Основні напрямки сучасної фінансової політики

2

Вищий навчальний заклад

«Університет економіки та права «КРОК»

Коледж економіки, права та інформаційних технологій

Самостійна робота

на тему:

«Основні напрямки сучасної фінансової політики»

Студентки 3 курсу ФК-92

Щербак Дарії

                                                           Київ – 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………...…3

Розділ 1. Суть фінансової політики держави………………………..4

Розділ 2. Фінансова політика України на сучасному етапі..……...8

Розділ 3. Шляхи та напрямки удосконалення фінансової політики України ………………………………………………………………….13

Висновки ……………………………………………….21

Список використаної літератури……………………23

Додаток ……………………………………………..…..24

Вступ

     Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Обєктом фінансової безпеки держави є територія країни та її фінансово-кредитна інфраструктура. Серед першочергових проблем забезпечення фінансової безпеки держави слід відмітити проблему постійного відстеження і оцінки рівня загроз національним інтересам, а також проблему прогнозування ситуації.

Актуальність теми являє собою сукупність концептуальних положень в області управління фінансами підприємства, які орієнтують її на адаптацію до ринкових умов господарювання. Вона виробляється під впливом економічної політики держави, яка включає в даний час лібералізацію цін, регулювання ставки рефінансування та валютного курсу гривні, методи покриття бюджетного дефіциту та інше. Основу фінансової політики складає фінансова стратегія. Фінансова стратегія - стратегічне направлення, яке визначає довгострокову та середньострокову перспективу використання фінансів та передбачає вирішення головних задач, витікаючи з особливостей функціонування підприємства та стану економіки країни. Одночасно з цим підприємство здійснює вибір поточних тактичних цілей, для реалізації яких використовується фінансова тактика. Вона являє собою сукупність конкретних фінансових мір по прийняттю рішення поточних конкретних задач.

Розділ 1. Суть фінансової політики держави

Фінансова політика - це комплекс державних за­ходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи. Це, у свою чергу, стимулює розвиток матеріального вироб­ництва і створює економічний грунт для здійснення державою покладених на неї функцій і завдань.

Фінансова політика охоплює широкий комплекс заходів:

-                     розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей і головних завдань;

-                     створення адекватного фінансового механізму;

-                     управління фінансовою діяльністю держави та суб’єктів господарювання.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головні напрями розвит­ку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Фінансова політика - відносно самостійна сфера діяльності Держави. При її розробці варто виходити з конкретних особли­востей історичного розвитку суспільства, враховувати специфіку внутрішнього і міжнародного становища, реальні економічні і фінансові можливості країни. При проведенні фінансової полі­тики особливо важливим є забезпечення її взаємозв'язку з іншими складовими частинами економічної політики - кредитною, ціно­вою, грошовою.

Головними цілями фінансової політики є мобілізація й ефек­тивне використання фінансових ресурсів, регулювання еконо­мічних і соціальних процесів, стимулювання провідних напрямів розвитку продуктивних сил.

Завдання фінансової політики - це:

                 забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

                 встановлення раціонального, з погляду держави, механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;

                 організація регулювання і стимулювання економічних та соці­альних процесів фінансовими методами;

                 формування фінансового механізму і його розвиток відповід­но до цілей і стратегій, що постійно змінюються;

                 створення ефективної і максимально дієвої системи управлін­ня фінансами.

Тип фінансової політики визначається особливостями по­точного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтереса­ми правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави.

Виділяють три типи фінансової політики: класичний, регу­люючий, планово-директивний.

Класичний тип фінансової політики був панівним до 20-х років XX століття. Біля її джерел стояли класики політичної економії Адам Сміт і Девід Рікардо.

Основа класичної фінансової політики - невтручання дер­жави в економіку, збереження вільної конкуренції, викорис­тання ринкового механізму як головного регулятора господарсь­ких процесів. Така політика привела до обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування і вико­нання збалансованого бюджету. Державні видатки виступали переважно у вигляді військових витрат, виплат відсотків за дер­жавним боргом, його погашенням. Система податків включала найпростіші й найефективніші з погляду стягування непрямі іі прямі податки. Управління фінансовою діяльністю в державі зосереджувалося в одному органі — Міністерстві фінансів (казна­чействі).

Перехід до регулюючої фінансової політики пов'язаний із за­гостренням економічних, політичних, соціальних проблем у 20-х роках XX століття. Вона дала змогу протягом 30-х-60-х років забезпечити стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, достатнє фінансування соціальних видатків у більшості європейських держав.

В основу регулюючої фінансової політики покладена еконо­мічна теорія Дж. М. Кейнса (1883-1946) про необхідність втру­чання і регулювання державою циклічного розвитку економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основними важелями втручання держави в еконо­міку стають державні видатки, що формують додатковий по­пит. В остаточному підсумку забезпечується пожвавлення підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, зростання національного доходу і скорочення безробіття.

На відміну від класичної фінансової політики, головним ме­ханізмом податкового регулювання стає прибутковий податок. Він забезпечує вилучення через прогресивні ставки в суб'єктів господарювання доходів у вигляді заощаджень. Такий підхід дає змогу створити збалансованість державного бюджету при високому рівні доходів. Дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. Зростає роль ринку позикових капі­талів як джерела доходів бюджету. Проводиться широкомасш­табна політика дефіцитного фінансування, коли держава ак­тивно використовує середньо- і довгострокові позики.

Управління фінансами провадять самостійні спеціалізовані служби. Вони здійснюють планування бюджету, контроль за надходженням податків, управління державним боргом.

У сімдесяті роки XX століття на основі неокласичного на­пряму економічної теорії регулююча фінансова політика одер­жала подальший розвиток. У результаті цього регулювання еко­номіки стає багатоцільовим, тобто, крім економічного зрос­тання і зайнятості, держава регулює грошовий обіг, валютний курс, соціальну сферу, структурну перебудову господарства.

Головною метою стає скорочення обсягу національного до­ходу, що перерозподіляється через фінансову систему; зниження бюджетного дефіциту; стимулювання зростання обсягів заоща­джень; зниження податкового тиску.

У країнах з адміністративно-командною системою проводить­ся планово-директивна фінансова політика.

Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР. Планово-директивна фінансова політика засвідчила свою ви­соку ефективність у роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови народного господарства. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансу­вання надзвичайних витрат держави.

Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управ­ління всією економікою, у тому числі й фінансами. Головна мста такої фінансової політики - досягнення максимальної кон­центрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповід­но до основних напрямів державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей на­родного господарства, військові витрати. Мав місце залишко­вий принцип фінансування соціальної сфери. Держава цілком регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань від прибутку.

Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх ко­лишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповіль­нення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансово­го становища держави.

Розділ 2. Фінансова політика України на сучасному етапі

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

1) проведення заходів щодо остаточного переведення підприємств, і особливо державних, до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів по соціальному захисту населення.

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом’якшити переходу від однієї системи відносин до іншої .

В основі визначення кордонів перерозподілу фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення.

Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:

                   підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;

                   формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);

                   призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;

                   поетапний перехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;

                   конвертованість грошової одиниці;

                   реорганізація ощадної, страхової справи.

Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями бюджетної політики, а Національний банк України – Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними напрямами бюджетної політики на 2004 рік є :

                   забезпечення соціального спрямування державного бюджету;

                   видатки на освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальне господарство є основними;

                   забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичної допомоги;