Прочитайте, будь ласка, 
особисте звернення 
програміста Вікіпедії Брендона Гарріса

Read now 

Триває конкурс «Французька осінь» у Вікіпедії

[ред.]Хрещення Русі

Матеріал з Вікіпедії  — вільної енциклопедії.

Хрещення  Русі — процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі.

Хрещення Володимира. Фреска В.М.Васнецова, Володимирський собор у Києві

Ключова подія —  масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

[ред.]Передумови

Судячи з різних джерел (переказів, літописів, матеріальних пам'яток), християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли  до складу Київської Русі, з'явилося  практично одразу після початку  його поширення у світі, за часів  святих апостолів. Процес поширення  християнства був тривалим і поступовим. Так у III ст. з'являються згадки про Скіфську єпархію у складі єдиної вселенської кафолічної православної церкви, до складу якої входила значна частина земель майбутньої Київської Русі. Християнське життя єпархії дещо занепадає з приходом гуннів (в інших джерелах - болгарів), союзу племен змішаного праслов'янотюркоугрофінського походження і появи держави Велика Болгарія (Гуннія, Хазарія). Але Скіфська єпархія продовжує існувати до IX ст. (тобто фактично до прийняття християнства на Русі).

У будь-якому випадку  можна говорити про те, що на момент прийняття християнства у суспільстві  Київської Русі існувала велика кількість  різних віровчень і напрямків, серед  яких слід відмітити язичництво, християнство (грецького і латинського обрядів, все ще єдиної на той час вселенської кафолічної церкви), мусульманство (поширене у сусідній Волжській Булгарії, а отже без сумніву відоме і на Русі), іудаїзм (віра правителів Хазарії, а також спільнот у різних містах Русі, зокрема Києві). Таким чином, передВолодимиром Великим, стояла складна задача - вибрати одне з віровчень про єдиного Бога, кожне з яких мало значну частину своїх прибічників на землях Русі - християнства грецького або латинського, ісламу чи іудаїзму у якості державного віровчення.

Питання поширення  християнства на землях Русі (в ті часи Скіфії) висвітлені у працях відомих  церковних істориків, таких як Іоанн  Золотоустий і Тертулліан ще задовго  до його прийняття у Великому Князівстві Руському.

[ред.]Загальні міркування

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши  у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення  християнських ідей і цінностей  до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

[ред.]Наукові джерела історії староруського християнства

До найвідоміших вітчизняних  джерел фахівці відносять твори  теоретиків київського християнства: “Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона (бл. 1053 рр.), “Послання до смоленського пресвітера Фоми” наступного митрополита-русича Климента Смолятича (?-1154р.), “Послання до братії” Луки Жидяти, “пам'ять і похвалу Володимирові” Якова Мнима (11 ст.), “Повість временних літ” і “Житіє Феодосія Печерського” Нестора (бл. 1056-після 1113рр.), “Києво-Печерський патерик” та інші.

Іноземні джерела  про християнство у Київській  Русі представлені житіями святих (Георгія  Амастридського, Костянтина Філософа, Стефана Сурожського), енцикликою патріарха  Фотія, творами Прокопія Кесарійського, повідомленнями західноєвропейських  авторів - архієпископа Бруно (974-1009рр.), краківського єпископа Матвія (12 ст.) та інших.

[ред.]Перші християни

Християнизація Русі завдяки географічному положенню  країни (суміжність з Чорним морем і невелика віддаль від Близького Сходу), почалася з раннього проникнення християнства вже за перших віків по Хрещенню Русі на територію нинішньої України.

Свідчення істориків  говорять про появу християнства на території, яку обіймає сучасна  Україна, у пізньоантичних містах Північного Причорноморя, які були населені грецькими  колонистами та в перші століття нової ери стали зосередженням  найбільших вогнищ християнства.

З цього регіону  на початку нашої ери починає  поширювати християнство на теренах  Східної Європи апостол Андрій Первозванний. Його кафедра містилася в Синопі і була апостольським осередком , найближче розташованим з північнопонтійськими землями. Особливого значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у «Повісті временних літ», про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі Русі апостол Андрій під час однієї з своїх місійних подорожей в середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє.

Чи апостол Андрій був на території Києва, на це нема джерельних доказів, але майже певне, що він, згідно з писанням Євсевія  Кесарійського, який ґрунтувався на Оріґені (3 в.), одержав як місійну  територію Скитію, тобто землі  нинішньої України. Він мав з  Синопу податися на Закавказзя, Чорне  море та в Скитію (А. Карташев). Є. Голубінський і С. Томашівський уважають, що розповідь  про апостольство Андрія в Україні  є твором пізнішим, але М. Чубатий  доводить, що перебування Андрія на Русі є майже певне.

Другим легендарно-відомим  місіонером на землях Русі був учень  апостола Петра римський папа Климент I (88-97 рр.). Як опозиціонера до офіційної римської релігії, його було заслано наприкінці І ст. н.е. до каменоломень Херсонесу Таврійського, де він зазнав мученицької смерті за пропаганду християнського віровчення. Повертаючись до 867 р. до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощів св. Климента , щоб представити їх у Римі і Константинополі.

Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло  офіційне розміщення після перевезення  князем Володимиром (980-1015 рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у988 р. голови Климента, а також тіла його учня Фіва, в спеціальній раці. Автор «Слова», виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі.

Конкретніші дані про  наявність християнства на укр. землях походять з часів перебування  на тих територіях ґотів, які прийшли  у 3 в. з півночі Ґоти нищили християнські колонії, вони доходили до Малої Азії і брали невільників аж з Каппадокії, які знайомили ґотів а християнством. Єп. західних ґотів Ульфіляс переклав Св. Письмо на ґотську мову, т. зв. «Кодекс Арґентеус» (тепер зберігається в Упсалі в Швеції). На Соборі в Нікеї 325 брав участь єп. ґотів Теофіль. Одним з наступників Теофіля був єпископ Унило, що його висвятив св. Іван Золотоустий. Осідком Унила була Дора в Криму. Наїзд гунів (375) загальмував поширення християнства на українських землях на довший час, хоч у південному Криму залишилися ґоти, бо не всі під тиском гунів подалися на Захід. Археологічні розкопи стверджують існування церков на Причорномор'ї у 3 - 4 вв. Найдавніші речі церковного вжитку знайдені в Херсонесі і Керчі, походять з 4 — 5 ст.

[ред.]Християнство за перших руських князів

Є відомості, що бл. 860, два руських князі мали б прийняти християнство, бо патріарх Фотій в одному посланні пише, що він вислав на Русь єпископа десь бл. 864. Нема, однак, певності, чи то було єпископство в Тмуторокані, чи в Києві.

Наприкінці 9 ст. організаційно  в “руській землі” оформлюється церковна структура - митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. 9 ст.), який схилив київського князяАскольда до прийняття християнства. За переказами, на могилі Аскольда мала бути збудована церква св. Миколи, що свідчило б, що він був християнином.

Однак обмеженість  в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ.

Наступник Олега на київському столі Ігор I (913-945 рр.) сприяв дуалістичному, двомірному характеру релігійного життя в державі. Він толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому проникненню в країні.

Знову ж за Олега  язичницька реакція придушила християнство, але воно не зникло зовсім, і є  свідчення, що за кн. Ігоря існувала в Києві церква св. Іллі, бо при  укладанні договору з греками 944 частина його посольства присягала на Євангеліє.

Християнство ширилось в Україні також з Заходу, з  Моравії, де місійну працю провадили  Кирило і Мефодій та їхні учні. Обидва слов. апостоли в дорозі до хозарів  були в Криму і там найшли мощі папи Климентія І. З діяльністю Кирила і Мефодія традиція пов'язує проникнення  християнства через Галичину на Волинь, де мали б бути у Володимирі єп. ще перед хрищенням Києва за Володимира Великого. Припускають, що за тих часів  у Перемишлі вже було єпископство (М. Чубатий).

По смерті Ігоря у 945 р. на чолі держави стає його вдова – княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше в Києві у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936-973 рр.). За свідченням німецьких хроністів , посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь він прислав на Русь посольство на чолі з єп.Адальберт. Проте вже у 962 р. він вернувся назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва.