Філософія політики

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  авіаційний університет 
 
 
 
 

Індивідуальне домашнє завдання  

на тему:

«Філософія  політики» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав:

Кононов О.О.

ФМЛ ОР-211 
 

Київ 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття політики і її види…………………………………………… с. 4
2. Розвиток політичної філософії, політичної соціології та політології…………………………………………………………..… с. 10
3. Політична система…………………………………………………… с. 13
4. Громадянське суспільство……………………………………..…… с. 19
5. Політична свідомість і політична культура……………………… с. 23

Висновок

Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Уже нікого не дивує, якщо українців називають  «заполітизованою» нацією: ми найперше дивимося новини, співпереживаємо за вибори, виходимо на майдани, пишаємося  нашою свободою слова і, зрештою, маємо дуже багато політичних партій, які хоча й не діють, але приносять нам моральне задоволення від самого свого існування.

     Така, грубо кажучи, вакханалія, яка діється  в нашій політиці не може не цікавити наш народ, який був роками, а той  десятиліттями, відірваний від бачення владних процесів з середини. Але тут постає питання, яке цікавить всіх – коли ж буде порядок? Даний реферат розглядає тему політичної філософії для того, щоб дати базові поняття політики і її системи, розвитку самого поняття «політика», а також пояснити суть громадянського суспільства та політичної свідомості і культури.

     Якщо  знати такі базові поняття, то стане  легко розібратися не тільки у  життєвому політичному сьогоденні, але й спрямувати свої думки до ідеї побудови політично культурного суспільства.

     Будь-яка  система матиме ознаки хаосу, якщо правила  і поняття цієї системи не визначені, тобто не можна грати в таку гру як політика і не знати її правил і основних понять. Неможливо  будувати політично свідоме громадянське суспільство без розуміння самої суті такого суспільства.

     Ціль  цього реферату – дати визначення основним рисам філософії політики і віднайти шляхи розуміння політичної системи самої України, постаратися  порівняти теоретичну філософію  політики із практичною, яка нас  оточує. 
 
 
 
 

1. Поняття політики і її види.

     «Політика – мистецтво управління державою».

     Аристотель

     Термін  «політика» належить до числа найбільш уживаних. Ми говоримо про внутрішню  і зовнішню політику, про економічну, соціальну, культурну, демографічну, екологічну й інші політики, політичне життя і боротьбу, політичну владу і політичну систему, політичні конфлікти і кризи, про політичну культуру, політичний плюралізм, політичні права, волі і обов'язки, політичні спілки, коаліції, лідерів і т. п. Тим самим ми виділяємо особливу, специфічну, своєрідну область, сферу громадського життя, що існує, функціонує і розвивається поряд з економікою, соціальним життям і духовною культурою. Політика виступає в цьому плані як специфічний вид соціальної реальності, соціальної взаємодії, особливий вид соціальної діяльності і соціального регулювання.

     Широта, складність, багатогранність і багаторівневість такого феномена, як політика, створюють чималі складності в його чіткому визначенні. Не випадково не тільки в повсякденній свідомості, але й у наукових виданнях спостерігається велика строкатість таких визначень. Але і при цьому все-таки можна виділити те головне, сутнісне, що характерне для політики. Це — публічна влада, відносини володарювання як відносини панування (правління) і підпорядкування (виконання). М. Вебер, який особливо багато зробив для утвердження політичної соціології, визначав владу як «можливість для одного діяча в даних соціальних умовах проводити власну волю навіть всупереч опору». Т. Парсонс розумів під владою «здатність суспільства мобілізувати свої ресурси заради досягнення поставлених цілей», «здатність приймати рішення і домагатися їхнього обов'язкового виконання». У такому ж дусі визначає владу і Н. Смелзер: влада — «це здатність нав'язувати свою волю іншим і мобілізувати ресурси для досягнення мети». Немає політики без влади і владних відносин, тобто без спроможності, права і можливості одного соціального суб'єкта вирішальним чином впливати на дії іншого, спираючись на свою волю й авторитет, моральні і правові норми, звичаї і традиції, погрозу примусу і покарання і т. п. Разом з тим було б невірним цілком ототожнювати владу і політику, тому що не усяка влада виступає як політична. Так, влада глави сім'ї над її членами, узята сама по собі, — це не публічна, а особиста, індивідуальна влада, а тому й не політика. Публічна влада, насамперед влада держави, і політика виникають і існують тоді, коли суспільство в результаті свого розширення й ускладнення виявляється нездатним залишатися в рамках колишньої саморегуляції, самоврядування. У ньому виявляється і зберігається об'єктивна потреба в забезпеченні ззовні контролю за поведінкою його членів та їхніх взаємин, а тим самим і у виділенні для цього особливого шару людей, що здійснюють такий контроль і соціально-політичне регулювання. Не може розглядатися як політична і влада керівника, лідера й у ряді інших малих самодіяльних груп і об'єднань.

     Публічна  влада, володарювання — атрибут, невід'ємна властивість політики. Між ними — найтісніший, органічний взаємозв'язок. З одного боку, влада виступає як джерело, основа і засіб утвердження і здійснення політики; а з іншого боку — саме проведення певної політики приведе до утвердження, функціонування і розвитку відповідної влади. Але поняття влади ширше, ніж поняття політики ще й у тому змісті, що влада може носити не тільки політичний, але й економічний і духовно-ідеологічний характер, не говорячи вже про сімейну чи суспільну владу неполітичного характеру, про що вже було сказано вище. У той же час неправомірно зводити політику лише до державної політики, тому що перша здійснюється не тільки державою, але й іншими соціальними суб'єктами (партіями, класами, націями й іншими етносами, громадськими організаціями й об'єднаннями, особистостями й ін.).

       Політика — це одна з основних сфер громадського життя, пов'язана з відносинами з приводу встановлення, Організації, функціонування і зміни публічної влади; діяльність (у більш вузькому змісті— основні принципи, норми і напрямки діяльності) соціальних суб'єктів по здійсненню політичної (державної і суспільної) влади. [4; C. 237 – 238]

     Сфера політики є найважливішим структурним  елементом суспільного життя, одним  з головних регуляторів соціальних відносин, що пронизує все суспільство.

     Політичні аспекти присутні практично у всіх видах діяльності людей. У науковій лексиці постійно використовуються такі поняття, як «економічна політика», «соціальна політика», «національна політика», «міжнародна політика», «культурна політика» та ін. Слово «політика» відображає ідеї, цілеспрямовані дії певних структур, відповідальних за здійснення комплексу скоординованих заходів. Саме в такому сенсі вживається воно у словосполученнях «аграрна політика», «містобудівна політика», «науково-технічна політика». Асоціюється воно і з поняттям «ідеологія», яка безпосередньо пов'язана зі здійсненням акцій, наприклад, у сфері демографії, виховання, діяльності конкретного засобу масової інформації тощо.

     Політика  — галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади. Влада є невід'ємним організуючим елементом цивілізації. Різноманітність видів і форм політики можна зобразити схематично (Схема 19).

     Політика  як об'єкт наукового аналізу має  багато вимірів і площин, привертає  увагу представників усіх суспільних наук, що розглядають політичні об'єкти і феномени під різними кутами зору. Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації. Юриспруденція досліджує «стикову» взаємодію правових і державних норм та інститутів. Історію цікавлять факти щодо розвитку політичних інститутів та ідей. Психологія звертається до психологічних механізмів та стереотипів політичної поведінки людей. Політологія досліджує структуру політичних органів та інститутів, їх взаємовідносини (наприклад,   законодавчої та виконавчої гілок влади), розстановку політичних сил в суспільстві тощо. Політична сфера привертає увагу і соціології, будучи об'єктом аналізу соціології політики (політичної соціології). [3; С. 279 - 280]

     Політика  є особливим видом діяльності, який пов'язаний із одержанням і здійсненням  влади, насамперед, державної. Незважаючи на численність підході до визначення суті політики, їх можна, узагальнюючи, звести до двох основних Це, по-перше, розуміння політики як зіткнення та протиборства великих груп людей, соціальних спільностей, прагнення до панування одних над іншими, намагання мати перевагу у здійсненні інтересів. По-друге, це спосіб бачити у політиці засіб узгодження інтересів різних соціальних груп, підпорядкування їх спільному началу, досягнення визначеної мети. Кожна з цих позицій, які, здавалося б, виключають одна одну, не є хибною. Більше того, сформувати повну, цілісну уяву про політику можна лише враховуючи обидві.

     Політика - специфічна галузь людської діяльності, в якій виявляються відмінності  інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; вони стикаються протиставляються чи збігаються, відбувається безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодженості. Проте політика - не тільки сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення і протиборства, а й спосіб певної субординації даних інтересів, підпорядкування їх началу, яке є найбільш значущим, а отже, і обов’язковим для всього загалу. Йдеться про політичну владу. Боротьба за завоювання і здійснення влади - це основний зміст політики, а тому й основне питання яким займаються науки, що вивчають її, в тому числі і соціологія політики.

     Поняття влади взагалі, як і поняття політичної влади, трактується по-різному. У  повсякденному житті ми говоримо про владу батька над дітьми, про  владу пророка над послідовниками його вчення, про владу над людиною сил природи, про владу держави над своїми громадянами тощо.

     Незважаючи  на те, що політична влада, спираючись на систему інститутів на чолі з  державою, вимагає організаційних дій, політичні відносини можуть мати як інституційний, так і не інституційний характер. Отже, говорячи про політику, ми так чи інакше повертаємося до неї як до людської діяльності, пов'язаної з відношенням до влади. [1; С. 134-135]

     Політика  — важливий компонент життєдіяльності  суспільства. За своєю природою вона пронизує всі сфери суспільного життя. Як соціальне явище політика носить відносно самостійний характер, і її розвиток відбувається на основі своїх власних об'єктивних закономірностей. Але сутнісний аналіз цього соціального явища не може бути повним і зрозумілим без виявлення його взаємодії з іншими явищами і процесами політичного простору суспільного життя. Пізнання політики як підсистеми суспільних відносин можливе лише як "момент" історії, еволюції та розвитку соціальної системи в цілому.

     Отже, політична система як одна із частин або підсистем соціальної системи дає змогу виявити межі політики та політичних відносин, їхні елементи та взаємозв'язок між ними, функції та ін. Тобто поняття політичної системи дає можливість розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, його якісні характеристики, що визначаються насамперед місцем і роллю самої політики у суспільстві. На думку М.Вебера, коли мова йде про політику, то це поняття слід пов'язувати передовсім з владою і державою. Він підкреслював, що політика означає прагнення до участі у владі або до виявлення впливу на розподіл влади або між державами, або всередині держави між групами людей, наділених владою. [2; с. 507] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Розвиток  політичної філософії, політичної соціології та політології.

     Історія соціально - політичної думки іде в глибоку давнину (Платон, Аристотель, Цицерон, Августин, Аквінат і багато інших). У новий час розвиток соціально-політичних вчень придбав широкий розмах, з чим була пов'язана і все більш глибока розробка соціальних аспектів політики (Н. Макіавеллі. Ж. Боден, Т. Мор, Т. Кампанелла, Г. Гроцій, Т. Гоббс, Д. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, Т. Джефферсон, И. Бентам, Д. Токвіль та ін.

     Особливо  велике значення в цьому мало розмежування таких понять, як цивільне суспільство і держава (Д. Локк, А. Сен-Сімон, Г. Гегель, К. Маркс та ін.), що створювало передумови для вивчення політики як автономної сфери соціальної діяльності і її взаємодій із соціальною сферою. Це знайшло свою реалізацію в політико-соціологічних концепціях М. Вебера, В. Парето, Г. Москі, Р. Мі-хельса, Г. Лассуела, Ч. Меріама, М. Острогорського, А. Бентлі і багатьох інших.