Проблема свободи та її меж

У деяких народів  існує чіткий розподіл духів на злих та добрих. В українській міфології  існує відносна байдужість до такого розподілу, адже добро і зло, які  несуть духи, визначаються не стільки  природою самих духів, скільки їх роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, що могли нести зло, аби задобрити  їх, відвернути від себе небажані випадки  та явища. Навіть після прийняття  християнства, як і в старі часи, так і через тисячі років, українець  завжди ладен діяти по принципу: "Бога люби, але і чорта не гніви".

Висновок

Таким чином, можна  зробити наступні висновки:

Високорозвиненій  суспільно-господарчій системі трипільців відповідали складні релігійно-світоглядні  уявлення, що передусім були хліборобського спрямування. Релігія скіфів досягла  розвинутого політеїзму. Скіфи стояли на порозі створення національно-державної  релігії з визначеним загальнодержавним  пантеоном вищих богів, їхня релігійно-міфологічна  система сполучала в собі елементи зооморфної символіки звіриного  стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської  культури з впливом грецької міфології.

Пов'язаному з  піччю вогнищу слов'яни приписували  чудодійні сили покровителя Роду. Згідно з віруванням, при зіткненні  з вогнем і землею збільшувалась  родючість, тому піч була тим священним  місцем, де жінка повинна народжувати  дитину. В той же час піч —  місце перебування померлих членів роду. За повір'ям, піч могла забрати  хвору дитину і повернути її назад  здоровою. Це свідчить про давнє  надання вогню відроджуючої функції. Вогнищу приписувались також  очисні й охоронні властивості. Вогонь асоціювався з сонцем, яке дарувало тепло і світло. Сонячна сила могла  дати дівчині красу, подарувати кохання. Такі ж магічні властивості надавались і домашньому вогнищу. Всесвітня  гармонія фізично символізувалась  в образі пошлюблення вогнесвітла  з водою. Цей символ здійснювався в день Купала і був прообразом статевого злиття на землі. Подібно  до кельтів, слов'яни мали священні гаї, що заміняли їм храми. І в слов'ян, і в кельтів навколишня природа  є живою: дерева і трави говорять між собою та з птахами і  з людьми. Предметами особливого шанування  були у них ліси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви. Дерево життя - це уособлення космогонічних  і часових уявлень: його коріння  йшло в глибини землі, в царство  померлих, стовбур символізував покоління  живих, а листя і крона —  житло богів та духів.

Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно  природні, пов'язані з хліборобським  або пастушим побутом наших предків.У  деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих. В українській  міфології існує відносна байдужість до такого розподілу, адже добро і  зло, які несуть духи, визначаються не стільки природою самих духів, скільки їх роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, що могли нести зло, аби задобрити їх, відвернути від  себе небажані випадки та явища. Навіть після прийняття християнства, як і в старі часи, так і через  тисячі років, українець завжди ладен  діяти по принципу: "Бога люби, але  і чорта не гніви".

Список  використаної літератури

1. Костомаров Н.  Словянская міфологія // Хроника-2000 Вып 2.-К., 1993.

2. Колодний А. Методологічні  засади наукового відтворення  історії релігії в Україні//Історія  релігій в Україні. — Київ-Львів, 1992.

3. Ребіндер Б. Влесова  книга — життя та релігія  слов'ян — К. 1993.

4. Рыбаков Б. Язычество  древних славян. - М, 1991.

5. Бєссонова С.  Религиозные представлення скифов. - К., 1993.

6. Полонська-Василенко  Н. Історія України В 2 т.  Т 1.-К. 1993. 1