Трансакційні витрати, їх види та шляхи скорочення

Зміст

Вступ

Розділ І. Сутність трансакційних  витрат

1.1 Ідейно-теоретичні основи  інституціоналізму та етапи його  розвитку. Неоінституціоналізм

1.2 Поняття трансакційних  витрат. Проблема вимірювання та  мінімізації трансакційних витрат

Розділ ІІ. Види трансакційних  витрат

2.1 Загальна класифікація  трансакційних витрат

2.2 Класифікація трансакційних  витрат стосовно контрактного  процесу

2.3 Класифікація трансакційних  витрат за К. Менаром

Розділ ІІІ. Економічна теорія прав власності. Теорема Коуза

Розділ V. Проблеми формування і оцінки трансакційних витрат у  підприємницькому секторі України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Центральним розділом мікроекономічної теорії можна вважати теорію фірми, що збагатила економічну науку концепцією трансакційних витрат. Використання саме цієї концепції для дослідження  економічних процесів у наш час  є дуже плідним. Адже саме можливість зниження трансакційних витрат робить ефективною заміну ринкового обміну внутрішньою організацією, чим і  пояснюється існування фірм.

Актуальність роботи. Проблема трансакційних витрат вперше була поставлена Р. Коузом у 30-х рр. ХХ ст. У подальшому розробкою питань, пов'язаних з проблемою  трансакційних витрат займалися  К. Ерроу, Д. Норт, Г. Саймон, О. Вільямсон, М. Чампі. Цій темі приділяють увагу  також російські й українські економісти - А. Задоя, С. Малахов, С. Меньшиков, Ю. Петруня, В. Шастістко. Разом з  тим деякі аспекти теорії трансакційних  витрат ще недостатньо досліджені. По-перше, існує невизначеність походження цих витрат. По-друге, немає жодних вдалих спроб побудувати загальну модель трансакційної поведінки, що обмежує  прикладне значення теорії лише порівняльним аналізом економічних організацій. По-третє, коло застосування концепції  трансакційних витрат найчастіше обмежується  підприємствами і окремими ринками, у той час як трансакційні витрати  суттєво впливають на розвиток національної економіки в цілому та його циклічний  характер зокрема.

Мета курсової роботи полягає  в тому, щоб визначити основні  напрями впливу трансакційних витрат на поведінку економічних суб'єктів, а також дати економічну оцінку трансакційних  витрат підприємницького сектору України  в рамках ринкової трансформації  і антикризового регулювання.

У відповідності до поставленої  мети в роботі вирішуються такі задачі

· уточнення терміну «трансакційні  витрати» і їх складу

· виявлення впливу трансакційних  витрат на діяльність економічних суб'єктів

· з'ясування ролі трансакційних  витрат в формуванні соціально-економічних  інститутів.

Об'єктом дослідження є  трансакційні витрати, які виникають  внаслідок подолання економічними суб'єктами непрозорості інформаційного простору.

Предметом дослідження виступає структура трансакційних витрат та пов'язана з ними економічна поведінка  суспільно-економічних інститутів і окремих економічних суб'єктів.

Методологія дослідження  ґрунтується на загальнонаукових методах  пізнання. Зокрема, природа трансакційних  витрат визначена за допомогою аналізу  і синтезу порівняльний аналіз широко застосовується для дослідження  впливу економічних структур на поведінку  окремих економічних суб'єктів  абстрагування і узагальнення є  відправною точкою для побудови моделі трансакційної активності економічного суб'єкта.

Розділ І. Сутність трансакційних  витрат

1.1 Ідейно-теоретичні основи  інституціоналізму та етапи його  розвитку. Неоінституціоналізм

Інституціоналізм -- своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність полягає у тім, що прихильники  цього напряму в основу аналізу  беруть не лише економічні проблеми, але  й їх зв'язки з соціальними, політичними, етичними, правовими та іншими проблемами.

Формування інституціоналізму  в політичній економії почалось наприкінці XIX ст. в США за умов раннього періоду  імперіалізму.

Історичні передумови виникнення інституціоналізму були обумовлені такими факторами:

1) трансформаційними зрушеннями  в ринковій системі під впливом  монополізації та корпоративізації  економіки;

2) проявами ринкової нестабільності -- ознаками циклічності, проблемою  зайнятості тощо;

3) наявністю соціальних  суперечностей;

4) посиленням впливу масових  суспільних організацій та рухів  (робітничого, профспілкового);

5) поступовою втратою незаперечності  неокласичної доктрини про самодостатність  конкурентного ринку, його цілком  автоматичне ефективне регулювання  та невтручання держави;

6) виникненням потреби  у суспільному контролі над  ринковим механізмом та демократичному  реформуванні суспільних відносин. [4, с.417]

На противагу неокласичним ідеям економічного лібералізму  та невтручання держави в економічне життя, за цих обставин у США починають  формуватися альтернативні ідеї у вигляді інституціоналізму. Це була своєрідна опозиція дрібної  і середньої буржуазії та її ідеологів  монополістичному капіталізмові, яка  проявилась у гострокритичному підході  до реалій капіталізму та у спробах  його реформування.

Ідейні основи вчення заклав американський економіст і соціолог Т. Веблен. Назва напряму походить від латинського слова «institutio» (звичай, настанова) і близького до нього «інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді  законів). [3, с.454] Часто ці терміни  вживаються як синоніми, їх тлумачення є досить широким і не надто  чітким. Представник інституціоналізму  і автор терміна «інституціоналізм» У. Гамільтон писав: «Інститути -- це словесний символ для ліпшого  описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний  спосіб мислення, який став звичкою  для групи або звичаєм для  народу... Світ звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною основою  інститутів». Зазвичай, «інститути»  визначаються як форма прояву «інституцій». Наприклад, «економічні інститути» -- приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням «інституцій», тобто навичок, звичаїв. Вони організують  і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму  вирішальну роль суспільного розвитку надають саме цим інститутам. Щоб  зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно вивчати рушійні  сили, мотиви поведінки, якими керуються  окремі особи, професійні або соціальні  групи у своїх діях. Інституціоналісти  не лише посилили психологічне трактування  економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку.

У формуванні філософських основ  інституціоналізму велику роль відіграли  американські філософи Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб -- основоположники прагматизму. Певний вплив на формування й розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа з її історичним методом, акцентуванням уваги на правових нормах та політиці держави.

Інституціоналізм не має  якихось загальних теоретичних  засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться  як щодо теоретичних принципів, так  і щодо досліджуваних проблем. Одні узалежнюють економічні процеси  від психології, біології, антропології, інші -- від права, кон'юнктури або  математичних розрахунків. Об'єднують  інституціоналістів методологія і  критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Ця критика була спрямована передовсім проти соціально-філософських і  методологічних засад неокласиків.

Усупереч позаісторичним, абстрактно-теоретичним концепціям неокласиків інституціоналісти  вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод  дав змогу досліджувати економічні явища в їхньому історичному  розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної економіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагматичну орієнтацію інституціоналізму.

На відміну від психологічної  школи граничної корисності інституціоналісти  рушійною силою економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання -- «робінзонів». Інституціоналісти  піддали критиці неокласичну  концепцію конкурентної економіки  з її основною ідеєю ринкової рівноваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».

Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефективного  механізму розподілу економічних  ресурсів, а отже, як фактора ефективного  функціонування економіки в цілому, інституціоналісти протиставили дослідження  ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком  суспільства. Інституціоналісти визнавали  обмеженість ринкового механізму  регулювання економіки і виступали  за впровадження суспільного контролю над нею. Інституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклектизм, строкатість, притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних  напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.

Неоінституціоналізм. Після  Другої світової війни відбулось  відродження інституціоналізму  на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 p. нар.) -- уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина  його професорської і наукової діяльності пройшла у США -- у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському університетах. Він відігравав активну роль у  політичному житті США. Під час  Другої світової війни працював в  Управлінні з контролю над цінами, з 1947 p. -- в Управлінні економічної  політики Державного департаменту. Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію  «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту». Але і в  працях, опублікованих у і 50-х pp., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економічного прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму».

Теорія трансакційних  витрат. Економічна теорія прав власності. Рональд Коуз (1910р. нар.) -- американський  економіст англійського походження. 1991 p. він одержав Нобелівську  премію за праці з проблем трансакційних  витрат -- «Природа фірми» (1937), «Проблеми  соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про  них заговорили як про епохальні  праці, зокрема статтю «Проблеми  соціальних витрат» визнано чи не найбільшим досягненням економічної  думки після Другої світової війни.

Одна з найважливіших  заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало  появу в інституціоналізмі так  званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації. Докладніше трансакційні витрати та теорія прав власності  будуть розглянуті у наступних питаннях даної роботи.

Теорія суспільного вибору. Ця теорія сформувалась у 60-х pp. Її автором  визнають видатного американського економіста Джеймса М.Б'юкенена (1919 р. нар.). Він опублікував багато праць  на цю тему, зокрема: «Формула згоди» (1962), «Попит і пропозиція суспільних благ» (1968), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін. 1986 р. Б'юкенен здобув Нобелівську  премію за «дослідження конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень».

Поява теорії була підготовлена працями К. Ерроу, А. Бергсона, Д. Блека. Сам Б'юкенен зазначав, що на формування його поглядів великий вплив мали праці Ф. Найта і особливо шведського економіста К. Вікселя (1851--1926), якого  він називає «основоположником  сучасної теорії суспільного вибору».

В основу теорії суспільного  вибору покладено ідею виявлення  взаємозалежності політичних і економічних  явищ, застосування економічних методів  до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить із припущення, що принцип  раціональної економічної поведінки  людини може бути застосований у дослідженні  будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і  в дослідженні політичних процесів.

Політику Б'юкенен трактує  як обмін. Політика -- складна система  обміну між індивідами, котрі колективно намагаються досягти своєї приватної  мети, оскільки з допомогою звичайного ринкового обміну її досягти не вдається. Проте повної аналогії між політичною і ринковою системами провести не можна. У них різна структура. Якщо на ринку відбувається добровільний обмін товарами, то в політиці люди змушені платити податки в  обмін на суспільні блага. Споживачем цих благ є суспільство в цілому.

Різниця між ринковим і  політичним обміном полягає у  тому, що його учасники мають різну  мету. На ринку відбувається взаємовигідний обмін. У політиці існують різні  погляди й переконання, а люди, котрі посідають державні посади, не завжди керуватимуться виключно міркуваннями суспільного блага, пошуками добра  і справедливості. Як і звичайний  споживач чи підприємець, вони будуть домагатися максимізації власної вигоди.

Отже, в політиці не існує  взаємовигідного обміну. Тобто, має  місце політична нерівність, що зумовлена  економічними причинами. Це -- нерівність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновниками, парламентарями рішень, які допомогли б їм бути переобраними (популістських), або рішень, що сприятимуть інтересам організованих  груп тиску (лобі), але є неефективними  для суспільства в цілому.

Отже, проаналізувавши основні  напрямки інституціоналізму, зокрема - неоінституціоналізму, можна виділити основні характерні ознаки інституціоналізму:

1) критичний аналіз ортодоксальних  теорій, побудований на розробці  альтернативних програм;

2) спроба інтегрувати економічну  теорію з іншими суспільними  науками -- соціологією, психологією,  антропологією, юриспруденцією тощо;

3) намагання вивчати не  стільки функціонування системи,  скільки її розвиток (трансформацію  капіталізму);

4) аналіз економічних відносин  не з позицій так званої  економічної людини, її розрізнених  дій, а з позицій організації  суспільства, держави;

5) намагання посилити суспільний  контроль над бізнесом, визнання  необхідності втручання держави  в економіку. [3, с.470]

Неоінституціоналісти також  критикують неокласичні й неокейнсіанські  теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному  реформізмі. Їм також притаманне розширення традиційних об'єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань.