оптові продовольчі  ринки — це місце купівлі-продажу конкурентоспроможної сільськогосподарської сировини і продовольства оптовими і роздрібними торговими підприємствами і приватними особами. Оптовий продовольчий ринок має власне складське господарство на відміну від оптового ярмарку і товарної біржі.

 

Дрібнооптові  магазини-склади — це різновид оптового ринку. Вони орієнтовані переважно на дрібних покупців — роздрібних торговців, власників наметів, ларків, невеликих магазинів. Дрібнооптові магазини-склади за кордоном (США, Франція, Німеччина, Італія) дуже поширені і називаються "кэш энд керри" — у перекладі "плати і відвозь". Вони з'явилися вперше в 30-ті роки, і мережа їх розвивається донині.

 

1.2. Кінцевою ланкою, що завершує процес просування товарів від виробника до споживача, є роздрібна торгівля — діяльність суб'єктів товарного ринку з продажу товарів і надання додаткових послуг безпосередньо населенню. У роздрібній торгівлі товари переходять зі сфери обігу у сферу споживання, тобто стають власністю покупця.

В Україні продаж товарів  населенню в основному здійснюють підприємства роздрібної торгівлі — власники об'єктів роздрібної торгівлі (магазинів самообслуговування, гастрономів, павільйонів, кіосків та ін.). Роздрібною торгівлею також займаються промислові й оптові підприємства через мережу власних фірмових магазинів та інші пункти продажу товарів, роздрібні ринки, підприємства громадського харчування, підприємців та інші суб'єкти господарювання різних форм власності.