Фінансовий контроль

Для того, щоб займатись аудиторською діяльністю, громадянин повинен отримати у встановленому  порядку атестат. Після цього  він може надавати  аудиторські  послуги чи в складі аудиторської фірми чи самостійно в якості індивідуального підприємця. Фірма та приватний підприємець, для початку роботи повинні отримати ліцензію на здійснення   аудиторської діяльності, їх включають у державний реєстр  аудиторів і аудиторських фірм. У 1993 році в Україні було прийнято Закон “Про аудиторську діяльність”, який визначає правові засади здійснення  аудиторської діяльності в Україні  і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення  достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудиторська перевірка може бути обов’язковою та ініціативною. Обов’язкова перевірка проводиться у випадках, які прямо встановлені  законодавством, чи за дорученням органів влади, яким таке право надане. Вона передбачена для певного переліку підприємств і організацій, зокрема: банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів громадян  або залучення чи торгівлю цінними паперами  (крім операцій з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів. Аудиторські перевірки також можуть проводитись за ініціативи керівництва або власників підприємства, його засновників, акціонерів. Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватись у вигляді консультацій  з питань організації бухгалтерського обліку, проведення фінансово-господарської діяльності відповідно до чинного законодавства, у тому числі і податкового. Аудиторські фірми – це комерційні організації і тому всі свої послуги вони виконують за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудиторською організацією. Під час проведення перевірок аудитори самостійно визначають форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору  із замовником, професійних знань та досвіду. Аудитори мають право отримувати всі необхідні документи  для проведення перевірок, а також пояснення до них. Крім того, можуть перевіряти наявність грошових коштів, майна, інших цінностей. Поряд з цим аудитори зобов’язані належним чином  надавати аудиторські послуги, повідомляти власників, замовників про виявлені недоліки ведення бухгалтерського обліку і звітності, зберігати в таємниці інформацію, отриману під час аудиту.  До правил, які торкаються відповідальності аудитора, відносяться стандарт з підготовки листа-зобов’язання  аудиторської організації про згоду на проведення аудиту, документованого аудиту, діям аудитора при виявленні перекручення бухгалтерської звітності. Все це направлено на те, щоб аудиторська перевірка  кваліфіковано вирішувала  задачі, які перед нею поставлено. З метою забезпечення  об’єктивності і неупередженості  в  проведенні аудиторських перевірок  чинним законодавством забороняється проведення таких перевірок  аудитором, який має власні майнові інтереси, прямі родинні стосунки з керівництвом суб’єкта господарювання, що перевіряється, або є членом керівництва , засновником чи працівником (те саме – стосовно дочірніх підприємств, філій).

Результати  проведення аудиторської перевірки  оформлюються аудиторським висновком, який є офіційним документом  і має бути засвідченим  підписом та печаткою аудитора або аудиторської фірми. У ньому повинен бути зроблений  висновок стосовно достовірності звітності  підприємства, її повноти  і відповідності  чинному законодавству та нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської  діяльності. Це документ, який має юридичне значення для  усіх юридичних та фізичних осіб, органів  державної  влади та управління, органів місцевого  самоврядування  та судових органів. Висновки за результатами перевірки, яку  проведено за дорученням  державних  органів, прирівнюється до висновку експертизи, яку призначено  у  відповідності  з процесуальним  законодавством. Аудиторський висновок складається з трьох частин: ввідної, аналітичної та підсумкової.Ввідна частина має в собі дані про аудиторську організацію(аудиторі) – адресу, повне найменування, дані про ліцензію, номер розрахункового рахунку, фамілії, імена та по-батькові аудиторів, які приймали участь у перевірці. В аналітичній частині висновку вказується  найменування економічного суб’єкта, період перевірки, результати експертизи організації бухгалтерського обліку, складання звітності та стану внутрішнього контролю, факти виявлених аудиторською перевіркою порушень, які впливають на достовірність обліку  та звітності  та, які можуть нанести збиток  власникам економічного суб’єкта, держави  та іншим. Підсумкова частина  - це запис про те, що аудитор (аудиторська організація) підтверджує достовірність  бухгалтерської (фінансової) звітності економічного суб’єкта. Однак  якщо в ході  перевірки виявлені аудитором суттєві порушення не були усунуті, робиться запис про неможливості підтвердження достовірності обліку. Аудиторський висновок  в цілому надається замовнику аудиту (власникам чи керівництву економічного суб’єкта, державному органу). Зацікавленим особам  економічний суб’єкт  повинен надавати  тільки заключну частину  аудиторського висновку. Якщо зацікавлена особа із-за того, що аудиторський висновок  був неякісним, понесло втрати, то винуватому аудитору (аудиторській організації) можна пред’явити претензії в судовому порядку.

 Щодо  форм то державний фінансовий контроль здійснюється в формі попереднього, поточного та подальшого контролю. Попередній контроль  - це перевірка на стадії складання та розгляду проектів формування і використання державних коштів  установами та організаціями, які існують за рахунок державних коштів  чи які претендують на отримання фінансової допомоги, бюджетних кредитів, фінансування інвестицій, цільових та інших програм, а також отримання   державних гарантій. Тобто проводиться до здійснення фінансових операцій. Поточний контроль здійснюється безпосередньо  в процесі формування та використання державних засобів  з ціллю оперативного усунення  порушень, що мають місце. Тобто проводиться у процесі фінансових операцій. Подальший контроль представляє собою контроль за підсумками формування та використання державних коштів з встановленою періодичністю  чи в одноразовому порядку  з метою перевірки правильності та ефективності використання наданих коштів, затвердження звітів про їх використання, оцінки діяльності об’єктів контролю. Тобто проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року. Методи фінансового контролю, як конкретні способи і прийоми його проведення, включають ревізії, тематичні перевірки, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності. Ревізія представляє собою метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку   і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Вона являє собою систему обов’язкових контрольних дій. Перевірка ж здійснюється з метою докладного вивчення окремих ділянок  фінансово-господарської діяльності  підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Вона являє собою одиничну контрольну дію.

Ревізії бувають:

      -   комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності, а саме:

     - операції з грошовими коштами;

     -   розрахункові та кредитні операції;

     -   розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами;

      - правильність планування та розходування засобів на утримання бюджетних установ, формування та використання ними позабюджетних коштів;

     - схоронність основних засобів та нематеріальних активів та операцій з ними;

    - збереження виробничих запасів, товарно-матеріальних цінностей та операцій з ними;

  -  інвестиційні операції;

  -  розрахунки з оплати праці та нарахування податків;

  -  формування собівартості продукції (робіт, послуг);

  - формування фінансових результатів;

  - організацію  та стан бухгалтерського обліку  та внутрішнього (відомчого) обліку.

  -  часткові(що охоплюють лише її окремі сторони);

  - тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах з певного переліку питань);

  -  планові і позапланові;

  - суцільні й вибіркові (залежно від повноти залучення документів).

Для проведення ревізії чи перевірки  встановлюється визначений  строк. Вони можуть проводитись силами одного ревізора  чи групи (бригади) ревізорів, в необхідних випадках з залученням експертів зі спеціальних питань. Ревізія – це найбільш ефективний та достовірний  метод фінансового контролю особливо для цілей  наступного контролю, тому що  за наявності на об’єкті, що перевіряється, усіх необхідних документів може дати вичерпну відповідь  про використання засобів  в періоді, що перевіряється. Саме тому, коли розглядаються так звані економічні злочини, призначається ревізія фінансово-господарської діяльності об’єктів, якими зацікавлене слідство  в цілому чи по основним питанням цієї діяльності.

Із-за великого об’єму матеріалу, який належить до перевірки, та необхідності  затрати  значного проміжку часу  на практиці найчастіше призначаються перевірки  конкретних питань. Ревізія та перевірка обов’язково проводяться за програмою (переліку основних питань), котра затверджується керівником, який призначив  ревізію, чи іншою посадовою особою за його дорученням. Програма повинна бути виконана  повністю, однак в ході роботи  ревізори самостійно визначають необхідність  та можливість застосування  тих чи інших ревізійних дій, прийомів та способів отримання інформації, аналітичних процедур, які забезпечують  надійну можливість збору доказів, що потребуються. Але в будь-якому випадку, для того, щоб отримати доказові відповіді   на поставлені в програмі питання, ревізор повинен провести ряд дій, котрі для кожної ревізії  та перевірки однакові і обов’язкові. Починають ревізію зазвичай  з перевірки установчих та реєстраційних документів організації. Потім переходять до вивчення  та аналізу планових, звітних, бухгалтерських та інших документів. Тут ревізор повинен встановити  законність і правильність операцій, які відображено в документах, чинність самих документів, відповідність їх встановленим формам, безпомилковість розрахунків, які в них записані. Ця робота продовжується практично в ході усієї ревізії. Одночасно ревізор  повинен упевнитись  в дійсності здійснення тих чи інших операцій, отримання чи видачі вказаних в документах грошових коштів та матеріальних цінностей, фактичного виконання робіт  чи надання послуг. Він робить це шляхом зіставлення бухгалтерських записів з обліку з виправдувальними (первинними) документами та відповідними  вихідними даними, а також записів, документів та фактичних даних по одним операціям, наприклад, натуральних показників звітності – з даними по затратах  грошових коштів  та матеріальних цінностей. В цих же цілях прибігають до проведення зустрічних перевірок – звіренню записів, документів і даних з записами, які маються в організації, що ревізується, з документами і даними, які знаходяться  в тих організаціях, від котрих отримано  чи яким видано грошові кошти, матеріальні цінності  та документи, виписки з банку по рахунках організації з достовірними даними (записами) по цих рахунках. При організації зустрічних перевірок  часто виникає необхідність  удаватися до допомоги колег-ревізорів, які працюють на території  інших суб’єктів, просити перевірити документи, які знаходяться в тамтешніх організаціях. Вони зобов’язані  надавати таку допомогу. Щоб отримати   необхідні докази, ревізору доводиться користуватись  і методами фактичної перевірки – потребувати проведення  інвентаризації, займатись з участю спеціалістів  перерахунком, зважуванням та обміром сировини, матеріалів та готової продукції, оцінкою якості продукції та дотримання технологій. Це потрібно для того, щоб встановити  дійсні витрати, правильність списання сировини та оприбуткування готової продукції, дотримання норм природного збитку при зберіганні  та транспортуванні  матеріальних цінностей, отримати інші підтвердження.

Одним із найважливіших розділів ревізії  – перевірка дотримання встановленого  порядку ведення бухгалтерського  обліку грошових коштів та матеріальних цінностей, організації їх охорони  та забезпечення схоронності. Тут використовують рахункові перевірки бухгалтерських звітів  та балансів для встановлення  достовірності звітних даних, виявлення  та ліквідація перекручення та помилок, оцінюють обґрунтованість та правильність розрахунків  та даних для визначення звітних показників  роботи організації, фондів заробітної плати, рівня собівартості робіт та послуг. Перевірка правильності    та повноти нарахування та уплати податків – непрямий обов’язок ревізора, але якщо він в ході ревізії зустрінеться з якими-небудь порушеннями в цьому відношенні, він повинен поставити питання про передачу матеріалів в податкові органи. При проведенні ревізії обов’язкова перевірка стану внутрішнього контролю в організації. Хороша постановка внутрішнього контролю сприяє успішній діяльності організації і може допомогти вирішенню задач ревізії. В сучасних умовах все частіше організації ведуть облік з використанням повної чи часткової комп’ютерної обробки даних. Суттєво, що для проведення ревізії в таких умовах  ревізори повинні  володіти певною підготовкою чи використовувати роботу експертів. Результати ревізії (перевірки), як правило, оформляються актом, котрий підписують ревізуючі, керівник та головний бухгалтер організації, яка ревізується, а в необхідних випадках – раніше працюючий в ревізуємій організації керівник та головний бухгалтер, до часу роботи яких відноситься період, охоплений перевіркою. В декотрих випадках, які визначено нормативними документами, процедура підписання  акту керівником  та головним бухгалтером може бути  замінена процедурою їх ознайомлення зі змістом акту.

Акт ревізії – документ, який має  чітко визначені параметри. Він  повинен мати відповіді на всі  питання, які поставлені в програмі ревізії. У змісті акту ревізії ревізуючі органи повинні дотримуватись об’єктивності, точності використовуємих даних та описів виявлених фактів, ясності і грамотності викладення. Результати  ревізії вилагаються в акті  на основі перевірених даних та фактів, які підтверджено документами, результатами проведених зустрічних перевірок та перевірок дійсності здійснення операцій, інших ревізійних дій, висновків спеціальних експертиз та залучених спеціалістів, пояснень посадових та матеріально-відповідальних осіб. Не допускається включення в склад акту ревізії висновків ревізуючи та інших осіб, припущень та фактів, які не підтверджено документами, даних із слідчих матеріалів та посилань на показання, які було дано слідчим органам, не пере провірених ревізуючими органами  матеріалів внутрішнього (відомчого) контролю.   В акті ревізії перевіряючі не повинні давати правову та морально-етичну оцінку дій посадових та матеріально-відповідальних осіб ревізуємої та інших організацій, кваліфікувати їх вчинки, наміри та цілі, застосовувати поняття та фрази, які мають свідомо оціночний чи звинувачувальний сенс. Акт ревізії складається із тексту акту та додатку до нього, на які маються посилання в тексті (документи, копії документів, пояснення посадових та матеріально-відповідальних осіб). Обов’язково в акті ревізії  приводиться повне найменування перевіряємої організації зі вказанням відомчої приналежності, її фінансові та інші реквізити, загальні дані про її діяльність. Вказують період та строки проведення  ревізії, ким та на якій підставі вона проведена. Довідково повідомляється, коли і ким проводилась попередня ревізія, що зроблено в організації за попередній період  по усуненню виявлених недоліків та порушень.Основний зміст акту – це виявлені факти порушень законодавства та інших нормативних правових актів, які регламентують фінансово-господарську діяльність організації; конкретні приклади та суми нецільового використання коштів державного бюджету за статтями  бюджетної класифікації, розкрадань, нестач, інших зловживань посадових та матеріально-відповідальних осіб. В акті слід показати  загальний розмір документально підтвердженого збитку, який виявлено ревізією, інші наслідки розкритих порушень, фамілії, посади осіб, якими вони допущені, дані про застосування штрафних санкцій за нецільове  використання бюджетних коштів

 

1.2. Об’єкти та суб’єкти державного фінансового контролю в Україні.

 

Державний фінансовий контроль вирішує складні  та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим визначаються вимоги до його організації. Завдання і функції органів державного фінансового контролю в Україні показані на Рис.2

Загальний контроль

 

 

Спеціалізований контроль

 

 

Верховна  Рада

 

 

Кабінет Міністрів

 

 

Національний  Банк

 

 

Рахункова Палата

 

 

Міністерство  Фінансів

 

 

Фонд Державного Майна

 

 

Інші органи виконавчої влади.

 

 

Державний департамент  фінансового моніторингу

 

 

Державна  Податкова служба

 

 

 

Державна Контрольно-Ревізійна  служба

 

 

Державна  комісія з цінних паперів та фондового  ринку

 

 

Уповноважений орган  виконавчої влади у сфері регулювання  ринків фінансових послуг

 

Державне  Казначейство

 

 

Державна  Митна служба

 

 

Дирекції державних позабюджетних  цільових фондів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2 Завдання і функції органів державного фінансового контролю в Україні.

 

Державний контроль здійснюється на рівні центральних  органів державного управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль під  час визначення основних напрямків  бюджетної політики , розгляду проекту  державного бюджету на новий бюджетний  рік, внесення змін та доповнень до затвердженого бюджету, розгляду і  затвердженню звіту про виконання  державного бюджету за минулий бюджетний  період, прийняття законодавчих актів  щодо виконання бюджету.

Контроль  за витрачанням державних коштів, дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами  виконавчої влади покладений на спеціально створену рахункову палату ВРУ. Важливі функції у фінансовому контролі виконує Кабінет Міністрів України. Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його центральний апарат і Державна контрольно-ревізійна та Державна податкова служба, яка до речі  була відокремлена від Міністерства фінансів України  і набула статусу окремого міністерства. Вони здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій, господарських органів. Кожна з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов’язки і завдання.