Торгівля людьми

Торгівля  людьми 

     Останнім часом,  в пресі та по телебаченню, можна зустріти багато повідомлень про трагічну долю дівчат, жінок, хлопців та чоловіків, які бажаючи покращити умови свого життя, потрапили в рабство, завдяки торгівцям «живим товаром».

     Торгівля  людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Важливим етапом у ствердженні такої концепції стала Всесвітня конференція з прав людини, що відбулася у Відні у 1993 році, коли вперше насильство над жінками було визнано порушенням прав людини. Саме з позицій захисту прав людини в останні роки розроблялася низка міжнародних документів щодо боротьби з торгівлею людьми.

     Комісія ООН з питань боротьби з міжнародною  злочинністю вважає торгівлю людьми третьою за своїми масштабами категорією організованої злочинності, що поступається лише нелегальній торгівлі наркотиками і зброєю. За оцінками комісії, щорічні прибутки цього транснаціонального бізнесу становлять близько 12 мільярдів доларів.

     Уперше  термін «біле рабство» з’явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. У той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття «білого рабства» поширилося на торгівлю «живим товаром» загалом. Увезення жінок до країн як «наречених за листуванням», хатніх робітниць, офіціанток, танцівниць чи фото-моделей досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи примусу.

     Предметом торгівлі може бути будь-яка особа  незалежно від статі і віку: чоловіки – з метою експлуатації в праці, діти – з метою використання в жебрацтві, будь-які особи –  для вилучення і трансплантації органів. Торгівля жінками є лише складовою частиною феномена торгівлі людьми. 

     Із  спогадів………………….

     Після смерті батьків у  мене не було грошей на сплату боргу за квартиру, і я вирішив  ризикнути — поїхати  на роботу за кордон. В одній з газет  прочитав оголошення, гир фірма на вигідних умовах працевлаштовує за кордоном. Вирішив зателефонувати, щоб довідатися, яку роботу мені запропонують. Як повідомила секретарка, для працевлаштування в Ізраїлі мені знадобиться закордонний паспорт та час на оформлення робочої візи. У той момент я думав, що мені пощастило.

     Наступного  дня я пішов  у фірму на прийом до директора. Директор фірми виявився респектабельним  чоловіком близько 45 років. Він пояснив, що працювати я  буду в шпиталі, мене чекають гарні  умови проживання, висока зарплатня, але потрібно буде пройти медичне обстеження про всяк випадок, тому що пацієнти – люди із серйозними порушеннями імунної системи. Я сказав, що погоджуюсь, та віддав паспорт на оформлення візи.

     Через три місяці я летів  в Ізраїль. В аеропорту мене зустрів представник фірми і відвіз на машині в шпиталь, що знаходився в двоповерховому будинку на околиці. Останнє, що я запам’ятав, це обличчя, що схилилося наді мною зі шприцом у руці. Прокинувся я в напівпідвальному приміщенні без вікон, захотів підвестися, але не зміг через відчуття різкого болю в правому підребер’ї.

     Відкинувши  ковдру, я побачив, що живіт забинтований. За час перебування  в шпиталі я  втратив відчуття часу. Щодня до мене приходила жінка  і робила якісь  ін’єкції. Вона не знала  російської мови, тому я не зміг уточнити інформацію щодо місцезнаходження. Коли я зміг самостійно ходити, то побачив шов, що зарубцювався. Жінка видала мені квиток на літак і три тисячі доларів. Так, я повернувся додому з грошима, але без правої нирки… 

     В останні роки у зв’язку із збільшенням потоку нелегальних мігрантів і посиленням міграційних процесів у всьому світі, торгівля людьми все більше ототожнюється з нелегальною міграцією. У рамках цього підходу, запобігання торгівлі людьми означає запобігання в’їзду потенційних жертв у ту чи іншу країну. Боротьба проти торгівлі людьми перетворюється, таким чином, на боротьбу проти нелегальної міграції. Репресивними заходами у сфері міграції є жорстка візова політика, суворий прикордонний контроль, криміналізація дій осіб, що сприяють нелегальному в’їзду чи перебуванню нелегальних мігрантів.

     Процес  торгівлі людьми може включати особу  або групу осіб, починаючи з  вербувальника і закінчуючи особою, яка купує чи одержує жертву. Це може бути особа, що утримує людину в умовах рабства чи застосовує до неї методи, тотожні рабству, примусова праця, наприклад, примусове використання в промисловій, сільськогосподарській, рибальській галузях чи в жебрацтві, у домогосподарстві служницею чи в примусовому шлюбі. Відповідно до сучасного визначення торгівлі людьми вона визнається і без ознаки перетинання державних кордонів. Адже є велика кількість випадків «внутрішньої» торгівлі людьми, що відбувається під час переміщення людей з одного регіону в інший у межах однієї країни. Такі особи страждають від насильства не менше тих, кому доводиться перетинати кордон.

     Торгівля  людьми – здійснення з метою експлуатації: вербування, перевезення, передачі, переховування  або отримання людей шляхом погрози  силою або її застосування чи інших  форм примушування, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища, або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для отримання згоди особи, котра контролює іншу особу. 

     Із  спогадів………………….

     Після закінчення технічного вузу роботи за фахом мені знайти не вдалося. Мій колишній однокурсник запропонував поїхати разом із ним до Франції, щоб стати там найманцем. Він повідомив, що знайшов фірму, на якій пропонують зарплатню від 1,5 до 5 тисяч франків, включаючи амуніцію, страхування, харчування і проживання на військовій базі. Це здалося мені прекрасною нагодою подивитися світ та заробити гроші. Я оформив закордонний паспорт. У фірмі ми підписали контракт французькою мовою. Фірма оформила візи та в кредит купила квитки. Коли прилетіли на місце призначення, нас розмістили в казармі. Від хлопців з Росії ми довідалися, що будуть посилати в гарячі точки по всьому світові… 

     В основі сучасної еміграції з України  лежать міграційні процеси громадян України з метою працевлаштування за кордоном. Унаслідок важкої економічної ситуації в Україні, значного дефіциту робочих місць на ринку праці продовжується виїзд громадян з України до країн далекого зарубіжжя та Російської Федерації з метою працевлаштування. Сезонне, тимчасове працевлаштування або «човникові» поїздки за кордон у непростих економічних умовах перехідного періоду, на жаль, стали чи не основним способом виживання для багатьох українських сімей. За різними оцінками, протягом року приблизно 5 мли. наших співвітчизників перебувають на заробітках за кордоном.

     Росія для громадян України виступає країною  транзиту чи призначення. Наші громадяни  помилково вважають, що більшість  країн колишнього Радянського Союзу  не можуть бути небезпечними для них, оскільки майже не існує мовного  бар’єру, адже більша частина населення розуміє російську. Крім того, в’їзд у ці країни набагато простіший, ніж у країни далекого зарубіжжя, чим у свою чергу користуються торговці людьми.

     Також неефективність політичних та економічних перетворень в державі, корумпованість чиновників, декларативність соціальної політики, зростання прірви між верхами та абсолютною більшістю населення, нездійсненність романтичних мрій перших років незалежності призвели до виявлення ще одного фактора – зневіри в позитивні зміни в країні. Критичність ситуації в тому, що молоді люди не бачать перспектив для життя та самореалізації в українському суспільстві. Батьки не бачать перспектив для своїх дітей. Вища освіта не стає запорукою нормального забезпеченого життя. Виїзд за кордон розглядається як умова не тільки вирішення тимчасових фінансових проблем родини, але й як стратегія життєвого шляху для молодого покоління. 

     Хто ті люди, які потрапляють  до тенет торговців  «живим товаром»? Якого  віку та соціального  походження? Яку мають  освіту? Останні дослідження, що проводилися в Україні, показали, що найчастіше це молоді жінки 18-26-річного віку, переважно неодружені, з базовою загальною середньою або середньою професійною освітою, здебільшого з невеликих міст України. Рівень матеріального добробуту можна оцінити як низький і дуже низький, грошей не вистачає навіть на необхідні речі і продукти. Що стосується чоловіків, то більшість становлять одружені, віком 31-60 років, що виїжджають з метою заробити грошей за короткий строк для забезпечення належного рівня життя своєї сім’ї. Рівень освіти більшості такий самий, як і в жінок. Діти, що потерпіли від торгівлі людьми, це здебільшого особи віком від 13 до 18 років, переважну більшість становлять дівчата. Вони найчастіше походять з неповних та реструктурованих сімей, при цьому скаржаться на насилля, що вчиняється стосовно них з боку нерідного батька. Але такий загальний опис осіб, які належать до реальної групи ризику, не виключає представників інших демографічних груп.

     Слід  зазначити, що намагання потенційних  мігрантів виїхати та працевлаштуватися за межами держави активізує діяльність злочинних груп з оформлення виїзних документів і переправлення за кордон громадян України з метою їх подальшого продажу.

     Торгівля  «живим товаром» як асоціальне, кримінальне  явище має особливість пристосовуватися до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно від економічної і соціальної ситуації у кожній конкретній країні й у світі взагалі. Тому з часом з’являються нові тенденції в торгівлі людьми. Змінюються методи та підходи злочинних угруповань, способи вербування, групи ризику. Загалом зміни мають такі вияви:

• потерпілими від торгівлі людьми стають і чоловіки;
• усе менше жінок у віці за 35 років, а більше молодих – 15-19 років – вивозяться для роботи у секс-індустрії, що свідчить про тенденції до омолодження бізнесу і дитячого рабства;
• з’являється інформація про факти торгівлі дітьми;
• торгівці висувають більше вимог до «якості товару»;
• усе більше з’являється потерпілих від торгівлі людьми, які використовувалися не в секс-бізнесі, а експлуатувалися в домашньому господарстві, на напівлегальних та нелегальних мануфактурах та фабриках (їх вік 30-50 років);
• нові місця пошуку товару ( торгівці переходять до вербування у сільську місцевість);
• більш завуальованим та законспірованим стало вербування.

     Вербувальники беруть на себе більше роботи: вони знаходять людей, самостійно оформляють їм документи, самі перевозять їх через кордон і передають у руки покупцю за кордоном, одержуючи відразу гроші. Раніше вербувальники займалися лише вербуванням і оформленням документів, решту функцій брали на себе інші злочинці. У такій ситуації вербувальники часто не одержували обіцяні їм гроші. Поширюється внутрішня торгівля – з метою втягнення до порнобізнесу та проституції дітей, у тому числі на замовлення іноземців; змінюються форми торгівлі людьми, шляхи вивезення, зростають масштаби проблеми.

     Треба наголосити, що, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з однією її формою – сексуальною експлуатацією, котра приносить найбільші прибутки у сфері торгівлі людьми. Жінки, які вивозяться до іноземних держав з метою використання їх у секс-бізнесі, становлять украй ізольовану та беззахисну групу. Порушення прав людини та насилля носять масовий характер. Жінки працюють по 12-15 годин, а часто і цілу добу в секс-клубах чи бюро інтимних послуг, де власники, крім того, використовують їх прибиральницями, офіціантками чи хатніми робітницями. Обмеженням свободи, шантажуванням та залякуванням сутенери повністю підкоряють їх собі. Зрозуміло, що в таких умовах особа потерпає від психологічних, моральних та фізичних випробувань. Одним із вагомих факторів є те, що досить часто особа перебуває в чужій державі нелегально. Офіційні документи, за якими вона в’їхала, втратили чинність. (До більшості країн Західної Європи українські громадяни виїжджають за туристичними або гостьовими візами, термін дії яких – 3 місяці. Такі візи не дають права на роботу.) Крім того, майже в кожному випадку сутенери вилучають персональні документи (паспорти). Особу переконують (і воно насправді так і є), що лише той факт, що вона знаходиться на нелегальному становищі, тягне багато неприємних наслідків: ув’язнення, депортація, штраф. Тому особа сама зацікавлена уникати контактів з представниками влади, що в свою чергу унеможливлює будь-який правовий захист. Враховуючи всі ці обставини, не дивно, що жертви секс-бізнесу дуже рідко наважуються називати імена своїх сутенерів та свідчити проти них у судах. Крім того, іноземна мова стає на перешкоді спілкуванню жертви та представників влади.

Торгівля  дітьми

     Основний  спосіб втягнення дітей в торгівлю людьми – це пропонування привабливих  умов. Проте є багато випадків, котрі  свідчать про використання вербувальниками  примусу у той чи інший спосіб чи погроз. Деякі з потерпілих у  віці 11-18 років були доведені до несвідомого стану в результаті вживання спиртних напоїв, наркотиків, токсинів, потім їх закидали в автобус і вивозили. Важливо відзначити, що вербувальники заманюють дітей не тільки з бідних, але і з цілком благополучних родин.