Соціально–економічна природа малого підприємництва та особливості його розвитку в трансформаційній економіці

       За  способом здійснення неформальної та підпільної діяльності слід виділяти такі категорії:

• індивідуально зайняті;
• працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;
• офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;
• діяльність підприємств формального сектору, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;
• неврахована діяльність працівників формального сектору, яка здійснюється на робочому місці тощо.

       Працівників, зайнятих у неформальному секторі, необхідно поділяти (враховувати) на зайнятих тільки в неформальному секторі, та зайнятих як у неформальному, так і у формальному секторах. Тобто неформальний сектор умовно можна поділити на дві частини: "неформальна економіка" (діяльність незареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності) і " напівфорліальний" сектор (діяльність зареєстрованих суб'єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо), тобто "підпільна економіка".

       Основними причинами, які сприяють посиленню  і зростанню тіньового сектору  економіки на сучасному етапі, можна  вважати:

• брак стабільного й збалансованого законодавства, яке б регламентувало економічну діяльність, правовий нігілізм влади і населення країни;
• недосконалість системи обліку та звітності (у деяких випадках її немає зовсім);
• потужний податковий прес, антагоністичний з інтересами та можливостями переважної кількості фізичних і юридичних осіб, які існують у межах законодавчого поля України;
• відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;
• безконтрольне зростання кількості кримінальних структур і безкарність їхньої діяльності, інтеграцію організованої злочинності з суб'єктами економічної діяльності, пасивну згоду держави на легалізацію кримінальних авторитетів, у тому числі й у суспільно–політичному житті;
• незахищеність громадян і підприємств від посягань злочинних формувань, встановлення контролю за їхньою діяльністю з боку цих структур;
• адміністративні бар'єри, правову незахищеність суб'єктів економічної діяльності від зловживань," утисків, протидії та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях;
• втрата історичних традицій, моральних і етичних норм, які лежать в основі поваги до приватної власності, кодексу підприємницької та робітничої честі тощо.

       Соціально–політичними причинам живучості тіньової економіки певною мірою є: по–перше, повна нестабільність політичної обстановки; по–друге, недооцінка суспільної небезпеки існування тіньової економіки; по–третє, неадекватність форм і методів діяльності правоохоронних органів у зв'язку з якісними змінами в тіньовій економіці, зокрема в економічній злочинності.

       Лібералізація економічних процесів не привела  до скорочення тіньового сектору  економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла  його зростанню. Багато в чому це було викликано неефективною економічною політикою держави. Зокрема, мова має йти не про примітивний радикальний лібералізм, а про справжній, який, як зазначив В. Черняк, включає лібералізацію податків, кредиту, заробітної плати, економічної діяльності, цін та зовнішньоекономічної діяльності. Із шести аспектів лібералізації ми використали фактично два останніх, та й це зроблено не найкращим чином.

       Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою, режимом регулювання  тих чи інших сфер економічної  діяльності держава заганяла в "тінь" цілі галузі економіки. Невідповідність  між новим законодавством, спрямованим  на регулювання економічних процесів за принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на розвиток економіки. Утворилася легітимна основа криміналізації економіки, "тіньового" накопичення капіталу, його застосування з метою, що не відповідає інтересам розбудови національної економіки.

       Основною  причиною зростання неформального  сектору економіки є можливість швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, з одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері виробництва – з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників–підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті підприємницької діяльності.

       Проблему  неформального сектору економіки  не можна вважати такою, що сама собою  розв'язується у процесі економічних  реформ. Тому без дійового державного впливу (відповідної державної політики) на ці процеси цей сектор економіки не буде подолано. Поступова легалізація неформального сектору – головний шлях його інтеграції в суспільне виробництво. 
 

3.3.   Шляхи удосконалення організаційно–економічного  механізму регулювання і підтримки малого підприємництва в Україні

       Аналіз  стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про  те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного  втручання держави може привести до згортання (в основному – через подальшу тінізацію) даного сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Тому виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу. Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25–30% дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП.

       Шляхами удосконалення організаційно –  економічного механізму регулювання  і підтримки малого підприємництва є :

• створення відповідної нормативно–правової бази;
• вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого підприємництва, насамперед: розробити та прийняти цільові і регіональні програми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забезпеченням; впровадити єдину вертикальну систему органів виконавчої влади з питань малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій; розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб'єктів підприємництва; удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських об'єднань малого підприємництва; формування та розвиток системи фінансової підтримки малого підприємництва; передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць;
• створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування малого підприємництва;
• розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;
• впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів;
• забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов'язань;
• впровадити віднесений на собівартість витрат, пов'язаних з формуванням страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні малих підприємств;
• ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного за рахунок кредиту­вання малих підприємств;
• впровадити механізм використання незв'язних іноземних кредитних ліній та гарантій для фінансування цільових програм;
• визначити чіткий порядок участі донорів і реципієнтів у процесі здійснення міжнародної технічної допомоги;
• організувати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, насамперед: відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність суб'єктів малого підприємництва; розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва; створити мережу інформаційно–аналітичних центрів малого підприємництва; проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності; організувати підготовку та перепідготовку кадрів через систему бізнес–центрів, інкубаторів та технопарків; запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.
• спростити процедури реєстрації нових підприємств;
• пояснити та обмежити процедури ліцензування;
• знизити рівень податків;
• обмежити кількість податків;

       Формування  державної політики щодо підтримки  малого підприємництва, визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише "об'єктивною необхідністю" переходу до ринку, а й невід'ємною частиною загальнодержавної доктрини соціально–екомічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільспільства, який є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності економічних процесів.

       У розв’язанні фінансово–кредитних проблем малого підприємництва у світовій практиці головна роль відводиться державі, основне завдання якої – сприяти його розвиткові, стимулюючи різні форми й методи державної та недержавної підтримки. Однак обмеженість державних коштів в Україні потребує запровадження, насамперед, недержавних шляхів удосконалення організаційно–економічного  механізму регулювання і підтримки малого підприємництва в Україні, зокрема:

• стимулювання комерційних банків та інших фінансових небанківських установ до надання позик і розширення послуг малим підприємствам шляхом звільнення від оподаткування тих коштів, що спрямовуються у фонд кредитів малому підприємництву, та надання державної гарантії повернення позики;
• переорієнтація бюджетних коштів, спрямованих на фінансово–кредитну підтримку малого сектора економіки, від прямого забезпечення фінансовими ресурсами до формування фондів для надання послуг із метою стимулювання кредитування суб’єктів малого підприємництва;
• активізація процесу створення та діяльності недержавних гарантійних і страхових установ для обслуговування малого підприємництва через впровадження мотиваційних механізмів заінтересованості в цій діяльності;
• ефективніше використання іноземної допомоги.⁵⁶

       Взаємозв’язок держави і малого бізнесу здійснюється на взаємовигідній основі та має довгостроковий характер. При цьому роль держави  полягає у забезпеченні високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, проведенні прозорої, стабільної, ефективної податкової та регуляторної політики, створенні рівних сприятливих  умов для розвитку різних форм бізнесу, включаючи малий, а також всебічній  підтримці підприємництва та приватної  ініціативи.

      У процесі стабілізації податкового  клімату слід мати на увазі, що податковий механізм є економічним важелем  довгочасної дії, який не дає відразу  швидкого ефекту. І для того, щоб  забезпечити ефективність оподаткування  в Україні, необхідно мати цілісну, науково обґрунтовану стратегію реформування податкової системи.

      Головними шляхами у вдосконаленні податкової політики мають стати підсилення стимулюючої ролі податків, уніфікація їх та спрощення порядку збору, зменшення загальної кількості податків, зниження податкових ставок та бази оподаткування. Податкова система має бути справедливою, не допускати довільного тлумачення, бути зрозумілою платникам податків, а також узгоджуватись із загальною політикою ціноутворення тощо.

      Якщо  держава має намір реально  допомагати суб'єктам малого підприємництва, у тому числі й окремим громадянам–підприємцям, якщо вона справді, а не лише в деклараціях, вбачає у приватному бізнесі силу, яка спроможна вивести країну з кризи, тоді й податкова система, і фінансово–кредитна політика мають бути стимулюючими, а не "грабіжницькими", зокрема це стосується етапу становлення практично нового сектору економіки України малого підприємництва, який представляють невеликі, динамічні, здатні на ризик фірми. Дійова, реальна фінансова допомога малому підприємництву сприятиме не лише його становленню, зокрема появі нових суб'єктів господарювання, а має бути спрямована також на забезпечення його фінансової самостійності, на створення сприятливих умов розвитку та зміцнення конкурентоспроможності малого підприємництва на національному та світовому ринку. Одним із можливих шляхів розв'язання питань фінансової підтримки малого підприємництва може стати використання технологій мікрокредитування.

       Безумовно, суб'єкти малого підприємництва можуть розраховувати перш за все на власні сили, свої матеріальні та фінансові  ресурси. У такому випадку державна підтримка не матиме характеру заохочення утриманства та розглядатиметься як щось постійне, та як основне джерело  підвищення конкурентоспроможності і  рентабельності. 
 
 
 
 

     Висновки до розділу 3

       В Україні дуже гостро постає проблема ефективності розвитку малого підприємництва. Головними причинами гальмування  розвитку малого підприємництва в Україні  є:

• відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва;
• неймовірно важкий тягар оподаткування;
• низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;
• відсутність належного нормативно–правового забезпечення розвитку малого бізнесу;
• обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів;
• недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.