Політика рефінансування

Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного   і   соціального   розвиткуна  певний   період.   До    таких макроекономічних   показників   належать:   обсяг   валового   національного продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного  бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

У  процесі  здійснення  грошово-кредитної  політики  НБУ  використовує певний інструментарій, який охоплює:

• визначення норм обов’язкових резервів;
• процентну політику;
• рефінансування комерційних банків;
• операції з цінними паперами на відкритому ринку;
• підтримання курсу національної валюти;
• регулювання імпорту та експорту капіталу.

Політика рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють  забезпечення центральним банком комерційних  банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються  до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви  з інших джерел. Рефінансування можна  розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.

Для комерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання  їхньої ліквідності, і центральний  банк виступає для них у ролі кредитора  останньої інстанції. Для центральних  банків рефінансування комерційних  банків — це, по-перше, канал безготівкової  емісії, а по-друге, — спосіб запобігання  банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.

Сутність політики рефінансування у широкому розумінні полягає  у зміні центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні у такий  спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити  центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто  процентна ставка, яку визначає центральний  банк і за якою він забезпечує банки  додатковими резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну  політику як окремий інструмент грошово-кредитної  політики, але нерозривно пов’язаний з політикою рефінансування.

Сутність політики рефінансування у вузькому розумінні — це визначення і зміна центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового  спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих  позичок, установлення контингенту  редисконтування векселів тощо. Таким  чином, у вузькому розумінні політика рефінансування (а саме у такому розумінні вона розглядається у  цьому підрозділі) передбачає вплив  центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування.

Одним  із  інструментів  здійснення  грошово-кредитної   політики   є рефінансування  комерційних  банків.  Цей  інструмент  тісно  пов’язаний   з процентною політкою, але має і певні власні риси. Цей  інструмент  базується на функції  НБУ  як  “кредитора  в  останній інстанції”.  Комерційні  банки звертаються до  нього  за  кредитом  найчастіше  у  разі  появи  тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському  рахунку  в  НБУ).

Такі позики банки просять, як правило,  на  короткий  строк  і  одержують  у порядку переобліку комерційних векселів чи  під  заставу  цінних  паперів  у тому числі  і  комерційних  векселів.  Ці  кредити  мають  назву  відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ  збільшує первинні  резерви комерційних банків, а отже, і загальну суму грошей в обігу. НБУ може кредитувати комерційні  банки  і  через  операції  РЕПО,  які полягають в обов’язковій купівлі-  продажу  держанних  цінних  паперів,  але головною метою  цих  операцій  є  підтримання  короткострокової  ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи  процес  облікового  й  ломбардного  кредитування  НБУ  може впливати на загальну масу грошей в обігу.  Такий  вплив  може  здійснюватися двома способами: встановленням  ліміту  кредитування  та  визначенням  рівня процентної ставки.

Серед  інструментів  грошово-кредитної  політики  важливе  значення   має політика, яку проводить НБУ як кредитор в останній інстанції. У  країнах  із розвинутими   ринковими   відносинами   центральний   банк   надає   кредити комерційним банкам  та  іншим  фінансово-кредитним  установам,  рефінансуючи їхні активні операції, тобто здійснюючи  переоблік  комерційних  векселів  і надаючи ломбардний кредит.  Національний  банк  України  також  використовує зазначені вище види кредитування, але на початку  своєї  діяльності  у  ролі центрального банку  НБУ  застосовував  як  адміністративні,  так  і  ринкові методи кредитування, причому суб'єктами  кредитування  були  і  господарюючі суб'єкти, і Мінфін. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного  бюджету і надавав так звані централізовані кредити певним секторам економіки,  тобто опосередковано  покривав  недостачу  ресурсів  для фінансування  державного сектора економіки.

НБУ застосовував такі методи кредитування:

  — адміністративний  розподіл емісійних ресурсів  між комерційними банками;

  —  безпосереднє  централізоване  кредитування  міністерств  для  покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;

  — безпосереднє надання  кредиту Мінфіну на  покриття  дефіциту  державного бюджету:

  — проведення закритих  і цільових кредитних аукціонів;

  — надання комерційним  банкам облікового й ломбардного  кредиту;

  — проведення операцій  РЕПО.

  Хоча зараз НБУ  не надає так званих централізованих кредитів і кредитів на покриття дефіциту державного  бюджету,  заборгованість  за  ними  існує,  що потребує проведення відповідної політики. Зокрема, Мінфіну  і  НБУ  доцільно розглянути  питання  про  переоформлення  на   державний   внутрішній   борг заборгованості  за  централізованими  кредитами,  наданими  окремим  галузям економіки,  та  процентів  за  ними,  заборгованості  Мінфіну   України   за централізованими та за іншими кредитами.

Удосконалення  й  подальший  розвиток   політики   рефінансування   може відбуватися через поліпшення механізму кредитування комерційних банків під заставу  цінних  паперів,  з  допомогою  переобліку  векселів,   а   також проведення операцій із державними цінними паперами  на  відкритому  ринку типу РЕПО.

Доцільним було б, по-перше,  створення  двох  спеціалізованих  державних комерційних банків: реконструкції та  розвитку  сільського  господарства  і реконструкції та розвитку промисловості, а по-друге,  продаж  їм  емісійних кредитних ресурсів,  що  виникають унаслідок  планових   емісій   грошей, пов'язаних із об'єктивним зростанням грошової маси.

Для формування ресурсів цих  банків можна було  б  застосовувати  і  такий механізм, як депозитні сертифікати, за допомогою яких залучати вільні кошти комерційних банків недержавної форми власності. За  цими  видами  депозитів можна встановити заохочувальний процент і державну  гарантію  повернення.

Такі стимули заохочуватимуть  комерційні  банки  зберігати свої  тимчасово вільні кошти в спеціалізованих державних банках,  котрі,  у  свою  чергу, матимуть можливість використовувати їх для кредитування відповідних галузей господарства. В основних напрямах грошово-кредитної політики ідеться  про те, що для  підтримання  необхідної  ліквідності  банківської  системи  НБУ продовжуватиме здійснювати рефінансування комерційних банків через:

   — операції РЕПО;

   — ломбардне кредитування;

   — кредитні аукціони.

Рефінансування комерційних  банків через кредитні аукціони.

Комерційні  банки  можуть  позичити  кошти,  тобто одержати  кредити   у Національному  банку  України  через  закриті  кредитні  аукціони.  Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних  аукціонів покладено на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на  кредитному аукціоні є НБУ.

Кредитні аукціони проводяться  періодично. Дату аукціону, обсяг  кредитів, строк та цілі, на які вони продаються, а також  початкову  процентну  ставку визначає правління НБУ.

До  участі  в  кредитних  аукціонах  допускаються  комерційні  банки,  що виконують установлені  НБУ  економічні  нормативи,  своєчасно  подають  йому необхідну звітність і повертають раніше отримані кредити. Філії  комерційних банків до  участі  в  кредитних  аукціонах  не  допускаються.  Це  обмеження поширюється і на комерційні банки, котрі діяли менше одного  року  від  дати їхньої реєстрації.

Для участі в кредитному аукціоні комерційні банки  подають  в  Аукціонний комітет заявку встановленої форми. Умовою, що дає право  комерційному  банку брати участь у кредитному аукціоні, є  дотримання  ним  такої  вимоги:  сума заборгованості за кредитами НБУ з  урахуванням  поданої  заявки  на  купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не  може  перевищувати  п'ятикратного розміру  власного  капіталу  банку,  розрахованого  на   основі   останнього балансу.Один банк не може одержати більш як 50 % запропонованого обсягу  кредитів на кредитному аукціоні. Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилаються  комерційним банкам  не  пізніш  як  за  10  робочих  днів  до  дня його  проведення.  У повідомленні  вказуються  день,  умови   проведення   кредитного   аукціону, цільовий напрям кредитів або його відсутність, термін і початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту для одного банку.

На  кредитному  аукціоні заявки задовольняються   в міру   зниження запропонованої на них процентної ставки, починаючи з найвищої. Якщо два  або кілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову  процентну  ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення  усіх заявок з однаковою процентною ставкою,  рішення  про  задоволення  тієї  або іншої заявки приймає Аукціонний комітет.

Комерційним банкам,  чиї  заявки  задоволені, на  підставі  затверджених Головою правління НБУ результатів  кредитного  аукціону  видається  офіційне свідоцтво про купівлю кредитів. Офіційне свідоцтво про купівлю й усі необхідні для  оформлення  кредитної угоди документи комерційний банк подає регіональному управлінню  НБУ.  Після оформлення  такої  угоди  регіональне  управління  НБУ  переказує  гроші  на кореспондентський рахунок банку, що отримав кредит НБУ.

Банки-позичальники  повинні  своєчасно  повертати  кредити,  куплені  на закритих кредитних аукціонах. Для контролю за  цим між позичальником і кредитором  укладається угода про   забезпечення   повернення   отриманих кредитів.

Придбані  на  аукціоні  кредити  не  повинні  призводити  до   порушення встановлених  для комерційних банків  економічних  нормативів.  Вони   не підлягають пролонгації.

Рефінансування комерційних  банків під заставу державних цінних паперів.

 Національний банк здійснює регулювання  міжбанківського  ринку  кредитних ресурсів. З упровадженням в Україні ринку державних  цінних  паперів  (ОВДП) значна  частина   операцій   з   купівлі-продажу   міжбанківських   ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва —  ломбардний  кредит)  і операції РЕПО. Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться  останнім часом, здійснюються тільки за  умови  укладання  РЕПО-угод.  Згідно  з  цими угодами комерційні банки на строк користування кредитами НБУ передають  йому свої державні облігації. Як  забезпечення  ломбардного  кредиту  використовуються  державні  цінні папери, випущені Мінфіном України.  Їх  список  затверджується  (а  в  разі потреби може змінюватися) правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління Національного банку  України  під забезпечення  ломбардного  кредиту  можуть  використовуватися  інші   цінні папери.

Ломбардний кредит  надається  на  строк  до  ЗО  днів  у  межах  лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь. Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі:

  —отримали ліцензію  на  здійснення  банківської  діяльності,  включені  до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших  фінансово - кредитних установ, що працюють не менше одного року;

  —дотримуються встановлених  НБУ  економічних  нормативів,  правил  ведення

бухгалтерського обліку, своєчасно  і в повному обсязі звітують  регіональному управлінню НБУ;

  — не мають простроченої  заборгованості за кредитами НБУ та за  процентами за ними.

Як  забезпечення  ломбардного  кредиту  використовуються  державні  цінні папери, що відповідають таким вимогам:

  — вони занесені  НБУ до ломбардного списку  як  такі,  що  перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;

  — строк їх  погашення   не  припадає  на  термін  користування  ломбардним кредитом (строк погашення настає  не  раніш  як  через  35  днів  з  моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).